Макс Дринькало, після раптової смерті татуся мільйонера, Дринькала старшого, відразу відчув, що в його жилах тече голуба кров і він, як зазвичай буває в таких випадках, пустився у всі тяжкі… Генделики рідного міста Замурайська стали йому рідною домівкою.
Ось і сьогодні, ледь ворушачи язиком після чергового дринка з джином, Макс бавився з дівкою, що сиділа в нього на колінах і заливалася диким реготом від лоскоту. - Як тебе звати? Лілі? Лора? Чи Ірен? – помітивши знайоме тату на її оголеному плечі, запитав нетверезим голосом він.
– Дермідона, - крізь сміх кокетливо бовкнула дівка, якій закортіло чогось більшого ніж лоскоту під пахвами.
Офіціантка не встигала підносити Максу дринками пійло.
Нарешті він, хитнувши хмільною головою, ледь видавив с себе: - Досить!!!
І заштовхавши офіціантці за поясок фартушка зелену купюру, - відразу зомлів від перебору. Дівка, вмить сплигнувши з колін Макса, відразу ж подибала на височенних лабутенах до Баклажана – місцевого садиста і дебошира, який ще тільки-но почав накачуватися зеленим змієм.
У вісні Максу завжди тютюрилося одне і теж сновидіння: ніби він, хлопчиськом, тирлив у бабці гроші з гаманця, а вусатий Шевченко з репродукції на стіні, сварився на нього пальцем, ще й погрожував страшним судом: «Покайся негіднику», - казав Кобзар, - «бо як підростеш - оженить тебе на собі якась шльондра!»
Макс, стрепенувшись від сновидіння, закричав як неприкаяний на весь генделик: - Це маячня рябої кобили! – і раптом почав тикати дівкам дулі, за що відразу отримав ляпас по пиці від молодої красуні Марти, яка тільки-но випила склянку томатного соку і вже була налаштована зустріти справжнє кохання.
«Які очі, сині-сині…», - подумав Макс обмацуючи гарячу від ляпасу щоку і тієї ж миті впав перед Мартою на коліна. Він впевнено почав обплутувати красуню безжально звабливими словами.
Її гелево-силіконові губи майже нечутно прошепотіли: «Не треба…». Але він, відчуваючи себе крутим пупсом-мажором з голубою кров’ю, був готовий сам здоїти з себе бабло заради декількох миттєвостей кохання.
«Ти – молодець, ти гарно упакований пупс, але мені до вподоби альфа-пупс – Бакдажан. Пшов вон!» – підвищила тональність голосу красуня.
Отримавши облизня, Макс поїхав додому спати. Відтоді він остерігався барів і пив наодинці, а про забави з дівками зарікся й мріяти.
Та ось одного разу, після чергового запою, йому приснилося нове страшне видіння: ніби він брів обезсилений пісками Сахари. На його шляху, посеред пустелі, з’явився оазис – маленьке озерце з кришталево-прозорою водою та височенними пальмами. На одній із пальм сиділа оголена Марта і слала йому повітряні поцілунки. В нього від спраги, та звабливої красуні, запаморочилася голова. «Ця вода моя!» - сповістила Марта, - «Вибирай, пупсику – або мене, або воду!»
Макс відмахнувся від настирливої красуні рукою, тай жадібно накинувся на воду. Але вода зненацька кудись зникла, а він ткнувся обличчям у пісок. Дівка на пальмі реготала не своїм голосом. «Ну що, напився?!» - почулося з пальми.
«Даю тобі «останнє випробування», - нарешті промовила вона, – «Придумай для мене такий звабливий вірш, щоб я від щастя впала з пальми тобі в обійми, а потім пий, хоч залийся».
Макс напружив усю свою сіру речовину і вірші потекли бурхливим струмком.
Він прокинувся ощасливлений посеред ночі, в голові ще копошилися черви, його мучила похмільна спрага, але Максим вирішив не гаяти часу, а мерщій сів за свого компа і тремтячою рукою почав набирати рими, що зграями роїлися в голові – це був його останній аргумент.
- Я поет!!! - час-від-часу, відриваючи погляд від монітора, радісно вигукував Максим.
Він був впевнений, що Марта, отримавши його вірші, нарешті перестане комизитися і віддасть йому свою руку і серце.
