Того для в майстерню Йосіка завітав якийсь турист із Німеччини. Хотів аби майстер обтягнув шкірою старий Псалтир. Та не встиг той оглянути книгу, як очі іноземця прикипіли до переліцованого Йосіком Євангелія з гравюрами Федорова. Попросив подивитися. Видко мав фахове око - уважно дослідив книгу й запитав чи він не бажає її продати. Йосік заперечливо покрутив головою.
- Залежить за скільки не бажаєте? - хитро мовив іноземець, видко добре знав галицьких євреїв і їхню манеру торгуватися .. За десять тисяч євро не бажаєте? А за п'ятнадцять?
Йосіку конче потрібні були гроші, до того ж клієнт назвав суму набагато більшу, аніж за неї намагався вторгувати сам метр... Іноземець уважно окинувши поглядом Йосіка мовив:
- Докину іще дві. Більше вам в цьому місті і ніде інде ніхто не дасть.
Пропозиція була надзвичайно вигідна, але - продати раритет за спиною Лазера? Такого він ніколи не робив... Та й як мав би оправдатися опісля?
- Не розумію? Чому ви вагаєтесь? - нетерпеливився іноземець. Ви ж розумна людина й думаю, не сумніваєтесь, що я кажу правду?
- Знаю, що я розумна людина, тільки грошей мені це чомусь не приносить,- в серцях подумав Йосік.
- Усе вірно, шановний, і я аніскілечки не сумніваюсь стосовно названої вами ціни. От тільки річ не моя, - щиро визнав Йосік.
- Повірте, господар цієї книги такою трансакцією залишиться задоволений. Він вам дякувати буде. Даю надто високу ціну, лише тому, що річ мені дуже потрібна...
Хлопець все ще нерішуче похитував головою.
- Хто ж такий той ваш таємничий власник, можливо з ним можна зв'язатися? - нетерпеливився покупець.
- Мій учитель.
- Це він передав вам уміння робити такі гарні палітурки? Чи можливо так щедро оплачує вашу роботу, що боїтесь бодай чимось йому не вгодити? - лестив допитуючись іноземець.
- Знаєте що, - посміхнувся Йосік, - на цей рахунок розповім вам старий єврейський анекдот:
"Одному єврею наснилось, що він піднявся на гору Синай і там розмовляє з Богом.
- О, Всевишній! - волав єврей. - Що для тебе сто тисяч років?
- Одна хвилина, - відповів Бог.
- А що означають для Тебе сто тисяч золотих монет?
- Що мідний шеляг.
- Тоді подаруй мені отой мідний шеляг, - благав хитрий єврей.
І почув у відповідь:
Почекай одну хвилину..."
Платня справді хороша, але у Львові гешефти так швидко не робляться. Треба трохи почекати. Ви поки йдіть собі на шпацір*, а я за той час виконаю ваше замовлення. Може й з Євангелією щось вирішиться...
- Ну то як наші справи - ви щось вирішили зі своїм строгим учителем?- знову на порозі іноземець зі своєю спосливою пропозицією.
- Мій учитель зовсім не строгий. Він вчив мене більше як думати, аніж як працювати... - промовив Йосік, враз уявивши лагідне обличчя Лазера відчув себе ошуканцем, зрадником, найостаннішою в світі людиною. Уже вирішив закінчити розмову категоричною відмовою, як тут же же згадав про їхню спільну справу, на яку вже й так не відати й скільки потрачено грошей - результат же поки що примарний... Про обов'язки перед дівчиною, яку щиро кохає і яка пішла заради нього на величезну, немислиму жертву... Зрештою, він сам затіяв гру й сам поставив на кін. Та й хіба не сам Лазер казав, що перший самостійний виграш може перевернути життя людини. Кардинально його змінити... Коли все добре піде, то, тієї книги Лазеру взагалі не доведеться віддавати. А було б гріх не заробити, коли зарібок сам проситься в руки. І він востаннє завагавшись мовив:
- Гаразд, платіть гроші й забирайте!
***
Дівчина більше не поривалась встигнути на поїзд у Київ. За для його превеликої радості вона про нього взагалі забула. Вони смачно повечеряли холодною телятиною, бринзою й бігусом, який знаменито готувала Зося, запиваючи черрі і малагою. Софійка обдарувала його в ліжку несподіваними радощами, про які він і помислити не міг І все таки у цю прекрасну ніч він запитав її пошепки:
- У кого ти всього цього навчилася? У коханця?
Софійка розсміялась у темряві:
- Ти що, ревнуєш?
- Можливо...
- Як ти вчиниш, коли дізнаєшся? Підеш і вб'єш його?
- Та ні, - відповів Лазер, я б йому подарував пляшку Courvoisier L’Esprit* за таку чудову науку. Хто ж він, той, що витягнув щасливий квиток? І знову Софійка залилася своїм кришталевим сміхом.
Він був приголомшений її ненаситністю, що поєднувалася з м'якою ніжністю, її щедрістю, її готовністю кохатися будь-якої миті. Була вона немов налаштований музичний інструмент й передбачала будь-яке його бажання.
- Що я зробив, чим заслужив від тебе все це? - допитувався щасливий Лазер.
- А ти й не здогадуєшся?.. Ти перший чоловік, з яким мені так добре... Це, що в мене було раніше, не йде в жодне порівняння. Ти - незрівняний!
А він і справді чи не перевершував самого себе. Даруючи їй жагучу насолоду, стискаючи в обіймах її тіло, що билося в конвульсіях, відчуваючи, як цокотять немов від холоду її зуби він насолоджувався її насолодою більше, ніж своєю власною.
- Ти такий чуйний, такий ніжний - шепотіла неустанно. Йому було так гарно й так страшно, як буває лише в дитинстві чи в юності. Після інтиму її трясло, мов у лихоманці. Горіла уся - температура підскакувала. Й гарною ж була в цьому вогні! Скільки жінок у нього перебувало, а така - одна!Серце його калатало чимось первісним і болючим. Зринув могутній варварський захват. Засяяли очі, запалала кров - чистий тобі дикун. Після еякуляції втіха дикунського гімну розтеклася тілом; смуток утоми чоловіка після з'єднання із жінкою він не відчув ані на мить.
Він, який ніколи по справжньому не вірив в чудо, готовий був засвідчити, що час зупинився. Принаймні для нього. Пару тижнів тому, зрештою, так само сяяло сонце, й він займався своїми звичними справами, від яких отримував багато задоволення, часами розчарувань, як воно звикло буває, але відтоді в його житті відбулося більше, аніж у всі попередні роки. Власне, на позір не відбулося нічого. Лише неочікувано події його внутрішнього життя почали нагромаджуватися, історія почала наповнювати його, піднялась, як велика вода за греблею, що ось-ось прорве, зруйнує міцну перепону його усталеного, спокійного життя.
Софійка, мов золота рибка, вихлюпнулась звідкись, з невідомих підземних течій. Йому уперше було шкода часу досліджувати з яких саме. Та, напевно, й не зміг би - його гребля врешті зрушилася, й велика вода потягла його за собою. Це було незвідане й таке приємне відчуття, що хотілось ним лише насолоджуватись, забувши про свої звичні застережливі заходи.
В Софійки й справді вибруньковувалось бажання любити цю людину. У нього, їй надзвичайно подобалося. Чи матиме вона усе це отримавши величезні, як обіцяв її напарник гроші? - вперше закралась підступна думка...
Нараз у Софійки завібрував телефон. Вона тихцем перейшла в бібліотеку. Відповіла тихенько:
- Уважно... На тому боці впало таке ж коротке запитання:
- Як?
- Наразі нічого.
- Ти розумієш, що втратила час? Тепер не знати й скільки доведеться чекати...
- Я постараюсь...
- Е...
Софійка дуже добре зрозуміла це розчароване "е..." Для того, щоб появилась емоційна прив'язаність, потрібен час. Вони ж поставили ставку на пристрасть - тут час взагалі згубний. З певністю вона втратила момент його піку. А він був, був! Вона відчувала, як кров у Лазера перетворювалась у текучу хіть...Розслабилась? Навіщо потрібні були усі ті розмови? "Він" має рацію - тепер усе це може не знати як надовго затягнутись... Повела себе, як дівчисько! - уже картала себе подумки. Який з неї все-таки ненадійний партнер - спокусилася смачною їжею, незвичним комфортом, гарним будиночком. Та коли справа вигорить, таких будиночків у неї самої буде скільки забажає і не в якомусь там Львові - у європейських столицях!
Знову задеренчав телефон - це вже у Лазера. Чого доброго знову його витягнуть з дому. Лазер говорив зі свого кабінету, причому так тихенько, що їй, як звикло, не вдалось розчути жодного слова.
Далі буде.
* Шпацір - прогулянка - (Львівска гвара)
*Один із найдорожчих коньяків світу.
