Іноді хочеться бути сильною. Відкинути сум, який отруює душу, краплина за краплиною, витравлює посмішки, наливає тіло свинцем, робить світ нудним, а життя – приреченим на невдачу. Іноді день видається ніччю, а небезпека - милішою від безпеки. Іноді світ здається абсурдним, але тобі в ньому затишно. Ці поламані, криві дороги набагато цікавіші від прямих, проторених іншими шляхів. Ти знаходиш свою людину і свою тишу у божевільному стоголоссі натовпу.
Іноді ти хочеш бути неправильною, незрозумілою, невихованою. Відкинути умовності, просто жити і відчувати світ у своїх долонях. Губитися в ньому і знаходити у несподіваних місцях неймовірні скарби, порушувати правила, крокувати на червоне світло, просипати, пропускати, забувати. Поглинати нові емоції, дихати на повні груди, а не тліти у світі, обмеженому чотирма стінами. Не підкорятися нав’язаним ідеалам і розвінчувати міфи. Гребти проти течії і йти вперед, наперекір несприятливим обставинам. Забувати і відчувати, шукати, знаходити, губити, але не повертатися туди, де тебе не зустрічають посмішкою. Не кидати на вітер слова і не бути залежною від чиєїсь думки. Зводити і руйнувати, дивитися крізь, але бачити серцем. Примножувати та повертати гарні слова і вчинки, відповідати посмішкою на образливу гримасу. Не бути як всі, лишатися собою, серед інших і повз час.
Іноді не хочеться прив’язувати себе до певного місця, закидати на шию зашморг обітниць, сипати порожніми словами та штучними посмішками. Керуватися одними лише «хочу» і викреслити зі свого словника остогидле «треба». Падаючи, одразу зводитись на ноги. Плескати в долоні, відганяючи сум, танцювати під дощем. Крокувати по зустрічній і колекціонувати враження. Ставити усе на кон і не лякатися поразки. Беззастережно довіряти серцю, не боятися своїх почуттів і бажань. Жити…
