Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43778
Рецензій: 85294

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (13).

© Юрій Кирик, 22-06-2016
***

- Кажеш, Йосік за лічені хвилини забрався зі свого готелю? - замислився букініст.

- Так, й години не минуло, як Бастіані наніс йому візит, та того вже й слід простиг... - швиденько прощебетала Софійка.

- Пан Гольдберг, - мовив Лазер й в голосі його з'явилась, уже знайома дівчині запальність.  Хитра усмішка знову заграла на його обличчі. В ту ж саме мить, Софійку осіяло, що він приймає усі ці події, як гру. Бачила, цю його посмішку, коли грав у шахи.  І це не зважаючи на те, що на кін поставлені всі його статки... У цій важезній, що там не кажи, ситуації, він знаходив момент захоплюючої гри, що дівчині було цілком не зрозуміле, бо сама почувалась мов скручена до краю пружина. Це захоплювало й водночас лякало її - не доводилось їй зустрічати таких людей. Витримавши довгу паузу, очевидно, щось обдумуючи, Лазер врешті вимовив, -  таки дуже мудрий чоловік, наш Йосік - вгадав мелодію з однієї ноти... При цьому, як вона розуміла, радів за хлопця. В кожному разі отримував якесь внутрішнє задоволення.

- Які ваші наміри надалі? - несміливо запитала Софійка.

- Передовсім, гадаю, треба поснідати. А іще випити келих шампана за новий розділ в нашому житті, - промовив радісно. Він тут же замовив в номер сніданок, а також шампанське. Таке рішення вибило дівчину остаточно з колії. Була впевнена, що Лазер намагатиметься поставити на ноги всіх і все, аби якнайшвидше затримати того, хто вчинив йому таку немилосердну прикрість.

По-дружньому обійняв Софійку за плечі, притулився й в саме вухо прошепотів:

- Хочу  подякувати, що ти все-таки вибрала мене. Знаю, не будемо себе обманювати, це був радше емоційний, а не свідомий вибір.  

Софійка задумалась. Лазер, як звикло, мав рацію. Рішення зателефонувати букіністу - швидше було подиктоване імпульсом, що його викликали дівочі ревнощі. Хоча, воно з певністю ніколи б не з'явилося, якби думка про цього чоловіка увесь час не жила в її серці. Можливо не на поверхні, десь дуже глибоко, але вона була. Це почалось іще відтоді, коли проживала у Лазера й свідомо відтягала час останнього акту їхньої з Йосіком гри. Щось стримувало її...

- Мені дуже важко, - визнала дівчина, - мене не покидає почуття вини за скоєне. Шокує ваше до мене добре ставлення. Усе це не вкладається в моїй нещасній голові, - визнала Софійка.

- Мені набагато легше - продовжив дівочий розмисел Лазер, - хтозна скільки  з огидною ніжністю вдивлявся колись в свою юність. І щоразу, коли думав про неї усміхаючись, видавалось мені, ніби щось збагнув. Хоча не збагнув нічого. Піввіку прожив, але тільки зараз  віднайшов відповідь на питання, на яке інші так ніколи й не отримують.

- Цікаво: що ж то за питання таке? - щиро зацікавилась Софійка.

- Дуже просте й водночас найскладніше з питань - що таке любов?

- І що ж воно таке? - зацікавлено підхопила думку дівчина.

- Це коли... - почав Лазер, й роздумуючи, зупинився.

- Коли що? - Софійка вперто повертала чоловіка до теми, яка самій була надзвичайно цікава.

- Коли інша людина поселяється в тобі і живе, як їй заманеться, - посміхнувшись відказав Лазер.

Молодечий ентузіазм, з яким випалив цю фразу, її попросту захопив. Зачарував  блиск його сіро-голубих очей. Вони завше промовляли відверто й запалювались лише тоді, коли дивився на неї. Та найбільше її полонили його великі, хтиві вуста. Зараз вони промовляли без слів й не менш виразно, ніж говорили його очі. Якщо очі нею захоплювалися, то безсоромні губи казали прямо: "Я тебе хочу!" Напів розтулені, ледь вловимо тремтячі, вони заявляли про свою постійну ерекцію, готовність будь якої миті злитися з нею в шаленому, мов в останньому в житті цілунку. В цього чоловіка можна було закохатися по вуха, навіть коли він й слова не сказав, хоча, як кажуть, "жінка любить вухами", про це вже й казати годі - могла слухати його як мале дитя з розтуленим ротиком годинами. Він належав до тієї рідкісної породи чоловіків, для яких любима справа перевищувала усі позосталі радощі життя. Міг говорити про неї годинами, безупинно. Чи будь-коли в її житті появиться справа, якій зможе віддатися з таким запалом? - подумки запитувала себе. Відчувала - в його сивіючій чуприні, а може чуприна тут ні до чого, попросту в душі, живе вихор, здатний винести її в інше життя, де вона звільнилася б від себе вчорашньої, та й сьогоднішньої теж...

Лазер викупив апартаменти поруч з її кімнатою. Вроджена делікатність? Чи все ще не цілком довіряв їй? Можливо, думав, що вона любитиме його, намагаючись спокутувати свою провину? Ні. Вона категорично не уміла читати чужих думок. Пізній сніданок з'їли, вино випили. Софійка, хоча й поспала, як богатир, та її далі безжалісно хилило до сну.

- Бачу вчорашній день залив тобі сала за шкіру - відпочинь, поспи, - вирозуміло запропонував чоловік.

- Я лише на хвилиночку приляжу, бо, справді, не все гаразд із моєю головою. Але ви не йдіть. Дуже прошу, - попрохала Софійка.

- Та я й не збирався. Мушу насолодитися твоєю присутністю. Я ж стільки тебе не бачив...-  він був загадковий у своєму захопленні нею, мов прибулець з іншого світу.

Краще б Лазер не говорив тих слів - вони були, що гострий ніж в її серце - почуття провини не покидало дівчину. Аби заховатись від себе самої, лягла й очі відразу ж самі заплющились, але не заснула - свідомість мов павук кидалась за уривчастими, пунктирними думками, що сигналили натягненням павутини то тут, то там. Думки ці зовсім не такі, як звикла. Наче не  їй належать, ніби прийшли десь із зовні. Вони розпливались, що жодну з них так і не змогла відчитати. Час теж став наче розрідженим, наче й вона сама, розріджена, перетікає із форми у форму, обтікає собою усе, що бачить. Так незвично... Треба вдуматися, що він означає, цей стан - зависання між небом і землею...

***

Коли Лазер і Софійка мирно собі відпочивали, Йосік фліртував з покоївкою з їхнього готелю. Він підійшов до дівчини абсолютно спокійно. Як завжди в ньому жила рятівна впевненість у власних силах, від чого кожна його побрехенька видавалась правдою. Він  представився їй значним пурисом, й за якихось десять хвилин звинний, як білиця, пригортався до напівбожистих грудей покоївки, роздрочував бідолаху до нестями облесними словами, знизивши голос до зникливого шепоту. Треба відзначити, що був він великим мастаком без угаву молоти кольорову м'язгу слів, що молоде дівча недостережно повірило  в його раптову закоханість. Відразу зацвіла цілим обличчям, як півонія. Ледь втримувалась, аби не муркотіти від вдоволення. Далі повів мову про те, що мусить здобути докази адюльтеру, аби розлучитися зі своєю невірною дружиною, яка от і зараз зраджує його  в одному з номерів цього готелю. У дівчини, що від його слів піднявся настрій, захотілось щось зробити для нього, розділити з ним усе, що завгодно. Вірно пасталакають про жінок: "Вартує розбудити їхні почуття, як здоровий глузд вилетить через вікно". Хлопець підліз як чорт під монастир, й таки вибив з покоївки обіцянку, що та розповідатиме, все, що довідається про пару з вказаного ним номера. Він уже збирався відійти, та дівчина зорила на нього так, що її очі не відпускали його. Як на мене, то масла на цей бутерброд я поклав становчо забагато, - зрозумів Йосік. Учив  же колись його Лазер - тримати з кожною людиною саме цю, що потрібно дистанцію. Але є іще одна приповідка: "каші маслом не зіпсуєш" - теж ніби не дурень придумав...

***

Прокинувшись Софійка побачила схиленого над собою Лазера.
  
- Ти виспалась, моє курчатко? - запитав ласкаво. Вона роблено потягнулась, якби іще не цілком відійшла від сну, лише для того, аби зібратися з думками, виробити  слушну лінію поведінки. Вона іще не знала, як мала би поводитись із Лазерем. Він був з нею дуже лагідний і всіляко демонстрував свою прихильність. Та й не тільки "демонстрував". Жіноче серце не обдуриш,  знала, у Лазера до неї глибоке почуття. Та важко було змінити стереотип мислення - наша біда, що в літературі й кінематографі майже усі сюжети побудовані на помсті. Від цього страх, що за зло тобі відплатять злом, жив десь в глибині дівочої душі, на підсвідомому рівні. Видко Лазер був неабияким психологом - вирахував причину внутрішньої закритості й скованої поведінки Софійки.

- Мушу тобі дещо пояснити, дівчинко. Я належу до месіанських євреїв*, Вірю в Христа і сповідую Його вчення. То ж помста, суд не належать до мене. Не приймаю постулату: "око за око, зуб за зуб", інший мені більш до снаги: "Прощайте й вам проститься". Насправді людське серце схильне прощати. Та й "вендети", як такої, на наших галицьких землях ніколи не було. Були випадки помсти, але вони ніколи не були загально прийнятим правилом.

- Йосіка ви теж схильні простити? -  з єхидцем  запитала Софійка.

- Прощають тих, хто кається, й виправляє своє життя - примружив око Лазер, - почитай Біблію! Софійка всміхнулася кутиками вуст. Насправді Лазер менше всього хотів, аби вона зараз взялася за студіювання Біблійних текстів. Його рука делікатно здіймала з плеча дівчини нічну сорочку. Нині Лазер був зовсім інший. Вона відчула це, як тільки почав її роздягати. Так, ніби витягав із футляра дорожезну книгу, якось урочисто, повагом. Пестив її так само, як фоліант, який  перш ніж відкрити ніжно погладжував  рукою, ледь торкаючись його, якби то була казна яка святиня. Перебирає пальцями форзац - це він гладить її хребет. Проводить пальцями вздовж усіх хрящів - процес заворожуючий, що не терпить поспіху. Потім уважно розглядає її роздягнену. Цей погляд найгарніший у ньому. На її оголене тіло дивиться, достоту з таким же захопленням, мов на Святий Грааль криптографії - рукопис Войнича. Скільки разів бачила його за цим заняттям - коли вів з рукописом тільки їм зрозумілу розмову...

Їхні губи зустрілися, а її м'яке, податливе тіло ніби вливалося в нього і вони обоє ставали одним стовбуром розкішного райського дерева усіяного бруньками, що ось-ось мусіли розкритися. Чула його прискорене дихання, якби швидко перегортав сторінки проникаючи в її душу. З тієї миті усе було у них спільне: дихання, час, повітря, тіло.
Вони переживали щось страшенно необхідне, незабутнє для їхнього спраглого й нетерплячого взаємного пожадання. Але в самому кінці спільної дороги вона таки злилась із ним... У цей момент, коли перегорнувши останню сторінку, книга закрилась. Яким дивовижно прекрасним був той останній такт...

Букініст щасливий відкинувся на подушку і якийсь час перебував якби в напівзабутті. У нього було хворе серце. Він приховував це від світу. Соромився цього так само, як хлопці в період статевої зрілості соромляться своєї мутації. Після значного фізичного навантаження мусив дати організмові хвилину абсолютного спокою, аби унормувався його пульс, який в такі хвилини міг сягнути. дев'яносто а то й більше ударів на хвилину. Із цього стану вивело його схлипування поруч.

- Чого розчулилась? Хто причина твоїх сліз, - лагідно запитав чоловік.  

- Лазере, я не знаю навіщо я живу? - уже зовсім розрюмсалась Софійка, - носить мене по цьому житті, мов ту тріску в потоці. То закрутить, то приб'є до якось берега, знову зірве й знову кудись несе. Хаотичне  воно якесь, моє життя - не бачу в ньому жодного змісту. Ви такий розумний, Лазере, може поясните, в чому тут річ?

- Довго думала, перш аніж видати такий перл? - щиро розсміявся Лазер, - я не відповідаю на такі запитання, але мені подобається, як відповів на нього видатний кіношник і трохи філософ -  Кшиштоф Занусі. Перекажу тобі, як пам'ятаю:

- Пересічний чоловік прожив безбарвне життя і після смерті  повстав перед святим Петром біля брами неба. Петро перевірив його дані в небесному комп'ютері й скерував до раю. Чоловік подякував, але через хвилину повернувся й запитав, чи можна йому тепер довідатися, навіщо воно взагалі було, ото його життя. Святий Петро перевірив щось у своєму компі й  відповів: "Пам'ятаєш, багато років тому ти відпочивав на курорті й там за столиком сиділи молоді люди. Одна з дівчат попросила тебе передати цукор. Ти передав. Ось для цього, в принципі ти й був на землі...

Сльози в дівчини просохли, та дивилась вона на букініста порожнім поглядом, якби чекала продовження.

- Мораль цього анекдоту повинна нас навчити змиритися перед лицем таємниці. Але так само вартує згадати про теорію хаосу, яка образно говорить про ефект метелика: один помах його крила у Шанхаї може викликати тайфун над Флоридою. Світ пронизаний тенетами, розгадати які нам не дано. І так буде вічно!

Далі вони сиділи на ліжку й об'їдалися мільйонами калорій у вигляді молозива, шарлотки, сирника, пили шаманське з пляшки й тоді букініст не витримав:

- Усім цим ми можемо займатися будь-де на планеті, але ж ми у Швейцарії! Мусимо  хіба вчинити прогулянку в гори, - розсудив Лазер, - бо ж як воно виглядатиме - в Римі були, а Папи Римського не бачили... До того ж я так люблю їх - ці дивовижні гори. Там відчуваю неймовірну свободу.

- А я-  страх, - швиденько визнала Софійка.

- Страх теж неймовірне почуття... Вартує піти й заради нього, - мило посміхнувся Лазер.
Хоча великого бажання у неї не було, та за цю посмішку вона ладна була на все.

- Але... Хіба Йосік не використає той час, щоб накивати п'ятами? - обережно нагадала дівчина.

- Ні. Моя колекція насправді зв'язує йому руки. Парадокс ситуації в тім, що в Україні він міг би продати її за більші гроші, ніж тут.

- Це ж як?

- Там знайшлося би більше покупців. Ми, галичани, авантюристи по натурі - знаючи реальну вартість речі, хтось обов'язково спокусився б купити за чверть ціни в надії, що колись таки знайде шляхи, аби її реалізувати. Тут букіністи знають реального власника цих раритетів. Тому ймовірність, що хтось захоче купити вкрадену річ дуже маленька.

- Але ж комусь він усе таки сподівався їх тут реалізувати?! - заперечила Софійка.

- Не тут. На цій території... - поправ Лазер.

- Тобто?.. - дівчина знову губила зв'язок у тому заплутаному клубку.

- Можливо, він  запропонував продати колекцію комусь із грошевих мішків цього світу, далеких від букіністики. Саму ж трансакцію запропонував провести в Швейцарії. Але це теж під контролем. Про приїзд інтересантів мені негайно сповістять.

- Цього я ніколи не зрозумію - в чужій країні у вас такі зв'язки з митною службою, якби ви були  керівником ФБР. Лазар довго дивився на Софійку. Він тримав її на усмішці, але внутрішній. Жоден м'яз не здригався, але вона, ця усмішка, пробивалася крізь шкіру, як м'яке світло крізь шовковий абажур. Врешті промовив:

- Гаразд. розповім тобі іще один Львівський віц. Можливо, втямиш...

До однієї старої перекупки, що торгує молодим редисом на Привокзальнім ринку по десять гривень за пучок, кожного дня навідується один й той самий молодий фацет. Залишає їй десятку, та редис не бере. І ось одного разу, коли він в черговий раз обдарував стареньку десяткою, та вхопила його за руку. Молодик посміхнувся.

- Я так зрозумів, вам цікаво, чому я залишаю вам гроші, але нічого не беру?

- Ні, це мені начхати! Попросту від нині редис уже по п'ятнадцять гривень! Гоніть  п'ятірку!

Як і минулого разу Софійка зорила на оповідача збаранілим поглядом. Він у черговий раз пояснив:

- Аби підтримувати з людьми гарні стосунки, вартує платити гроші, нічого в них за це не вимагаючи, навіть коли треба погоджуватися на ціну, яку вони пожадають.

- І все це заради того, щоб міг взяти свій редис, коли тобі це буде необхідно! - випалила дівчина.

- Аби пам'ятали - ти той, що добре платить... - підправив  Лазер.

----------------------------------

* Пурис - значна особа, що займає ексклюзивне становище у суспільстві. (Львівська ґвара)
*Месіанські євреї - численні спільноти, що нині є у всьому світі. Вони повірили у Христа, як свого особистого спасителя, але поєднують цю віру із традиціями та звичаями єврейського народу.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Галина Михайловська, 14-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 26-06-2016

Між небом і землею

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 25-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Елен Тен , 22-06-2016

Життя непересісних людей...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 22-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 22-06-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45617699623108 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …