Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43883
Рецензій: 85485

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (9).

© Юрій Кирик, 20-05-2016
***

Що хотіла цим сказати Софійка залишаючи йому цю книгу? Жіночу логіку, це він добре знав, йому не збагнути. Можливо, якась витівка з її боку? Невдовзі гучно розсміється й скаже: "Хотіла побачити, як поводитимешся коли зрозумієш, що втратив свої скарби?" - втішав себе думкою, в той же час кермучи авто в бік Кайзервальду. Ось і знайома вуличка. На наполегливий, протяжний дзвінок ніхто не відгукнувся. Стара родура під Кайзервальдом не подавала ознак життя. Зрадів, коли уздрів знайому фігуру старенької двірнички, руки якої  були ніби приклеєні до мітли. Одразу витяг із гаманця купюру в сто гривень й тримаючи її в руках підійшов до жінки.  

- Ви часами не помітили, добродійко, молода пані давно покинула цей будинок?  
Та звела на нього очі. Взяла гроші. Заховала їх кудись у глибину своїх одежин, й тільки тоді відкрила рота.

- Жодної панночки тут давно не бачила. Учора сюди приїздила фура. Винесли усі меблі та й поїхали собі. З певністю тут більше ніхто не появиться. Дім аварійний. Його давно  мали знести. Уже пару літ, як жильців виселили. Я дуже навіть здивувалася, коли приїхали якісь бахури й почали заносити в ту родуру меблі, ставити замки на дверях. Чудасія якась та й годі. Я пробувала у них розпитати, але ті гунцвоти чогось визвірились на мене: "Нє твойо дєло, мамаша! Ти свойо знай - мєті!". От я й мету...

Лазер повертався в машину з чітким розумінням куди йому їхати далі. Зупинив автівку навпроти майстерні-квартири Йосіка. Того, як на диво, не було дома. Телефон його теж не відповідав. "Змовились вони чи що?" - майнула думка. Й раптом він ухопився за неї. "Змовились!" Ніколи й ніщо не свідчило, що ті двоє молодих людей знайомі, але, якщо Софійка й діяла з кимось в парі, то лише з Йосіком! Він останніми часами був найбличий до нього. Підозра стосовно Йосіка з'явилась у нього, коли той продав його книгу. Тому так довго й не контактував із ним, що намагався самотужки розв'язати цю шараду. Йосік, у якого таке високе IQ міг вчинити подібне, лише бувши переконаним, що більше вони ніколи не зустрінуться. Треба терміново розшукати цього гунцвота! Усе таки добре, що він не відкрив Йосіку, що знає про його оборудку з Євангелієюю.Тепер у нього є шанс, щоправда незначний, але все ж шанс перехопити викрадачів своєї колекції, поки ті не зроблять кроків до її розпродажу. Якось Йосік возив його у Моршин, де мешкає його брат. Іще тоді похвалявся, що у випадку необхідності, у цій місцині, де його ніхто й ніколи не знайде. Мальовничий дерев'яний будиночок брат звів майже у лісі, неподалік нині закинутого санаторію Лісотехнічної академії. У нього немає ні номера, ані державної реєстрації. Тоді бродячи смерековим лісом Лазер добре вивчив цю околицю. Якщо ці двоє насправді вчинили це у парі, навряд чи одразу виїдуть за кордон, тим паче із таким багажем...

***

Дорогу зі Львова до Моршина він здолав за несповна годину. Залишив автомобіль на подвір'ї новобудови майже на в'їзді в містечко. Центр Моршина - фактично одна центральна вулиця. від якої йдуть невеликі відгалуження - вправо до санаторіїв, вліво - будиночки приватного сектору. Залиши він машину на центральній вулиці, як це чинять майже усі туристи, Йосік з Софійкою, якщо вони тут, могли б його одразу викрити. Підійшов з іншого боку порослої лісом досить пологої ущелини, на дні якої від джерельця, що било неподалік, утворилось малесеньке озерце. Спокійне, чисте, мов сльоза. Вони з Йосіком любили посидіти тут за партією шахів. Лазеру не довелось довго вистежувати. Софійку він побачив  укупочці з Йосіком - молодих і щасливих. Обличчя Софійки сіяло, як у святих на іконах. Всенька голова у неї сяяла особливо, коли нахилялася над водою, придивляючись до  камінців на дні і потрапляла просто у центр сонячного конуса. Можна було подумати, що це тремтячим контуром світиться німб її волосся, мов спіралі у лампочках. Коли підійшов ближче й зумів її краще роздивитись, його вразила глибинна прозорість її обличчя... Риси у неї були гарні, це затямив давно, але риси не мали значення. Головне таїлося десь поза ними. Здавалося, ця дівчина знає щось таке, чого не знали інші. Від того лице її здавалось одухотвореним, якби ангел тільки-но прошепотів їй на вухо добру вістку. Що чинило її такою: любов до Йосіка, чи раптово отримане багатство - хто знає?  

В Лазера не було жодного плану - що робитиме заставши тут аферистів. Невизначеність позиції була ще й тому, що Софійку трактував, як свою дружину. До Йосіка від початку мав батьківські почуття. Тому дивився на пару здалеку й не мав серця порушити їхню ідилію. Він - діяльна натура, який слив з того, що вмів швидко приймати рішення й блискавично втілювати їх у життя, зараз зволікав. Обійшов їх стороною й опустився нижче, де потік, що випливав з озерця утворював невеличкий водопад. Біля його підніжжя, по берегах стояли великі шапки  перлової, шипучої піни. Глибока тиша стояла у тій закутині лісу. На обличчі Лазера проступив усміх, що того дня мов би забарися. Він несподівано для себе прийняв рішення. Розвернувся і покинувши спостерігати за щасливою парою, став пробиратися в бік дороги долаючи густе, чепірчате листя папороті, корчі гнучкої, колючої ожини. Зараз він шкодував лише про одне - що так далеко залишив свій автомобіль...

***

- Ти куди пропав, Лазере? Не з'являєшся на людях, не відповідаєш на дзвінки. Не був у синагозі. Не лише я, уся громада схвильована. Що відбувається? Ти захворів? -  допитувався Давид ледь переступивши обійстя Лазера.

- Захворів. Серйозно заслаб. І вже мені повір, є від чого - мене позбавили найдорожчого, - промовив Лазер кутаючись у плед.

Не помітивши в господаря якихось видимих ознак хвороби в гостя вступив добрий настрій:

- Невже невинності? - втупивши в товариша свої велетенські, мов після базедової хвороби сліпаки, - запитав Давид..

- Дивний в тебе гумор... - невдоволено зауважив Лазер. Та веселий настрій й не думав покидати товариша.

- Чого ти дуєшся? Хіба не пам'ятаєш доброго єврейського анекдоту, коли містечкового дурника - Шльому запросила до себе дуже негарна та й вже добре підтоптана стара панна. Почастувала вином, смаколиками, а тоді прилягла на канапу і заплющивши очі прошепотіла: "Шльомочка, а тепер можеш взяти найдорожче, що в мене є..." І Шльома пильно оглянувши кімнату, взяв велосипеда, що стояв у кутку і пішов собі геть...

-  Ти таки потрапив в саму точку - зі мною вчинили чи не до йоти, що й з тією старшою панною, - скривив у посмішці уста букініст.

- Жартуєш... - не йняв віри, чи не збагнув про що йдеться Давид.

- Які вже тут жарти? - провів рукою по обличчі, немов хотів щось стерти Лазер.

- Ні, ні за що не повірю! Щоб тебе й... Давид окинув поглядом помешкання:

- Та ні, ти таки жартуєш. Я твою халупу добре знаю. Усе ніби на місці.

- Усе на місці, але найдорожче - мою колекцію, що її збирав усеньке життя, мов корова язиком злизала, - криво посміхався, а може просто кривився Лазер.

- Софа! Щоб я так жив тебе кинула твоя Софочка! - аж підскочив від здогаду Давид.

- Вона. Тому воно мене так і болить... - підтвердив вкрай розбитий чолов'яга.

- То чого ти сидиш, мов на власних похоронах? Треба ж її знайти, - Давид виходив із себе, переходив на крик, -  Негайно!

У відповідь Лазер лише заперечливо похитав головою.

- Я її бачив. Була з молодим і гарним хлопцем... - сумно посміхнувся, як міг посміхнутись лише рокований  на смерть чоловік.

- І ти їх не затримав? Не мав як? - знервовано закидав запитаннями Давид.

- Ні. Не затримав. Я теж розкажу тобі один віц "з бородою", - запропонував Лазер. Ти ж їх так любиш:

- Прокинувшись Сара солодко потягується й сповіщає чоловікові:

- Сьома ти мені приснився в еротичному сні.

- І шо там Сара, я витворяв? - кокетуючи запитує той.

- Ти прийшов і все зіпсував...

- Дуже смішно, - з люттю промовив Давид, - це не вкладається в рамки здорового глузду. Тебе піднімуть на глум! Уся синагога з тебе сміятиметься, - бив по болючих місцях товариша, в надії привести його до тями.

- Я не збираюся піддавати справу розголосу, - заперечив Лазер.

- Ти не заявиш в органи? Її не будуть навіть переслідувати? В тебе ж такі зв'язки в державних та й в інших, скажемо так: "охоронних структурах". Вони її умить знайдуть!

- Що ти таке кажеш, Давиде?  Я Софійку любив. До судоми любив. Цілих два тижні. Це маленьке життя. Маленький кусничок щастя...

- І за це годен заплатити своїми мільйонами? - запитав із сарказмом Давид.

- А чому б ні? Де гарантії, що зможу потратити їх краще?.. Знаєш, каже наше старе прислів'я: "Любиш кішку, люби і її кігті"...

- Здається ти сплутав дар божий з яєшнею. Тебе обвела довкола пальця аферистка! - дотискував Лазера товариш.

- Що тут поробиш? Люблю талановитих людей... Добра брехня іноді теж дорого цінується, - уже веселіше посміхнувся букініст.

- Ти форменний ідіот! - Давид зірвався з крісла й мов дзига закружляв по кімнаті.

- Чого ти біснуєшся? Я не хотів її втратити, як Пер Гюнт свою Сольвейґ - це була б втрачена можливість пізнати себе. Кохання, друже мій, - єдина приступна кожному простому смертному "можливість самопізнання". Можливість стати самим собою, - виголосив довшу тираду Лазер.

- Знаєш на кого ти зараз схожий? - мало не криком кричав Давид, - на прищавого ботаніка, що начитався мудрих книг і живе в іншому, придуманому ним самим світі, навіть кроку не ступивши у світ реальний. Юне дівча, звісно, - інший світ. Світ, до якого зріла, тим паче літня людина вже відношення не має. Але ти раптом отримав неймовірну можливість мати! І як хлопчак віддався цій можливості. Як наркоман, для якого дівчина - це допінг. А коли казати правду в очі - як закоханий крокодильчик, який мріє про невинність і красу. Мріяв би собі на здоров'я, але хоч зрідка не завадить глипнути у  дзеркало. Невинності там не побачиш, та наївність - однозначно.

- Ти ж знаєш, за життя я перелюбив багато жінок, але Софійка так запала мені в душу, як ніхто в найжаркішу пору юності. Здається, й любити я колись не вмів так глибоко, як зараз... - вже цілком спокійно розмірковував Лазер.

- Чуло моє серце, чуло. Я ще коли казав, що тобі треба показатися психіатру...

- Ти, друже, ніяк не можеш зрозуміти, що у кожній добропорядній людині живе знедолений злодій, саме злодій, а не крадій, той, якого вабить зло, бо диявол ніколи, ні на мить не відступає від людини. І навпаки -  в душі кожного закоренілого грішника, можна віднайти щось добре. Якщо ми замикаємо людину в якійсь одній іпостасі, то чинимо гріх.
Софійка, попри те, що вона вчинила - добра дівчина. Вірю, що вона обов'язково розкається у своєму вчинку.

- Вона? Розкається! - не стримався від вигуку Давид, - тобі від того користі, як сифілітику від аспірину... Твоя теорія на воді замішана і я, звісно, в неї не вірю. Та коли б навіть твоя добра муза розкаялась, що тобі з того - колекція на той час вже розбредеться по світу, розчиниться, що й сліду її не знайдеш.

- Навряд. Я знаю в чиїх вона руках. Так само й те, кому захочуть її запропонувати.

- Її можуть за смішні гроші спустити людям, які не належать до нашого кола.

- Це майже виключено. Цей чоловік добре знає ціну кожної книги й з певністю не захоче продешевити, тим паче, що час у нього є...

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

подарунок

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 06-07-2016

лабіринт

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 27-05-2016

не дає спокою рушниця на стіні...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© George, 22-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 22-05-2016

Кохання,як можливість самопізнання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 22-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Елен Тен , 22-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 21-05-2016

Як в кіно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 21-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-05-2016

Віддалена алюзія...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 20-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 20-05-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.324068069458 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …