Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43640
Рецензій: 85046

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

МАНА

© Анатолій Азін, 01-04-2016
Холодний дощ старанно облизував стіни будинків. Вже давно смеркло. Вулицю поглинула суцільна темрява. Невеличке місто Підлісся, принишкло в передчутті чогось надзвичайного, а можливо просто загрузло в примхах долі.
Одинока постать людини, чи то привиду, повільно чимчикувала вулицею прискіпливо приглядаючись до освітлених вікон ніби вишукуючи загублене майбуття. Раптом постать зупинилася, огляділася – остерігаючись стеження, зазирнула через решітку в зашторене вікно, звідки в шпарину пробивався яскравий промінь світла, потім рішуче гупнула ногою в металеві двері з написом великими буквами: «СТОМАТОЛОГ». Прізвище лікаря її не цікавило.
В цю саму хвилину лікар-стоматолог, Онищук Орест Самсонович, після нелегкого робочого дня рахував виручку, старанно розкладаючи банкноти на столі в купки по їх достоїнству.
З екрану маленького переносного телевізора, що стояв на шафі, лунали палкі депутатські завіряння в любові до свого народу. Вже другий рік поспіль йшла вистава коаліціяди.
«Залу засідань Верховної Ради штормить, а електорат гостро відчуває приступи морської хвороби», - подумав розважливий лікар-стоматолог.
Від грюкоту в двері лікар стрепенувся, виразно вилаявся поглянувши на екран телевізора, а потім, після повторного грюкання, накривши гроші медичним халатом, підійшов до дверей і в серцях крикнув невідомо кому: - Прийом закінчено! Я збираюся йти додому на відпочинок! Завтра о восьмій буду до ваших послуг!
- Відчиняй, бо гранатою в друзки рознесу твою зубодерню.
Орест  Самсонович не став випробовувати долі і тремтячою рукою відчинив двері настіж.
Перед ним стояла постать людини у військовій плащ-палатці часів Другої Світової Війни. Обличчя відвідувача ховалося в накинутому на голову капюшоні.
- Слава Йсу! – гаркнула постать.
- Я… - хотів щось сказати лікар, але відвідувач грубо штовхнувши його в груди чимось твердим, охриплим голосом промовив:
- Це всього лише на декілька хвилин. З тебе не убуде! – і штурханами загнав лікаря назад до кабінету зі стоматологічним кріслом.
Орест Самсонович нарешті розглянув грубіяна. Це був чоловік невизначеного віку з обвислими як в опришка вусами. Ліва щока пришельця була несиметричне надутою, що  виказувало в чоловікові запущений флюс.
Краплі води з плащ-палатки стікали на підлогу.
- Роздягайтеся раз прийшли. Я вже вгледів вашу заковику.
- Заради Господа нашого, позбав мене від цієї муки нелюдської, - набожно промовив пришелець і став осіняти себе хресним знаменням, позираючи на телевізор. Потім, скинувши з голови капюшон, розстебнув плащ-палатку.
Від побаченого лікар остовпів.
На голові пришельця була старезна шапка-мазепинка  часів ОУН з тризубом, а на шиї, поверх вицвілого мундиру вояка, висів справжнісінький трофейний «Шмайсер».
Одним рухом плеча пришелець скинув плащ-палатку на підлогу.
Лікарю здалося, що перед ним стояв вояк витесаний з граніту, не вистачало лише постаменту.
- Чого витріщився? Давай, роби свою справу!
- Може знімете зброю? Боязко якось.
- Не мене лякайся, а отих «правдолюбців», - чоловік ткнув пальцем у бік  телевізора. - Я свого охоронця, - він поплескав «Шмайсера», - з п’ятдесят першого ще не знімав з шиї і зараз не зніму – бо подумає, що я зрадив йому.
- Ви що, й досі не повернулися з тієї війни?..
- А ти хіба рахуєш себе вільною людиною? Ти думаєш, що вже настав час почивати на лаврах годуючись людською неміччю? Це всього лиш хитке перемир’я. Наш ворог завжди при нас. Він в’ївся в наші душі! І ніколи, чуєш? Ніколи!!! не залишить нас в спокої, бо Господь наділив нас землею на роздоріжжі. Ось тому ми з хлопцями завжди готові до бою.
- Сідайте в крісло, - лікар став тремтячими руками перебирати інструмент.
- Заради Бога, швидше рви, бо нема сили втерпіти болю.
- Добре якщо обійдеться одним зубом…
- Рви, не канюч! Хлопцям я потрібен боєздатним.
Чоловік, ледь іздригнувши ногами, ослаб в руках досвідченого дантиста.
Хворий зуб з глибокою каверною дзенькнув об металеву плювальницю.
Лікар, одвернувшись до шафи, взяв серветку і хотів подати її своєму пацієнту, але дивака в кріслі вже не було. На підлозі залишився лише мокрий слід його перебування, а знадвору чулися затухаючі звуки від кроків кованих чобіт.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Нагадує початок

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр Ман, 02-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 02-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 01-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3844940662384 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …
Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …