Зачудовані підвечірнім сонцем солов’ї виспівують чарівні мелодії в шумі дерев. Зелене листя кидає мерехтливі тіні на молоду траву. Весняний вітер розносить пахощі яблуневого цвіту. Чому ж мені так паскудно? – думав Сергій, сидячи на підвіконні в кухні і дивлячись у навстіж прочинене вікно.
З сусідньої кімнати долинали голоси його друзів. Хтось з них покликав Сергія. Сергій обернувся, але вже не зміг побачити кухні. Її обриси переливалися в абсурдні форми. Чому ж мені так паскудно? – Сергій уже так не думав – він уже так відчував кожною клітиною свого тіла. Втративши контроль над собою, Сергій вистрибнув з вікна на вулицю і побіг.
Побіг… Отямившись, Сергій продовжував бігти – єдине, що він міг зараз робити. Сергій звернув увагу на сіру “Ауді” попереду. З автомобіля лунали звуки “нас нєдагонят” великого радіусу дії. Підбігши ближче, Сергій розгледів крізь заднє скло голені потилиці. Коли він порівнявся з машиною, дикий регіт заповнив простір.
- Хіпаблуд дурний! – почув Сергій позад себе. Автомобіль пришвидшив рух, наздоганяючи жертву. З віконця висунулася лиса голова і вигукнула:
- Куди спішиш, швабра патлата? Ти шо, здуріло? – простір знову наповнився реготом.
Впевненим темпом Сергій звернув на вуличку, що вела до нової забудови. Водій “Ауді” ненадовго завагався, але під впливом загальної ейфорії з викриком “не втечеш, шльондра грьобана!… ану стій, урод!” повернув вслід за Сергієм.
Сергій підбіг до лавочки і витягнув з-під неї завбачливо прихований кусок арматури. “Ауді” зупинилася. А Сергія вже було не зупинити – він підбіг до машини і з розмаху вперіщив арматурою по кришці капота. Гопи повідкривали роти. Лише гоп-водій відкрив двері і зі словами “ти шо робиш, су…” впав додолу, закривавлюючи асфальт. У цей момент троє інших дверей синхронно відкрилися і решта гопів кинулися навтьоки. А Сергій уже стояв на капоті і трощив лобове скло. Раптом почувся пронизливий свист. Сергій обернувся і побачив міліціонера, що біг з боку новобудови, виймаючи на ходу табельну зброю.
Сергію здалося, ніби він провалюється у безодню. Але наступної миті його протверезив звук гальм. Спортивна “Ферарі” червоного кольору зупинилася поруч. Дверцята відкрилися і Сергій, не зволікаючи, зістрибнув зі злощасної “Ауді” і пірнув до несподіваного рятівника. “Ферарі” зірвалася з місця і , ледь не збивши очманілого міліціонера, звернула на західну трасу.
Дівчина повернула голову, посміхаючись. Це була Оленка. Сергій знав, що Оленка любить його, але не здогадувався, що настільки. Швидкість поглинала усі попередні переживання: за містом не залишилося і сліду від них. Було просто добре їхати удвох. Байдуже куди.
- Ти вбив його? – спитала Оленка. Сергій промовчав.
- Ми перетнемо кордон – продовжувала Оленка.
- І як ми збираємося це зробити?
- У мене є план.
- Нам треба поміняти машину – запропонував Сергій.
- Для чого? – з цією нас ніхто не здожене. І гнатися не стануть.
І дійсно – пост ДАІ при виїзді з міста ніяк не прореагував на спортивну “Ферарі” зі скаженою швидкістю. Сергій навіть не встиг зауважити, як постовий витягнув рацію.
- Кордон на цій машині ми точно не перетнемо – зауважив Сергій.
- Кордон ми не перетнемо на будь якій машині, - пояснила Оленка – ми залишимо її за кілометр-два від кордону, зрозумів?
Сергій зрозумів.
- Це і є твій план?
- Так…
- Мені подобається.
Оленка зупинила машину на узліссі, відкрила двері, і пішла в хащі. Сергій наслідував її прикладу. Нарешті він зрозумів, що його тривожило.
Повернувшись до машини, Оленка відчула на собі байдужий погляд Сергія, який витягнув з кишені бритву, оголив лезо і наближався виваженим кроком. Дівчина притулилася до крила машини і терпляче чекала своєї участі. Підійшовши, Сергій підніс лезо до її обличчя і акуратно надрізав нижню губу. Коли на устах Оленки зачервоніла кров, Сергій припав до них у психоделічному поцілунку. Заплющивши очі, Сергій бачив, як летить у безмежному просторі ротової порожнини дівчини. Далі був секс.
- Сергію, - попросила Оленка опісля – подай, будь-ласка, ключ від багажника. Треба залити бензини.
Сергій заліз в кабіну, вийняв зв’язку ключів з замка запалення, обійшов машину довкола.
- Багажник спереду – пояснила Оленка.
Сергій відкрив його і вийняв одну з невеликих каністр.
Оленка сіла в кабіні. Коли Сергій повернувся, Оленка сказала:
- Скоро стемніє. Треба з’їхати з дороги і заночувати.
- Як ти знала? – спитав Сергій, не звернувши уваги на її слова.
- Моя губа не загоюється – поскаржилася Оленка у відповідь.
- Пробач. Я хотів відчути смак твоєї крові. Хочеш, можеш надрізати мою – Сергій вивільнив лезо і подав його Оленці. Та слухняно взяла.
- А можна, я надріжу твій член? – Оленка подивилася на Сергія. У її очах була лише цікавість.
- Можна.
Оленка повільно нагнулася, розстебнула Сергієві штани і стала гладити його член. Коли той набув потрібної консистенції, Оленка ще деякий час заворожено споглядала його. Сергій теж не смів відвести погляд: може, ще не пізно відмовитися?
Швидким рухом Оленка надрізала Сергіїв член впоперек десь до половини. Сергій несамовито закричав. Оленку пересіпнуло.
- Пробач, Сергійчику, пробач! – Оленка кинулася до аптечки по бинт. Вона стала перев’язувати і цілувати Сергіїв член – Пробач, Сергійчику!
- Та відріж ти його на хер!!! – навіть у скрутні моменти Сергій не втрачав почуття гумору.
Поки Оленка поралася з членом, Сергій проковтнув жменю анальгіну.
- Пробач, Сергійку. Не втрималася. – Оленка ніжно обійняла Сергія за шию – Можеш виколоти мені око.
Може допомогла вміла перев’язка, може, таблетки, а може, Оленчині обійми – але болю Сергій вже майже не відчував. Накрапав дощ. Сергій насторожився, ніби до чогось прислухаючись. Озирнувшись, він швидко промовив:
- Нам треба їхати.
Оленка повернула голову назад. До них наближався великий темний швидкий джип.
Без жодної думки, Оленка намацала замок запалення:
- Ключі?!
Сергій вискочив з машини і кинувся до багажника. Але джип їхав надто швидко. Виймаючи ключі, Сергій уже зміг впізнати особу за кермом джипу. Верхня частина голови водія ховалася під кривавою пов’язкою.
- Біжімо! – крикнув Сергій.
Оленка перестрибнула через сидіння і вискочила у відкриті двері. Сергій схопив її за руку і вони шугнули до лісу.
Джип загальмував і з нього виліз контужений гоп з пістолетом. Після першого пострілу Сергій міцніше стиснув Оленчину руку. Після другого – Оленка впала. Сергій обернувся. Пролунало ще пару даремних пострілів, кілька куль припало на долю “Ферарі”. Десь далеко завила сирена. Контужений востаннє вистрілив навмання і заліз в джип. Автомобіль розвернувся і подався геть – назустріч міліцейській машині.
Сергій кинувся до Оленки. Вона була мертва. Сергій вибіг на дорогу з непереборним бажанням витягнути з багажника кулемет і стріляти всіх, хто посміє наблизитись. Але кулемета в багажнику не було і Сергій це знав. Тому він просто підібрав з дороги ключі і сів у машину. Сирена все гучнішала. Сергій повернув ключ і натиснув педаль газу.
Дощ розмивав дороги і заливав вікна. Проте Сергій зумів побачити попереду грубу цегляну стіну впоперек дороги.
- А ось і кордон, Оленко! Ми все ж таки перетнемо кордон! Як би там не було, Оленко! А все ж таки!
За мить стіна, проминувши переднє скло машини, зникла в очах Сергія.
Натомість у них з’явилися звичні обриси кухні. Сергій визирнув у вікно. Він бачив, як люди виходили на балкони щоб побачити першу весняну зливу.
Сергій глянув донизу з висоти дев’ятого поверху. Страх висоти – лише страх невстояти перед спокусою польоту. Страх смерті – лише страх померти несвоєчасно. Хтось вхопив Сергієву руку і потягнув до себе. Сергій озирнувся. Це була Оленка.
- Класно, правда? – Оленка дивилася крізь вікно – Обійми мене.
Ударив грім.
