Таємниці? Ти хіба жартуєш? Можливо, я щось попросту забув, - промовляв Лазер збираючись з думками. Не міг збагнути - в який бік поверне розмову Софійка.
- Куди ти подів книжку, яку придбав у мене? В бібліотеці я її чомусь не бачу...
Запитання дівчини викликало у Лазера несподіване сум'яття. Моторошнувате занепокоєння. Сахнулась його розгублена душа. Іще ніхто так напряму не заговорював про його сховок, про його святая-святих. Аби усвідомити й пережити це потрібен був час, його у Лазера не було. Був би равликом сховався б у свій будиночок. Розгублений мовчав. Мовчанка затягувалась, вийшла за межу пристойності. Він і сам того не підозрівав, що розгубленість викликає страх і покору. За розгубленістю часами можна сховатися, але годі заховати саму розгубленість. Він, як колись його далекий предок Мойсей, не міг прийняти рішення. Поміж ними двома зависла тиша. Тиша, казала Галина Посвятовська*, вбиває думку і роз'єднує. Вбиває сильніше ніж відстань, хвороба, і власне сама смерть... Врешті він наважився, ні, не відповісти, попросту глянути на співрозмовницю. Карі, аж чорні очі Софійки світилися тим блиском, що розвіює настороженість й недовіру до співбесідника.
- Хіба ж ти не тямиш, що нема, істоти більш допитливої, ніж жінка? А іще, як я, - закохана!? - збуджено мовила Софійка, - іноді хочеться стати маленькою й непомітною, щоб хоч на хвилиночку, хоч одним оком заглянути у чоловічий світ, і - усе зрозуміти! - промовила ніби жартома.
- Не думав, що це тобі цікаво, - врешті видушив із себе. Своїх зборів нікому не показую. У них зовсім не привабливий вигляд, особливо в рукописів чи прижиттєвих видань.
Старі лахмани цікаві лише фахівцям... Іще мій батечко казав, що в чоловіка має бути щось своє, потаємне, чим би володів лише він.
Софійка ображено й вперто мовчала. Тоді Лазер обійняв її за плечі, провів у коридор, що був викладений величенькими брилами декоративного каміння, підняв дощечку плінтуса й здавалось монолітна стіна посунулась углиб й відійшла у ліво вивільнюючи сталеві двері-сейф.
- Нехай тобі біс! - я ж була переконана, що скритка обов'язково в книжкових шафах! - докорила собі подумки дівчина.
Лазер набрав цифровий шифр й могутні, стальні двері сейфу відкрились. Він увімкнув освітлення й вони обоє опинилися в невеличкій кімнаті із заскленими шафами. Одну із них Лазер відкрив й витяг книжку "Там, де живуть чудовиська" придбану у Софійки.
- Ось вона.
- Тепер ти можеш сказати, скільки вона насправді коштує, - хитро примружившись запитала Софійка.
- Іще не знаю. Як і не знаю вартості зібраної мною за все життя колекції. Бачиш, вартість справді рідкісних екземплярів встановлюється тоді, коли книжку виставляють на аукціон. Лише тоді можеш з долею ймовірності назвати її вартість.
- Гаразд, хитруне, знала я, що уникатимеш точних відповідей на запитання, - коли б Лазер уважніше дослухався до інтонацій її голосочку, відчув би торжество, несамовиту радість, що аж розпирали дівчину.
- Та ні, серденько, те що кажу тобі я, скаже будь-який букініст, - спокійно відказав чоловік.
- Гаразд, а як ти уважаєш, що є найціннішим у твоїй колекції? - із запалом, що й не думав згасати допитувалась Софійка.
Лазер підійшов до однієї з шаф, обережно, як беруть зазвичай дуже крихкі й тендітні предмети, витяг звідтам пожовклий від часу "Атлас Європи". Тримав його перед очима у витягнутій руці. Якусь хвилю він захоплено, мовчки дивився на старезний рукопис, якби то була якась святиня й врешті віддав його в руки Софійки.
Дівчина розчаровано перегортала якісь карти намальовані від руки й врешті підвела очі на Лазера:
- І скільки б мали коштувати ці мальовидла?
- Це твір фламандського картографа Герарда Маркатора, який першим створив циліндричну проекцію карти світу, яка, до речі, використовується й понині. В даний час з її допомогою складають морські, навігаційні й аеронавігаційні карти, - пояснив букініст.
- Коли ж її склав сам Маркатор? - поцікавилась дівчина.
- Точно не скажу. Атлас вийшов в світ у 1595 році уже після смерті свого творця, - відповів не задумуючись Лазер.
- Видати, розумний був дядечко, коли й понині користуються ним колись складеними картами... І яка ціна нині цього раритету? - мовила, не відриваючи очей від Лазера.
- Гадаю півтора мільйона доларів.
І скільки у тебе таких раритетів? - не вгавала Софійка?
- Такий один. Назагал же їх у мене з п'ятдесят набереться...
- Отже ти - потенційний мільйонер? - мало не викрикнула від захоплення дівчина.
- Виходить що так. Та ти добре сказала: "потенційний", бо не збираюся нікому продавати своєї колекції, - розплився у посмішці Лазер.
- Але чому? Для чого тобі оті старі карти? Не краще за такі гроші купити будинок десь на в Барбадосі чи на Мальдівах? - щиро дивувалася розчервоніла від емоцій Софійка.
- Колекціонер живе своєю колекцією. У кожної речі своя історія, своя біографія. Вони, як діти мої... Та ти не намагайся цього зрозуміти. Це... Можливо, чула щось про узалежнення?
- Звісно, що чула наркотичні, алкогольні... - взялась перечислювати дівчина.
- Не трать часу, - делікатно вклинився Лазер, - на нині фахівці виокремили уже понад сто різноманітних узалежнень. Колекціонування - одне з них.
- То виходить, ти раб книжок, достоту як наркоман раб наркотику, чи алкоголік горілки?! - вчинила для себе відкриття Софійка.
- Виходить, що так... Лишень без шкоди для здоров'я, - посміхнувся чоловік, - ну як - легше тобі стало від того, що усе це побачила?
- Уже й не знаю, - невпевнено відповіла дівчина.
- Гаразд, будемо зачиняти печеру, тут досить таки холодно. Бачу на тобі гусяча шкіра вилізла, - продовжував посміхатися букініст, давай, сама зачиняй, - вийшовши першим запропонував господар.
- Як? Я ж не знаю коду. А ми його змінимо. Набирай день, місяць і рік твого народження, - запропонував Лазер.
- Усе точно? - перепитав господар, уст якого не покидала щаслива посмішка.
- Так.
- Тоді закривай!
Двері повільно й майже беззвучно зачинились
- Бачиш, тепер вже і в тебе немає від мене таємниць, - обійняв дівчину Лазер.
- Ви хоч запишіть новий код, - запропонувала та чоловікові.
- Навіщо? В мене незлецька пам'ять... - відповів букініст.
Йому було легко на душі. Софійка, після його покійної дружини, була другою особою, яка довідалась таємницю його сховку. На нині вона стала найближчою йому людиною. Він зробить із неї справжнього букініста. Хтось же мусить посісти по ньому той величезний спадок, а він не тільки в зібраних раритетах. Це ще й спеціальні знання, й зв'язки по усьому світу, без яких володар навіть найбагатшої в світі колекції мало чого вартує - повну кишеню не замінить порожня голова, - каже стара єврейська приказка...
Нині в нього знову появилася снага попрацювати. Він розкрив копію книги Уілфріда Войніча. Усівся за старезний стіл, який він цілком незрозуміло для Софійки називав "б'юрко" й "почав блукати світами", як подумки назвала дівчина процес занурення в роботу. Любила підглядати за Лазерем в такі хвилини. То було майже, як підглядати за Богом в момент створення світу...
Невдовзі йому зателефонувала знайома бібліотекар з відділу мистецтв бібліотеки Стефаника, й сповістила, що приготувала усі наявні у них матеріали по нині знаних дослідженнях розшифрування книги Уілфріда Войніча. Час поволеньки повертатися до роботи. Дякувати Всевишньому, світ давно став відкритим. Нині нікуди не виїжджаючи можна довідатись про публікації по тій чи іншій темі, учинені в іншому куточку планети. Наші ж книгозбірні мають й іншу специфіку... Скільки разів в бібліотеках та архівах він віднаходив давно забуті статті, монографії, дисертації які тихенько пиляться собі на полицях й про які науковий світ ні сном ні духом не чув. От і сьогодні Лазер відчував, як грибник шостим відчуттям відчуває грибницю, що сьогодні обов'язково щось таки знайде...
- Дорогенька Софійко, - я мушу на пару годин відправитись в бібліотеку переглянути деякі матеріали, що для мене їх там приготували. Ти не дуже сумуватимеш, моя пташечко? На нього глянули очі покірливої лані.
- Лишень залиш ключі, бо мені теж треба навідатись у свою домівку й дещо там забрати. Лазер витяг з шухляди комоду ключі, якими користувалась його покійна дружина й вручив їх Софійці.
- Коли б що було потрібно, я на зв'язку, - помахав в повітрі мобільником.
Ніхто б і не подумав скільки цінних скарбів можна віднайти не пірнаючи в морські глибини, не підіймаючи пласт за пластом тони гірських порід, не блукаючи неходженими маршрутами, й навіть не вглядаючись в окуляри мікроскопу, чи домагаючись доступу до найпотужніших у світі телескопів, а отак зручно примостившись у кріслі листати стоси газет, журналів, доповідей, дисертацій - усього де лиш може бути розміщена потрібна фахівцю інформація.
Лише дві години знадобилося Лазеру, аби мати майже вичерпну інформацію про стан досліджень книги Уілфріда Войніча. Безцінна інформація. Як для нього справжній скарб, бо містила вельми цікаву підказку. По різному підходили вчені до дешифрування цієї книги, та у всіх у них від початку в голові була підказка - "Рудольф II - імператор священної Римської імперії цікавився астрологією і алхімією". Ото ж усі без винятку виходили із цього. Лазер же взагалі вирішив відкинути цю гіпотезу. Відтак читатиметься вона зовсім по іншому. О ні, він був далеким від думки, що саме йому випаде щастя розшифрувати таємничий манускрипт, але вже з певністю його ім'я буде серед тих славетних імен учених, що намагалися це зробити. Це у гіршому випадку. У кращому ж... Ліпше так далеко не загадувати. Принаймні у нього є шанс, бо з ним його муза - Софійка. Це - могутній стимул - закоханий чоловік без перебільшення годен гори перевернути! В такому оптимістичному настрої від повертався у рідну домівку. Софійка увесь той час не телефонувала. Молодчина. Не хоче відривати його від роботи. Набрав її номер - абонемент поза зоною досяжності. Недобрий черв'ячок знову вп'явся у нутрощі нижче пояса. Свідомість іще утримувала ті довгі години нервового виснаження, коли її телефон чинив такі ж вибрики.
***
Він притис педаль газу і вже за лічені хвилини зупинив авто біля хвіртки свого обійстя. Зайшов не звертаючи уваги на кота, що, як завше очікував його біля дверей. Той провів його невдоволеним, а й розгубленим поглядом. В будинку Софійки не було. Ну що ж, іще не повернулась. Вона ж попереджала, що вийде у справах, - заспокоював себе. Знову набрав її номер - те ж саме. Якась сила виштовхнула його в коридор й заставила підняти заповітну дощечку плінтуса. Дрижачими руками набрав код, до якого іще не вдавався. Але по при знервованість - не помилився. Двері сейфа поволі відійшли. Коли Лазер врешті зайшов й побачив свій порожній сховок, його охопив тотальний біль. Про нього йому якось розповідав приятель, що працював лікарем у госпісі. Його відчуває смертельно хвора людина. Біль одночасно фізичний і душевний. Коли болить усе - усі видимі й невидимі тіла й сама душа, охоплена розпачем наче метелик полум'ям. Коли трохи оговтався й іще раз уважно усе оглянув, помітив на столику книгу. Це були дитячі казки Моріса Сендака "Там, де живуть чудовиська"...
----------------
* Посвятовська є однією найбільш читаних польських поетес.
* Шмельц - річ низької вартості, або й узагалі безвартісна. (Львівська ґвара).
