Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43767
Рецензій: 85284

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (11).

© Юрій Кирик, 04-06-2016
З того часу Йосік став розповідати Софійці про Лазера, щось на кшталт того, як читають дитині казочку на ніч, аби вона у своїх снах і видіннях утримувала цей образ. Угоду з Йосіком Софійка не трактувала як "злочинну змову", вона й слів таких не знала. Вони готували спектакль, де Софійка вперше отримала головну роль. Її друг був доскіпливим і строгим режисером, але їй лестило, що й сама не була позбавлена слова, пропонувала, робила свої завваги. Вони уважно вислуховувались, й бувало, приймались досвідченим в авантюрах Йосіком, від чого дівчина була надзвичайно горда. Це мала була досконала пригода. Захоплююча гра, ставка у ній була такою, якої не бачив жодний гральний стіл світу. Та найпривабливішим у тій грі було те, що з їхнього боку це був хіба найдосконаліший блеф - вони ж бо не ставили на кін жодної копійки...

У вільний від підготовки час Йосік розповідав про найбільших аферистів світу: графа де Тулуз-Лотрека, Каліостро, Графа Сен-Жермена, Казанову, Федора Толстого. Ці імена й нині на слуху. Ними захоплюються - не можуть не захоплюватись. Вони генії! Усі ці люди, про яких із захопленням розповідав Йосік, були їй вкрай симпатичні, й вже зовсім не нагадували злочинців. Коханий твердив: авантюристами народжуються. Це стиль життя. По іншому ці люди жити б не змогли. Це особи, яким адреналін потрібен, як простим смертним повітря.

Софійка ніколи й гадки не мала стати аферисткою, але кому не затуманить голову казкове багатство, таке близьке, таке досяжне, та й від неї вимагається небагато - всього лиш зіграти роль закоханого дівчиська, розвідати де старий переховує свою колекцію - оце й все. Це як пригода з діснейлендівського мультику. По-перше  їй самій було цікаво - чи впорається? По-друге, в кожному з нас з певністю сидить злочинець, який лишень чекає слушного випадку, аби проявитись...

Зараз Софійка обм'якла. Охоплена гіркотою й соромом водночас, над яким тяжіла ще й ніким не виправдана провина перед богодухуневинним Лазерем, який не заслужив такої жахливої зради. Вона ж могла мати усі ці статки іще б на руках її носилина додачу!.. Безглуздий і дикий злочин. Вона забрала у букініста не лише мільйони, а й справу всього його життя. Те, що він найбільше цінував. Пригадала, як Лазер мов найбільшу святиню, діставав з шафи свої раритети. Мати з таким трепетом не ставиться до новонародженого дитяти, як він до своїх стародруків. Вона справді остання паскуда й заслуговує саме на таке відношення до неї з боку Йосіка. Це вона жила в ілюзорному світі. Він же їй чистісіньку правду виклав. Їхнє близьке спілкування було викликане лише тим, що він готував її до операції з букіністом. Вона ж уявила собі, що він так ніжно турбується про неї.  Почуття вини всмокталось у неї інстинктивною неминучістю, наслане тим способом життя, що його вела останнім часом.

Софійка покидала готель, де мешкав Йосік у збудженому, гарячковому стані. До свого готелю вона бігла, не зважаючи, як на це реагуватиме місцева публіка. Їй було байдуже. Більше вона не розігруватиме роль багатої й статечної, як усі тут, пані. Крос дався взнаки - вона пропотіла, що можна було викручувати геть усе, в чому була одягнена. Мріяла якнайшвидше залізти у душ -  такою брудною вона іще себе ніколи не почувала. Потужні струмені холодної води на якийсь час притлумили усвідомлення всього, що з нею тільки-но відбулося.  Льодяна вода шмагали її тіло, та вона й не думала припустити теплу - сама себе карала: "Ти не лише крадійка, ти - злодійка! - та, що чинить зло!" Слова, що не знати й звідки походили, стрілами упивались в свідомість. В розпачі дівчина присіла на дно душової кабінки затуливши долонями лице. Вода змішувалась зі сльозами нестримно стікала по зрадливому тілу, але бажане очищення ніяк не приходило. Софійка ридала мов сільська  плакальниця, усвідомлюючи глибину власного карколомного падіння. Вода не змиє гріха, ні його нестерпного відлуння. Покаятися! Вона мусить покаятися!  Мусить піти в поліцію, зробити  заяву. Позбутися того, що їй ніколи не належало! Вона зачинила воду й стала швиденько витиратися. Підсушувала феном волосся, коли раптом її свідомості сягнула думка: але ж там її арештують! Що з того, що вона поверне украдене й незаконно вивезене.? Але ж чи таке опришківство чи робінгудство оцінять? Чи це бодай чимось їй допоможе? В очах закону вона - крадійка!  Знову ж, - чи Лазер, законний власник цих скарбів, зможе колись вступити у володіння ними тут у Швейцарії?

Тепер їй хотілось лише одного: аби хтось мудрий поговорив з нею. Будь-хто, що здатен бачити далі за неї бодай на крок. Їй це було потрібно, як повітря. Готова була підходити до людей на вулиці, та не чинила цього, тому, що не було нікого, кому б могла довіритись... Йшла поки не пройшла впоперек  усе місто й вийшла на набережну, де в цей час не було ні душі. Натомлена сіла прямо на пісок й задивилась у прозорі води озера. Невдовзі  вона вже не розрізняла де закінчується небо й починається вода. Раптом вона стала бачити слова, що миготіли перед її внутрішнім зором, наче на рядку, що біжить в метро, чи трамваї сповіщаючи назву наступної зупинки: Черешнева... філіжанка... Кайзервальд... цукерня... Близенько... Кишеня... Раніше з Софійкою нічого схожого не траплялось - аби слова чіплялися одне за одне... Асоціації викликані словами завели її в обійстя Лазера. Її почало аж трясти, від усвідомлення того, що вона вчинила. Дивно народжуються асоціації - ніби нічим із собою не пов'язані, як і думки людини не залежать від неї самої. Напевно це міг би пояснити Мамардашвілі  чи професор психіатрії Фільц. Їй же належить прийняти це, як даність, що думки, втілені в слова, приходять й відходять самі по собі...Невдовзі вона перенеслась туди, звідки прийшли ці слова, звідки вони походили, й де мали постійну прописку - у Львів. Відчувала, що ніби десь там її справжнє життя, а тут, це - тільки сон. Це було дуже приємне відчуття. Її оповили заспокійливі пастельні кольори і звуки надзвичайно мелодійні, що повторювались мов мантра. З певністю сам Всевишній увійшов у її нестерпну реальність, аби дати бодай кілька хвилин спочинку мозку, який закипав від напливу емоцій й відмовлявся працювати.

Звісно, найпростіше було б зателефонувати Лазареві. Найпростіше, але й найскладніше. Що вона йому скаже? Вибачте, що обікрала вас... Розповість, як глибоко розчарувалася в Йосіку, й тепер ладна впасти перед ним на коліна й вимолювати прощення. Ні, це було б дуже по-дитячому. Але потрібно на щось зважитись. Їй завжди краще мислилось, коли була в русі, йшла, поки ноги не винесли її на берег озера.

Окрім не надто голосного звуку припливу, та все ж такого, що заглушував усі останні звуки природи, вона відчувала биття власного серця. Билось воно надто часто, неспокійно, в дисонанс усьому, що її оточувало. Вона й раніше часто дослухалася до биття свого серця. Любила слухати своє серце. Взагалі любила своє тіло, завжди любила, навіть, якщо раніше ніколи не думала про це... Нині її серце билось нерівно й часто, мов у пташини з підрізаними крильми, яку до того ж запроторили у клітку... Тільки чому "підрізали"? Чому "запроторили"? Хіба не вона сама загнала себе у глибоку безвихідь. Знову відчай залізною рукою зчавив їй горло. Знесилена вона опустилась на каміння. Заплющила очі й знову почула заспокійливу мелодію й запахи, запахи. Перед її внутрішнім зором постала гостева кімната, де пахло кавою, старими книгами й лунала музика Вівальді. Це було те, що закарбувалось в її підсвідомості, як найприємніше видіння. Навіть щось приємне й м'яке дотулилося до її ніг. Це кіт, той самий кіт, що завше радісно зустрічав Лазера. На душі у неї потепліло -  вона зрозуміла, що скучила за будиночком на затишній вуличці з такою солодкою назвою - Черешнева...

Вона мусить це зробити! Й швиденько, аби її не полишила відвага, набрала номер Лазера. На тому боці відразу відповіли, якби чекали дзвінка.

- Уважно, - довга пауза, - Лазер слухає, - усе як завжди, завжди так розпочинав розмову букініст. Погано, що так швидко взяв трубу, вона не встигла приготуватись. Не мала навіть того першого слова, з якого належало розпочати розмову.

- Привіт, Софійко! Тобі й надалі кортить побавитись у хованки? - чула його відмінно, голос у чоловіка дрижав. Лють це, чи хвилювання?

- Добрий день, Лазере Іоновичу, - випалила дівчина.

- Так офіційно до мене ти іще не зверталась, що за цим піде? Пропонуватимеш мені викуп колекції?

- Софійка схлипувала не в силі видушити із себе й слова.

- Давай, відважніше, підбадьорював Лазер, - я, принаймні, до всього готовий.

Вона мусить почати говорити, бо, можливо, вдруге не наважиться набрати номер...

- Ви думаєте це я все організувала? - врешті промовила дівчина.

- Ні, не думаю. Я ж бачив вас із Йосіком там, у Моршині, щасливих й закоханх біля потоку.

- Бачили???

- Чого дивуєшся? Я знав про цю скритку Йосіка. Він повіз тебе туди почекати поки усе утрясеться, бо по своїй наївності подумав, що я не пов'яжу його з тобою й цим викраденням.

Лазер сказав дівчині щось велике, чого в ці хвилини, навіть не намагалася осягнути розумом. Горло знову здушили спазми плачу. Зібравшись з силами вона випалила.

- Я вам одразу все скажу, тільки ви не перебивайте, бо для мене це дуже тяжко...

- Добре, - мовив коротко. Його нерви мов антени приймали її тривогу.

Софійка стала хаотично, уривками, що часами не в'язалися один з одним, переповідати  історію свого знайомства з Йосіком, так і перебіг усієї задуманої ними афери. Лазер, нічого не уточнював, лише час од часу заспокоював дівчину, що раз у раз зривалась на плач.

- Яке твоє остаточне рішення? в кінці запитав Лазер.

- Моїм першим порухом було йти і завідомити про усе поліцію, та подумала, що, можливо, для вас це не найкращий варіант.

- Ви привезли усю колекцію? - запитав Лазер.

- Ні Йосік вибрав кращі екземпляри. Останнє залишив у свого брата в Моршині, - пояснила дівчина.

- Добрий з нього учень. Затямив, що не треба весь сир вкладати в один вареник... - покепкував Лазер.

- То ти кажеш, усе, що ви привезли  знаходиться зараз у тебе? - уточнив букініст.

- Так, - підтвердила дівчина.

- Йосік, наскільки я розумію, десь поблизу? Стережися його! Коли він побачить, що ти граєш проти нього, буде здатен на будь що.

- Тобі необхідно якнайшвидше позбутися колекції. Йосік в кожну хвилину може за нею прийти. Мій добрий знайомий з Цюріха, який працює там в компанії  “Finance Business Service” й зараз перебуває на відпочинку в Гштааді, допоможе тобі орендувати сейф в AEK BANK банку. Без нього в готель не йди. Він тобою повністю заопікується. Я йому зараз зателефоную й попрошу зв'язатися з тобою.

- Добре, - відповіла Софійка, відчуваючи, як її полишає страх, цей чоловік навіть на відстані міг вирішити будь-яке питання, яке її заганяло в глухий кут.

- Дочекайся його дзвінка. Головне запам'ятай - сама до готелю навіть близько не підходь!  Надалі Бастіалі, так звати мого друга, допоможе тобі покинути Гштаад й порадить де тобі поселитись, поки я не приїду. Гадаю, це буде швидко.

- Зроблю усе, як кажете... Ви неодмінно приїдете, правда, Лазере? - запитала вона легко й довірливо. В її голосі звучала віра навіть не в нього, а в щось глибше, посутніше. У неї навіть перестав дрижати голос, тільки груди здіймались вище, ніж зазвичай.

- Звичайно приїду. Ти лиш будь обережна. Бережи себе - Йосік коли відчує, що умикає його здобич, може бути небезпечним... Грошей, коли в тебе їх немає, скільки треба дасть тобі Бастіалі. Зараз випий каву, чи з'їж морозива, поки я зателефоную товаришеві й дам йому номер твого телефону.

Знайти кав'ярню тут не складало проблеми. Поволеньки потягуючи запашну каву, дівчина відчула, як життя поволі  повертається до неї. Все, що з нею відбувалося з часу пограбування Лазера видавалось їй сном. Вона  все сприймала й відчувала, мов уві сні. Підозра, що все це лиш сон жевріла десь в глибинах підсвідомості. Насправді це не вона живе в цьому місті,  в цій  незнайомій їй країні, носить не своє ім'я. Ходить незнайомими вулицями, їздить автами, яких до того не бачила, носить інший одяг, можливо, й шкіру теж іншу. Лише після розмови з Лазерем, вона ніби прокинулась.. Прокинувшись же втямила, що давно й непомітно закохалася в цього незвичайного й мудрого чоловіка. Тільки чому це усвідомлення прийшло лише зараз, після всього, що сталося?  Коли дорога до Лазера для неї повністю закрита. Із роздумів її вивів дзвінок мобільного телефону. Незнайомий номер. Отже, це він, приятель Лазера. Приємний голос. Говорить гарною англійською, хоча відчувається, що він не є носієм цієї мови. Вона сказала, де знаходиться й чоловік пообіцяв за декілька хвилин за нею заїхати.

***

В затишному номері Йосіку нараз стало  дуже не комфортно. Невже це спричинила розмова з Софійкою? Дивне дівча. Уроїло собі що у нього стосовно неї є якісь обов'язки. Учив же її - головна мудрість життя  ніколи й ні перед ким не почуватись зобов'язаним. Вільну людину ніщо не повинно зв'язувати! Почуття в тому ж числі. Там, у Львові, найбільше дратувало, що його пов'язували з палітурною майстернею. Дурні! З таким самим успіхом, він міг відкрити й ювелірну майстерню, навіть з пошиття жіночих капелюшків. Яка різниця? Перечитати кілька книжок, з тиждень придивлятись роботі справжнього майстра ото і по всьому! Та його не приваблював жоден фах, з яким би його можна було ідентифікувати. Чомусь вважав це принизливим для себе. Рік проведений за книгами зробив би його неперевершеним юристом, геніальним критиком. Він міг би стати професором будь-якої університетської кафедри, так ясно й швидко працював його чудовий мозок, єдине надбання отримане в спадок від батьків. Ні, з дитинства Йосік не мав слави вундеркінда навіть у маленькому Стрию, де замешкувала уся його родина, він не відзначався якимись надзвичайними  здібностями, швидше навпаки - був страшенним лінивцем. В школі теж не вельми часто появлявся. З класу в клас переповзав завдяки своїй геніальній пам'яті - в кінці року він під натиском батьків таки переглядав підручники, й складав екзамен по всіх предметах, екзаменований педагогічною радою. Але вже з наймолодших років намагався бути своєрідним, специфічним, винятковим, незвичним. Задовго до того, як стати аферистом, він вже знав, що коли виросте, не буде ні фінансистом, ані лікарем, ні письменником, ні адвокатом, чи актором - словом не бачив себе представником жодного фаху, які так часто вибирали діти із єврейських сімей. Добре тямив, що його покликання керувати й організовувати.

Усіма фібрами юної душі відчував, що має необмежену фантазію та деякі організаторські здібності. Відтоді не минало й дня, аби не вигадав якоїсь чергової авантюри. Найчастіше, придумував, як зірвати урок, особливо, коли намічалась контрольна - викрадав і ховав класний  журнал, нищив географічні карти, зачиняв двері класу й викидав ключ.  То знову намовив однокласників спорудити пліт й відправитись Стриєм аж до Дніпра, врешті створив банду. Найсправжнісіньку банду, яка правда нальотів не влаштовувала, надто малими були її члени - третьокласники, та плани розробляла, які не кожному бандитському стратегові у снах насняться.  План який довгі місяці виношував, як тепер би сказали органайзер Йосік, полягав у тому, що банда вирішила викрасти з полігону танк і з його допомогою пограбувати усі ювелірні крамниці а разом з ними Стрийський районний банк. "Ми не робили нічого - ми планували, але яким захоплюючим було це заняття" - згадував Йосік тепер, здійснивши свою найбільшу в житті  аферу.

Та отримане без щонайменших зусиль, Йосік ніколи не цінував, ніколи не прагнув вчинити щось ґрунтовне, його натурі авантюриста неприємна будь-яка серйозність. Він свідомо розпиляв свої таланти в миттєвостях. Той, хто міг би стати усім, волів бути ніким, зате вільною, завше готовою стати на крило птахою. Дивно, що навіть Лазер - людина, яку він поважав, знову ж, не за його таланти, широкий інтелект, а виключно, як гідного супротивника, з яким було цікаво розіграти партію, не зумів "прочитати" справжню натуру Йосіка. Та за це він міг би лише подякувати богові, якби в якогось бога із величезного сонму богів він міг повірити.

Він відчував, що його справжня  професія - авантюра. Тому приглядався до багатьох ремесел, так само багато читав - деякі науки були йому аж надто цікавими, міг годинами теревенити, з фаховими психологами, й ті навіть запідозрити не могли, що він не їхній колега, так само психіатри, гуманітарії. Дуже подобалось йому "міняти костюми й ролі", як це чинять актори, та не більше того. Навіщо ж міцно влаштовуватись? Адже він не хоче заволодіти якоюсь маєтністю, нерухомістю в тій же Швейцарії чи де інде. Вільній людині це ні до чого. Його мета прожити не одне життя, а якомога більше життів. Цього вимагав його темперамент, його пристрасність. Його життєвим кредо - віршик Франца Ґільпарцера:  

Чим ти володієш, це тобою володіє,
Над чим пануєш, тому ти сам слуга.

Але Йосік не бажав бути нікому слугою, окрім святого випадку, як от з Лейзером, де мусив трохи напружитися, аби зіграти свою поки що найбільшу роль. І ото вперше від початку гри, був він незадоволений. Щось пішло не так. Нюхом це чув, а нюх його іще ніколи не підводив. Невже загроза може йти від Софочки? Вона, щоправда, нічого не сказала, але її поведінка насторожувала - невже це курча в нього справді закохалось?  О, тоді, він це добре знав, своєю щирістю міг нажити смертельно небезпечного ворога. Якого коника може вона викинути? Дівчисько не дурне, й з певністю в поліцію не полізе, але ревнощі, як і любов - почуття, які іще нікому не вдалося взяти під контроль. Тут можна чекати чого завгодно. В першу чергу слід негайно забрати з її номера скарб Лазаря. Так відважно помістив його в неї, бо знав - самотужки дівчина жодним чином не зможе ним розпорядитися, то ж ризику практично жодного. У себе ж він планував мати багато відвідувачів, (чи краще відвідувачок), скарб ненароком міг хтось відкрити.

Негайно, й то вже треба мчати до Софи! Навіть попередньо не зателефонувавши вихором помчався в готель дівчини.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-06-2016

не знаю чому,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 07-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Viktoria Jichova, 07-06-2016

Професія- аватюрист

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 05-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 05-06-2016

Складна ситуація...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 04-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Елен Тен , 04-06-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55904603004456 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …
Огляд щоденника литовського повстанця: Приклад для наслідування
Боротьба з совєцьким режимом в середині ХХ століття набула широкого розмаху на окупованих територіях. …