Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43979
Рецензій: 85709

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Чистими руками ч.5

© Михайло Нечитайло, 29-06-2016
Два дні Серьожа сидів дома, нікуди не йшов і не їхав – ні в село, ні в райвідділ міліції. Чекав дзвінка, за яким знову маячила сівалка в полі. І варто було вчитися, аби вернути до сівалки? Хотів чистими руками до людей з Конституцією, а вийде брудними з клунком міндобрива.
Ех, знати б, де критерій чистоти рук. Отам, під нігтями, між невгамовними колоніями мікробів, чи деінде в душі – між ангельських крилець та чортячих писків, що безперервно заглядають до неї у вікна.
Надвечір третього дня зодягнувся в цивільне, вийшов між люди.
- Хоч нап’юся піду, - вирішив, - хоч викажу всіляким Кущам та Петюням з Сідлом, з якої жовтої та смердючої «сталі» вони склеєні.
Хотів у Яковенка причаститися, але там було закрито, тож мусив брести до ненависних Кедюличів за хмелем.
Не стрів там ні Куща, ні Петюні, ні Сідла, ні Оленки навіть, якісь тільки два дядьки цмолили пиво та в кутку, розвалившись  по повній, змальовував Тосі, певно,  фізичну будову Всесвіту Славко Кедюлич.
Тьху, зараза, куди не ткнись, скрізь кляті Кедюличі на очі лізуть, до рук пнуться подивитися, чи чисті-таки насправді.
Вийти, чи що, згинути в темряві?
Покинути отого розманіженого фізика з Тосею? Та ніколи.
Взяв пляшку, закусь, сів демонстративно навпроти, налив чарчину, засмоктав, заходився закушувати оселедцем.
- Привіт, - оглянулася Тося.
- Привіт, - відповів.
- Привіт, - бовкнув Кедюлич.
- А ти чого рота розкриваєш? – визвірився Серьожа. – Я до тебе, здається, не вітався.
- Та чого ти, Серьожа, - всміхнувся Славко, - йди до гурту, не рви серця за колишнім, бо в розірванім серці майбутнє не затримується.
Не пішов.
- Серьожа, йди до нас, - це вже Тося.
Ну, як не підеш, ну, що, накажете лишити кохану на лихача-фізика?
Підійшов.
- Здоров ближче, - простягнув лапу Кедюлич.
- Руки чисті, боюся забруднити, - задер жирні від оселедця руки догори Серьожа.
- Ну, не хочеш, то як хочеш, - погодився Славко, - можеш дутися, жаби он також дмуться, дмуться, а тоді покумкають та й стухають. П’ємо? – поглядом вказав на випивку.
- П’ємо, - погодився Серьожа, бо задля цього ж і вибрався сьогодні між люди.
Горілка, вона думку, може, й в’яже, але язика відв’язує, ніби корову з прив’язі.
Тож після пари чарок Славко перетворився із запеклого у просто ворога, якому неодмінно хотілося доказати, що чисті руки, хай навіть переламані та перебиті в кільканадцятьох місцях, рано чи пізно зростаються й приносять у світ величезну скребачку, якою й віддирають з нього всіляку бридоту, ніби бурубляшки гною з коров’ячих стегон після довгої зимівлі в стійлі.
Господи, та що ці корови в голову лізуть, ніби інших порівнянь немає. Відчуває душа, що покидає обжиту міліцейську уніформу та лізе у ватник, аби витирати потім мастило з сівалок чи рештки силосу з коров’ячих носів.
Бо правлять Кедюличі. Несправедливо, грішно, брудно, на своє черево всю правду хочуть покласти, ніби ікру на бутерброд.
Як їм завадити, як стати на перешкоді, якими чистими льодами шляхи їхні перетнути, аби не могли ступити на них, добратися до земель справедливості (а такі є, повинні бути) та споганити їх, звести нанівець, перетворити у вотчину пузанів та череватенків. Де взяти льодів, чим їх наморозити, як глобальне потепління кругом (світ-бо рухається до пекла), течуть звідусюди та скрізь брудні ручаї й у їх каламутних водах спритники-кедюличі та їм подібні вільно ловлять свою рибку, а інші, кого до рибальства диявол таланом зобидив а чи совість не пускає, мовчки бредуть своїми шляхами вздовж ручаїв, бредуть голодні, обдерті й занедбані, і невтямки їм, що в ручаях льопається їхній порятунок від голоду й незгод, от тільки б відігнати звідти кедюличів, щоб не колотили мулу, дали відстоятися водичці та явили перед людські очі рибку-порятунок. Хіба раз на людськім шляху знаходилися чисторукі поводирі, що кликали до ручаїв розгонити кедюличів; і догукувалися, й розгонили, але, взиривши в ручаях рибку, не підпускали народ до водички, аби теж усе роздивився й осмислив, а повертали назад на шлях, який зникав за горизонтом,  де малося б бути щасливе майбуття,  самі ж не пускалися також тим шляхом, а припадали до ручаїв, обмінявши майбутнє вимріяне ефемерне щастя на реальне в образі рибки та ситного обіду, бовталися в тих ручаях не згірш за кедюличів і так обльопувалися, що нічим від розігнаних каламутників води вже й не відрізнялися.
Не можна чисті руки бруднити в ручаях, ловлячи собі до юшки рибу. Не можна чисті руки бруднити, пхаючи ту рибу до рота. Чистими руками можна тільки махати до людей та кликати до розгону від води кедюличів.
Питання тільки: як же наїстися колись самому, лишаючи чистими руки. Всі об цей обід спотикаються. Чи ж вистоїш ти, Серьожа Сколенко?
Ось глянь, як оселедцем руки забруднив, а Славко пхає шинку до рота виделкою. В його очах його брудні й твої чисті руки перемінилися місцями з точністю до навпаки.
Роздуми біля чарки – вони важкі, вони гнітять, як жар хлібину в печі, й вона пересихає, обгоряє, що не кожен і второпає, що то є, але ти повинен знати, вірити, бо ти ж пекар, ти повинен відати, навіть коли чорну вуглину з печі тягнеш, що це є хліб.
Кедюлич – потвора, загарбник, нелюд, за ним «бабки», зв’язки, все чиновництво; але є й ти, Серьожа Сколенко – без грошей, без зв’язків, без чиновництва за плечима, з одними чистими руками на озброєнні, якими й повинен пронести закон, Конституцію, саму державу врешті-решт, поміж усіх кедюличів, та й дати людям, як віру, що закон, Конституція й держава ще є. Бо що таке Конституція? Це ж не брошурка, що продається в книгарнях, це перш за все віра людей у справедливість. Справедливість – вона ще далека, ще за горизонтом, і не одним, але в неї треба вірити, аби пройти всі горизонти. Перш за все вірити, інакше навіщо й створювати, а як не треба створювати, то навіщо й іти. А як не йти, то навіщо й жити, адже ще мудрі казали, що життя – це рух.
Серьожо, витри від оселедця свої чисті руки, бо вони – кістяк життя людства, як розумної спільноти.
Господи, чим же пробити кедюличів, як дати їм зрозуміти, що вони – жир на тілі людства, ота зайва вага, що заважає бігти до олімпійських висот, що людство лине в намірах своїх не до їхнього бабла, а до чистих рук. Навіть коли всім здається, що світ занурився в бабло, як невдатний подорожній у болотяну трясовину, в його просякнутій погибеллю підсвідомості, як і в мозку потопаючого, ще жевріє, іскрить надія, що знайдеться чиясь рука й висмикне, витягне з трясовини до чогось вищого, більшого, кращого.
Як доказати ось зараз цьому конкретному Славику Кедюличу, що він, розпростершись, як материк серед океану, серед свого генделику, вартує не більше за п’яненького, із засмальцьованими оселедцем руками екс-мєнта, що віддав і уніформу, й кар’єру, й заробіток, і багато чого іншого за таку, здавалося б, нікчемну й непотрібну річ, як чисті руки.
Тося. Вона зараз не дівчина в цьому генделику, не кохана екс-мєнта, не зваба для Кедюлича-наймолодшого, вона цього вечора флюгер, що повинен показати напрям вітру людських почуттів.
Тож п’є Серьожа Сколенко чарку й доказує Славкові, що той дарма, що перспективний фізик, але світ сприймає неправильно, а відповідно, зі скривленим світосприйняттям неправильно його й будує.
- Ось глянь, - рубає Серьожа рукою повітря, - кебета в тебе варить, всякі джоулі з нуклонами ти розумієш і до порядку привести здатний, але однак східці до фізичних висот ти муруватимеш не лише головою, а й баблом, зеленню. Відповідно, змуруєш, я не сумніваюся, здіймешся на трон і будеш звідти без проблем кидати в наукове середовище книжки про те, як електрони чухрають між галактиками. Може, щось відкриєш, застовпиш собі місце в наукових колах, твоїм прибацаним ім’ям назвуть такого ж прибацаного астероїда. А поряд, ось, у сусідньому з нашим селі, або в сусідньому районі, живе хлопчина: голова – храм, куди твоїй, хай і грамотній, довбешці; у фізиці – геній, Ейнштейн відпочиває; але батько в нього – п’яничка на зразок дядька Кіндрата; мати задовбалася сама з сімома дітьми, хлопчині до високої науки, як до неба рачки, бо башлять не те що немає чим, а копійки на хліб не вистачає, вчитель фізики в задрипаній школі – ось усе, що йому може світити, та й то при дуже сприятливій зорі і правильному розташуванні планет. А хлопчина не рівня тобі, Славику, він того нуклона, біля якого ти весь вік будеш нидіти й ледь на третину вивчиш, за рік вивчив би, дослідив би, звідки він вилітає, куди дівається та що по дорозі зі Всесвітом робить, як його кривить і в дугу скручує, та що нам, людям, з тієї дуги за користь чи шкода. Але хлопчина без бабок, а ти на своїх власну дупу розклав, наче на стільці, спробуй хоч папірця висмикнути. Ти не поділишся, ні, ти ситий обід в умебльованому залі під золотим світильником ставиш вище за один крок в науці, котрий перевертає світ. Ти – фізик; але ти – фізик-долароносій, черевань, тож ніколи не вділиш навіть грам сала з черева на відкриття кимось доленосного кварка світобудови. Неподільність – ось твоє кредо. Але світ кришиться на кварки, тому ти в його дослідженні гальмо, а не потяг. Ділитися треба, Славику, змінити ситий обід на скибку хліба під чашку лимонаду, змінити вмебльований зал на скромний стіл зі стільцем, а золотого світильника на звичайну настільну лампу. І дати хлопчині хід. А як не хочеш ділитися, то суспільство повинне творити закон, нести його між людність чистими руками, зішкрібати ним з твого черева зайвий жир і давати хлопчині хід. Ну, скажи, Тосю, де я схибив, що не так виклав, де суспільству на дорозі корчем став у міліцейській формі, що мене заходилися корчувати, як трухлявого пенька серед красеня-парку. Кому треба мити руки на цьому світі – мені чи Кедюличам? Кого треба гнобити, щоб дати хід тому гіпотетичному хлопчині, тобі, Тосю, хід дати, ти ж також у своїй царині на багато здатна, ти ж розумна, красива дівчина, але в безгрошів’ї тонеш, кого треба гнобити, до поділу спонукаючи – мене, чи Кедюличів? Ну, скажи, Тосю.
Славко задоволено потягував пивце, засмоктуючи разом з ним Сколенкові теревені, й, здавалося, переповнювався ними, ніби тим же таки пивом, аби, пішовши через хвилин десять до туалету, злити їх знову ж таки разом з тим же пивом до унітазу – він знав, що в нього є «бабки», вони дадуть і науковий хід, і захист від теревенів, від зазіхань, вони дадуть усе; а посидіти в надвечір’ї біля пива, послухати роздуми про світобудову та хлопчика-привида з сусіднього району, що має намір її дослідити й притягнути, ніби рядно, до людей, але не здатен зіпнутися на ноги, аби вхопитися за край ряднини руками – це прикольно й досить-таки непогано.
- Кажи, Тосю, й ти щось, - запрошує Славко дівчину до балачки, - бо хочеться вже діалогу, втомив Серьожа монологом.
- А що тут казати, - стенула Тося плечима, - світ кособокий, цього в нього не відбереш, кожен по ньому ковзає, як може, тож відстібнути від когось палицю-підпірку, аби обіпертися самому, я думаю, сам Бог велів – інакше навіщо творив тоді світ кособоким. Коли в одного все, а в іншого – нічого, то той, з нічим, мусить час від часу відривати з м’ясом дещицю від того, в кого все, бо той, з усім, буде рости й рости, що виросте більший від світу й роздавить його своєю масою, а інший, з нічим, без поповнення зійде до молекули й розтане, як тінь. Серьожа правильно мислить – ділити треба все й усіх. Тільки обережно, хитро.
- А я що кажу, - виріс Серьожа у власних очах і такою любов’ю до Тосі запалав, що й Славко, налитий пивом, наче барило, мався в ній потонути й не спливти, - законом треба ділити. Брати закон до чистих рук, як меч-кладенець, і рубати світ на шматки, аби всім дісталося. Бо всі ми рівні, всі Богом в одних ночвах купані.
- Так, братія, - здійнявся Славко, видно, кликало кудись пиво в кендюху, - годі чесати язики, докоряючи мене багатством, а себе – бідністю. Хочете поділу й одних ночов – давайте збацаю. Є фінська баня: пара, сауна – кістки розм’якають і витікають з потом. Зараз я прийду, набираємо бухла, хавки, я вас везу – і до ранку.
Пішов.
- То що, поведемося на панські принади? – перепитав Серьожа в Тосі, надіючись на її тверде ні.
Тося підсунулася до Серьожі ближче, притислася до його плеча, немовби давно відібрану душу ще раз хотіла відібрати, зашепотіла гаряче:
- Гайда, гайда до бані, не відмовляйся. Ми йому влаштуємо поділ, - натякала, певно, на Славка. – Мені бабок треба до зарізу, тобі не завадять, та й взагалі те падло зі своїми предками об тебе ноги витерло, напевно ж і тобі хочеться чоботи обтерти. Поїхали, Сірий…
До столу наближався Кедюлич.
- Вдаси тільки, що дуже набрався… - встигла ще шепнути Тося й відсунулася від Серьожі.
Сколенко не дуже й уторопав що з дівочого шепоту, тим більше, до нього й прислухатися особливо ніяк, коли тугі перса обіймають твоє плече – він зрозумів тільки, що в лазню треба їхати, а Тося з ним, з ним, з ним проти клятих Кедюличів.
Славко тим часом нагнувся до Серьожі, зашепотів на вухо:
- І для тебе тьолку знімемо?
- Кого?
- Чувіху, гьорлу, бабу, - щирив зуби Славко.
- Нащо? – витріщив очі Серьожа. – Не треба. Собі візьми.
- Я не прихильник груповухи, - засміявся Славко. – Я люблю розмаїття, але в однофазному режимі, - бовкнув щось зі своєї фізики.
«Кохаю, - поглядом пестив Серьожа Тосю, - та з тобою хоч і на край світу. Але тільки з тобою».
Нагребли в торби випивки й харчу, повмощувалися в авто, підпилий Славко плюхнувся за кермо (досвід спроби ліквідації дядька Кіндрата за науку не згодився), помчали до розхваленої сауни – до ранку.

                                                            (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 02-07-2016

несподівано,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 02-07-2016

Не відаю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 30-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 29-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 29-06-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48096895217896 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …
Огляд нового роману авторки «Дівчини у потягу»
Затишне містечко, поруч із ним — Затон Утоплениць. Затока, яка протягом століть забирає життя жінок. …
Жити заради життя: «Фієста» Гемінґвея
«Фієста» — перший знаковий роман Нобелівського лауреата Ернеста Гемінґвея. Це історія про групу американських …