Бути в дорозі для мене привабливо і нелегко одночасно. Я люблю подорожувати, видить Бог і головний редактор, що постійно відправляє мене у відрядження. А так, як наш головний редактор майже бог у нашій телевізійній царині, то й мандрую я разом зі знімальною групою часто. Наш місцевий божок, а прізвище йому підібрано таке, що і прізвиська не треба – Боженко, вік має порядний і частина його зв’язків зависла десь на рівні Радянського Союзу та дружніх територій тієї імперії. Нам, поколінню що живе на зламі імперій, чесно кажучи, буває пофіг хто нас і куди посилає. Аби платили. От нас і заслали, але цього разу до турків. Хтось там десь замовив серію ненав’язливих, але цікавих(піди туди не знаю куди і принеси то, не знаю що) репортажів про історичні цінності, культуру і побут турків, що не працюють обслуговуючим персоналом в готельних комплексах. Тих турків, що далекі від олінклюзівлюбідрузі.
Ми провели оперативне планування, щоб визначити географічні і історичні маршрути. Отримали купу довідок-дозволів. Просмакували старі газетні факти, мацали-перемацали якісь згадки в архівах, щоб знайти лінію сюжетів. Були і конфлікти, але нам хай і гречка аби не суперечка. Врешті - решт, ми пройшли цей шлях і брудні, засмаглі, покусані комахами, фінішували у одному селищі, що притулилось до боку величезної гори. Це селище мало у своєму активі вже згадану гору, старезний кам’яний амфітеатр, що натякав про присутність тут колись греків, фонтан, що свідчив про наявність тут колись римлян і одиноку кокосову пальму, що теж на щось натякала, але ще не зрозуміло на що. Можна було сказати лиш те, що пальму було видно з будь-якої точки селища і погляд, шукаючи чогось на просторі все одно натикався на пальму. Пальма вранці на фоні ніжної блакиті, пальма вдень під сонцем нагадує дитячий малюнок про літо , пальма ввечері ніжно лоскоче листям повний місяць, що безсоромно зазирає у пальмову крону.
До селища нас привів не якийсь артефакт, а свіжа чутка, що тут сталася дивна річ. Такого навіть та пальма мабуть не бачила. Кам’яний бік гори, до якого прихилилося селище, одного ранку заплакав кровавими потьоками. Громада селища розділилась на декілька груп, найстарші ж звичайно говорили про кару божу і кінець світу. Частина спільноти переважно дітородного віку посилалась на кримінал. Ми знайшли якогось смиканого проактивного турка, який волав, що це його брат вкрав його ж таки наречену і вбив її. Цього турка ми вислухали вранці, а от уже вдень знайшовся і брат, і наречена, обидва живі і закохані. Дівчина була якась надзвичайна, я не візьмусь описати її зовнішність. Але вона була надзвичайно граційна і струнка, висока і тепла. Так, вона випромінювала тепло і ще з якоюсь домішкою, яку зрозуміти було несила. Як спеція, яку ніяк не зрозумієш у смачній страві чужої екзотичної кухні. Ми розговорилися, як це може бути між незнайомими людьми, що раптом відчувають довіру одне до одного. Дівчина розповіла, що і справді причетна до тієї крові, що дві ночі потому в одній із печер тієї гори, на яку можна видряпатись з іншої сторони, народила передчасно трьох мертвих діток,трійню від коханого, яких там і похоронила. А кров якимось чином, відомим лиш тій суворій горі , проступила на схилі.
До передачі звичайно потрапила лиш пальма, амфітеатр і гора. І ще фонтан.
