Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43530
Рецензій: 84816

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (10).

© Юрій Кирик, 28-05-2016
***

Софійку розбудило сонце. Воно будить її вже з тиждень, відколи вони з Йосіком в благословенній  Богом і людьми Швейцарії. Її друг виявився справжнім віртуозом - за два дні зумів переправити найціннішу частину колекції дипломатичною поштою, оформити візи. І от вони  вже розкошують чи не в найславетнішій місцині Щвейцарії - Гштаадті. Правда, кожен зокрема. Можливо, воно й краще. Якось мусіла вона прийти до тями після каскаду подій, які відбулися в кіношному темпі. От тільки в кіно до шаленого темпу подій (особливо в бойовиках), вона звикла, в житті вартувало б дещо тихіше, бо прокидається зараз вранці й проходить кілька хвилин поки усвідомить, де вона й що з нею...

Сонце сяяло яскраво проникаючи в її блідо-рожеву кімнату через велике вікно, світило їй прямо в обличчя. Встала й смачно потягнувшись відчинила вікно навстіж. Ніколи в житті вона не прокидалась й не бачила з вікна виду, кращого за той. Таки точно ніколи! Повітря було чисте, свіже й водночас було тепло. Таке дивне відчуття - свіжість у неї завше поєднувалась з прохолодою... На небі жодної хмаринки. Неподалік розкинулось синє озеро і темні вершки довколишніх гір з білими шапками снігу. Раніше Альпи бачила лише на листівках, чи у кіно. Виявляється, у них свій, неповторний запах.  Кольори були справжніми, яскравими, очі насолоджувалися, купалися у різноманітних відтінках зелені навколо темно-синього озера. Починався прекрасний день її чудового, досконалого життя. Реінкарнація відбулася - вона перетворилася в жінку, якою завше мріяла стати. "Колись у мене буде таке ж життя" - мріяла шістнадцятирічна, схильна до романтизму дівчинка переглядаючи глянцеві журнали, де чарівні, млосні красуні в чудових нарядах насолоджувалися казковими   пейзажами. Нині її мрія збулася!

Гштаад - гарна маленька місцина в Альпах Швейцарії, назву якої важко вимовити, посічена вузькими вуличками, що так властиві середземноморським містам. Приємно тут прогулюватись: вздовж берега багато пальмових дерев і було їй так дивно стояти під пальмовим листям і дивитись на засніжені Альпи вдалині. Неподалік пропливали човни, нечутні, мов привиди. Ідилічна картина.

.
  


Довкола дорогі магазини, вишукано вдягнені люди, люксусові автомобілі. Можна було одразу зорієнтуватись, що це місце, де живуть багатії. Софійка іще не звикла, що й сама належить до їх когорти. Хоча, про це іще рано говорити. З багатої збірки Лазера вони поки не продали жодної книги - Йосік чекав оптового покупця. А вся колекція спочивала в не розпакованих валізах в її номері. Вона пропонувала віддати їх на сховок в якийсь банк, та Йосік лише посміявся: "В дорогому швейцарському готелі надійніше, ані ж у будь-якому нашому банку!" Все ж воліла надовго не покидати готельного номера. Щось на кшталт того, коли маєш зі собою значну суму грошей й час од часу мусиш їх торкнутися - чи на місці, чи хто не вчинив хто непомітно спроби заволодіти твоїм скарбом... Так і зараз - трохи побродить околицями, й поспішає назад в готель, аби пересвідчитися, що ніщо не загрожує їхньому скарбу. Спостерігати за  тутешнім панством - їхньою ходою, манерою розмовляти, сміятися могла й з вікон свого готелю. Чим більше спостерігала, тим більше впевнювалась, що їй буде важко навіть якихось п'ять хвилин грати роль безтурботної багачки, якій усе ніпочім. Життя в Гштаад з певністю не схоже на життя інших невеличких містечок, навіть курортних. Усе тут відбувається, як усюди, от лишень таке враження, що кожен рух, якби детальніше  задокументований. Ніби бачиш фільм знятий  не 24, а 70 кадрів в секунду...

"Ви кудись поспішаєте?" - обов'язково запитають вас зі здивуванням корінні мешканці цього курортного містечка, помітивши у ваших рухах чи мові таке, що нагадуватиме поспіх. Приїжджі починають осягати сенс цього висловлювання вже на другий день свого перебування у Гштаад, особливо коли приїхали зі Штатів, чи якого європейського міста – мільйонника. Спринтерський забіг, невідаль коли ними розпочатий, котрий вони щоденно ритуально виконують у своїх мегаполісах, раптово закінчується  на фразі випадкового перехожого, який взявся детально тлумачити їм маршрут, чи офіціантці, яку своєю звичкою захотіли поквапити, й яка здивовано звела очі: "Чого це вам так не терпиться? Кудись поспішаєте?" І з подивом роззирнувшись довкола, гості ніби прозрівають: куди ж нас далі так несе, навіщо і заради чого? Адже ми уже в Швейцарії, в її найбагатшому курорті Гштаад, відтак поспішати нікуди, а особливо, коли вже вийшли на прогулянку містечком де ніхто й нікуди не поспішає...

Гості з великих міст потихенько набираються спокою, якою дихає в цьому місті кожна бадилина. Відчувають, що глевке трясовиння сьогоднішнього попускає навіть пальчики їхніх ніг й вони готові до танку чи навіть до польоту. Та й не диво - на кожному розі вифуркують мелодії скрипок, флейт, гітар, банджо, віолончелей, навіть кілька пристойних джаз бендів веселитимуть вас увесь день, вечір, навіть нічку.

Та є у Гштааді особливі кав’ярні, де навпаки панує тиша. Переносишся в прабабусине помешкання 30-х років. Освітлені вони гасовими лампами, свічками чи тьмяним світлом старосвітських бра  і люстр. Панує над усім дивоглядний сутінок, саме він творить отой дивний, небувалий  настрій і усіх химерно антропоморфізує.  Повільна врівноваженість обслуги, яка нікуди не поспішає (хоча клієнти все отримують вчасно й найкращої якості), і тиша, справжня, глибока, не така, що дрижить у кутку зляканою мишкою. Атмосфера наповнюється дивним, містерійним настроєм, живим, але до кінця не збагненим змістом. Усе тут зваблює, немов поглиблює світ. В такій оселі усе ваше єство наповнюється щільним і протяжним настроєм, в якому живе спокій і якийсь щемкий біль за тим неусвідомленим, втраченим...

Воістину велична природа, як ніколи, по-дівочому сексуальна! Безмовна присутність первозданної краси, викликає у душі шквал неймовірних емоцій, які неможливо передати словами сильних почуттів, нестримних бажань, величезних оргазмів тіла і душі.

Трохи образливо, що Софійка мусить насолоджуватися усіма цими дивами сама. Як сказав Йосік, в цілях конспірації їм треба жити окремо. Адже вони вивезли нелегально неабиякі цінності. Якщо Лазер раптом заявить, їх може розшукувати Інтерпол. Ото ж вони тепер змушені зустрічатися тут підпільно, мов глибоко законспіровані агенти. В готелях живуть під чужими прізвищами. Про зустрічі домовляються телефоном. Та нині Софійка вирішила зробити несподіванку коханому.  

Побачивши Софійку на порозі свого готельного номеру, Йосік на радощах аж розцвів: - Яка ж ти молодчина, що забігла, тільки про тебе й думав... Зайшла в розкішну, гарно обставлену кімнату милого, як той одразу ж кинувся її палко обціловувати, та дівчина відсторонилась:

- Почекай, любчику! Я уся спітніла. Негайно в душ!

У душі пробула недовго. Коли вийшла радісна посмішка зійшла з її вуст. Вона несла на вказівному пальчику  жіночі трусики.

- Чи не скажеш мені, Йосіку, що це таке?

- Так ніби й сама не бачиш? Трусики. Це Марейлі залишила.

- Йосіку, про що ти говориш? Яка іще Марейлі в твоєму номері?!

- Чудова швейцарочка, люба, дуже гарна. Тіло у неї на твоє схоже. Я часто її фільмую. Можу тобі показати.

- Дякую. Якось обійдусь, - кинула Софійка, все ще не втямивши, як би мала віднестись до  почутого.

- Вона дуже гарненька. Ідеальна фігурка  - захоплено живописав Марейлі Йосік, - від маківки до пальчиків на ногах. Правда у неї, на відміну від тебе довге волосся, але у цьому є свій шарм. Вона як і ти любить класти голівку мені на коліна  й я бавлюся її волоссям. Навчився навіть заплітати його.

- Що ти верзнш, Йосіку? Ти взагалі при здоровому глузді??? - почала закипати від люті Софійка.

- Перестань. Життя можна й треба урізноманітнювати, особливо зараз, коли можемо на це собі дозволити, - у голосі Йосіка не було й натяку на якесь, хоча б найменше, почуття провини. Він врешті вмовк й пильно дивився на Софійку. Вона ж відчувала якусь дивовижну роздвоєність. Чекала коли той урешті розсміється й скаже, що оце так пожартував із нею.  

- Ти що, ревнуєш, Софо? - натомість вигукнув  Йосік, - ніколи б від тебе такого не сподівався. Ми з тобою увесь той час так добре розуміли один одного...
Очі Софійки наповнилися сльозами, іще трішки й вони не втримаються в своїх берегах - бризнуть стрімким потоком. Софійка трималась з усіх сил, та видко, сил цих не на довго вистачить...

- Та плюнь ти на ці ревнощі. Пережитки це все! Тобі ж подобається бути зі мною? От і їй подобається. Та це ж усього-на-всього емоція, хімічна реакція тіла. Жити такими реакціями не можна, жити треба розумом. Ми ж з тобою представники розумної нації, чи не так?

- Господи, навіщо ти дав мені дожити до цієї хвилини? - говорила, чи молилась дуже тихенько Софійка, дивлячись на Йосіка невидячими, застеленими сльозами очима.

- Послухай, ти знаєш, як карали за перелюб коханців у давні часи? Їх приковували один до одного ланцюгами. Уяви собі так посидіти біля когось прикутого? З усіма природніми потребами. Сиділи, поки починали ненавидіти одне одного. Ми ж з тобою так не хочемо? Ми хочемо залишитись одне для одного таємницею й вивчати інших гоїв, як от я їх вивчаю...

- І що, твоя Марейлі молодесенька? Ти у неї перший? - навіть не розуміючи навіщо це робить, запитувала ковтаючи образу Софійка.

- Майже. Вона іще нічого не тямить в коханні. Достоту, мов нерозрізана книга. Ти ж розумієш, по-справжньому хороший секс - це не просто трахнутись, тому, що дуже комусь свербить. Задовольнити хіть - у цьому не більше радості ніж у відправленні природних потреб. Справжній секс - це інтрига. А вибудувати добру інтригу не так легко.

- Як із Лазерем? - із сарказмом кинула дівчина.

- Не плутай дар божий з яєчнею. З Лазерем була чудово проведена афера. Ти просто затягла її в часі, та на загал усе було дуже професійно. Я тобою горджусь! Надути дурня - це просто помститись за розум. Обвести крізь пальця розумника, це вже, вибач, - мистецтво! - він не виправдовувався й ніколи ні в чому не розкаювався. Від інших вимагав, аби приймали його таким, який він є... Нараз пригадала, що якось Лазер процитував Йосіка: "Лише пожадливі дурні, махлюють у грі, намагаються рахувати карти, чи вишукують систему в грі у рулетку. Псують собі при тому несказану насолоду. Справжній гравець саме у відсутності визначеності віднаходить справжню привабливість". Так, тоді Лазер захоплювався ним... Теж з великою насолодою грав з ним, щоправда в шахи...

Хлопець простягнув руку, аби приголубити дівчину, та вона ухилилась. Квапливо почала одягати майку.

- Хлопець простягнув руку, аби приголубити дівчину, та вона ухилилась. Квапливо почала одягати майку.

- Почекай, ти куди? - пробував затримати її Йосік.

- Погано мені. Голова розболілась. Краще я завтра забіжу... - лопотіла вона, намагаючись не зустрітися з хлопцем очима.

- Завтра субота. В суботу Вета приїздить, - спокійно констатував Йосік.

- А Вета це хто іще? Теж твоя пасія? - посміхалась крізь сльози Софійка.

- Ти не уявляєш, - оживився Йосік, - клятва богу! - вигукнув з пафосом.

- Чия клятва? Якому богу? - якось автоматично підтримувала розмову Софійка, надіславши у свій комп'ютер із сірою речовиною запит: "що з цим усім маю  робити?"

- Так в перекладі звучить її ім'я, - радісно сповістив Йосік.

- Бачу, вирішив її  вивчити фундаментально, - коли навіть походженням імені поцікавився, - з сарказмом констатувала дівчина.

- Звичайно. Люди цікавіші за книжки, - видав той.

Софійка нараз розсміялась нервовим сміхом. Їй згадалось, як Йосік "натаскував" її перед зустріччю із Лазерем, якого теж досконало вивчив, й намагався усе передбачити - від деталей  одягу, до найменшої фрази й навіть погляду.  

- Чого ти смієшся? - здивований її поведінкою, запитав той.

- Ну й жартики в тебе, коханий... - усе ще не цілком усвідомлюючи, що відбувається, чи може заборонивши собі усвідомити, - мовила дівчина.

- Жартики?..  Я кажу тобі щиру правду й не розумію, чому ти так по ідіотськи реагуєш? Звичайно ж, я ж зустрічаюсь з іншими жінками, - спокійно промовив він. Не кажи, що ти цього не знала.

- Досить кепкувати, це не смішно, - утримувала свою хитку позицію Софійка.

- Та я й не намагаюсь тебе розважити. Я тобі  правду кажу. Ти що, хочеш, аби я тобі брехав?

Софійці від хвилювання зів'яли ноги. Вона спробувала глибоким подихом вгамувати шалене серцебиття, але це у неї погано виходило. Боялась розтулити рота, аби звідти не вирвалось розпачливе ридання. Лише заперечливо похитувала головою. Побачивши, що Софійка мовчить, продовжував:

- Ми не будемо приїдатися один одному, як це чинять простолюдини. Він звикає до неї, вона до нього. Це нудно. Я давно зрозумів, що це неможлива річ - ці обмеження Це нецікаве сюжетне кіно, від якого нормальну людину повинно нудити. Це вбиває пристрасть. Це, заради чого ми живемо.

- А любов? Як же бути з любов'ю? - заскочила запитанням Софійка.

У Йосіка був вигляд, якби на нього вилили цеберко холодної води.

- Ти ж досі на все погоджувалася...  Ти мені дуже подобаєшся. Слово честі! Не розумію. Тих пару тижнів з Лазерем тебе так змінили?.. Ми ніколи не говорили про жодну любов. Ти ж сама після першого ж побачення лягла зі мною у ліжко...  Навіщо зараз уся ця комедія з ревнощами?

Цього було досить. Вибігла з апартаментів Йосіка й на вулиці вже не тамувала сліз, які сипонули рясним потоком. Так її іще ніхто й ніколи не ображав... Усвідомила, кому іще півгодини тому ладна була віддати своє життя. А починалось усе так романтично...  

Пригадує в книгарні "Є" була презентація якоїсь книги з кулінарними рецептами. Книга була велика й дуже дорога. Вона взяла її з полиці й поспішала до авторки, аби отримати автограф, тоді незнайомий молодий чоловік делікатно притримав її за лікоть:

- Навіщо вам ця макулатура? - запитав.

- Хотіла б навчитися готувати, - відповіла вона щиро.

- Користуючись цією книгою, ви лише переводитимете продукти, - підсміхнувся симпатичний хлопець.

- Ви що, самі пробували щось по цих рецептах приготувати, що таке кажете? - засумнівалась вона.

- Ні, я просто знаю, як пишуться такі книжки. Найчесніше вчинив Юрко Винничук.  Він видав книжку "Таємниці львівської кави", яка вже витримала аж три наклади, хоча є майже  дослівним перекладом книжки росіянина М. Пучерова "Всё о кофе". Інші ж ніби й не займаються плагіатом, та  "їхні рецепти", як кажуть виссані  з пальця. Коли справді хочете навчитися готувати, я вам запропоную куховарську книжку своєї прабабусі. Це справжній автентик. Там за кожну страву, я головою ручаюсь.

Говорив так переконливо, що погодилась пройти в його майстерню, яка й справді була недалеко. Заходити не хотіла, та він переконав:

- Чого боїтеся? Це ж не квартира, а майстерня. Сюди кожен в потребі може зайти.

Він справді показав їй старезну, з пожовклими сторінками книгу. Зрештою, в майстерні було багато цікавих книг, які цей хлопчина повертав до життя. Його майстерня захоплювала. Там було стільки цікавого, та найцікавішим виявився сам Йосік. Він тут же запропонував їй  "одягти" цю стареньку книжку й на її очах виготував для неї шкіряну палітурку. Опісля запропонував прикрасити книжку її монограмою, яку спочатку намалював, а опісля майстерно вирізав із бронзи. Усе у нього виходило так доладно й швидко, що спочатку закохалася в його руки, для яких, здавалося, немає нічого неможливого. В майстерні її застав вечір й вони обоє добряче зголодніли. Тоді Йосік запропонував приготувати будь-яке блюдо зі старої куховарської книги. Вона забажала налисники, й хоча процес їх приготування досить кропіткий, за годину вони вже ласували смачнющими налисниками з домашнім сиром і родзинками, запиваючи чудовим вином із шипшини, яку він вперто називав "гечі-печі".  Тоді, у той вечір, він видався Софійці добрим чарівником із казки. Йосік сказав правду,  того вечора вона залишилася з ним. Був такий ніжний, такі пестливі слова говорив. Звісно ж, подарував їй книгу з її монограмою...

Наступний вечір провели в дорожезному ресторані "Амадеус". Житло у Йосіка була дуже скромне й вона подивувалась, звідки в нього гроші на такі заклади? Це хіба гроші? обридливо зморщився він. Є у мене один клієнт, от у того гроші, так це гроші - острів в купі із старовинним замком можна купити! Тоді вперше розповів їй про Лазера. Про колекцію, якої ніхто й ніколи не бачив, але добравшись до якої за день можна стати доларовим мільйонером. Його оповідь чимось нагадувала казку, та вона дуже любила казки й завше фантазувала, що було б, якби вони здійснилися в її житті? Жити на Кайманових островах, купатися в розкоші а не горбатитися, здобуваючи кожну копійчину. Йосік переконував:

- Справа легенька, що два пальці обсюняти, та без жінки мені тієї справи не упорати.

- Жінки? - здивувалася Софійка. Я б думала, в такій справі добрий ведмежатник придався б. Йосік скривився:

- Така делікатна справа й так грубо... Ні, я б нікого й близько не підпустив до колекції. Мені б тільки знати де вона? Та як до неї добратися?

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 31-05-2016

Гарно жити не заборониш

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 30-05-2016

Замість рецензії...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 30-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 29-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 29-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 28-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 28-05-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3618278503418 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …