Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43901
Рецензій: 85514

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

Факультет контрабандистів. Частина 1. Молодь, 2

© Катерина Омельченко, 23-05-2016
Працювати було складно й незручно. Постійна необхідність змінювати амплуа від офісного планктону до вуличних розбишак і обережних лісових воїнів спантеличувала подружжя Шемків, але завдяки тривалим труднощам вони навчилися бути непомітними.
Вчора Люсик і Агава Шемків вправно простежили вовчу зграю до самого притулку, але зарадити викраденню не змогли, та й не мали на те повноважень. Завдання було одне — не дозволити опонентам отримати інформацію. І це в будь-який спосіб, хоча, за можливості, слід було уникати зайвих жертв. Далі пішло трошки гірше: нещасливим випадком вони втратили колеса, а разом з ними й кілька годин дорогоцінного часу. Через це виникла загроза необхідності застосування найгіршого сценарію, коли довелося б ліквідувати всіх. Але, на щастя, коли все вдалося виправити, і місце дислокації вовчої зграї та їх полонених було встановлено, виявилося, що старі протрималися весь цей час і секретів досі не видали.

- Можуть собою пишатися, - не витримала балакуча Агава, розгледівши криваві доріжки на траві і кілька непритомних чи-то мертвих тіл на галявині. Але чоловік знаком наказав мовчати. Чим мають пишатися ці люди? Тим, що викрадачі не знайшли до них правильного підходу? Ні, тут просто поталанило конкуруючій організації, тобто йому з Агавою.

Старих, без води, без їжі, без вбиральні і всього, що потребують люди, після побиття і психологічних знущань, покинули на кілька годин під наглядом двох чоловіків. Один із них мав войовничий вигляд і нагадував азіята чи якогось полукрівку, інший був не при справах і поводився непрофесійно: багато пив і нервував. На нього неподалік чекала машина, жовтий мікроавтобус із розпахнутими дверцятами, в якому вивозили старих із їхнього непривітного притулку. Полонені стояли навколішки напівкільцем і боялися навіть вгору глянути. Від усього гурту Люсика й Агаву відділяв ряд диких грушок, всіяних білосніжними квітами, але вони не потребували жодного захисту й готувалися будь-якої миті прийняти бій. Їх влаштував би будь-який перебіг подій, адже за будь-яких обставин вони мали перемогти, але все ж таки краще було б діяти за планом і виступати вчасно, не втрачаючи власної ініціативи.

Коли повернувся спочатку підірваний інтелігент в окулярах, а за ним качок і ватажок, зявилися ознаки того, що план доведеться змінювати на ходу. Люсик заздалегідь помітив дідка, що становив загрозу справі, і не помилився. Інтелігент, у я кого замість зброї був товстий зошит із ручкою, так само безпомилково відстежив того, хто міг би допомогти йому.
“Хочеш врятувати товаришів?” - спитав інтелігент. Виявилося, що дід хотів.
- Ще кілька хвилин тому це залежало лише від нас. Тепер тобі вирішувати, - сказав інтелігент. “А це вже навряд,” подумки відповів йому Люсик. Сьогодні у вас за кермом незнайомий, але судячи з усього, неадекватний водій, який завезе ваші життя, куди схоче.

Інтелігент готувався поставити головне зпитання, заради відповіді на яке тут зібралася така купа народу. Все завмерло і притишкло. Тільки Агава щось мугикала собі під ніс і з легковажною посмішкою милувалася довколишньою красою. Люсик міг би подумати, що вона поводилася непрофесійно, але він добре знав, що найкращі професіонали позаздрили б їй, коли б побачили її в ділі. А ось і ця довгоочікувана й найпафосніша мить:
- Кому ви передали інформацію? - Інтелігент впритул наблизився до старечого вуха, і питання було не розчути, але Шемків читали по губах, а якщо ні, то всотували буквально з повітря все до останнього слова. Вони знали напевно, як звучало питання. Старий стояв, загублений, нерішучий.
- Слухай, любчику. Ти, власне, можеш і не казати, але багацько ж життів ти покладеш через цю свою впертісь. Ми випалимо вщент усі довколишні села за потреби, знищемо всіх, із ким ви мали чи могли мати контакт. Назви одне імя сам, добровільно, і всі, навіть, можливо, та людина, залишаться живими. Така зрозуміла альтернатива!

