Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43875
Рецензій: 85476

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Есе

Domi cupere

© Олеся Сімон, 04-04-2016
Да! всё пустое, всё обман,
кроме этого бесконечного неба.
Ничего, ничего нет, кроме его.
Но и того даже нет, ничего нет,
кроме тишины, успокоения.
И слава Богу!
(Л. Толстой «Война и мир»)

Усе, що мені потрібно, усе в ньому. Тому часто звертаю до нього погляд. Настільки часто, що здається, ніби ввібрала його очима, злилась із ним душею. І думається, що там – мій дім, що я – звідти. Мама так і каже, що я «не від світу цього». Та й не тільки вона… Чиї, чиї це слова були, самими очима сказані – так, щоб я повірила…
Повірила.
Давно.
Дарма.

Значить, так і є, я – з неба, і є там у мене Отець. Я Його шкодливе, неслухняне дитя. У мене біле платтячко, у мене дві золотаві косички, у мене крила за спиною. Я − мала бешкетниця. Розсміяна, пустотлива, завжди пхаю свого кирпатенького носика куди не треба. Й от одного разу знайшла я глибокий колодязь, до якого Отець велів не підходити. Ну але я, звісно, не послухалась, перехилилась та й – шугонула вниз. Доки летіла сторчголов, мої крила, моя сукенка, моє золотаве волоссячко згоріли в шарах атмосфери. Гепнулась на землю, і моя мама знайшла мене (як вона сама казала) під кущем калини. Отак лежала я, гола-голісінька, лиса, беззуба й немічна, горілиць і не тямила, що наробила, дивилася незмигно в синю височінь і не відала, що повернутись додому буде ой як нелегко.

А Отець у цей час також дивився на мене, і, хоч я вкотре не послухалася Його, все одно не відвернувся від мене. Він знав, що на шляху додому Його дитя не раз збиватиметься на манівці, і залишив мені нагадування, Чия я.
Пам’ятаю білі кахлі, білі халати, білу мамину блузку, її білі руки. Білі метри бинтів. Білий рубчик. На пам’ять про мою мету. На віру й надію, що на шляху до цієї мети я ніколи не буду сама.

Решту шрамів я «заробила» сама. Один із них, ще свіжий, маю на серці. Воно розпанахане вздовж і впоперек. Розіп’яте й простромлене, прострелене й розітнуте, розоране й розорене.
Я часто падала. Хоч мама завжди наказувала дивитися під ноги. Хіба ж я слухалась колись… Мамо-мамо, де був мій розум, коли зводила очі вгору… Задивилася на довгі роки. Не в небо цього разу задивилася, ох, не в небо… Сліпо брела й не знала, не хотіла знати, що попереду – яма. Вовча яма.

Це мав би бути кінець. Я так хотіла, щоб усе скінчилося. Скорилася. Заплющила очі. Та враз – отямилась і просто над собою побачила… небо. Таке широке, таке безкрає й прекрасне. І воно нагадало мені, куди мала йти, і стало зрозуміло, що звідси, з дна, із цієї темної могили додому мені не дістатися. І якщо я тепер здамся, то на мене чекає вічний морок, а не світло, страшні муки, а не спокій. І захотілося жити! Простягнула руку вгору, і згори назустріч мені також простягнулась рука.

Це був Він, мій Отець, який знову, вкотре, врятував мене з біди. На серце накладено шви. Наживо. Мені ще болить, я ще стікаю кров’ю. Чи загоїться – не знаю. Поки серце живе, допоки воно б’ється, рана сочитиме. Вірю, знайдеться якийсь бальзам, «Доктор Час», наприклад, і мені стане легше. А поки – хай болить… Значить – живу. Тільки б не пам’ятати, не повертатися до слів, сказаних самими очима – щоб я повірила…

Я ще слабка, але нема коли відлежуватися. Я маю мету – дійти свій шлях й обійняти Отця. Вибравшись із пастки, влаштованої мною для себе ж, обіцяю Йому надалі дуже-дуже старатися бути чемною й слухняною. Бо вдячна. Адже мені випало щастя мати небо – над собою і в собі. Літати – хоч крила мої згоріли. Любити – без жодних «хоч», «але» і «якби».

Люблю його. Бо там – моя оселя і мій Отець. Коли мені погано і коли добре, дивлюся в нього, і надивилась уже так, що ввібрала його очима, забарвила ним душу. Усе, що мені треба, усе в ньому. Іду…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 06-04-2016

Повернення додому...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 05-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 05-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 04-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.498939037323 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …
Огляд другої частини бестселеру «Карткoвий будинoк»
«Хід королем» є продовженням знаменитoгo світового бестселеру «Картковий будинок», за мотивами якого знятий …