Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (4).

© Юрій Кирик, 09-04-2016
Наступного дня Лазер не міг знайти собі місця. Знав,  що важко усвідомлювати свій світ без "чогось". Особливо, коли "це", таке юне, таке спокусливе створіння. Його очі зупинялися то на одному, то на іншому предметі хатнього інтер'єру й не знайшовши заспокоєння блукали далі. Вони шукали Софійку. Було це на рівні підсвідомості. Важко людині обходитись без того, що приносило їй божественну насолоду, на чому очі не просто зупинялися, вони оживали, якби входили у сподівану  особу. Вбирали в себе  звабливий образ.Це стається одного разу, коли ти цього уже насправді не чекаєш, - пригадав новелу Мопасана, чи може Цвейга, а може в ці хвилини нервового збудження до нього повернувся дар письменництва? Слова лились, як це часто буває у молодих закоханих юнаків... Або уже боїшся, якогось нового початку, бо минуле давно болить тобі шрамами й опіками, та ще осколками й наконечниками стріл, яких так і не вдалось позбутися, витягнути з душі.
Та от зовсім несподівано ти помічаєш її і так собі між іншим починаєш дивитися на це обличчя, й обманюєш себе, що твоя цікавість - випадкова, але раз по раз, гейби несамохіть знову позираєш туди і десь підсвідомо розумієш, що це лиш мить, бо так не буває й не може бути, не треба, сам собі нічого не хочеш, то таке собі... Прощаєшся й даєш собі слово, що назавжди, хоча тут же усвідомлюєш, що хочеш знову її бачити. Просто побачити, просто якось побалакати про щось і знаходиш тисячу варіантів і один якийсь спрацьовує. І все добре, і посиділи-побалакали, аж тут летить стріла і вражає тебе просто в душу. І ти здригаєшся, стає страшно й радісно, бо ти відчуваєш, що стріла отого Амура чи Купідона зачепила й її теж, невідомо наскільки, як і що вона почуває насправді, але зачепила... Й коротка мить ніби мимовільних дотиків, й вічне запитання: "Чи я тобі справді потрібен? І чому, і чому, і чому, я чому?..

Після того новелістичного експромту, Лазер пригадав розкішну берізку, яка виросла на старому мурі неподалік його оселі. Радів коли  весною вона  зеленіла, міцніла, підростала, аж перетворилась у вибуяле, розкішне дерево. Його гілля, подібне до простягнених рук, симетричне ніби свічки у хануці хилилося від зеленого вантажу. Деревце витончене - й заразом вишукано недосконале, як будь-що іще у живій природі; Творець і творіння в одній особі, воно просвітлено мовчало. Спостерігав за ним, мов люблячий батько за дитиною. Далі додались хвилювання - сильний вітер скине берізку з того паркану. Та, видно коріння пробиваючись крізь цілком не придатний для життя ґрунт добралось до землі і вже вона живила дерево. Одного дня дерева не стало. Двірник сповістив, що його зрізав дяк сусідньої церкви, аби прикрасити храм не "Зелені свята". Для Лазера це було моральною травмою - виходити й не бачити деревця, до якого так звикло око...
  
Ледь дочекався десятої ранку, коли  випадало когось турбувати. Були  правила, через які Лазер ніколи не переступав. Це було одне з них. Що за  мара? Абонент поза зоною досяжності... Можливо, у Софійки акумулятор розрядився? Або й узагалі коли він пішов дівчина відключила телефон, аби дзвінки не заважали виспатись. Телефонував з невеликими інтервалами до першої. Урешті не витримав, ускочив у автівку й невдовзі був біля її будинку. На дзвінок у двері ніхто не відповідав. Розглянувся довкола. Двірничка вперто вимітала з хідника тільки для неї видимий бруд. Підійшов.

- Добродійко, ви, можливо бачили, коли господиня покинула цей будинок? - запитав делікатно.

- Аліво!  - кинула сумлінна робітниця навіть не підіймаючи голови. Лазер витяг з кишені двадцяти гривневу купюру й сунув їй в кишеню широкої куртки.

- Вмієте ви блатувати  справи, як я сі подивлю, підняла на чоловіка хитрі очиці старенька. Пам'ять враз повернулась до неї, - овшім, виділам. Іще з певністю дев'ятої не було, коли до дому під'їхала таксівка і молода панна з яков ви сюда приїжджали вскочила в неї і аж закурилося за ними.

- А не бачили, чи мала та панна якийсь багаж зі собою? - знову запитав Лазер.

- Не малабим шо робити, як тільки шпіцлювати за вашими смаркулями, - мітла двірнички знову завзято мела хідник.

- А якщо так добре застановитися?.. Лазер сунув у кишеню куртки чергову купюру.

- Без багажу поїхала. Де такі делікатні ґраби  годні багажі підіймати? Порожняком рушила.

Отримана інформація  багато Лазеру не дала. Тішився лишень тим,  що дівчина поїхала голіруч, відтак, хоча б не покинула місто назовсім...

Продовжував телефонувати до вечора - нульовий результат. Букініст не міг всидіти дома, поїхав до Йосіка. З цим молодим чоловіком міг бути гранично відвертим - в них не було спільних друзів, яким  той міг би поділитись почутим. До того ж окрім роботи хлопця нічого не цікавило. Коли в нього не було замовлень виготовляв  матриці для тиснення шкіри, чи мов алхімік возився з пробірками, роблячи якісь, тільки йому одному зрозумілі досліди. У хлопця безсумнівно були не лише золоті руки, гострий розум, а й задатки вченого.  Нині на диво Йосік був у своїй кімнаті, сидів обклавшись словниками - читав якусь старезну книгу, яку при появі Лазера делікатно укрив у шухляді столу. З делікатності той не став допитуватися над чим той актуально працює. Та й не до увічливих вступів йому було. В кількох словах викликав Йосіку проблему, яку йому не вдавалось вирішити.

- Що я не так зробив? - врешті звернувся до хлопця з банальним запитанням. Той перш, аніж відповісти, довго вертів в руках маленьку шкіряну палітурку, що легко вміщалась в долоню.

- Добре кажуть: "Бог створив чоловіка і відпочивав, а створив жінку - і всі втратили спокій". Я й сам невеликий спец в амурних справах, але тут й дурневі ясно - дівчина на вас образилася, без хвилі задуми виспівав Йосік.

- Гаразд, образилася, але за що? - не вгавав букініст. Я їй пообіцяв, що займусь продажем того будинку й речей, що в ньому. Усе, чого вона хотіла...

- Видно, розраховувала на щось інше, - логічно, з ледь укритою іронією тлумачив хлопець.

- На що? На що інше? Що насправді я можу їй запропонувати? - не вгавав Лазер.

- Не володію вмінням залазити до когось в душу. Інакше ж як можна сказати, що там крутиться в дівочій голівоньці?

- Взагалі ж, мислення бідних людей відмінне від багатих, - скромно зауважив хлопець.
Почуваєш себе бідним, Йосіку? Може  зробити тебе своїм компаньйоном? Поділитись з тобою грішми? - гарячково запитав Лазер.

- Навіщо? Що з ними робитиму? - зрушив плечима хлопець, - банки банкротують, компанії вилітають в трубу - навіть ті, суперові, яким, здавалось, нічого загрожувати не може. Цілі цивілізації мруть, як мухи. Безпеки не існує. Увесь час доводиться бути насторожі. Коли ж у тебе є бодай невеликі гроші, тебе переслідують повсякчас.
- Дурня це все! Ти хлопчина з клепками в голові. Ти б придумав, що зробити зі своїми грішми, де їх подіти.
- Можливо й так. Але на це пішов би увесь вільний час, всеньке життя. То ж чи варта починати?..
- Іще раз пересвідчуюсь, що такій мудрій голові треба знайти якесь інше місце.
- Ви лише обіцяєте, метр, хоча я й тут почуваюсь цілком незле...  

- Я міг закохатися - факт. Це природно і всім зрозуміло, розмірковував голосно Лазер, але молоденьке дівчатко у мене?.. Це вже із царини фантазії. Або ж якась паталогія!

- Звідки ви взяли що у вас не можна закохатися? Я ж вас люблю метр. Щиро люблю, - посміхнувся Йосік. Захоплююсь вами, намагаюсь копіювати вашу манеру поведінки. Мені все у вас імпонує - найбільше, звичайно, бездонне джерело знань, якими ви володієте. Інтелект, якого, знаю, в мене ніколи не буде. Так само я б закохався у вас будучи дівчиною. Це ж ясно, як Божий день. Не знаю відкіля у вас беруться усі ці сумніви стосовно своєї особи...

- Ти мене давно знаєш, Йосік. Притерся до мене. Та й я тобі багато чим допоміг. То ж річ ясна у нас  по відношенні один до одного виникли певні стосунки. Цю ж дівчинку я знаю всього нічого... - букініст був у край розгублений. Видко ситуація в яку потрапив, не містилася у нього в голові.

- Переважно люди оцінюють себе вище, ніж оточуючі. Ви ж чомусь навпаки. До нинішнього дня у вас із самооцінкою проблем не було. Хотів би я поглянути на це дівчисько, яке зуміло вивести зі стану рівноваги самого Авербуха!  

- Ні, Йосіку, я добре знаю собі ціну. Але життя заставило мене з пошанівком підходити до кожного противника. Недооцінити суперника, набагато страшніше, ніж переоцінити його.

- Але ж про що мова, пане Лазере? Який із того дівчиська для вас суперник?

- Про суперника це я так, за звичкою, хоча усі люди так чи інакше - суперники...

- Усі?! Це навіть образливо, скривив уста Йосік. Я вже вам точно не суперник, бо хіба люди, яких обожнюєш, можуть бути суперниками? Навіть думка така в мою грішну голову ніколи не могла б закрастись.

- Ти добрий хлопець, Йосік, - поплескав його по плечу Лазер, - та замість кормити мене медом, краще б подумав, де мені це дівчатко шукати? Казала, що в місті ні родичів ні навіть знайомих у неї немає...

- Львів не Пациків, по якому можна пройтись й обов'язково знайдеш кого потрібно. Де її шукати? На площі Ринок, Стрийському парку чи Личаківському кладовищі? Нічого кращого, ніж спокійно чекати, порадити не можу, - категорично промовив Йосік.

- Чекати, чекати! А якщо з цим неборятком щось сталося? Адже Львів - не Сінгапур, тут батярусів, що щурів у Полтві. Іще затягнуть куди...

- Панна ваша не з глухого села, куди й маршрутки не ходять, з Києва. Хто й куди її годен затягнути?

- Ти не знаєш, яка вона наївна, добра й довірлива. Як неземне створіння.

- Навигадували  ви собі усе! Сидіть собі спокійненько, вона сама й заявиться, - щось підправив гострезним ножем в шкіряній палітурці Йосік.

- Але ж ти видиш, що мені не сидиться. Не досвідчений я в таких справах... - виразно панікував Авербух.

- Щось такого? Та більш досвідченої людини я в житті не зустрічав! - щиро визнав Йосік, -   Все ж мені здається, що то не гормони у вас пробудилися, й не закоханість, яку всі часто переживаємо, а справжнісінька любов. Один мудрий чолов'яга казав, що кохання, наче дитина, з'являється на світ раптово і вже потім виношується, виховується й живе самостійно. Справжнє кохання завжди з першого погляду, а не після місяців "дружби". Тоді це видалося мені сумнівною теорійкою, нині ж бачу - правда!

Лазер споглядав на свого молодого товариша підозріло.

- Тобі, молодому, легше приймати на віру усілякі теорійки. У мене ж за плечима - життя. Тому й не можу повірити, бо  ніколи в мене не було таланту закохуватись. Дехто з товаришів повсякчас знаходились в стані  закоханості. Завше з них лише підсміхався. Думав,   нараяли  собі.

- Видко, на вас тоді іще не прийшов час... - глибокодумно підбив риску Йосік. Він витягнув шахову дошку й розклав фігури, - зіграємо? - запропонував, - час збіжить швидше.
Лазер кивнув й вони занурились у світ шахових комбінацій. Диво - дивне - Лазер, який чудово володів вмінням переключатися з однієї справи на іншу нині не міг не те, що організувати, як це йому часто вдавалось "абсолютний таск"  появилися у нього не те, що "висячі" пішаки, але й фігури, які він втрачав  одну за одною.

- Так... - виспівував за шаховою дошкою хлопець, -  у кожному разі ваша Софійка вже аж ніяк не Каїсса . Вона цілковито вибила вас із колії. Дорогий метр, не буду ставити вам тривіальних матів. Краще продовжимо змаг коли ви будете у своїй звичній формі.

Букініст виглядав дещо зніченим. Самому не вірилося, що це молоде дівчисько здатне так глибоко залізти йому в душу.

- Візьми, - Лазер подав свій телефон Йосіку, - зателефонуй, можливо, тобі повезе... Хлопець високо звів брови й посміхнувся з чималою долею скепсису - забобонним на старість стає його учитель, чи яка мара?

В трубці почулися довгі гудки. Антиквар мало не вирвав телефон із рук молодого товариша, щільно притис до вуха. Врешті почувся дівочий голосок.

- Я слухаю.

- Господи! Куди ж ти запропастилась? Всенький день телефоную ти ж поза зоною досяжності... - голос Лвзера дрижав, не в силах збороти хвилювання.

- Не думала, що комусь у цьому місті буду потрібною... - байдуже відповіли там.

- Що ти таке кажеш, Софійко, дівчинко?... - голос Лазера став ніжним аж до сліз, - дуже, дуже потрібна!!!

- Навіщо? - так само без тіні емоцій мовила дівчина.

- Як же? Я дав згоду зайнятися продажем твого спадку. Нам треба... - та дівчина нараз перебила букініста.

- Знаєте, я подумала, що це не так вже й терміново. Та й навіщо справді маю відволікати на цю справу людину, яка так дорожить своїм часом...

- Зараз люба моя, мені не дуже зручно говорити. Давай краще зустрінемося й усе як слід обговоримо, - запропонував Лазер.

- Вибачте, але почуваюсь трохи втомленою, - відповів байдужий голос.

- Гаразд, тоді завтра, - висунув альтернативу Лазер.

- Я вже купила квитки на Київ...

- Як так? На коли? - мало не зірвався в шаленому розпачі Лазер. В телефоні почулись шуми, й голос звучав ніби з якогось підземелля. Букініст все ще щось говорив, переконував, та зі злості змішаної з безпорадністю на його стривоженому обличчі було зрозуміло - абонент його не чує. Він ще, й  іще раз, набирав номер, та результат був той самий. Наступного разу, врешті, Авербух викликав таксі. Йосік розсміявся.

- Що з вами, метр? Ви забули, що приїхали сюди своєю машиною?

- Я не впевнений, що в такому стані зможу провадити авто... - пояснив той.

- Ніколи собі й не мислив, що коли-небудь побачу нашого метра в такому стані. Зрив угод на десятки тисяч зелених не заганяли вас у такий гострий цейтнот, - констатував Йосік.

- Справжній цейтнот - час на вирішення ситуації дуже обмежений... - буркнув Лазер.
Завібрував телефон

- Це - таксі, - кинув Лазер, - бувай, друже!

- Успіхів вам! - кинув вслід Йосік.

Далі буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Олеся Гулько-Козій, 06-08-2016

перехідна

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 21-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 15-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 14-04-2016

ендшпіль в розпалі...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 12-04-2016

“Сивина у бороду, біс — в ребро”

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ольга, 12-04-2016

Температура інтриги...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 11-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 11-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 10-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.39752388000488 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …