Було близько першої години ночі. Мобільник дзвінком розірвав тишу як тупий ніж розрізає щільну тканину. Мабуть "збір" – промайнуло в голові. "Як ви вже дістали, вояки хрєнові!" - Володя вилаявшись, знехотя сповз з ліжка і пошкандибав до тумбочки, де продовжував несамовито надсаджуватися телефон. "От гади навіжені! Поспати не дадуть!".
Глянувши на екран, Вова миттю прийшов до тями, а по тілу хвилею пробіглися мурахи. Володимир, позивний "Кріт", поміж своїх не зажив слави боягуза. Майже двометрового зросту, як кажуть: "добра сажень у плечах", він вирізнявся неабиякою хоробрістю і гострим розумом.Усе те, вкупі, а ще відточені довгими тренуваннями навички бійця, зробили його незамінним в розвідвзводі, де він і отримав свій позивний.
В лавах "ополчення" Кріт був фактично з перших днів війни. Завдяки перерахованим якостям і тому, що він ніколи не ліз в "політику", хлопець був ще й досі живий, і перебував на дуже хорошому рахунку в командування.
"Викликає Микита" - продовжував голосити мобільник.
- Да, слухаю! – Вова напружено дослухався до вібрації цифрових "дротів" телефону.
- Володимир? Кріт? - втомлено запитав незнайомий чоловічий голос.
- Так, я...
- Вибач за пізній дзвінок. Мене звати Тарас.
- Угу - промимрив Кріт.
- Тут така справа... недобра... - в трубці запанувала тиша, а далі, - Микити більше немає.
Володя сів на підлогу... Навіть не сів, а гучно гепнувся на п’яту точку намагаючись збагнути почуте. За якусь мить пригадалось усе…
З Микитою він познайомилися в спортзалі, куди вони ходили на тренування з рукопашного бою. Бувало стояли в спарингу. З часом між ними зав'язалася справжня дружба. Микита був частим гостем в будинку Володі, а той в свою чергу сам нерідко гостював у Микити.
Коли почався "майдан", друзі за кухлем пінного часто-густо обговорювали події, здебільшого з осудом. Та, коли коктейлями "Молотова" стали живцем спалювати хлопців з ВВ, обуренню їх не було меж. Микита працював в органах, тому був скутий в своїх діях, а от Володя зібрався якогось дня і гайнув на "антимайдан". Але, поки серед антимайданівців відбувалася самоорганізація, стався розстріл "майдану"... І далі понеслося...
Несподівано для Володимира, коли потрібно було зробити вірний, як він вважав, вибір і стати в ряди поліції "ЛНР", Микита написав рапорт на звільнення і несподівано зник, сказавши в короткій телефонній розмові тільки одне: "Пізніше все поясню!" Володимир, звичайно, здивувався, але на той час він вже перебував в рядах "ополчення" і знаходився в самій гущі подій, то ж йому було не аналізу мотивів такого рішення друга. Бої, бої – безперервні бої... Якось в місті Володимиру випало знову зустрівся з Микитою...
- Привіт, друже! Як ти? Де, що?
- Привіт, брате! - Микита обійняв одягненого в камуфляж Вову,
- Та, - все в нормі!
Микита вивчаючевдивлявсяу свого друга. Після розмови "про все і не про що", Володимир все-таки зачепив делікатну тему.
- Розкажи, чим займаєшся? А то іди до мене! З твоїми даними будеш непогано заробляти!
- Брате, я по інший бік.
- Що?! - Вова сторопів.
- Здаси?
- Може і в мене будеш стріляти? - машинально спитав Кріт.
- Не зможу.
Вони розійшлись. Зрідка,зв’язуючись по телефону, про війну не говорили. Вова приглядав за сім'єю Микити, не видаючи себе - не міг переступити дружбу. Микита теж як міг допомагав другу, інколи передавав ліки, яких у ті лихі часи в "республіці"неможливо було дістати. Володимир, останнього часу, все частіше роздумував про своє життя. Приходило розуміння, що той його давній вибір був помилковим, прийнятим під впливом емоцій. Але змінювати щось у житті було вже запізно. Як не дивно, коли він одного разу, при зустрічі, поділився тими думками з Микитою, той не став йому докоряти, а, несподівано, підтримав...
- Вова, ти ще тут? –голос Тараса, після деякої паузи, знову зазвучав в трубці.
- Так. Я все ще не можу прийти до тями...
- Потрібна допомога.
- Яка? - механічно відгукнувся Кріт.
- Він того хотів, і дружина також наполягає на похованні біля батька і діда... В Луганську. Можемо влаштувати? Це він мені дав твій номер. На всяк випадок...
- Зроблю... Все зроблю... - Вова плакав,- тільки те треба… дуже тихо... робити.
І ще довго по тому його тіло здригалося від беззвучного плачу...
