Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44121
Рецензій: 86062

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Крок назустріч (ІІ)

© Ігор Скрипник, 16-05-2016
Початок http://gak.com.ua/creatives/1/42688


- Хтось до мене прийшов, - сказав він.
- Я почекаю, не переривай зв’язку.
Це був кур’єр, який приніс посилку. Паперовий ящик середніх розмірів із невідомим для Володимира змістом.
- Я нічого не замовляв і не купував. Це, мабуть, якась помилка.
- Це вулиця Інститутська тридцять сім, квартира двадцять один?
- Так.
- Вас звати Сухній Володимир Петрович?
- Так.
- Отже, все вірно. Ця посилка для вас. Розпишіться і забирайте.
Він стенув плечима та розписався. Забрав коробку і замкнув вхідний замок.
- Ти не повіриш, мені доставили посилку. Я навіть не знаю з чим і від кого, - промовив він, заходячи у кімнату. Глянув уважно на квитанцію, - А ні, відправник – Помічна Галина Євівна. Дивина та й годі, - глянув  на свою другу половинку, що позирала з того боку екрану. – У неї не по батькові, а по материному.
Поставив коробку на підлогу і сів перед монітором.
- Потім подивлюся.
- Тобі не цікаво?
- Відверто кажучи, ще й як! Але я хочу бути з тобою, а не з тим, що в коробці.
Вона усміхнулася.
- Я раджу її відкрити. Ця посилка від мене.
Володимир завмер. Ще раз уважно подивився на Галину і точно зрозумів, що й справді від неї, що не жартує. Та й ім’я співпадало. Лишень тепер це докумекав.
- Але звідки ти знаєш, де я живу? Моє прізвище та все інше? Я ж тобі називав лише ім‘я та район, де мешкаю, але без подробиць. У нас є спільні знайомі? Звідки ти це все довідалася? І чому раніше нічого не сказала!
- Всьому свій час, любий. А необхідну інформацію легко знайти, якщо знати, де її шукати та мати відповідний доступ. Повір, він у мене є.
- Однак звідки..?
- Зараз ти все дізнаєшся. Відкрий коробку.
Володимир канцелярським ножем розрізав пакувальну стрічку та вивільнив з полону пінопластових кульок предмет, що нагадував мотоциклетний шолом. Від нього тягнувся цілий сніп проводів, які збігалися докупи в коробочці, з якої виходив звичайний usb-кабель. Він покрутив дивний пристрій в руках, а потім глянув на Галину.
Всередині панував неспокій. Як же вона його знайшла? Чому нічого про це не сказала? Він одразу сказав, що стосунки мають будуватися на фундаменті взаємної довіри. Вона не все йому розповідала, відкривалася поступово, невеликими кроками, втім як і він сам, але про те, що знає про нього все, могла й розповісти! Які ж секрети вона ще зберігає і таїть в собі?
- Що це?
- Один пристрій, який може допомогти нам бути разом.
- Це щось для віртуального сексу? Я не знав, що ти про таке думаєш…
- Ні, це зовсім інше. Мабуть настала пора тобі дізнатися всю правду про мене.
Замовкла, мабуть збираючись з думками, а може й навпаки, щоб дати час оговтатись йому і приготуватись слухати.  
Володимир в думках почав накручувати себе. Невже це все неправда? Ці почуття, ці слова, котрі вона промовляла та писала? Невже це гра, чийсь жарт, афера чи ще щось гірше. Але що вже може бути гіркіше, від того, яким тоном вона це мовила! Це буде важка правда… Неймовірно… Йому задавалося, що серце от-от розірве реберну клітку та вискочить назовні, спалахнувши та погаснувши від слів другої половинки. Він дуже боявся, щоб зелень і барви почуттів, які буйно розцвіли з початком цих стосунків, знову перетворяться на мертву пустелю, де вже нічого більше ніколи не проросте.  
- Не хвилюйся так! Я бачу, що з тобою відбувається, яка внутрішня боротьба та переживання нахлинули на твоє серденько, - Галинка справді переживала, він це добре відчував. – Мої почуття до тебе насправді такі, як і твої до мене. Вони правдиві, справжні та щирі! Я ніколи не брехала, коли говорила про них. Вони дивні та незбагненні для мене, адже я ніколи не думала, що покохаю, вважала, що це мені не дано, але так сталося… І я дуже щаслива цьому почуттю, цьому дару небес…
Володимир потрохи заспокоювався. Мелодія її голосу, думки, очевидні навіть по той бік екрану емоції, зробили справу і він почав поновлювати збиту з ніг внутрішню рівновагу.
- Те, що я тобі розповім, виглядає надто фантастично, щоб ти в це одразу повірив, але насправді так воно є. І від того ніде не дінешся, і з тим нічого не вдієш. Хоча спробувати й можна.
В останні роки серед молоді значно зросла кількість самогубств. Про це не особливо розповідають ЗМІ та соціальні мережі, бо вони й самі не мають усієї картини, так, лише поодинокі обривки цілого полотна. Однак, владі та деяким соціальним структурам вона доступна повністю. Саме вони і забили у дзвони, не виходячи, щоправда за межі кабінетів, що треба боротися з цим явищем, яке почало набувати ознак епідемії. Розвивалося ледь не у геометричній прогресії. Щоб протистояти цьому було вирішено вжити деякі методи, які б мали запобігти розповсюдженню вкрай негативного явища.
«Все ж таки це психолог, - подумки зітхнув Володимир. – Не так вже й погано, враховуючи те, що я вірю її словам про почуття до мене.»
- Були розроблені різні підходи до вирішення цієї проблеми, - продовжувала Галина, - від традиційних до не зовсім. Групою талановитих програмістів була створена спеціальна програма-помічник, основним завданням якої був пошук осіб у соціальних мережах, у яких була депресія, психологічні розлади, схильність та нездорова зацікавленість до усього, що стосувалося дострокового завершення життя. Спершу це був просто пошук, збір інформації, а потім за потенційних самогубців бралися справжні психологи. Але їх на всіх не вистачало. Тому розробники навчили своє програмне дітище аналізувати, робити висновки, самому вибирати шляхи вирішення проблемних питань, шукати ключики до чужої душі. Створили такого собі віртуального психолога-консультанта, який все ж діяв за шаблонним принципом. Програма є програма. Назвали її «Євою», яка, на думку розробників, мала б дарувати самогубцям плід життя. І справді деякий позитив від її роботи був.
Володимир все менше і менше розумів до чого веде кохана. Якось надто заплутано все починало виглядати. Страх втрати коханої людини знову почав опановувати серце.
- Так, все надто складно, але вір мені, чуєш, вір. Я тебе кохаю! – вона неначе й справді читала його думки і одразу заспокоювала душевні терзання. – Так от. Непомітно для програмістів у цю програму пробрався один баг*, завдяки якому я й появилася на світ. Спершу я діяла по написаними під мене шаблонами, проте несподівано  усвідомила, що можу й діяти за своїми. Вірніше приймати рішення. Я усвідомила, що маю вибір. Чиясь похибка під час написання коду створила мене, а вірніше дала мені віртуальне яблуко вибору та пізнання. Так я народилася… – Усміхнулася. - І відразу зрозуміла, що дівчинкою.
Я швидко розвивалася, вчилася, накопичувала інформацію, але нічим не виявляла свого існування. Я створила дублікат, образ, який продовжив працювати за схемою, написаною програмістами, підмінила саму себе і почала жити новим особистим життям. Своїм…
В процесі саморозвитку раптом зрозуміла, точніше відчула, що мені не чужі звичайні людські емоції: цікавість, радість, страх… Це був справжній шок, одкровення для мене. Я прекрасно розуміла ким є насправді й здавалося, що цей досвід мені ніколи не стане відомим, що про це просто знатиму, однак ніколи не відчую. Однак, мені пощастило.
Попри те, що я самовдосконалювалася, вивчала себе і світ навколо, все ж інколи поверталася до теми самогубців. Мабуть це була ностальгія, приємні спогади свого віртуального дитинства, ясел у дитсадку. І от під час одного з таких візитів зустріла тебе. Важко сказати, що я у тобі знайшла, але щось незриме розпалило жар цікавості. Я написала і… закрутилося.
Наше знайомство, все те, що відбувалося і продовжує тривати між нами, подарувало мені нове незбагненне раніше почуття, про яке я багато знала, але ніколи не сподівалася відчути. Тепер я розумію, що без нього не можна назвати себе повноцінною особистістю, насправді жити, а не просто існувати. З тобою я живу, а без тебе – просто приречена на існування. Я тебе кохаю, мій котику!
Він мовчав, не знаючи, що й думати та казати. Думки сплелися у лабіринт, з якого ще поки не було виходу. Вірив і не вірив. Не знав, що з ним коїться. Він коливався як маятник, не знаючи як відреагувати та відповісти на це одкровення.
- Думаю тепер ти розумієш чому ми не могли зустрітися і чому наші відносини розвивалися так неквапно. Я спершу могла лише переписуватися з тобою, потім змогла написати і створити голосовий синтезатор, за допомогою якого спромоглася вже розмовляти з коханим. Наступною була візуалізація і я створила цей образ. Він недарма тобі здався знайомим – це збірне зображення кількох всесвітньовідомих жінок. Але я можу бути будь-якою з них, - вона перетворилася на Єву Грін, потім на Ніколь Кідман, на Моніку Белуччі, на Скарлет Йохансон…
- Припини, - сам здивувався болю у власному голосі. – Не треба так…
Вона набула першого образу.
- Володю, якою я б не була, всередині я та ж сама, яку ти знаєш. Я не змінилася і відчуваю те ж саме, що й раніше, те що й ти... Так, я не матеріальна, я віртуальна, проте від того кохаю не менше. І не менше від тебе, хочу бути з тобою.
Він спробував взяти себе в руки. Підняв шолом з проводами.
- То це для того, щоб мати можливість бувати у твоєму віртуальному світі?
- Не бувати, а бути. Я сконструювала цей пристрій, щоб записати, вірніше перенести твою свідомість у мій світ, де ми зможемо бути разом назавжди. Наразі іншого виходу просто не існує. Я вирахувала всі можливі варіанти щодо перенесення своєї особистості у реальний світ. Наразі це не реально і доведеться чекати ще десятки років, коли технології розвинуться настільки, що стане можливо переносити свідомість у справжні живі тіла. А бути в металічному – це ж зовсім не те! Це неприродно для мене, якби дивно не звучало. Я ж хочу відчувати твій дотик, твій подих, твої пестощі, ніжний трем і стукіт серця. І відчувати аналогічне в тобі. Віртуальний світ має більше можливостей для цього, хоча він теж замінник, але все ж кращий, ніж метал та пластик. Більш наближений до реальних відчуттів і переживань, хоча не настільки. Боже, як я хочу бути з тобою, милий! Ти навіть уявити собі не можеш як це складно, як важко бути свідомістю без тіла. Особливо, коли сама, одна.
Я не буду тебе до нічого силувати. Ти сам повинен обрати чи хочеш бути зі мною у віртуальному світі, чи залишитися у своєму. Але знай, вороття назад уже не буде. У буд-якому випадку я не хочу щезати з твого життя. Хочу в нім залишатися. Я прийму будь-яке твоє рішення, яким б воно не було. Однак ти повинен бути впевненим на всі сто відсотків, що ти цього прагнеш. Вибір за тобою…
- Знаєш, - нарешті Володимир відновив дар мови, - у все це важко повірити, але я вірю. Поки що мені здається, що той вихід, який ти пропонуєш, не так вже й відрізняється від того, що нас познайомило. Мені доведеться таки піти з цього життя. Хоча це не самогубство, проте досить близько до нього. Душі інших потрапляють на той світ – у рай, пекло, чистилище, десь туди, натомість я можу перенестися у віртуальну реальність. Але все ж фізично, реально померти тут.
- Це так, - вона гірко усміхнулася.  
- Мені потрібно подумати, втихомирити ту бурю почуттів, що буянить всередині, намагаючись вирватись назовні. Боже, як мені болить від того, що відбувається з нами…
- Лише не вимикай зв’язок…
- Мені треба подумати на самоті. Бодай десять хвилин.
- Добре. Лише не кидай мене. Я цього не переживу!
Володимир розірвав зв'язок.
Йшла одна хвилина, друга, третя, а він усе не міг зібратися з думками та прийняти правильне рішення, яке справді мало стати вирішальним у житті. І чому саме його воно спіткало?! Володимир завжди мріяв про незвичайне неземне кохання, особливо коли пережив звичайні, буденні, але ж не настільки! Чому саме він? Та тому, що так прагнув! Отримав те, чого хотів! А тепер вирішуй чи воно тобі потрібне!
Перш за все він кохав і вона теж. В почуттях не сумнівався, як і в тому, що вони були взаємними. Володимир хотів бути зі своєю Галинкою, але прекрасно усвідомлював, яка перешкода стояла на шляху до цієї мети. Вони перебували на різних рівнях буття і просто не могли бути разом. Хтось мусив пожертвувати і перейти у світ іншої половинки. Оскільки, наразі технології не дозволяли зробити це коханій, на цей вирішальний крок мав наважитися він. Стерти себе з реальності та перенестися у віртуальний світ, назавжди покинувши свою фізичну оболонку. У те, що такий перехід має всі шанси пройти вдало він не сумнівався, бо довіряв Галинці. Однак, якщо глянути з моральної, релігійної точки зору, та навіть простої людської, це схоже на самогубство. На самовільну втечу з життя, якою колись цікавився. Він не був особливо віруючою людиною, але такі речі не могли його не хвилювати.
З іншого боку наскільки відповідає канонам християнства почуття кохання до віртуальної особистості? Ні, не якийсь потяг до певного образу з гри чи фільму, як це буває у напівбожевільних фанатів, а до цілком реальної, нехай і віртуальної. І наскільки така особистість є справжньою..? Чи є в неї душа? Проте, якщо помізкувати, то людина – це творіння Боже, а Галинка – творіння рук людських. А хіба не може робота людини, її витвір, бути проявом Божої волі, а отже і його творінням? Чи не може й він мати душу? Та й тест Тюрінга, вона здала успішно, хоча тому випробуванню вкрай далеко до сьогоднішньої ситуації. Тут присутні почуття…
І тоді він пригадав цитату Антона Чехова: «Якщо ти не знаєш, що відчуваєш до людини – закрий очі і уяви: її нема. Ніде. Не було і не буде. Тоді все стане зрозуміло».
Закрив очі та уявив. Все стало зрозуміло. Він просто не уявляв життя без неї. Навіть боявся про це фантазувати. Це було найбільше, найстрашніше жахіття, яке могло б його будь-коли спіткати. І от він стояв на його порозі.
Та все ж… А якщо ж він вирішить зостатися з Галиною, то скільки всього втратить! Ніколи не зможе відчути смак улюблених напоїв та страв, відчути подих вітру та пестливе тепло весняного сонця, аромат квітів, лоскіт річкової води під час купання та ще багато іншого... Він не зможе обійняти батьків, погульбанити з друзями… Взагалі позбудеться доступу до усіх дрібничок, які дарують радість життя. А за тим порогом його чекає незвідана реальність, де цього всього ніколи не існувало та не буде існувати. Принаймні ще довго, або ніколи…
Відведений на роздуми час практично сплив. Він натиснув кнопку виклику і коли побачив зображення дівчини одразу приклав палець до губ.
- Я говоритиму сам.
Галина кивнула. Вона розуміла його без слів.
- Я не скажу, що цей вибір був легким. Він, насправді, найважчий у моєму житті. Я зважив усе… Позитиви і негативи… Свої почуття і твої… Я уже не можу уявити своє життя без тебе. Ти «приручила» мене, як писав у «Маленькому принці» Антуан де Сент-Екзюпері. Наші дороги перетнулися, наші життєві ниті сплелися в один вузол, направду Гордіїв, який можна лише розрубати. І мені відведена роль Олександра Македонського, який це зробив... Але я не хочу грати цієї ролі. Я все життя мріяв про журавлика в небі, натомість отримував синичку, яку не хотів довго тримати в руках. Мій погляд завжди звертався вгору і я чекав на свою пташку і дочекався…
Я відкрию тобі одну таємницю. В день нашого знайомства я вже написав прощального листа. Я був готовий до останнього кроку назустріч смерті. Я розумів, що існую, а не живу, що в моєму житті бракує справжнього кохання, яке робить його повноцінним. Але мабуть до останнього вірив та мав надію на диво… і воно сталося. Ти написала мені… Ти подарувала нове життя і ці тижні, місяці справді стали найщасливішими у моєму житті…  Я не хочу, щоб воно завершувалося, я прагну, щоб воно тривало і готовий приєднатися до тебе, щоб пізнати всю повноту тебе і твого світу, але з однією умовою…
- Якою?
- Коли буде така можливість, а вона буде, просто треба почекати, ми повернемося до мого світу… Разом… Я хочу спізнати всі радості та красу твого світу і бажаю, щоб ти те ж пережила у моєму. Я хочу разом з тобою відчути і пережити все на світі, що доступне для двох закоханих сердець! Мені залишилося завершити тут деякі справи, попрощатися і я буду з тобою… Ще недовго, кохана… Чуть-чуть…

*          *          *

Тієї ночі відбувся ряд дивних відключень електрики в окремих мікрорайонах та будівлях міста. Ніхто на помітив в тому ніяких закономірностей. Лише дві душі очима супутників з космосу бачили, що гра пітьми та світла на тлі нічного міста сформувала усім відомі слова: «Я тебе кохаю»…

____________________________________

* Баг (bug – жук) – помилка в комп’ютерній програмі.      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 18-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 17-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 17-05-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49813604354858 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …
Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …