З деяких часів похід до стоматолога перестав бути середньовічною тортурою. Технології просунуті - з одного боку, але це не все! Один кумедний випадок зробив неприємні зустрічі з дантистами чимось…
Судіть самі, йду я якось в лікарню, знайомі вже навели мости, підказали обом сторонам, кому, що робити. Мені підійти до Івана Івановича, а Івану Івановичу надати мені допомогу по вищому розряду. Ну, не по вищому, це я перебільшив, звичайно. Де у нас в містечку ви бачили вищий розряд? Але увагу до мене більшу, ніж до рядового пацієнта порівнюється до обслуговування із застосуванням нанотехнологій.
Ну, ось, приходжу, добрий день і таке інше. Я, кажу, від Петра Петровича. А-а-а, з розумінням киває дантист, сідайте поки, я покличу. Сиджу. Заспокоюю себе тим, що все одно доведеться потерпіти, час такий, руйнується все, і люди такі, і гірше буває, і є ще тортури гірше. Коридор темний. З кабінетів звуки бор машинки лунають. Зрідка стогони приглушені, плач дитячий. Темрява, треба сказати, за примхи архітектора виникла. Коридор в глибині споруди виявився, кабінети назовні, до вулиці, тобто до сонця повернені, а коридор в середині захований, в темряву завжди занурений. Від того в коридорі темрява могильна, а в кабінетах повно світла. Крісла стоматологічні спеціально так стоять, що пацієнт порожнину рота відкриває на вікно. Так доктору видніше. Вікно, до речі, першого поверху. За ним перехожі по своїх справах поспішають. А перехожі у нас цікаві, жах! А, чому, власне, і не заглянути, раз вікно без штор? Я і сам, пробігаючи повз, мигцем заглядав на чергового страждальця. Сидить, паща відкрита, лікар колупається там, кат крушить мовчання ягнят. Ну, що, знизиш плечима - б-р-р-р, і далі топаєш. А тут, в коридорі, зовсім інше враження. Тут нічого не видно, зате чути, як черговий товаришв муках корчиться.
Покликали і мене.
Входжу, лікар мене за ширмочку заводить, а як же, особливе ставлення! Всі поруч сидять, в кріслах за ширмочкой, адже вони Петра Петровича не знають, мабуть, і він їх. Тому я тут, а вони там. Сідаю, останній погляд на світ кидаю, ось вони, щасливці, за вікном бігають, цікавість виявляють. Зараз не їх день, але він прийде, оскільки всі ми, смертні, зубами мучимося.
Доктор показує всяку ввічливість, матеріали імпортні, і помірні ціни. Про те, як він пиляв, шліфував я не стану розповідати, раптом діти читати стануть. Одне скажу, імпортне завжди краще, тільки пиляють, видно, нашим, і бор машина теж наша, хоч і з імпортною назвою «made in».
- Тепер зліпок зробимо, щоб коронку замовити. У мене залишився останній шматочок італійської мастики, працює чудово, дорогий неймовірно, але справа того варта, так?
А у мене язика відняло давно, киваю мовчки, а що заперечиш?
- Ось, зараз, цей чудовий препарат поставимо, побачите, яким буде результат. Так, потерпіть, ще трохи, головне, поки застигне, не ворушиться, а то не вийде. Будете потім ображатися. Потримайте пальцем ось тут.
І моїм пальцем порожнину рота мені розширює з одного боку, пластину з препаратом притискає. І, мабуть, для симетрії, пальцем іншої руки рот з іншого боку підправив, в сенсі розширив.
- Тримайте, ні Боже мій, щоб не з'їхав матеріал. Більше немає! Останній шматочок! І язиком, для гарантії, зверху притисніть, ось так, чудово. Я відійду, а ви не вздумайте ворушитися, все ж пропаде, все нанівець буде!
І відійшов за ширму до інших пацієнтів. Там теж зліпки робити треба, тільки матеріал, мабуть, вітчизняний, дешевший.
І, ось, сиджу я. Пальцями рот роздираю, язика вивалив, як божевільний. А, якщо пам'ятаєте, вікно навпроти, без штор, а за вікном перехожі, будь вони не ладні! Так і норовлять в вікно зиркнуть! І не просто подивитися, а все їм треба з'ясувати і зрозуміти, чому це людина пики корчить. Навіщо язика показує? Психіатрія переїхала, може буть? А де ж тепер зуби лікують? І найактивніші з них намагаються це з'ясувати у мене. Але, залишаються без відповіді, оскільки вікно не дуже звук пропускає, а ще тому, що я не ворушуся, не можна мені, матеріал дорогий. Ворухнешся - все нанівець! Але вони розуміти цього ніяк не хочуть, свого домагаються. Ну, що з ними робити? Вирішив головою кивнуть, мовляв, йдіть далі. А вони не зрозумівши, діалог далі ведуть, перепитують. Я себе уявляю, яким мене перехожі бачать, з роззявленим ротом, щоки нарозхрист пальцями підтримуються і язик зверху! Сміх, та й годі. Ну, хто це витримає? Ви собі в дзеркало язик покажіть, що буде? А це абсолютно невідомі мені люди, не можуть зрозуміти, від чого це псих регоче над ними. Інших звуть подивитися .
Тут доктор прийшов.
- Що Ви робите, я ж просив не рухатися, матеріал примхливий, як все імпортне, особливе ставлення вимагає. А ви зіпсували все, мабуть.
Але, мені вже було все одно. Я гоготів від душі і весь той день ходив у прекрасному настрої.
І тепер, коли йду до стоматолога, а час від часу ми всі туди заходимо, я згадую цей випадок і мені стає зовсім не боязно!