- Скаже чи ні? - майже самими поглядом запитав Люсик у дружини. Її обличчя видавало суцільний скептицизм і презирство до людства. Люсик пересмикнув затвір, дозволив дружині перебігти за спини вовкам, а тоді вистрелив. Першим упав дідок, що так і не встиг вимовити заповітних слів, які все одно були неспроможні кого-небудь врятувати. Наново заволала стара жінка — тому, через цей нестерпний крик, наступною куля обрала її.

Із хащів до зненацька заскочених Баті, Колі та Самурая спокійно вийшла молода, тендітна жінка з автоматом. Вона не мала наміру стріляти і лише миролюбно виставила перед собою руку долонею вперед, попереджаючи природнє бажання водія, що стояв саме між старими й молодими, вбити її. Весь цей час її чоловік методично відстрілював старих контрабандистів, але часу це забрало якраз зовсім небагато.
- Спокійно, це ми, - сказала Агава водієві, що націлив на неї пістолет і трьом іншим озброєним чоловікам, що також могли зустріти її зливою куль. Щойно стих її голос, і останнє тіло впало на землю. Одразу ж і Люсик, усміхений і задоволений, опинився на видноті:
- Вітаю, хлопці. Сьогодні вдруге на світ народилися. Добре, що ніхто не постраждав.
- А бодай ти здох, - процідив крізь зуби Батя, - стільки зусиль, і все коту під хвіст.
- Не треба ображатися: ви намагаєтеся здобути інформацію, ми її оберігаємо. Але я і сам здивувався, як це ви нас не внюхали. Ну, що поробиш: цього разу в програші ви... Хоча, так теж не можна сказати, адже сьогодні ви виграли життя. А все було ніби проти вас, і ми ледь встигли попередити трагедію. Адже ніхто не може володіти такою інформацією тривалий час. Нажаль: вона смертельно небезпечна.

Літописець строчив у своєму зошиті так, ніби нічого не сталося. Люсик лагідно посміхнувся до нього:
- Холоднокровний, молодець. Справжній боєць, - похвалив він, але інтелігент тільки шморгнув носом, вдаючи ніби не звертає уваги на цих зайд. Він тільки намагався опанувати злість, образу, ненависть, і цього разу вдавалося важкувато.
- І до того ж розумний, - додав Люсик, без запрошеня зазираючи йому через плече в зошит. “Двоє агентів розвідки перешкодили проведенню операції,” - зазначалося там поміж іншим. Бач, не сплутав їх ні з іншими вовками, ні з випадковими бандитами, ні з поліцією, хоча все це взагалі мало відрізнялося одне від одного. А Люсик із Агавою, мабуть-таки вирязнялися на загальному тлі — культурна професія наклала свій відбиток на обличчя, методи, манери, і цей розумаха, хоч і прибився до зграї зовсім нещодавно, усе це вловив миттєво, - Ходімо з нами, малий.

- Ви, мабуть, знущаєтесь, - невдоволено пробубнів Літописець, вочевидь відмовляючись від запрошення.
- Ти не зрозумів, хлопче, - втрутилася Агава, - Це наказ. Інші, як побиті собаки стояли осторонь і не сміли втрутитися. Літописець дещо розгублено повернувся до Баті, але швидко зметикував, що його залишили одного розгрібати ситуацію.
- Мене заарештовано? - спитав він похмуро.
- От тільки не треба брати на себе зайвого, - несподівано спалахнула Агава, - ми просто забираємо тебе звідси. Подивимося, чи не зможеш ти приносити справжню користь. Що тобі ловити з цими недоумками? Невдовзі їх все одно перебють, і краще тобі не бути присутнім при цьому.

Літописець і справді думав швидко. Шкода було залишати Батю, якого ще не встиг розгадати, але думка про те, що залишав його на вірну смерть не сьогодні-завтра, допомогла йому прийняти рішення. Він повільно сховав ручку в кишеню і закинув зошит у рюкзак — його місію тут було завершено.
Залишивши позаду чотирьох вовків, що нарешті наважилися на скромні прояви невдоволення, Люсик, Агава й Літописець вирушили до траси. Приблизно за кілометр від місця трагедії на них чекала машина — та, яку Шемків відібрали вчора у невідомого громадянина і яку збиралися повернути колись потім.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 24-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 23-05-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.53851103782654 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Тибет» Марка Гендрікса: У пошуках нірвани
Що уявляє собі пересічна людина при слові «Тибет»? Більшість хіба що згадає Еверест та величні простори …
«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …