Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44630
Рецензій: 87326

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Так просто

© Ant.on, 09-04-2016
                                                                                                               Світлої пам’яті мами

Вона стояла посеред вітальні старенька, зморщена, легка немов пір’їнка, опираючись обома руками на палицю,  стояла мовчки з тривогою вдивляючись мені в очі і тільки зрідка повторювала стиха: "Не залишай мене… Не покидай…" Як міг утішав. Казав, що залишаю ненадовго, що скоро мене змінять, що у мене лекція і на мене чекають, та все марно. Вона мені на вірила: не вірила, що ненадовго, що от-от прийде заміна, що їй зовсім трохи залишатися одній… Вона не вірила, і я те бачив, жодному моєму слову. І хоча ті прощання час від часу повторювались, я ніяк не міг до них звикнути і, всяк раз, мене не полишало гнітюче відчуття провини і навіть зради. Квапливо, ніби втікаючи, прощаюсь, зачиняю за собою важкі вхідні двері і рипучим розбитим ліфтом опускаюсь донизу.  

Надворі дістаю з нагрудної кишені сорочки заздалегідь, саме для цієї миті, припасену сигарету (вже кілька років майже не палю), швидко припалюю, жадібно затягуюсь. Ясно, холодно і вітряно. А вранці було ще зовсім тепло - на початку жовтня стояла незвично тепла для цієї пори погода і більшість люду були одягнуті зовсім по-літньому. Тож зараз я порадів з того, що перед виходом з дому здогадався кинути до сумки легку вітрівку, яка стала зараз у нагоді.

Вечоріло, сонце багровим колом вповзало у сиву заволоку, що вузькою смугою затіняла горизонт за кільцевою дорогою. Несподівано швидко, як для цієї пори, позаду високих кущів, що густо проросли на повороті дороги, промайнув жовтий силует маршрутки. Моя – вона тут тільки одна і ходить. Поспішно захлинаюсь останніми кількома затяжками, кидаю недопалок до урни і заходжу у затишне, нагріте сонцем, нутро автобуса. Всередині майже порожньо і незвично тихо. Не чутно навіть звичних для маршруток звуків солодкоголосого радіо "Шансон". При вході даю водію, що розмовляв по телефону, десятку, сідаю на вільне, біля вхідних дверей, місце й знову поринаю у безрадісні роздуми.
     - Я вам здачу дав? – немов крізь пелену долинає до моєї свідомості голос водія.
Запитання було викладене спокійно і буденно, без всякої кривої думки, але мені чомусь захотілось долучити, як свідків своєї добропорядності, старожилів маршрутки. Водій, не переймаючись моїми комплексами, відрахував належну здачу, зачинив двері і автобус повільно покотився далі. З несподіваною для себе симпатією придивляюсь до хазяїна маршрутки: просте, спокійно-доброзичливе обличчя п’ятидесятилітньої людини, упевнені рухи, тихий неквапливий, трохи стомлений голос.

З наростаючою цікавістю і, навіть, деяким подивом спостерігаю за його, загалом невластивими для водіїв маршруток, діями: ось він завчасно зупинився біля витертої «зебри», щоб пропустити молоду пару, яка давно вже стояла на краю тротуару, тримаючи з двох боків за руки, років 4-5, дівчинку, не наважуючись перейти, запруджену автомобілями, вулицю. Чоловік при цьому повернувся в наш бік і  вільною рукою помахав водію на знак подяки. Ось знову автобус заздалегідь зупинився перед світлофором, який підморгував нам своїм зеленавим оком, заохочуючи без зупинки проскочити перехрестя.

Салон поволі заповнювався людьми і  скоро вони своїми постатями закрили об’єкт мого спостереження.
Раптом я почув, як молодий хлопець, що стояв неподалік, попросив водія зупинитися, але той поминув зупинку не знижуючи швидкості. Моя була наступною і я неспішно піднявся зі свого місця і став поволі протискатися до виходу.
    
- Я вас  просив зупинитись біля поліклініки! - знову пролунав роздратований голос хлопця і я вже налаштувався вислухати класичний дует у виконанні водія і пасажира, щось на кшталт: "Голосніше треба було казати (раніше, завчасно і т. ін.)", свідком якого доводилось бути не раз, але того, що сталось ніяк передбачити не міг. Якби у ту мить вдарив грім, моє здивування було б меншим чим тоді, коли я почув у відповідь спокійне:
    
- Вибачте, я запитував, ви мабуть не почули. Зараз я вам поверну гроші. Хлопець помОвчав. Все ще маючи надію, що то всього лише добре продуманий піархід, уважно спостерігаю за подальшим перебігом  подій. Але моїм сподіванням не судилося збутися - на зупинці водій протягнув потерпілому гроші і ще раз стиха вимовив:
- Вибачте. Хлопець трохи знічено відповів:
- Не треба, не треба, нічого страшного - прогуляюсь трохи -  і прожогом вискочив геть. Я вийшов слідом і ми розійшлися з ним у різні боки.
Я йшов вулицею з відчуттям нежданого спокою і надії, та  ще чогось, незвіданої природи - теплого і світлого.   А ще,  думалось мені, що оті кілька свідків події, можливо сьогодні  також не скористаються слушною нагодою відповісти комусь злом на зло.

                                                                                                         Осінь 2011р.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина, 27-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 18-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 15-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 14-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 10-04-2016

Дуже світлий, сильний і надзвичайно щемно-зворушливий твір

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 10-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89999794960022 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …