Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він ані поразок, ані нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках і в інших мирних забавах він завжди і неодмінно перемагав і нічого не втрачав.
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. У свій час за ним прийшла Смерть. Поховали його у розкішній усипальниці в потаємному місці.
По смерті звитяжця світом поширилася чутка, ніби секрет його перемог схований у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки тієї могили. І ось дехто таки знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні тому було карбування: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак тієї ж миті він заволав і скинув медальйон: щойно Печать торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Поміркувавши, чоловік залишив знахідку в гробниці та повернулася додому. Медальйона, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Потім до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – і з ним трапилася така сама історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і рушив панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали карбування на медальйоні та зметикували, що потрапило їм до рук. Їхній ватажок оголосив Печать спільним надбанням злочинного братства, а себе – її верховним зберігачем. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском скинув: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. Так розбійники зрозуміли, чому їхня жертва тримала медальйон у кишені, та второпали, що зиску їм від такого талісману аж ніякого. Вони кинули медальйон на дорозі та повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак Печать опинилася на дорозі, де час від часу її знаходили різні люди, проте всім їм забракло стерпіти той страшенний біль, і ніхто нею так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася цілим світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей діє. Однак завжди знаходилися ті, хто бажав випробувати себе Печаттю, проте всі ці спроби мали один кінець: черговий зухвалець із репетом зривав із шиї медальйон і кидав на дорогу. Поруч із ним з часом утворилося поселення: багато хто не бажав вертати додому, адже волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю, а тоді й собі приєднатися до звитяжця та розділити з ним перемоги. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Якось повз Печать проходила деякий чоловік. Він помітив її у дорожній пилюзі, підняв, покрутив у руках, роздивився та й повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, почухав потилицю, зняв Печать із шиї і кинув на дорогу.
До нього негайно побігли звідусіль і заходилися допитувати:
- Слухай-но, чоловіче, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, того болю не відчув?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – відчайдушно заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами попрямував далі під розпачливий стогін юрми.
І Печать лишилася собі лежати на старому місці. Та ж ось той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути її на шию, повернувся. Спіткали його негаразди, яких він ніяк не міг здолати, і тому вирішив він скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию та негайно із болісним лементом зірвав із себе і кинув у пилюгу. Юрма впізнала його і зловтішно зареготала, і присоромлений чоловік утік.
Аж ось одного ясного ранку Печать зникла. Народ збурився: постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його собі на шию, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти сам. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув Печать на дорогу та й побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді Печать передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, а лише допомагає та оберігає.
Відтоді Печать несе службу разом із рятувальниками. Зберігається вона без жодної охорони, просто лежить собі так, аби завжди була під рукою. Час від часу її викрадають, однак рятувальники неодмінно знаходять Печать де-небудь неподалік, за один-два кроки.
Самі ж рятувальники використовують Печать виключно у справах своєї небезпечної та благородної служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
