Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43531
Рецензій: 84819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

При дворі

© Максим Т, 17-04-2016
Не так, щоб дуже давно, і не так, щоб дуже далеко, але у дворі одного покинутого будинку жив собі Квітник. Квітник, як і будинок, також був покинутий і занедбаний, і ніхто вже багато років його не доглядав. Влітку Квітник заростав травою, восени його засипало пале листя, а взимку завалював сніг. А ще деякі перехожі, що час від часу випадково зазирали у двір, кидали у Квітник різний непотріб. І отак от дійшло до того, що Квітник вже нічим квітник не нагадував.

Однак де-не-де серед трави і листя у Квітнику ще животіли квіти, посаджені колись давно мешканцями будинку: Маргаритки, Незабудки і Люпин. А посеред Квітника жила Троянда – остання з п’яти кущів, висаджених колись у Квітнику. А ще поміж трави, Маргариток, Незабудок, Люпину і під корінням Троянди оселився Подорожник.

Троянда надзвичайно пишалася собою і своєї королівською гідністю. При будь-якій зручній і незручній нагоді вона казала іншим квітам:

- Я – квітка королівського роду! Я найгарніша і тому живу у центрі палацу! – палацом Троянда називала старий Квітник. Щоправда, нині жалюгідний стан палацу ображав і принижував Троянду, проте вона цього не виказувала: адже це її королівська гідність палац перетворює на палац, а не навпаки!

Інші квіти мовчки слухали Троянду: казати було нічого, дійсно, не мали вони у собі нічого королівського, що тут скажеш? Їх теж дуже бентежив занепад королівського палацу, і тому квіти відчували себе придворними королеви Троянди з певною незручністю – адже вони пам’ятали кращі часи. Однак і самі вони при будь-якій зручній і незручній нагоді казали Подорожнику:

- Ми – придворні квіти, належимо до двору її королівської величності Троянди, мешкаємо у королівському палаці, а ти взагалі невідомо хто!

Подорожник зазвичай слухав їх мовчки: пишатися йому було нічим, зелене листя – ось і вся його гідність! Та й оселився він у Квітнику самочинно, без дозволів і запрошень: ніхто Подорожника тут не садив і не сіяв. Вітер приніс його насіння, отак він у Квітнику і облаштувався. От він і мовчав.

Аж якось навесні у покинутий будинок в’їхали нові мешканці: двоє дорослих і троє дітлахів – хлопчаків-погодків. Спочатку вони навели лад у будинку, а потім заходилися порядкувати у дворі. Глянувши на Квітник – а той після тривалої зими нагадував копицю старого прілого сіна, з якої подекуди визирали зелені листочки, – батько промовив:

- А це неподобство слід прибрати. Ми тут зільник облаштуємо. Хлопці, а ну, ставайте до роботи!

Троянда, Маргаритки, Незабудки і Люпин обурилися. Троянда вигукнула:

- Нечувано! Мій палац назвати неподобством! Це є образа моєї королівської гідності! Це заколот!

Інші квіти нарікали:

- Це палац її королівської величності Троянди! Ми – її придворні, почет королеви! Ми тут віддавна живемо, а ці нахаби нас неподобством називають і знищити хочуть! Вбивці!

А Подорожник за звичаєм промовчав.

Між тим хлоп’ята заходилися усувати «неподобство», тільки нічого з того не вийшло: вони негайно порізали і покололи собі пальці битим склом, іржавими гвіздками і старими жерстянками, яких у Квітнику назбиралося чимало. Хлопці стояли біля Квітника, трусили закривавленими долоньками і волали від болю.

На крики дітей прибігли дорослі. Мати одразу сказала:

- Треба до ран подорожник прикласти. Він тут нібито росте. – І вона нахилилася до Квітника і почала обережно вишукувати листя Подорожнику серед сміття, торішньої трави і зогнилого осіннього листя. Зірвавши кілька листочків Подорожнику, мати розім’яла їх пальцями і приклала до ран дітлахів. Кров швидко зупинилася, і плакати діти припинили.

І мати сказала батькові:

- Я, коли подорожник шукала, там ще незабудки, маргаритки і люпин помітила. Це зовсім не смітник, певно, тут у колишніх мешканців квітник був. Давай його збережемо, лише впорядкуємо. Та й подорожник завше у пригоді стане. – І батько погодився.

Троянда була вражена прямо у серце – її, особу королівської крові, не помітили! Від такої образи вона навіть не знайшлася, що сказати, і промовчала.

Інші квіти припинили нарікати на образу їх гідності і королівського палацу. Вони загаласували:

- Нас гідно оцінили, нам будуть прислужувати, як і годиться! – хоча квіти і вважали Троянду королевою, їх дуже тішило, що її не помітили. Кінець кінцем, королів і королев робить їх почет! Хай і королева Троянда, нарешті, про це дізнається!

А Подорожник, як завжди, промовчав.

І невдовзі Квітник очистили від сміття, сухої трави і палого листя. Коли усе це прибрали, то й Троянду знайшли. Вона добряче здичавіла без турботи і догляду, адже її ніхто не обрізав багато років, і тому влітку на ній розпускалися не великі червоні квіти, а цілі кетяги миршавих квіточок, ледь крупніших за незабудку. Отже, про королівську гідність Троянди нині нагадувала лише вона сама – при кожній зручній і незручній нагоді.

Коли у Квітнику знайшли Троянду, її перш за усе обрізали, як слід, - адже на дворі буяла весна, час обрізки троянд. Хлоп’ята поливали розчищений Квітник щодня, а ще батько і мати обклали його червоною цеглою. Влітку на Троянді, як у давнину, з’явилися великі квіти із червоними пелюстками – також кольору, як кров хлопчаків, що її зупинив Подорожник. Та й інші квіти – і Незабудки, і Маргаритки, і Люпин – від турботи і поливу збадьорилися і щедро цвіли. Найменше клопоту було із Подорожником – він собі ріс у Квітнику цілком таким же чином, як і раніше, і скромно мовчав.

Ось так Квітник знову набув вигляду справжньої клумби. Троянда надзвичайно пишається собою і своїм новим, обкладеним червоною цеглою палацом, і при будь-якій зручній і незручній нагоді повідомляє іншим квітам:

- Я – квітка королівського роду! Я найгарніша і тому мешкаю у центрі палацу. А усі довкола мені догоджають.

Інші квіти слухають Троянду мовчки, але з гідністю: як не крути, а вони – її королівський почет, і королівський палац із нею ділять! Однак і самі при будь-якій зручній і незручній нагоді кажуть Подорожнику:

- Ми – придворні квіти, належимо до двору її королівської величності Троянди, мешкаємо у королівському палаці, а ти взагалі невідомо хто!

А Подорожник, як раніше і завжди, мовчить: пишатися йому нічим, зелене листя – ось і уся його гідність!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 19-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 18-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 17-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 17-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4900050163269 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …