Ото лягаєш на незвідані простори нового дня. А з-під сонця у променях теплої турботи виливається речовина здатна примусити тебе плакати.
Я ніколи не розуміла свого плачу, але завжди відчувала біль. Невизначену біль змішану з радістю. Хіба так може бути? А хіба може бути не так? Втішала себе сидячи на підлозі у кухні. Зимове вікно по той бік своєї прозорості тримало морозний холод та виблискувало снігом. А тут у середині домашня самотність вимагала жертовності за цілий світ.
Невимушено, небоязко, бо мене не навчили боятися пішла шляхом розмов, інколи суперечок із Богом. Він завжди слухав мовчки, не перебивав, терпів мої сльози а далі заспокоював. І якось у таку мить спілкування побачила в собі душу наповнену всесвітом. Далекі галактики яскравих зірок виринали з підсвідомості малюючи карту згідно якої осягнула неосяжне.
Історія еволюції сходженнями невизначених мір затаїла клубочок миті народження у моїй утробі. Материнський інстинкт з’явився одразу ж, і тримав у облозі до самого початку. Коли нарешті ти готова розперезати груди перед єством нової суті закладеної Всевишнім у тобі, відчуваєш слабкість перед Любов’ю виштовхуючи зі світу у світ нове скупчення небесних тіл – людиноподібну дитину. Ось тобі і портал, чи кротові нори, як звикли казати науковці.
Тоді моя безглуздість була байдужою до всіх і всі були байдужі до мене. Сірість буденності поглинала без дозволу і правил тут на Землі. Тут на Землі час зжатий у закономірність, яку людина може осягнути власним розумом. Фізичні формули, математичні теорії не працюють там де зараз я. А де я?
По за виміром часу, поза простором. Ні, це не Нірвана. Це значно більше. Більше за осяжність невідємності себе від часточки Бога. Той Бог, і не той також засвідчили ціль самобутності через довершеність власного Я. Бо сказане МИ набуло ознаку триєдності. Так у форматі 3D опинилась на вершині Світла. Ото лягаєш на незвідані простори нового дня. А з-під сонця у променях теплої турботи виливається речовина здатна примусити тебе радіти. Просто радіти осягаючи розумом ЖИТТЯ в собі та навколо себе.
Невизначеність.
Та нарешті я прийняла рішення – викинути «крам» з голови, непотрібні файли - з комп’ютера, біль – з душі, забути про новини в соцмережах, не плутати роботу з творчістю… просто почати писати.
Писати еротичні вірші, інтимну прозу вимальовуючи історичну серйозність нового образу крізь подобу власного життя.
