А я би могла вдихнути в ніздрі Твої душу
Могла би огорнути Любов’ю від краю до краю
Від омани безмежного простору, що охоплює серце болем.
І не плачу
Ридаю.
А я би могла усміхатись Твоїми вустами і марити дотиком тепла
Обповзаючи язиком святі місця, ореоли відомі лиш нам – і тут, і там.
Я би могла.
Якби осінь дозволила розлити дощі серед попелу аби зняти гарячку…
Аби вкрита льодом бездушність розідрала весною нетерпляче
Аби літо прийшло з надвечір’я та сіло у затишнім домі де ми… де ми… де ми разом з Тобою.
А я би могла вимолити в Бога життя для Тебе. Якби Богом була і зі свого святого неба огортала б Любов’ю від раю до раю.
А я би могла.
Ти ж дозволиш, Отче,
Знаю.
