Була собі річечька-невеличечька, неспішно несла свої води повз полів, лісів. На берегах її з давніх давен селилися люди. Сіяли хліб, ловили рибу, полювали звіра. І тяглося це століттями стільки, що тільки археологи дали б відповідь, але і вони не скажуть, бо річька звичайна, ніяких артефактів на берегах не очікується. А потім стали вирішувати зростаючу проблему забезпечення водою металургії сусідній області. Прорили канал, частково використовуючи русло річки. Місцями розсікли її, задавили джерела, перетворили водозбір. І річка стала потихеньку вмирати. Та й не річка тепер, так, ланцюг озер штучного походження. Десь широкі, що затопили родючі землі, десь зовсім висихають розсадники комарів. Люди за звичкою ловили в цих водоймах рибу. А ще, намагалися ловити заборонену рибу в каналі. Там розводили білий амур і жерех. Але ловити все це суворо заборонялося. Навіть гвинтокрил висилали на охорону угідь. Ну, нічого, якщо не виходило на каналі, рибу здобували в тому, що залишилось від старого річкового русла, озерцях, лиманах, як їх називали.
В середині вересня я потрапив до рідні в село на березі колишньої річки. Були в дивину лелеки на даху сусідської хати, чаплі, що летять по небу. До роботи на городі мене не допускали, раз приїхав з міста, відпочивай, їж, телевізор дивись. Але все це набридло на третій день і теща, бачачи мої поневіряння з кутка в куток, як-то говорить.
-Ти б на річку пішов, рибку половив. Зараз щука добре ловиться, мужики говорять.
Мені це було, як коневі шпори.
- На річьку? Рибку половити? Звичайно, піду!
- Іди, іди, у Васі і човен є, він дасть.
- Човен! На човні, звичайно, покатаюся, якщо з рибою не вийде.
-Та вийде!
І я раненько, взявши сумку з шматком хліба, тілогрійку і чоботи, відправився до Василя, який жив поруч з лиманом, в кінці городу вже вода починалася.
-Ти спінінг закидав коли-небудь?- каже Василь.
-Не доводилося. Та я прийшов так, сплавати на човні для різноманітності. Вудки ніякої немає? Я на вудку спробую.
- Яку вудку! Спінінг - це просто, ДИВИСЬ!
І Василь різко кинув блешню над гладдю озерця.
- Ось, закинув, потім крутиш, зрозумів? На, спробуй!
Я взяв спінінг в перший раз в житті і розмахнувшись, закинув блешню. Волосінь намоталася на котушку, як здавалося, на вічно.
-Що, зробив бороду? Ну, як розплутаєш, кидай ще. Ось тобі якір, весло і черпак.
Якір виглядав дивно, червона цегла, з намотаною на нього мотузкою. Весло було одне, замість звичних двох. Але найбільше вразив ківш. Зроблений з шматка транспортерної стрічки з дерев'яною ручкою, він натякав на те, що човен тече.
- Черпак тому, що човен тече?
Василь розглянув скепсис в моїх очах, зважив можливу відмову від плавання в пробитому човні, і твердо заявив:
Та яке там "тече", так, якщо води набереться, на крайній випадок. І глибини тут метр, півтора від сили.
Я нерішуче ступив в розгойданий човен з усім гамузом, а Василь, відсікаючи можливість повернення на сушу, сильно виштовхнув її з очерету. Поки я обертався, очерет зімкнувся, закривши проводжаючих. Озирнувшись, я засік місце причалу і, підкорившись долі, став розплутувати бороду на котушці. Захопившись, я не помітив, як вода підібралася до чобіт, підняла порожню сумку, залила окраєць хліба. "Мореплавці, теж мені" нарікав я, вичерпуючи ковшем воду за борт. Щоб не відносило далеко від берега, я став на цегляний якір, прив'язавши його до лавки. Нарешті, вода була вичерпана, борода розплутана і я спробував закинути ще раз. Підійшовши логічно, я прикинув силу кидка, швидкість розмотування ліски і мою здатність пригальмовувати котушку. Блешня впала не так далеко, як хотілося, але зате котушка була вільна від бороди. Уже неймовірний успіх! Ось так пару раз ще закину, пропливу туди, сюди, і можна з чистою совістю рухатися додому. Але, не тут-то було! Блешня зачепилася за щось невидиме під водою і ліска йшла з великим натягом, я ледь крутив котушку, клянучи рибний промисел. Коли до човна залишалося метра два, я побачив причину. Щось атласно блискуче, чорне, півкільцем пливло по воді, вловившись на мій закид. Підтягнувши предмет ще ближче, я з'ясував, що це цілком пристойна щука! Радісті не було меж! Треба ж, всього лише проста нержавіюча ложка, а саме частина, так звана "єдало», на відміну від «тримала», була пробито цвяхом, в отвори з одного боку вставлений рибальський трійник, а за іншою кріпилася ліска, і все це стало снастю, і тепер принесло мені такий успіх! Тепер мій крейсер з цегляним якорем, що постійно наливається водою і погано керується одним веслом, не здавався нікчемною авантюрою. Швидше, рибальський сейнер! Місцевого значення, правда.
Щука була слизькою, , зі страшними зубами і гнівними очима. Тепер додому поспішати не хотілося. Але, другий кидок явив другу «бороду». Так і пішло: то борода, то щука! Я азартно намагався не заплутати ліску, тому що вдалий кидок обіцяв видобуток. І бороди, з часом, втратили своє міцне місце в статистиці і припадали на кожен третій, потім четвертий, потім п'ятий кидок, а човен наповнювався рибою.
Конвеєр працював справно, черпак вихлюпував воду, спінінг витягав рибу, руки розплітали "бороди", блешня шльопала в воду. Риби стало стільки, що одна, скориставшись моєю зайнятістю, так взбрикнула, що вилетіла за борт. Це не діло, вирішив я, дістав ніж і продірявив іншим голови. Заодно і перерахував. У човні було вже тридцять чотири штуки несподівано спійманих щук. І при цьому кожна завбільшки з руку! Невже це все зловив я ?! Так я і спінінг до цього не тримав в руках!
Сонце вже щосили світило і палило так, що було жарко і в сорочці. Кілька невиправданих кидків і бажання похвалитися трофеями погнали мене додому. Найважче було знайти місце швартування. Крізь очерети ледве пробрався. Сумка виявилася занадто мала, а Василь уже кудись пішов по своїх справах. Двісті метрів до тещиного будинку я ніс щук в сумці, загорнутих в тілогрійку, в імпровізованому мішку з сорочки, і ще кількох просто прив'язаних до поясу.
-Навіщо ти її стільки наловив? Хто ж її тепер чистити буде? Треба було роздати дорогою!
Роздати такий улов? До цього я був поки ще не готовий. Щука заповнила всі миски, тази, корита і краще, ніж сценою з «Простоквашино» про молоко скрізь, описати не можна. Весь день я її чистив, смажив, варив, солив і ще хто його знає, як намагався застосувати. Чи треба говорити, що на ранок я у всеозброєнні стояв біля берега, в надії на рекорд. І він не забарився чекати.
Конвеєр працював злагоджено. Тридцять штук видобуто в рекордно короткий термін. Сорок. Сорок п'ять. Ну, все, доб'ю до п'ятдесяти, і додому. Сонце палить нещадно, вода вже на два пальці підібралася до борту, «бороди» порізали руки, а тут ще противна щуча слиз, витирай, не витирай, все їй вимазане. Сорок шість. «Борода»! Розплутав, щука, сорок сім. Зняв щуку, кинув в човен, помив руку, замах, кидок і ... спінінг летить за борт! Ручка слизька, руки слизькі, чому не придумали, як їх прив'язувати, ці спінінги!
Полетів не так далеко, метрів зо три. Пробую веслом глибину, трохи вище пояса. Акуратно роздягаюся, намагаючись не качати перевантажений човен, і плюхаюсь за борт.
Ноги вище колін занурюються в щось гидке, місцями колюче, яке підняло з дна смердючу іржу. Потихеньку просуваюсь, розуміючи, що спінінг, мабуть, годі й шукати. Обстеживши насилу місце падіння, намагаюся повернутися в човен, але це дуже не просто. Ледь не потрапив в аварію корабль, насилу добрався до берега. Відпочити не встиг, а мене вже чекають селяни.
-Рибалка, чи не рибу продаєш?
- Та беріть так, теща лається, каже, додому не принось більше, вчорашня залишилася ще.
Що ж робити? Як тепер без спінінга? Обсохнув, звільнившись від риби йду додому. З'ясовую, де продають рибальські снасті і мчу в магазин. А в ньому тільки котушки, вудилищ немає! Що робити? Ось, ... горе.
Увечері йду на лиман, подивитися, якщо не половити. Три-чотири, човники, на них рибалки, щуку тягають.
-Тиждень, два буде щука ловитися, потім до наступного року перерва.
-А де найближчий магазин?
-Чи тут, або в райцентрі.
-Далеко райцентр?
-Кілометрів п'ятнадцять.
На ранок беру велосипед і мчу в райцентр. П'ятнадцять, а то і всі двадцять, туди і стільки ж назад. Присісти не міг дня два. Зате знову в бою.
До п'ятдесяти не ловив, та й спінінг не той, і котушка туга, і човен тече, і в загалом, все не так.
А спінінг, що потонув, Василь сіткою виловив.
Через п'ять років.
Ось, така риболовля була.
