Софійка провела Лазера в кімнату, якої йому до того не показували. Була вона невеличка й світла, з гарненьким столиком в стилі ампір, на якому в кришталевому флаконі стояли гіацинти/ Іще кілька старих, але дуже зручних крісел стояли поруч. Таке ж старе, дерев'яне ліжко на якому все ж лежав новенький ортопедичний матрац. Лазер попросивши дозволу у господині, зайняв місце за столиком витягши з портфеля свій невеличкий комп'ютер. Попрохав принести йому казки Моріса Сендака. Уважно переглядав кожну сторінку, користуючись спеціальною лупою, й звірявся із записами й ілюстраціями на компі. Тим часом Софійка заварила каву й чекала коли гість закінчить роботу. Врешті таки не стрималась і вклинилась із запитанням.
- Авторам присуджують Нобелівські премії і сотні інших нагород. Та мені відібрані високим жюрі твори ніколи не подобались. Цікаво, які у вас вимоги до літератури?
Не відриваючись від роботи, Лазер відповів.
- Текст, як взуття, він має бути зручним для читання.
- Ви читали цього Моріса Сендака. Він вам цікавий?
- Зручність тексту стосується не змісту, а форми. Зміст може бути різним - лоскотливим, дражливим, солоним, солодким, приперченим, нейтральним, різнобарвним, монохромним... А от форма має бути зручною. Через погане взуття на ногах з'являються пухирі й мозолі. Через погано написаний текст, те ж саме стається з читацькою терплячістю.
Лазер спіймав себе на тому, що він, як то було в молоді роки, хоче сподобатись дівчині, вразити її ерудицією, тому засоромився. Здається, навіть почервонів. Не зволікаючи одразу ж перейшов до справи.
- Це без сумніву - оригінал. Книжка в досить доброму стані. Я її безумовно беру. Він повільно відрахував двадцять стодоларових банкнотів і поклав їх перед Софійкою.
- Це - казка! Очам своїм не вірю, - дівчина розклала банкноти віялом, - ви чарівник, Лазере Іоновичу!
Дивився на неї захоплено: Стільки емоцій, стільки вогню було в тій дівчині, що Лазер сам відчув себе помолоділим,
- Тільки залиште мого батька в спокої! - мовив хитро зиркаючи на Софійку.
Дівчина звела брови, видко зронена букіністом фраза збила її з пантелику.
- Хіба ж я?.. - знічено пробелькотіла розгублена Софійка.
- В Галичині не прийнято звертання по батькові. Це разить слух, - поспішив витлумачитись Лазер, - звертайтесь просто по імені.
- Ви мені не дозволяйте надто багато, - попередила Софійка. Я ж бо така, що можу сісти на голову. - пустотливо заіскрились очі у юнки. Була неймовірно заразлива своєю життєвою силою, відчайдушністю і темпераментом, що вчувався в кожному її слові.
- Часами мені видається, що цей світ в якому живу, тільки видимість світу, - задумливо вимріювала Софійка, - десь є справжній світ. Він навіть може бути у цьому, нашому світі, але ми його не бачимо Справжній світ тільки деколи нам з'являється... От і сьогодні я потрапила якби у інший вимір - ви берете в руки якусь дитячу книженцію й кажете, що це цілий скарб. А я б пройшла повз нього, можливо, навіть викинула б у смітник. Бо навіщо мені дитяча книжечка, іще англійською, з якою я ніколи не дружила?..
Лазер дивився на неї уважно й довго. Глянувши збоку могло виникнути враження, наче тим поглядом він хоче дотягтись до неї. Дівчатко справді вражало природною грацією і досконалістю форм. Здавалась створінням неземним. Він не міг вийти з дива, що природа спроможна створити настільки довершену істоту. Її овальне, миловидне обличчя, коротко підстрижене каштанове волосся що виблискувало у світлі, що щедро лилось через широке вікно, густі й довгі вії, - усе було для нього джерелом невичерпних мук і насолод. Чув вислів, що молодість «ртутна». Але вона й магнетична, бо чому так важко відірвати від неї погляд? А іще вона заряджає. Молодість розбурхує. Молодість роздмухує вогонь, який здавалось би погас. Йому аж лячно стало. Знав, що мусить зараз встати й попрощатись, адже трансакція закінчена...
- То будемо пити каву, бо зовсім остигне, я увімкну музику, коли ви не проти, - запропонувала Софійка.
Звісно, він не проти. Обов'язково занесу букет до пам'ятника Юркові Кульчицькому, що завіз цей чудовий трунок в Галичину! - пообіцяв подумки Лазер. Софійці теж дуже хотілося сподобатися Лазеру й вона поставила диск, де була класика. Розлила у чашки каву.
- Це Вівальді - "Гармонійне натхнення" - констатував Лазер, - саме - гармонійне натхнення - не підібрати влучніших слів.
- Ви навіть у музиці на перше місце ставите слово, - всміхнулась дівчина.
- Та ні, це перебільшення. Вівальді я дуже люблю. А те, що для свого твору він підібрав найвлучнішу, яка лиш може бути назву, то лише додатковий бонус для автора.
- Цікаво, чи я коли не будь дочекаюсь від вас якогось, бодай найменшого бонусу?
- Вашим найбільшим бонусом на нині є молодість. Вона є цінністю в самій собі, тобто руйнівницею усіх інших цінностей, які їй не потрібні, бо вона самодостатня. Сила, я б сказав могутність її в тому, що вона змінює наше ставлення до інших цінностей.
- Це так розпливчасто й не конкретно - молодість... - мовила дівчина, якби слово це викликало в неї неймовірне розчарування.
Еге ж, з гіркотою подумав Лазер, та я за молодість готовий віддати половину свого маєтку, та що там половину? Увесь! Дівчина уважно спостерігала за Лазерем. Відчитує мої думки чи що? подумав колекціонер, та ні! Ця дівчинка зовсім безхитрісна. Хоча дуже йому цього не хотілось, та букініст підвівся. Каву випито. Справу завершено. Він мусів йти. Не випадало інакше. Не міг віддати себе вповні першому почуттю - адже він не якийсь там хлопчак - поважна людина. Та усе ж, щось стримувало його. Можливо тією силою був вік та іскрометний характер дівчини. Хоча знав - не віддаючись вповні першому почуттю, він не тільки обкрадає себе й своє життя, а обкрадає й іншу людину, чим зменшує вагу свого почуття, стає все менш спроможним його виявити. Та тут на допомогу його нерішучості прийшла сама Софійка.
- Пане Лазерю, - вмолилась дівчина, - не йдіть, не покидайте мене! Я почуватимусь тут дуже самітною. Я ось повертаю вам гроші, вона поклала перед Лазарем купюри, - книгу ж прийміть від мене в подарунок, тільки допоможіть продати усе це багатство, цей будинок, що звалились на мою бідну голову.
Вона підійшла й довірливо поклала рученята йому на плечі, як чинять дуже близькі люди. Серце букініста стислось. Він був безпорадний перед тією юністю, що впала йому на груди. Ніжно, як свою дитину гладив її по голівці. Невловимий порух й на нього вже зорили її великі, чорно-молочні шоколадні очі. Перспектива провести залишок дня без Софійки нараз здалась йому гнітючою. Дівча дивиться на Лазера й той відчуває, що ця юність оволодіває ним. Як разюче швидко входить вона в його єство, що він вже не усвідомлює, що Софійка - драматична подія його життя. Слабка й водночас нестримна, як вітер. А ще ця суцільна привабливість: вона облизує губи й він вже більше не в силі стримуватись - міцно цілує її, відчуваючи у відповідь палкий й жагучий цілунок. Дівча обвиває його шию руками. Він відчуває дотик неба. Так давно він цілував дівочі устонька... Так важко відірватись від таких солодощів. Цілує усе міцніше, напираючи на дівчину яка, легко поступається назад і, врешті, спіткнувшись об ліжко падає, потягнувши за собою й Лазера. Коли він вже майже задихнувся в гарячому цілунку, Софійка вислизнула з під його огрядного тіла мов ящірка.
- Почекайте, я зараз, - кинула й прошмигнула у двері, яких до того він навіть не помітив. Лазер підвівся й чомусь став поправляти ліжко, чого ніколи, навіть удома не чинив. Якийсь нервовий шок. Відчув, що давно забута молодість повертається в тіло, і воно співає, так само наливаючись юним жаром, так щедро розсипаним Софійкою. Позаду скрипнули двері. Він оглянувся - дівчина вочевидь приймала душ - кінчики волосся були мокрими, сама ж у легкому халатику, який підходячи скинула на землю.
Її нагість вдарила Лазера мов ляпас. Стояв і відчував, як починає під ним вібрувати підлога. Звісно, Софійка цього не помічає - це його особистий землетрус... Одночасно сором'язливо втягав зором кожну деталь її тіла. Софійка мала гарне тіло, зовсім не таке, як тіло дорослої жінки. Не зумів би описати його. Було відкритіше, безсоромніше, по-юначому безоглядніше. Вперше у житті він стояв і не знав, що йому робити. Так в юності було, коли вони з чарівною Златою пішли по гриби. Вона була справжнім грибником і невдовзі їхні кошики наповнилися пречудовими боровиками. Для нього це було захоплююче чудо. Ніколи в житті не бачив їх в такій кількості. На мальовничій галявині Злата раптом зупинилась і сказала: "Лазере, я люблю тебе". Він хоча й міський хлопчина та з купою всіляких комплексів, не знав, що робити. Так нічого й не вчинив. Цей спогад докучав йому днями й ночами, аж поки не усвідомив, що тієї Злати вже ніколи не буде. Що б не робив, її не буде. Тоді він глибоко зрозумів проминальність часу, який ніколи, з-за жодних обставин не повертається. Чого не вчинив у житті, того вже ніколи не надолужиш, бо життя, як потяг - вийшов на мить, загаявся, а поїзд пішов, його не наздогнати...
- Дозволь й мені прийняти душ?
- Звичайно, хоча ти так гарно пахнеш, - торкнулась устами його шиї Софійка.
- Цей парфюм так легко не звітрює, - запевнив чоловік заходячи у простору душеву кабіну. Пустив холодну воду, аби остудити емоції, та все ж не зміг стримати тремтіння, коли відчув її спиною голу, тісно притиснену до нього. Її маленькі, ледь випнуті груди низько на спині були йому приємні. Струмінь води поступово теплішав, видко вона маніпулювала регулятором.
- Ти тут, ти - мій! - вона задихано шепотіла йому і гарячим язиком водила по спині, - у моєму святилищі. Її задиханий, неспокійний животик він відчув на сідниці. Нігтики подразливо шкребуть по його животі й нижче і в збудженому шепотінні про її святилище чулося все неспокійніше бажання. Він розвернувся, накинув на неї махровий халат що висів у ванні й піднявши на руки поніс і опустив на ліжко.
Коли вони опинилися в ліжку, він пестив її так, ніби ворожив, вона ж терпенно покліпувала карими очицями. Кудись поділася досвідчена спокусниця, натомість зродилося невинне дівча й він отримав можливість стати Пігмаліоном, якому Афродіта зробила цей безцінний дарунок. Софійка шепотіла:
- Твої губи торкаються мене наче крильця метелика. Цей твій погляд міг би спричинити глобальне потепління.
- Мовчи... Я боюся слів, - видушив він із себе, - я слухаю твоє тіло - і знаю, що це - правда. Я знав, що іще має бути в моєму житті щось феєричне, дике, незбагненне і воно сталося... Сталося!!! Був на сьомому небі від щастя.
Лазер дивився на в Софійчені очі. І кудись глибше сягав його погляд, ніби прагнув проникнути десь у її найглибше, найпотаємніше, зрозуміти все, бо насправді залишалась вона для нього загадкою. Можливо, у неї «комплекс Електри»? У цьому випадку молоді дівчата настільки закохані у своїх батьків, що шукають їм повну відповідність. Вона легко «відмітає» партнерів свого віку, намагаючись знайти більш досвідченого і старшого за віком чоловіка, який нагадуватиме їй батька... Інші знов мріють бачити поруч із собою чоловіка, який цілком відбувся. І мова тут йде не про фінансові питання, а про особистість обранця. Молодий чоловік завше закрита карта. З ним треба пройти увесь період становлення, та й звідки гарантія, що сягне обранець життєвих вершин? У видадку з людиною поважного віку оминаєш усі ті білі плями на карті. В кожному разі, яким би там не був мотив, Лазер давно не бачив очей, які б дивились на нього так закохано й безкорисливо, приймаючи його уповні, які б дарували йому його самого.
Споглядав, як вона спала - роззброювала її дитяча посмішка на обличчі таке було воно невинне й прекрасне. Дівча спало, зрідка ворушкаючи пухкими й вологими мов росисті пуп'яночки устоньками. Погляд Лазера зупинився на них і щось дитиняче посміхнулося в ньому, мов струна необачно потривожена необачною рукою. Було воно невинне й прекрасне. Ні, я - дурень! Встругнув на старість літ неприпустиму дурницю. Байдуже, якими були мотиви її вчинку. Вона іще юна нетяма. Була б якесь бездомне дівчисько, яке пустилось берега - інша річ. Вона ж, зі всього видно, з далеко не бідної родини, до того ж єврейка. Однієї з ним крові. Ні, це треба закінчувати не затягуючи. Лазер підвівся й тихцем почав збиратися, підбираючи свої речі розкидані по всій кімнаті.
Дівчина прокинулася, коли в Лазера упав мешт, якого той стоячи намагався натягти на ногу. Увімкнула нічник. Сіла на ліжко й мовчки спостерігала за потугами чоловіка.
- Усе ж вирішили мене покинути? - зі скрухою в голосі промовила Софійка.
- Послухай, мене, Софієчко, ми обоє встрелили дурницю. Уся вина, безумовно, на мені. Старий дурень піддався спокусі. Продовження цього безумства заганятиме нас усе далі в безвихідь...
- Злякалися за свою репутацію? Я думала, ви із тих чоловіків, які нічого не бояться, - з ноткою погорди мовила дівчина.
- Зрозумій, мила, справа цілком не в мені. Я достатньо незалежний чоловік. Тобі ж такий зв'язок може міцно зашкодити.
- Так - нечесно, - промовляє крізь сльози дівчина, - не можна так кардинально міняти своїх рішень навіть не з дня на день, а того ж таки дня...
- Ти кепсько мене зрозуміла. Я займусь продажем твого будинку й усього добра, що у ньому є.
- Дякую. Заспокоїв... - мовила й знову лягла у ліжко повернувшись до стіни.
Лазер, що вже був цілком одягнений, тихенько вийшов, зачиняючи за собою двері.
