Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86703

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (5).

© Юрій Кирик, 18-04-2016
***
Надаремні сподівання. Вхідна хвіртка - зачинена. Софійка іще не появлялась. Зараз він пожалкував, що не взяв своєї автівки -  довелося стовбичити на вулиці в усіх на виду. Спробував іще раз набрати Софійку. Тим разом відповіла одразу.

- Де ти зараз знаходишся? - швиденько запитав, страхаючись, що  знову щось притрафиться зі звуком.

- У нашій цукерні, - тихенько відповіла, - прийшла попрощатись...

- Нікуди не йди! Миг часу і я туди приїду, - швиденько натиснув на відбій - боявся що йому заперечать. Майже злетів з гори на Личаківську, зупинив авто і за пару хвилин уже був у Цукерні. Софійка сиділа за столиком на вулиці. Ніздрі у Лазера затріпотіли, мов у леопарда, котрий підстеріг здобич. Неабияка удача в  "Цукерні" - біля неї було вільне місце.

- Яке щастя, що я тебе врешті знайшов! - мало не вигукнув, хлюпаючись у крісло і в той же час схопивши руки Софійки, якби боявся, що вона звітріє чи розтане.

- Можливо, замовимо шампанюри, з нагоди, що ми все ж зустрілись?! - запитав, чи ствердив букініст.

Дівчина мовчала. Хитринка в очах, вередливий залом губів виказували в ній неподатливий норов і впертість. Гострий розум Лазера усе фіксував. "Про людей ніколи не відомо, де в них кінчається ангел і починається диявол" - чомусь пригадав старе прислів'я із ідиш. Треба  аби вона трішечки зм'якла, збити оту дурну дівочу пиху - не важливо - справжня вона чи награна.

- Та що я з шампана починаю? Ти напевно добряче зголодніла? - не чекаючи відповіді він заходився замовляти різноманітні салати, закуски, другі страви.

- Може зупинитесь?... Ми всього цього  й за тиждень не з'їмо, - на обличчі дівчини появилося м'яке, невибагливе вдоволення.

Лазер майже не говорив, лише підкладав у тарілку дівчини то одну, то іншу страву. Коли втамували перший голод, й випили по пару келихів шампанського, Лазер повернувся до свого:

- Що ти надумала, дівчинко?

- Нічого не надумала - захотіла перед від'їздом трохи оглянути місто...- байдуже відповіла та. Хоча це була завідома брехня, та принаймні  не дуель на шпагах, де противник тільки й думає, куди тебе вколоти, - порадів Лазер. Це вже бодай трішки  нагадувало нормальну, людську  розмову.

- А як же наші плани? Продаж будинку, речей, - очі Авербуха глибоко втопилися в її бездонних очах.

- Кажуть старі речі, а надто земля у Львові  з часом тільки зростатимуть в ціні. Навіщо ж  поспішати? - розважливо розсудила та, хоча, глибоко укрила в очах хитринку, чоловік її зауважив.

- Мислиш ніби й мудрасно, та правди чомусь не кажеш... Не може людина  за одну ніч  так кардинально поміняти свої плани... - зробив легенький випад Лазер.

Запала довга мовчанка. Важко було збагнути - чи то дівчина обдумувала відповідь, чи утримувала театральну паузу? Мовчанку знову порушив чоловік.

- Так у  чому ж все таки справа? - тепер уже Лазер висвердлював дівчину поглядом.

Софійка  поглянула на нього  своїм довгим й густим поглядом:

- Ви пішли й усі мої справи стали для мене враз байдужими, - мовила, й з очей невимовний смуток якби перелився у Авербуха, - чому? Чому ви пішли від мене? - повторювала розгублено дівчинка, ніби й не тямлячи, що промовляють її уста.

Якийсь давно забутий щем здушив горло Лазера - давно з ним не говорили, як ця дівчина - від серця до серця. Він знову заволодів дівочою рукою - не міг обходитись без цього тактильного контакту:

- Мені теж байдужі ті твої старі лахмани, як і земля, будинок. Все це я погодився робити, аби тільки довше побути з тобою, - з інтонацією грішника, що кається, визнавав Лазер.

- Дивна логіка. Чому ж тоді пішли?.. - поглянула на нього тим особливим поглядом, котрий заводить у сум навіть найоптимістичніші серця.

Лазеру здалось, що чує, як гигиче її невиплакана душа. З нею треба бути дуже делікатним, постійно нагадував собі - це надзвичайно вразливе створіння... Він довго мовчав, опісля сказав ледь чутно:

- Можливо, аби це пояснити, мені не вистачить всього мого позосталого життя.

Софійка змовчала. Слова були мовлені так, що не можна було їм не повірити.

Коли усе було з'їджено й випито, Лазер запропонував:

- Поїдемо до мене. Поп'ємо кави.

- Мені здається, що навіть ковток повітря для мене зайвим буде, я іще так ніколи не наїдалась... І ще я страшенно втомлена, - визнала Софійка.

- Мені каву напряму привозять із Коста-Ріки. Маю таку мішанку, що мертвого підніме... - заохочував чоловік.  

- Ну, якщо ненадовго. У мене поїзд о восьмій, - знову для Лазера прозвучав тривожний сигнал. В ту ж мить обнадійливе:

- До вас далеко?

- У центральній частині Львова таке поняття як "далеко" - не існує. Мешкаю на Черешневій.

- Черешневій?.. Яка гарна назва - захоплюється Софійка, - у вас, у Львові, усе якось по домашньому - усюди магазини: "Близенько", "Кишеня"... це місто ви якось дуже зуміли пристосувати до життя...

Сідають у таксі й поки поволеньки просуваються безконечними львівськими корками, Софійка знову повертається до запитання, на яке Лазер так і не дав відповіді: "Чому пішли?" Поки доїхали вона повторила його разів із двадцять. Інтонація голосу хитається від гіркоти до веселощів. Першокласне запитання на всі часи. В каталозі, де Лазер зберігає усі можливі запитання, воно траплялося найчастіше. Якщо досить довго повторяти, будь яке слово, чи навіть звук,вони  починають означати все, що завгодно. Але Лазер ніяк не добере, що відповісти їй на це просте запитання...

Черешнева - район чудових віл, збудованих іще за часів  панування Речі Посполитої. З'явились теж нові й дуже шиковні, чи, як нині кажуть, "наворочені", та чомусь око вабила саме стара забудова. Був у ній якийсь неповторний шарм.

Як тільки вони відкрили хвіртку, назустріч виплигнув смугастий котик, який підняв свою симпатичну мордочку й довірливо потерся о ногу Лазера.

- Зараз, почекай, винесу тобі смачненького, - пообіцяв господар, заходячись відкривати дверні замки. Кіт залишився біля порога, й дочекався, аж господар не виніс йому в гарненькій мисочці котячого корму. Софійка була здивована.

- Це ваш котик? - їй здавалося що в багатої людини повинні бути найдорожчі породи котів, як Саванна, чи Чаузі...
- Чи мій? - зрушив плечима господар, - я взагалі-то в різний час приходжу додому. Та кіт мене завжди тут чекає. Тільки не питай, звідки він знає. Не знаю й знати не бажаю! Він   взагалі тут на правах товариша - регулярно приходить лишень підхарчуватись, рідше щось мені розповісти - він страшенно забавно мурликає, коли умощується на колінах і починає вимагати ласки. Тут у мене іще живуть синички, вони теж майже ручні. Прилітають поласувати салом, яке не забуваю їм підвішувати.
    
- Як добре мати бодай такий маленький скравочок земельки біля хати. Я б тут розвела розарій... - фантазує дівчина.

- Можна звичайно й розарій, а можна  залишити все як є. Люблю дивитися як на що день, живуть птахи, комахи, звірята і знаю, що мені ворохобна їхня простота і радість, - а вони справді прості і радісні. Бентежно навіть те, як вони щодня близько. Їхня безмежна довіра мати тільки те, з чим вони прийшли на світ, і жити своє тут і тепер, своє сьогодні так якось дуже повно - не забігаючи у завтра, не будуючи планів на майбутнє. Просто довіряючись. Мені бентежна їхня довіра до людини, їхня присутність поруч і їхня дружба. І безконечність того, що вони можуть їй вибачити. Ми ж бо страшенні бестії, коли люті, чи банально не в настрої - можемо накричати, піддати ногою...

- Не вірю, що ви на таке здатні, - у запалі зауважує дівчина.

- Намагаюсь такого не робити. Мені щасливо, коли можна до них говорити і знати, що вони розуміють і вчитися розуміти їх. Щасливо, коли знаю, що довірливість моїх підопічних не буде зраджено і що ніхто їх не скривдить.

Врешті вони у передпокої одягають м'які капці в яких ноги втопають немов занурені у теплу воду.

- Я  запарю кави, а ти, тим часом, добре тут розглянешся, - вирішив залишити дівчину саму, дуже вже нагадувала йому кішку, яку впускають у дім – з такою настороженою обережністю оглядала усе довкруги.

В Софійки склалося враження, що вона потрапила в казку. Мов заворожена ходила  по кімнатах, обережно торкаючись старих гобеленів, дубових панелей, якими був оббитий коридор, в якому вона залюбки поселилась би, такий він просторий і гарний. Старовинні меблі – її давня мрія... А іще плюшеві портьєри на велетенських вікнах. Блідо-рожевий бузковий килим, великий і пухнастий поглинав звуки кроків. Крісла, канапа, кавовий столик червоного дерева - усе в англійському стилі. Вазон із величезним філодендроном займав цілий кут, який, здавалось, од віку був призначений саме для нього. До нього підключений  невеличкий поліграф, або, як його влучно охрестили - детектор брехні - жива істота, яка, як згодом розповів Лазер, спілкується з ним на телепатичному рівні...  Їй уже видавалось, що усе її минуле життя залишилось десь далеко-далеко... Скрадливо обмацувала все руками мов школярка, яку впустили походити по пустинному музею. Коли б Лазер спостерігав за нею, міг би подумати, що погано вихована, та не зважаючи на «правильні думки», не могла здолати спокуси до усього тут доторкнутись. Аполон рожевого мармуру,в ріст людини, якого теж торкнули її руки. Врешті Софійка осунулась на підлогу очманіла від побаченого, а, можливо й від втоми, бо здолала сьогодні не один кілометр.

- Ти себе добре почуваєш? - долинув турботливий голос Лазера. Господар із запареною кавою  застиг у прочілі сусідньої кімнати – пізно його помітила. Він пригасив посмішку. Точніше вона мов вітерець ковзнула по його обличчі, залишивши слід лише в очах.

- Ні. Так. Ні, але так, - белькотіла дівчина.

- Заглянь іще сюди, тобі буде цікаво, - мовив, прочиняючи двері.

Софійка зайшла у бібліотеку, один лиш погляд на яку примусив її серце закалатати радісно й швидко – велике приміщення з недосяжною арочною стелею, здається, були там навіть якісь фрески. У старих шафах, декорованих багатою різьбою, зберігались, судячи з обкладинок, старезні книги, можливо, фоліанти. Стіни аж до верху у стелажах на яких суцільні ряди книг.

- Яке багатство! - вичавила із себе дівчинка, - ви не боїтесь все отак залишати без будь-якого нагляду? Я й сигналізації у вас не помітила...

- Розповім тобі, серденько, один єврейський анекдот. Розмовляють два приятелі: "Ізя, як ви думаєте? оголошення в газетах дають якийсь результат? - запитує Мойша у товариша.
- Звісно, що дають! В понеділок опублікували оголошення, що шукаємо сторожа, а вже у вівторок нас пограбували!" Усі ці широко рекламовані засоби безпеки частенько дають зворотній результат, - засміявся Лазер

- То що? Краще доручити охорону скарбів зміям чи скорпіонам, як у старих легендах? - допитувалась дівчина.

- Це на багацько ефективніше, - розсміявся Лазер, - тільки те, що ти бачиш, насправді жодними скарбами назвати не можна. Це мої колекції з молодих років. Ціна їм невелика. То радше пам'ять. Кожна здобута колекціонером річ має свою історію. Часами дуже цікаву. Я надто лінивий, аби щось записувати, а так - візьмеш в руки і згадаєш... Багатство  ж  не виставляють ось так, для загального огляду... Є тут, непогані екземпляри, та більше для роботи, інші ж попросту для інтер'єру. Звісно вони становлять якусь цінність, та особливо цінні раритети навіть найбільші бібліотеки зберігають за сімома замками.

- Ви не боїтесь, що я скривджу вас? - скорчивши хитрющу міну, запитала Софійка.

- Скривдиш... Чим? - добродушна посмішка знову вигравала на обличчі букініста.

- Зрадою, обманом, можливо я цілком не та, за кого себе видаю? - примружила свої довжелезні вії дівчина.

- Ти так і вібруєш щирістю, люба, - милуючись дівчам, визнав чоловік.

- Можливо у вас такі відчуття, бо володію "переддосвідним знанням"?..

- Це що іще за фенаберія? - здивувався Лазер.

- Перевтілення у персонажів різного віку і статі, різного соціального статусу у психології називається "переддосвідним знанням". Це нечасто трапляється в літературі. Цього не можна навчитися. Це - особливе сприйняття реальності, як співпереживання, - виклала мов на екзамені Софійка.  

- Ні, на тонкому плані нічого подібного неможливо зіграти, - категорично запевнив Лазер.

- А може я добра акторка?

Бузя чоловіка розплилась в поблажливій посмішці. Він  притягнув до себе дівчину й ніжно поцілував її у щічку.

Лазер розлив каву у вишуканої форми горнятка із чорної гаварецької кераміки, була смачнюча й запашна, та тему, до якої так делікатно підвела Софійка, більше не порушував. Сама ж вона теж не завертала до неї. Очі дівчини уже прикипіли до старовинного каміну, не бутафорії, яку нині для шику ліплять у кожному котеджі, та й у багатоповерхівках теж, а справжнього, функціонального з багатющою кам'яною різьбою. Ото б розпалити! – гайнула думка. Не зводячи із неї погляду, господар підвівся. Кілька швидких рухів, Софійка захопилась їхньою виваженістю й незвичайною пластикою,  і вже за мить почувся заспокійливий тріск великих полін.

- Або я надто голосно думаю, або він насправді може читати мої думки... – із захопленням та більше з якимось ляком подумала дівчина.

- Бажаєте цукру? – запитав господар. Швидкий, але уважний погляд  виражав турботу, можливо навіть більшу, аніж йому того б хотілося. Софійка енергійно закивала. Мало чого їй хотілось у цю мить... Знову чіткі, впевнені, а головне виважені рухи, викликали у дівчини замилування. Прикипіла поглядом до сильних і в той же час делікатних рук і... заплющила очі - жагуче запраглось відчуту на собі їх дотик.

Смакували каву у цілковитій мовчанці. За неї теж була вдячна Лазеру – могла трохи заспокоїтись. Це було щось на кшталт того, коли несподівано отримуєш спадок, чи знаходиш скарб. Так собі мислила, розглядаючи господаря. Ніколи в житті, від жодного чоловіка не чула повіву такої спокійної й упевненої сили, як від нього. Незвичний він, це точно!  Є обличчя, по яких погляд ковзає не затримуючись, або обривається в безодню людської порожнечі. А є незвичні, як у цього чоловіка, вони приковують до себе, змушують дивуватися, – не могла вгамувати захоплення дівчина.  Художник не знайде в його обличчі жодної класичної риси, але відвести очі неможливо. «Видний чоловік!»  Ніхто у житті так раптово не справляв на Софійку такого сильного враження.  А який особливий у нього погляд! Можливо, надто пильний і вивчаючий, але ж таким він і повинен бути, коли постійно оцінюєш не лише дорогі речі, а й людей... Та й узагалі атмосфера вілли полонила її. Нічогенький антураж, - відзначила подумки, справляє враження. Незле було б тут взагалі залипнути. Раптом Софійка схаменулась - вона в жодному разі не має закохуватися у цього старіючого світського лева! Її завдання полагодити з ним справу, тільки й всього.

- Чи не стаєте ви снобом через усе це? - запитала грайливо, - метляючи очицями довкола, - посмілішала гостя.

- Так, стаю, - щиро визнає Лазер, - і дуже люблю усіх мастей колекціонерів огидно багатих і оточених пієтетом.

- Я трохи пориюся у ваших книгах. Не боїтеся, що  знайду вашу заповітну скарбничку? Або бодай своїх "Чудовиськ"?

- Рийся скільки завгодно. Адже, якщо й гадки не маєш, чого шукаєш, то нічого не знайдеш...

Дівчина переглядала книжки, і як зауважив господар, звертала особливу увагу на ціни та на роки видання і вже, здається, цілком забула про час, про який іще недавно так вперто наголошувала.

- Скажи, Софійко, у  тебе вже є фах, чи тільки його здобуваєш? - несподівано запитав господар дому.

- Я поступила... - трохи не сказала правду, та тут же вистрілила, - на економічний. Та не дуже мені там подобається.

Лазер посміхнувся:

- Можу зрозуміти, коли на економічний поступають політики, чи люди, які займають високі адміністративні посади.

- Хто сказав, що не можу бути політиком, чи займати якусь посаду? - з викликом запитала Софійка.

- Усе можеш. В цьому аніскілечки не сумніваюсь. Ось лише навіщо тобі усе це? Знала б ти, як вимотують ці заняття нерви, а як швидко людина старіє?!  Ніколи б й не подумала про таке.

- Та ні, насправді я про таке не думаю. Це я так, аби набити собі ціну...

- Може врешті скажеш, якого милого таким галопом зібралась у той свій Київ?  Хтось тебе там дуже чекає?

- А що, можливо у вас прокинулися ревнощі? - уїдливо запитала Софійка.

- До нинішнього дня така підозра мене б не турбувала, та мій добрий приятель висловив цікаву концепцію, що: "кохання, наче дитина, з'являється на світ раптово і вже потім виношується, виховується й живе самостійно".

- Ви у неї повірили?

- Здається...

- То справжнє кохання завжди з першого ногляду? - стрельнула очицями Софійка.

Він поклав руки на плечі дівчини, та вона не повернулась до нього, як того чекав. Завмерла нерухома. Натомість заговорила тихенько, мало не пошепки.

- Львів - прекрасне місто. Але вранці стало мені тут дуже сумно, - Лазеру здалось, що почув дівочий схлип:  На душі кішки шкребуть, довкола  жодної рідної людини. Кави ні з ким попити, в жилетку поплакатись...

- Дівчинко, мила, - розчулився мало не до сліз Авербух, - а коли я тобі пообіцяю, що більше ніколи тебе не покину, ти залишишся?

Дівчина рвучко повернулася обличчям до чоловіка.

- Ви правду кажете? Не обманете?

- Обманути тебе?... Ніколи!

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Хм...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 22-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 21-04-2016

Де кінчається ангел ?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 20-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 19-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 19-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 18-04-2016

Слово - не горобець...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 18-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.53452682495117 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …