| © Роман К, 02-06-2016
|
Якось зустрів один хлопець одну дівчину. А що вона була вже заміжня, а він у неї закохавсь, то вирішив відбить. Вона, по правді, не дуже пручалась, але важливо не це. А те, що він її спочатку відбив, потім – одруживсь, потім – задєлав їй дитинку і взагалі, жили вони щасливо, аж поки його совість не замучила, бо ото ж сука я остання, яка взяла і розбила сім’ю, у колишнього чоловіка теперішньої дружини ледь не все відібравши, наче він у чомусь винен, та й і взагалі, це якщо вона раз дала відбитись, то і ще раз може, і от відберуть її у мене, а з нею і все добро нажите і все таке, словом, вирішив чувак напитись, щоб придумать як то все порішать, пішов у той же вечір в бар, налигався, зрозумів, що ніхуя це не дало, та й пішов додому.
А коли йшов, то ніс з собою пляшку вина відчинену. Несе, значить, та й думає, а чом б ото не причаститись? І так – оп! – піднімає пляшку, закидає голову – і давай з горла! А ногами продовжує іти. І доти йшов, доки не підійшов до краю тротуару. А далі все так прикольно: підходить до краю, праву ногу впевнено ставить на бордюр, який насправді трохи не там, спотикається, похлинається, втрачає рівновагу, каже «блядь», плюється вином, намагається відновити рівновагу, лівою ногою зісковзує з тротуару – і падає. Прямо на сраку. Ще раз каже «блядь», спирається лівою рукою на бордюр тротуару, переносить вагу на той же бік тіла, встає, але ж сьогодні всенький вечір пив із совістю, тому розгинається не поволі, а ривком, через що йому паморочиться, ноги відводять на проїжджу частину, він думає, що не можна туди, тому робить крок вперед, але через те, що п’яний зашпортується – і знову падає. Але цього разу не на сраку, а на голову, яка не витримує удару і ламається, з неї витікає кров, і вам, мабуть, смішним видався цей опис, а я, між іншим, розказав історію смерті людини, яка розривалась між порядністю й коханням, підставившись цією фразою під удари критиків, але, за традицією, хрін з ними, адже отак, власне, все й почалось.
А я, між іншим, – душа.
Я – душа, яка сидить.
Я – душа, яка сидить на тротуарі.
Я – душа, яка сидить на тротуарі й чекає.
Я – душа, яка сидить на тротуарі й чекає, доки до її тіла хтось підійде.
Я – душа, яка сидить на тротуарі й чекає, доки до її тіла хтось підійде і викличе поліцію з медиками, які його заберуть – бо нічого ото мертвому тілу без діла лежати на асфальті.
Я – душа, якій нудно, і тому вона вимахується.
І отже, як уже стало зрозуміло, я – душа. І жила я колись в тілі мужика, а тепер не живу. Бо він помер, і за всіма правилами, я повинна була з тіла вийти, бо воно вмерло, а не я, а тому я живу далі. А воно собі лежить. А я сиджу. І чекаю, доки до тіла хто підійде, да.
І от сиджу я на тротуарі. І думаю, що за весь час мого перебування в ньому, він мене жодним чином не відчув. А я чомусь не додумалось якось дати йому себе відчути. Мабуть, я паскудна душа – як-ні-як, а вмер він, щоб заспокоїти мене, а я йому жодного разу так і не сказало, чого насправді хочу, не те, що існую взагалі. Як баба ото.
А ще мені шкода, що в пляшки вина, яку я пила разом з тілом, душі нема. Тоді б я могла її допити. А так – ні. Тому я сиджу. А на вулиці темно і нема нікого. І щоб якось вбити час до знаходження, я згадую.
І знаєте, що я згадую? О-о-о-о! Ніфіга, не як молодою була, мамку з папком, перший поцілунок і решту няшних ніштяків – нє. Я ото сиджу і згадую, як докотилось до того, що отак от гепнулось, немов з коня, дрючком проперте, та й вмерло. Бо ж а хулі мені ще згадувать, їй-богу? Тільки ж це.
З іншого боку, якщо я не згадуватиму самого найсмачнішого, то що ж писатиме чувак, який, я відчуваю, доїв згущонку, додивився 15 сезон «Сімпсонів», запив те все вином, якось відшукав мене в ефірі та й вирішив запіздячіть за мотивами ніхуйовий такий текст? Їй-богу, не про дитинство ж босоноге писать! Шо, думав, я не знаю?
І поки вони намагаються домовитись, в якій формі подати сповідь, до тіла підходить тьотя. Підходить так, дивиться уважно і щось запідозрює. А потім бачить – розбита пляшка від вина біля тіла. «Все ясно, - думає тьотя, - напився, сука, і лежить!»
А ти придивися краще, і побачиш кров під головою!
І що б ви думали? Тьотя, наче її направив хтось невидимий, бачить кров під головою, витріщає очі і німіє. А потім починає матюкатись. А потім відходить. А потім дістає телефон, дзвонить поліцейським і каже, що отака, мовляв, хуйня, тут тіло мертве лежить серед дороги. Ті їй кажуть: «де?» Вона їм: «На дорозі». А вони: «Конкретніше, будь ласка». А вона: «Біля тротуару». І уточнює: «Права смуга». Поліцейські кажуть: «А-а-а, ну, раз права смуга біля тротуару, то виїжджаєм». Тьотя їм: «Це добре», - каже. А потім додає: «Привезіть лікарів». А потім ще раз додає: «Бо ж, може, і не вмер». А вони їй кажуть: «Ок. А Ви, будь ласка, не йдіть нікуди». Тьотя каже: «Без базару», кладе слухавку і йде. Потім озирається, хреститься і знову йде.
Буде ще
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
