Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Чорнобривці

© Tetiana, 06-04-2016

Коли викладач літератури доби романтизму доцент Котенко на одній з останніх лекцій перед екзаменаційною сесією замріяно сказав, що любо глянути було б, якби студентки час від часу ходили на пари у вишиванках, дехто з них навіть нігті перестав фарбувати з несподіванки.
Несвідоме припущення чи прямий натяк? «Час від часу» – чи могло це прозвучати випадково за кілька тижнів до іспиту?
Тому ніхто не здивувався, почувши пропозицію старости групи Інки Авраменко вбратися у вишиванки до Котенка на екзамен.
– Недарма ж він увесь курс розпинався про патріотизм! От і підкріпимо теоретичні посили на практиці. Так би мовити, зерно проросло в молодечих душах, – іронічні посмішки засяяли на обличчях.
«Зерна патріотизму проростали в серцях майбутніх просвітників» – скільки разів їм випадало чути цю фразу з уст натхненного Зіновія Миколайовича.
– Це прикольна ідея. Тим більше, Котенко – добряк із добряків, побачить – і поставить усім автоматом, – підтримала подруга старости Ганя Стародуб.
Група схвально замугикала. А що, чом би й ні? Вишиванки – одяг красивий, а головне – патріотичний. Та й п’ятірка автоматом ще нікому поперек горла не ставала. І тут:
– Люди, а якби він сказав прийти задля оцінки в зелених топіках, ми б теж так зробили?
«Ну от. Знов ця зануда Макота», – подумала Інка, але не забарилася з відповіддю:
– Не можна все так серйозно сприймати, Марино. Ну сказав він про вишиванки, чому б нам усім не вдягти? Тим більше, вишиванка в тебе, наскільки я знаю, є.
– Я вишиванки задля оцінки не вдягну, – огризнулася Марина, сподіваючись, що хтось, окрім Лідки Дяченко, підтримає її. Та охочих не виявилося.
– Простіше треба ставитися до речей, – почулося чиєсь шепотіння позаду.
– Люди, не сваріться. Це просто вишиванки. Хіба не круто буде всім разом зібратися, пофотографуватися в аудиторіях, потім десь посидіти? Не конче робити з цього зраду патріотичних переконань, – Таня Романцева намагалася заповнити несподівану мовчанку. Дівчина в чомусь погоджувалася з Мариною, але все ж не вважала, що вдягти національний одяг на іспит – це аж така показуха.
Решта мовчали. В принципі, їм було байдуже. Ті, хто мав вишиванки, зраділи, що зможуть нарешті їх вигуляти, інші прикидали, де б їм роздобути сорочку. Раптом Валя Тесленко, в якої вишиванка була, та й не одна (ще за шкільних років мама, вчителька української мови й літератури, купила їй до конкурсу Яцика), вигукнула:
– Дівчата, заспіваймо йому пісню! От заходить він в аудиторію, ми вручаємо йому квіти, дякуємо за цікавий курс і даруємо якусь народну пісню!
Здійнявся переважно схвальний шум:
– Думаю, він би зацінив… От якби знайти якусь пісню на слова поетів-романтиків… – продовжила Валя.
– Тільки не про співця на могилі, – почулося від когось. – Вишиванка – святковий одяг, а не траурний…
– Може, не народну? Заспіваймо щось сучасніше. Щось із Ані Лорак. Ранньої, україномовної…
– Та ти що! У нас, по-твоєму, мало нормальних народних пісень?
Спершу зголосилися співати щось на слова Андрія Малишка. Багато хто хотів «Вчительку», але трохи не підходила за контекстом – Котенко мужик усе-таки. Потім вирішили виконати «Пісню про рушник».
– Дівчата, у мене є кілька віночків із чорнобривців, – сказала Тесленко. – Давайте я принесу, і заспіваємо «Чорнобривці».
«Чорнобривці» схвалили всі (крім Марини й Ліди), які, зазнавши поразки в спробі переконати одногрупниць не вдягати вишиванок на іспит, непомітно зникли з аудиторії. А даремно. Вони пропустили ще одну непересічну ініціативу.
– Спечімо Котенку пиріжків і наварімо борщу? – запропонувала Валя наприкінці імпровізованої репетиції просто в аудиторії. – Раз уже все у нас в українському стилі, доповнимо духовний харч якоюсь смакотою.
– О, а якщо ще в якомусь горнятку принести і на рушник поставити… – підхопила Ганя Стародуб. – Це буде красиво, а головне – від душі. По-українськи!
– Гаразд, дівчата, тільки хто це готуватиме? – Інка Авраменко була не проти, але їй не хотілося варити борщ, та й з посудом тягатися теж бажання не мала.
Виявилося, що такого бажання не мала й решта. І тоді Інка знайшла вихід.
– З борщем, мабуть, нічого не вийде, а от вареники з вишнями можна і в «Пузатій хаті» купити.
– А як же посуд?
– Та ладно. Ми ж символічно. Бо оце ще готувати стояти вдома.
Варіант з «Пузатою хатою» усіх влаштовував. На ньому й зупинилися.

У день іспиту група зібралася трохи раніше, щоб провести репетицію. Окрім складених у блістер вареників, успіх мали закріпити рядки з «Кобзаря» у виконанні Валі Тесленко (все-таки хоч якийсь зв’язок із предметом курсу).
Бачити майже всіх своїх колег у вишиванках дівчатам було незвично, адже вони мали напрочуд святковий вигляд. «Чорнобривці» звучали в коридорі, усміхнені викладачі задоволено поглядали в бік натхненних студентів. Ліда з Мариною удвох сиділи в аудиторії. Вишиванок вони не одягли, тому просто повторювали відповіді на білети.
– Вибір, звичайно, за вами, дівчата, але автомат ставитимуть усій групі, то можна вже хоч не так цуратися решти, – звідкілясь пролунав голос старости. Вона зайшла до аудиторії, взяла вареники в блістері й поставила їх поверх рушника на викладацькому столі. Інка була зодягнена в шифонову вишиванку білим по білому, пошиту майже як блузка. Староста позичила її в сусідки по кімнаті в гуртожитку.
За кілька хвилин група схвильовано повернулася з коридору до аудиторії – побачили Котенка. Коли викладач увійшов, дівчата вишикувалися, приготувавшись виконати «Чорнобривці».
– Доброго дня, дівчата, – усміхнувся, побачивши ошатно вбраних студенток. – Які ви всі сьогодні гарні! З якої нагоди свято?
– З нагоди сьогоднішнього іспиту, – пожартував хтось.
– Зіновію Миколайовичу, – почала спіч Авраменко. – Від імені усього курсу дозвольте подякувати вам за змістовні лекції, цікаві семінари, за те, що не втомлюєтеся виховувати патріотичний дух у наших душах в цей непростий для країни час.
– Від щирого серця ми хочемо виконати для вас пісню, але перед тим нехай у цій аудиторії прозвучить пророче слово Кобзаря, – підхопила Тесленко. Витримавши паузу, вона проголосила: – Тарас Шевченко, уривок із поеми «Сон»:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає…
Зіновій Миколайович слухав Тесленко із замилуванням, та, постерігши на столі вареники, трохи знітився. Здавалося, пророче слово на якийсь час припинило проростати в його душі. Втім, Валя того не помітила. Закінчивши уривок і почувши оплески, вона, явно відчувши скороминущий смак слави, проголосила:
– А тепер нехай пролунає пісня!
«Чо – о – о – рнобри – и – вців насіяла мати», – прокотилося хвилею.
Марина з Лідою стояли, втупившись поглядом у столи. Дівчата мовчали. Їм здавалося, що у своїх кофтинах і джинсах вони надто вирізняються з-посеред інших, і не хотіли переконуватися в цьому.
Раптом почувся скрип дверей – прибиральниця Марія Анастасіївна, ідентифікувавши спів попри рев пилососа, вирішила зазирнути й довідатися, що діється. Побачивши натхненні обличчя дівчат, вона мало не зронила сльозу – так і стояла, мов зачарована.
Коли пролунали останні рядки, Анастасіївна вже не ладна була стримувати емоції і обняла Валю, що стояла попереду всіх.
– Обожнюю все українське! – вигукнула вона. – Як же тільки гарно, Господи! У вас чудові студентки, Зіновію Миколайовичу! Ось вона, надія нації, її цвіт! Дай же вам Бог здоров’я…
Дівчата стояли ні в сих ні в тих. Експресивного виходу Анастасіївни не чекав ніхто. Хоча, може, це й на краще – Котенко здавався зворушеним. Принаймні, що сказати, він точно не знав.
– Так, дівчата, умієте ви здивувати, – нарешті почулося від Котенка. – Що ж, молодці. Гарна пісня, без сумніву. До речі, ви знаєте, хто автор слів?
Запала тиша.
– Валю, ви так добре Шевченка цитували, невже не пригадаєте, хто написав «Чорнобривці»? – Котенко й не думав підказати.
– Ну… Походу Малишко? – невпевнено проронила Тесленко.
– Ех, ні. Не Малишко. Ще є варіанти?
«Сингаївський. Сингаївський», – крутилося в Марининій голові.
– Мені здається, що Микола Сингаївський, – прошепотіла вона до Ліди.
– Ну то скажи, скажи голосно, що Сингаївський, – тихо відповіла Ліда, не підіймаючи погляду.
Але Марина мовчала. Вона не була в тому впевнена – як не була впевнена, чи правильно зробила, коли вступила до цього університету, якщо боїться вголос промовити те, що знала майже достеменно.
– Гаразд, дівчата. Старосто, зберіть заліковки, решта – вийдіть, – втомлено сказав Зіновій Миколайович. – А, чекайте. За вареники вам дякую, але дозвольте ними ж вас і пригостити. Викладачі не мають права приймати подарунків, навіть таких щирих, як цей. Тому, Валю, заберіть, – він і не торкнувся блістера, в якому блищали намащені сметаною вареники.
Дівчата мали рацію – Котенко майже всім поставив «відмінно» автоматом, і навіть Ліді з Мариною. Позаду лишився останній іспит довгої, тяжкої сесії – хіба могло бути кращим її завершення?
Святкувати групою все ж не пішли – у кожного почалися канікули, тож до корпоративного експерименту одразу зник усілякий трепет, і думки провести вечір разом розвіялися так швидко й одноголосно, що ніхто й не згадав про попередні наміри погуляти разом і пофотографуватися.
…Змінивши вишиванку білим по білому на футболку з написом «I’m sexy and I know it», Інна вийшла з університету. Ходити у вишиванці по вулиці, привертаючи увагу перехожих, їй було не зовсім зручно, тому вона заховала сорочку в сумку. «Нарешті канікули, скоро море, ура! – подумала, потім, згадавши про щось, зупинилася, дістала із сумки телефон, зайшла в інтернет і за хвилину промовила до себе: – Сингаївський. Сингаївський! Я так і знала!»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 13-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 07-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 07-04-2016

Вишивата

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 07-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 06-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 06-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3233208656311 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …