- Слухай, Лазер, з усією повагою до тебе Давид Морозович. Маю невеличку справу. Чи міг би зараз заскочити на хвилю?
Звісно Лазеру не хотілось нікого бачити. Давид буде красти у нього не лише час, а й забере насолоду, яка належить лише йому... Та знову ж, Давид надто поважна людина, щоб йому відмовляти, та й дуже хотілось, аби хтось із його поважних друзів побачив Софійку. Справи свої й маєтності Лазер перед усіма тримав за сімома замками, а от дівчиною чомусь хотілось похвалитися.
- Коли на хвильку, то чому ж? Звісно, заїжджай! - бадьорим голосом відізвався Лазер.
- Буду хвилин за п'ятнадцять. Най би там Зося кави запарила, коли вона іще вдома...
- Матимеш каву, але не будь гуздральським*! - квапив букініст.
***
- Чую благодатний запах кавусі... Причини Боже здоров'я твоїй Зосі! - вже з порога розразився тирадою лисавий і як колись писали в медичних картках: "доброї вгодованості", страшенно добродушний Давид. Не чекаючи відповіді на свої привітання, продовжував:
- Як посувається справа зі "Святим Граалем" Войніча? - бачу, бачу, можеш навіть не відповідати - очі горять! Коли у Лазера горять очі, отже справа рухається семимильними кроками. Незле буде коли втремо носа тим гарвардським розумникам!
- Е, вони мене зараз менше всього хвилюють, - відмахнувся Авербух.
- Це ти дарма, Лазаре Іоновичу. Це б тебе одразу вознесло на вершечок Олімпу.
- З деякого часу, я збагнув, що це не головне у житті. Слава ніколи не приносить людині повноту радості. Відчуття свого буття усіма фібрами тут, на землі.
- Не, не розумію тебе, - аж почав заїкатися Давид, - це з якоїсь опери, якої в твоєму репертуарі я іще не чув...
У цю саме мить в кімнату з кавником в руках вбігла Софійка. Лазер не зводив очей з Давида. Той уважно оглянув дівчину. Вона поставила на стіл кавник і вже наступної миті поглянула гостеві у вічі. Їхні очі зустрілись, та вона не відвела погляду. Він подумав, що дівчисько хитрюще, знає, як поводитися з людьми. Було в ній, безумовно, щось дитяче і водночас щось досвідчене, навіть розпусно-жіноче. Давид першим відвів погляд й від запропонованої кави відмовився.
- Не треба мене боятися, - мовила, й поглянула на нього серйозніше, практично застережливо, а вже через деякий час знову приязно, м'яко, по-дитячому. Ця зміна у дівчині, що відбулась у нього на очах неабияк налякала Давида.
- Оце тобі маєш - з дороги замовляє каву, а коли йому подають - відмовляється, - кинув з ображеною міною Лазер.
Коли дівчина зникла за дверима доктор Морозович врешті промовив:
- Я люблю каву, яку запарює Зося. Ти поміняв прислугу?
- Ну, що ти, друже? - в тоні Лазера відчувалось розчарування, що товариш навіть припустити не міг, що у нього міг хтось з'явитись... Та перехопивши хитрий погляд Давида, збагнув, що хитрий єврей усе зрозумів...
- То хто це? Якась родичка? - продовжував дерти лаха Давид. Обличчя Лазера випромінювало радість. Він сяяв, мов новорічна ялинка і... мовчав.
- Хочеш сказати, що це твоя пасія?
Тільки тепер Лазер ствердно кивнув головою, - так, це моя Софійка!
- Щиро кажучи, не чекав од тебе такого, не чекав... - скрушно мовив гість.
- Любий Давиде, ти певно забув, що речей, які приходять до нас Згори, ми ніколи не очікуємо. Це дар небес - любов з першого погляду! - заіскрив поглядом Лазер.
- Від цього є прекрасні ліки - подивись на неї іще раз - пожартував гість.
- Ти прийшов по справі чи розповідати мені бородаті єврейські анекдоти? - із нотою виклику запитав господар.
- Звісно по справі. Та усі справи з голови вилітають, коли бачу, що мій добрий приятель потребує наглого амбулянсу, - з нуткою гіркоти відказав той.
- Говори, та не заговорюйся, - почав трохи дратуватись господар.
- Так ти це на повному серйозі? Ну, тоді тобі конче треба до професора Рапапорта на Кульпарків . Хіба тільки він може тебе порятувати, - досипав перцю Давид.
- Що ти таке кажеш, пане докторунцю? Іще ніхто й нікого не вилікував від любові, - впевнено декларував Лазер.
- Любові, любові, - перекривлював Давид, - не в твої роки повертатися до таких забавок... Взагалі ж любов, я розцінюю, як рису характеру. В одних у характері її повсякчас очікувати, в інших - повсякчас шукати, у третіх повсюдно знаходити. Я знаю тебе, слава Богу, не один десяток літ, не спостерігав, аби ця риса характеру в тебе коли не будь проявлялась, тому, щиро тобі кажу - непокоюсь за тебе...
- Ніколи не знаєш, коли тебе схопить любовна гарячка, - відповів на тираду з усміхом господар.
- Ото ж і я кажу для таких книжкових блощиць, як ти, вона може бути згубною, - з притиском наголосив Давид.
- Замість того, аби порадіти разом з товаришем, ти прийшов мені тут мораль читати чи взагалі відспівувати... - з ноткою образи промовив Лазер.
- Помиляєшся, друже, просто я дещо знаю про любов. Особливо в нашому з тобою віці... Здогадуєшся, чому душа наповнюється неземним блаженством, коли приходить оте почуття? Знаєш, відкіля береться це відчуття великого щастя? У цю мить нам видається, що закінчилась наша самотність... Любий Лазере, повір, пройде небагато часу й ти почуєш себе з цією Софочкою набагато самотніше, аніж коли був сам.
- Вперше спостерігаю тебе в образі злого пророка, любий друже, - з вкрапленням гіркоти відповів Лазер. Чому раптом я мав би відмовити собі в тому, що приносить задоволення - як ти добре знаєш, це моє життєйське кредо. До того ж це означає бути вільним!
- Тепер я вірю, що Амур не лише послав тобі стрілу в серце, він іще зробив контрольний постріл і в твою нещасну голову. Майся собі на бачності, ця Софочка вдає муркотливу кицю, хоча, насправді, хитра вовчиця, - підсміхнувся Давид.
- Та з чого це ти взяв? - не ховав злості Лазер.
- Око в мене набите. Ти, звісно, зараз не повіриш - любовна пелена засліпила, та настане час - переконаєшся.
- Досить вже! - тепер уже Лазер серйозно роздратувався, - викладай вже свою справу, бо забудеш з чим прийшов.
- Мій добрий приятель хоче вивезти з України одну книженцію, відтак потребує дозволу на вивіз. Ти це можеш полагодити. Книжка - шмельц* насправді, - перейшов до справи гість.
- Сподіваюсь, той "шмельц" ти приніс? - байдуже запитав Лазер.
- За кого ти мене тримаєш? Звичайно! - і Давид витяг з портфеля величеньку книжку в шкіряній палітурці.
- Впізнаю руку майстра, - вигукнув Лазер, - Йосік до неї приклався.
- Звісно, я його до нього й скерував, - запевнив Давид.
Взяв у руки, почав листати й мало не остовпів - це було Євангеліє з гравюрами Федорова, яке недавно віддав Йосіку, аби той зробив нову палітурку. Тої миті він відчув тупий біль угорі шлунка, ніби хтось його ударив у живіт. Що б це мало означати? Ні, бути цього не може! Містифікація якась... Він листав Євангеліє, як людина, котра щось загубила, і з десяток разів вивертає кишені, не вірячи, що таке могло статися. Хлопчину обікрали? Можливо убили... - роїлись неспокійні думки. Рука уже потяглась до телефону, але в тут ж мить передумав й попросив мобільник у Давида, мовляв за своїм далеко йти. Набрав телефон Йосіка. Бадьорий голос хлопця декілька разів перепитав: "Хто це?" Букініст мовчки натиснув відбій. Його аж замлоїло: "Звісно він міг одразу ж розпитати хлопця з якого доброго дива той продав його книгу, але серце стиснула неабияка тривога - відчув: "Щось дуже не гаразд у Датському королівстві...". Глянув на товариша - чи той не помітив бува його хвилевого замішання.
- Документи у свого покупця, гадаю, взяв? - запитав Лазер.
Давид витягнув паспорт громадянина Німеччини.
- Гаразд, навіть не глянувши в папери, мовив Лазер. Це, справді, маловартісна річ. Думаю, проблем не буде. Зайди за пару днів, - кинув недбало.
- Гаразд. Заплатить відсоток за терміновість, - посміхнувся Лазер і розпрощався із візитером.
Що за оказія така? Можливо, він справді перестав тямити в людях? - не полишала Авербуха тривожна думка. Тоді пора на відпочинок і баста!
***
Лазеру нетерпеливилось зустрітися віч-на-віч з Йосіком, та як би це мав зробити? Розмова, звісно, буде не для жіночих вух, знову ж залишати будь-кого у себе вдома - не в його правилах. Зрештою, книга в нього. Ця книга й не вартує, аби нею займались працівники державної експертизи. Та він й не збирається йти з нею в Управління контролю за переміщенням культурних цінностей. Просто запропонує покупцю відкупити в нього Євангеліє, - сказавши, що книгу заборонили для вивозу. До речі одразу знатиме за скільки її сторгував йому Йосік. Ситуація не виходить з під контролю, хоча, неприємного осаду важко буде позбутись.
Наступного ж ранку він зателефонував Давидові й запропонував йому прийти, але обов'язково укупі з власником Євангелії. Той не став допитуватись в чому причина такого рішення - знав, Лазер каже, значить, так треба.
Коли гості врешті прибули. Лазер витягнув із закритої книжкової шафи Євангеліє й поклав його на столик.
- Нічого не вийде тим разом, - кинув коротко. Усі книги, що їх торкнула рука нашого Федоровича* заборонені для вивозу за кордон, - промовив Лазер, спостерігаючи за реакцією іноземця. Бідака аж скривився.
- Доктор Морозович запевнив мене, що ви найвідоміший тут букініст, і що для вас не складе великого труду виробити цей дозвіл, - пробурмотів тихенько.
- Так. Але ж і ви зрозумійте, не я видаю дозволи. Тим разом я отримав категоричну відмову. До речі, книга ця для справжнього букініста не так вже й багато важить. Чому вам так залежить вивезти її до себе на батьківщину?
- Та знаю я їй ціну! Навіть добряче переплатив за неї панові, що його мені нараяв пан Давид. Уся справа бачите в тім, що в мене уже є книги зі шрифтами виробленими першодрукарями Швальпойтом й Фіолем, коли б мав екземпляр з гравюрами самого Федорова і його оригінальними шрифтами, це вже як кажуть картярі "Three of a Kind" - три карти однакового рангу. Це вже інші гроші...
- Співчуваю, але у даному випадку порадити нічим не можу. Хіба, аби ви, колего, не почувались дуже втратним, можу у вас відкупити її за ті гроші, що ви їх заплатили, - запропонував Лазер.
- Ви правду кажете? - посвітлів обличчям іноземець.
- З такими грішми не жартують, - посміхнувся букініст, то що, домовилися?
- Звісно, буду вам дуже вдячний, пане Лазерю, - промовив той.
Відраховані гроші взяв з почуття радості й деякої ніяковості. Давид високо звів брови.
- Поки ти закоханий, мушу й я з тобою провернути якийсь ґешефт, - шепнув Лазерю, коли вже виходили.
Зі справами покінчено. Зараз же він може насолоджуватися подарованим Богом щастям. Того ж дня вони гайнули в Шацьк. Лазера не покидало відчуття, що він дивним чином перемістився в часі - як колись, в юності, вони, закохані, мали потребу сповідатись один одному, про те, що було раніше. Чоловіків з якими була Софійка, не було багато. Більше розповідав він. Аякже, закохані бажають знати один про одного все, щоб потім можна було великодушно пробачити, сказавши, що усе, що було в минулому - не важливо. Важливо лише тепер - відтоді, як вони удвох, разом, оце їхня єдина, справжня історія.
Дні стали довгі, як у дитинстві, коли кожен день був насичений подіями епохального значення - відлупцювали ботаніка Марка, виграв у "цок", чи виправив оцінки у класному журналі. Усі події тоді сприймались як свято. Зараз оте дитяче сприйняття свята повернулося - чекав ранку, аби приготувати своїй коханій сніданок, в деталях планував прогулянку, бо місцину цю знав досконало. Обід теж замовляв попередньо, продумуючи меню в найменших деталях. Софійці ж найбільше подобалось бродити по чистенькій мов сльоза водичці "по чистенькій мов сльоза водичці Світязя - відходила від берега на сотні метрів, а вода ледь сягала колін... Звісно, найбільше вони кохались. Вона манила його не тільки своїм до смерті привабливим тілом, а й очевидним інтелектом і щирим серцем. Він захоплювався її пронизливим поглядом і зарозумілими слівцями, що вона бува відпускала.
Коли повернулись у Львів, так само насолоджувався, не думаючи про завтрашній день. Водив Софійку в найдорожчі ресторани, одягав у дорогих бутіках. Виконував будь які її капризи. Це був їх спільний вибір необмеженої свободи, яку міг забезпечити їм обом. Все, що накопичувалося роками і здавалося вже похованим разом з ним, раптом виявляється неймовірно затребуваним! Його вміння готувати, водити машину, майже енциклопедичні знання у світі кіно, театру, музики, літератури, моди, спорту, політики та бізнесу, вміння стильно одягатися, володіння мовою та інше, інше, - все це сприймалося нею із захопленням, і не залишалося без винагороди. П'янів від власного розгулу, не відповідав на важливі дзвінки, навіть не цікавився чи побільшав його рахунок у банку. Вони, "балділи", як висловилася Софійка, від марнування часу. Був щасливим, бо вважав, що з роками втратив здатність сприймати усе, що дарує життя безпосередньо і просто. Дівчина зуміла запалити Лазера. Він спалахнув мов висохла трава на вітрі.
Було так приємно кожної ночі засинати поряд із нею й по ранках носити їй запашну каву в ліжко. Найбільшим щастям для нього було б виконувати цю роботу, скільки Бог продовжить йому віку.
Тільки тепер Авербух почав жити. Відступила непроглядна передбачуваність того, що має бути завтра, після завтра, через рік і завжди давала відчуття затхлості й непроглядної буденності. Він потрапив у вир справжнього життя, що підхопив його і засмоктав у свою глибочінь. Знав, що гине без вороття і не шкодував про це. В тім ні, таки шкодував, і сміявся і плакав водночас, і не міг вдіяти нічого іншого, як обіймати її, безоглядно, відчайдушно, всім своїм збуреним єством.
***
Тієї неділеньки він зарядив поїхати у Ригу - на морське узбережжя.
- Це єдине місце поблизу, де можна з'їсти хороші креветки, - пояснив він.
- Ще трохи й я почуватиму себе гурманкою й мільйонершею.
- Знаєш на обід в Ригу ми з друзями дозволяли собі їздити ще в студентські роки, - вдарився у спогади Лазер, - сто карбованців були не такі вже й великі гроші, а квиток на літак в обидва боки й гарний обід в ресторані більше не коштував... Це нині видається атракцією, забаганкою багатіїв...
Закинули в готель дві невеличкі торбинки, з якими зрештою, могли їхали у "Fish Restaurant Le Dome", де у них був замовлений столик, так само, як номер в готелі. Поки вона знайомилась з меню, Лазер на хвилинку відлучився, дівчина подумала у вбиральню, він же повернувся з розкішним букетом червоних троянд.
- Не вгадав, - мовила дещо розчарована, - я люблю орхідеї!
- Ніколи б не подарував такій чудовій дівчині орхідею. Ці рослини - хижаки! Я це бачив у Бразилії - коли квітка у вазоні відцвітає, її прив'язують до стовбура якоїсь пальми, так, щоб коріння торкалось кори. Вона висмоктує соки з рослини і починає цвісти буйним цвітом.
- Але в нас немає пальм, - заперечила дівчина. В нас її вирощують, плекають мов королеву, купують їй спеціальне підживлення і ґрунт.
- Який там ґрунт? вона мусить мати свіжу кору. Вона просто не вміє рости у якомусь ґрунті. Вона мусить жити за рахунок інших.
- Орхідея мені все рівно дуже подобається. Я візьму собі нік: "Орхідея".
- Який там нік? - це буде справжнє бандитське псевдо! Не будь по-дурному впертою. Впертість нікого не красить. Побачивши, що дівчина надуває губки, запропонував:
- Давай краще замовимо собі вечерю, - завершив суперечку Лазер.
- О! Я хочу креветок. Я вже їх якось їла. Смажені під дуже пікантним соусом, - задоволена, що завершилась неприємна їй розмова, проспівала Софійка.
Лазер посміхнувся:
- Запам'ятай: креветки ніколи не варто замовляти смаженими. Це безнадійно псує їх смак. Їх найкраще варити на парі.
Він замовив креветки, а до них спеціальні хлібці. Ну й звичайно сухе дуже приємне на смак біле вино - Цоликаурі.
- В найщасливіші дні свого життя я обов'язково повертатимусь сюди, - замислено промовила Софійка, - тут так затишно, старі будівлі милують зір. І в роті - рай! Такої смакоти я в житті не коштувала...В ресторані вони довго не затрималися - Лазеру не сподобалась музика. Вийшли на набережну. Над водою скрикували чайки, час від часу пропливав моторний човен здіймаючи хвилі. Лазер щось говорив, але Софійка його майже не чула - дивилась на його обличчя, і здавалось воно їй сповненим таємниць і обіцянок.
Були хвилини, коли Лазер якби опам'ятовувався. Тоді лякався себе, свого доволі обважнілого тіла, уявляв, як він виглядає на фоні юної красуні. Та ці хвилини канули в Лету вартувало йому уздріти Софійку, знову наступало радісне піднесення, повертались позитивні емоції.
***
Якогось вечора Софійка не забажала нікуди йти.
- Ти засумувала моя пташинко?
- Хіба з тобою можна сумувати?
- А все ж мене не здуриш - ти невесела.
- Можливо...
- І яка в тому причина,
- Хочу розібратися, чим є "ми" у нас з тобою. Я перед тобою відкрита книга. У тебе ж від мене усе ж є таємниці...
----------------------
* Шмельц - річ низької вартості, або й узагалі безвартісна. (Львівська гвара).
* Гуздральський - повільний (Львівська гвара).
* Іван Федоров переїхав у Львів, бо в Московії йому заборонили випускати друковані книжки. Друкуючи свої книги у Львові підписував їх українським прізвищем "Федорович". Теж відомо, що в своєму друкарському знакові він використовував щляхетський герб Григорук.
