А поки поліцейські та лікарі їдуть, душа думає, що в неї тепер є сорок днів, щоб знайти нову роботу. Вона думає, що позаяк ще молода, то, може, якусь навіть престижну посаду зможе отримати. Скажімо, наказувати комусь влаштовувати локальні екстермінатуси. Або явитись комусь, зробить з нього пророка, щоб він повів за собою людей і перерахувати таким чином поголів’я непридатних на конкретній території. Або, може, навіть стати смертю, хоч це навряд – там, мабуть, великий конкурс.
Бо ж, дійсно, що я тут робитиму? Тіло закопають, певний час в мені ще матимуть потребу, як у загубленій важливій речі, а потім звикнуть. І все – тримати більш не буде ніщо. До того ж, на той час вже мають бути оформлені всі документи про переїзд і я отримаю дозвіл на роботу. І вже буде не до тих, хто тут, бо ж почуття-почуттями, а існувати на щось треба.
О! А давай, поки їде поліція, розкажем, як смерть колись уявлялась?
Колись давно, коли розпластаний на асфальті чоловік був живим, боявся він, що прокинеться одного разу, і виявиться в труні. І не просто так, а зі всім фаршем – в костюмі, туфлях, з руками на грудях, пропринтованою іконами паперовою стрічкою на лобі і двома метрами землі над собою. А позаяк він знав, що спробувати вилізти з могили не додумається, то уявилось йому, що спочатку широко розплющить очі, зведеним судомою ротом втягне у себе повітря, і, напруживши м’язи, спробує встати. Та не встигне голова відірватися від подушки, як щось зупинить її рух, і тут же опустить назад. За мить він оскаженіло битиметься об стіни труни, аж поки, усвідомивши безвихідь, упаде на її дно, знемагаючи від болю. Там він лежатиме, затамувавши подих, і дивився в темне м'яке небо. Потім повільно видихне. Потім знов вбере отруєного повітря і продовжить чекати. І робитиме це доти, доки не почне закінчуватись повітря. А коли воно таки скінчиться, він широко й часто відкриватиме рота, хапаючи останні крихти брудного й смердючого, та все ж, кисню. Потім припадатиме обличчям до оббитого вугільним атласом неба і падатиме вниз, затримуючи в собі краплі так потрібного йому життя, що його вдасться висмоктати з поролону за небом. А коли повітря скінчиться і там — з його рота потече піна і він стисне задерев'янілими пальцями горло, з якого вириватимуться нелюдські хрипіння та гарчання. Розум помутніє, тіло неприродно вигнеться, кілька разів обернеться навколо своєї осі — і тоді в останньому пориві пальці відірвуться від плоті і з неприродною силою вженуться в небо. Вони його дертимуть, рватимуть, можливо, навіть доберуться до вологого дерев’яного дна і зроблять у ньому кілька щілин. А потім, заливаючи все навколо кров’ю, одна за одною розірвуться судини в його мозку. Можливо, з очниць вискочать очі. І над усім цим – серце.
Буде ще
