Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

ОСТАННЄ ВИПРОБУВАННЯ (2)

© Наталка Ліщинська, 30-03-2016
Початок тут: http://gak.com.ua/creatives/1/42514

Макс прокинувся із відчуттям забитого гарячим піском рота. Сьогодні наснився найгірший зі снів… Він був мулом. Довкола випалена кам’яна пустеля. Мексиканське пекло. Кантар немилосердно дер кутики морди, сідло муляло, тож вага вершника стала мукою кожного кроку. Сухий язик розпухнув і роздирав щоки із середини. Мул, насилу зробивши ще кілька кроків, упав. Падаючи, він уже знав, що встати не зможе. Розлючений їздець гамселив щосили, намагаючись підняти тварину, Макс сіпався від ударів, мовби звіддаля чуючи несамовитий вереск людини. Нарешті новий біль гостро рвонув горлянку – повітря різко закінчилося. Макс захрипів у агонії й від перерізаної артерії, і від тим же ножем перетятої трахеї. Нажаханий, він прокинувся. Розплющивши очі, побачив знайомі люстру, стелю, і кілька хвилин жадібно ковтав повітря, відновлюючи втрачене вміння впускати повітря у легені та виштовхувати його назовні. «І це не початок… Десь близько середини довгого шляху», - озвалася в його голові Марта.

Після цього Макс боявся спати. І до алкоголю не смів братися. Більше двох діб він просидів біля монітора, відходячи лише на кілька хвилин у туалет чи по горнятко кави.

Інтернет знав чимало цікавого про Лілію Приймак. З фейсбучної сторінки Макс довідався про виставки, галерею, поїздки за кордон успішної художниці. А ще стільки медичної інфи дізнався, що за ціле життя й сотої частини того не відав. Ліля возила з-за кордону купу дорогих препаратів для аптечок бійців і поранених у госпіталях.

Досі для Макса війна не існувала. Він був за мир, а війну ігнорував. Іще від захоплення Криму Макс викреслив зі свого життя радіо – у машині слухав лише музику з флешки.  Телевізор вмикав рідко, а якщо і дивився щось, то лише західні канали, адже той світ жив фільмами, футбольними матчами, на край уже для зовсім розумників - тим, як влаштований Всесвіт. Коли на вулицях з’явилися люди в плямистих одностроях, Макс вперто їх не помічав. Якщо Донецьк із Луганськом виблагали собі на голови скаженого кагебіста з імперією замість душі, то дурість не лікується, хай повзуть назад вперед у минуле.

Зараз, коли Макс вивчав життя Лілі, війна постала перед ним. Огидна, підла, з відірваними руками-ногами. І з іще гіршими випадками…

Макс дотепер жив у вигаданому світі, а зараз його наздогнала жахлива реальність. Який павич?! Страус, що сховав голову в золотий пісок!

На третю добу Макса не порятувала чергова коняча доза кави. Він заснув. А коли прокинувся, то не пам’ятав, чи щось наснилося, навіть уривків снів не залишилося на згадку. Дуже боліли плечі, руки, спина від спання за столом.

Максим потягнувся до компа, щоб видалити сторінку Марти Лелеки, але раптом відчув лютий голод.  «Потім видалю…» - махнув рукою. Поки смажилася яєчня, Максим ум’яв дві булки, далі змів усю до крихти яєчню, опісля висьорбав горня гіркої запашної кави, на додачу вигрібаючи ложкою з банки абрикосове варення, солодке золото від літа, наче підсилюючи контрастами обидві насолоди. З жалем зиркнув на спорожнілі банку і горня та подався до компа. Видалив сторінку Марти Лелеки. Завів власну.

За наступних двадцять хвилин він зумів народити три слова: «Привіт! Можемо зустрітися?» Однак потому лише скептично хмикнув. І не надіслав повідомлення. Та не захоче Ліля зустрічатися з ним! Навіть говорити не забажає… Але це ж не особисте!

Максим дивився на світлину хлопця з Ліліної фейсбучної сторінки. Сергій Носаль втратив ногу, але усміхався з фотографії задиркувато, весело, мовби щойно зійшов з каруселі, а не скнів уже кілька місяців у госпіталі.

Звичайно, Максим трохи лукавив, коли подумки переконував себе, що це не особисте. Кожна людина прагне подобатися, і Максиму кортіло довести Лілі, що павич – це не про нього. Проте він справді захотів допомогти Сергієві. Бо стільки радісної сили було в очах хлопця, що Максим загорівся, аби та життєва снага не згасла, не стала попелом безнадії.

У Мюнхені живе Юрко, старий товариш, хороший хірург… Він допоможе підібрати протез, або хоча б порадить щось слушне.
- Ну, якщо ти хочеш зберегти анонімність… - Юрко в скайпі невпевнено усміхнувся, - але вона може розпитувати… Наприклад, хто спонсор? І що я скажу?
- Скажеш, що… фонд. Благодійний фонд «Життєва сила»! – на ходу надумав Максим.
- Йа-йа, гуд, - друзяка, що прожив у Німеччині майже дев’ять літ, погодився, - я поговорю з Паулем. Він класний спеціаліст. А ти збирай необхідні документи. Насамперед історію хвороби… І фото, фото не забудь!
- Зроблю, Юр…  Дякую!
- Ну, до завтра!
- Бувай!

Максим бігав по державних конторах із іще неготовими установчими документами «Життєвої сили», а життя фонду уже по вінця наповнилося невідкладними справами, які треба зробити не сьогодні, а вчора. Зате засинав Максим тепер миттю, а спав міцно, без снів, прокидаючись рано від настирного будильника в мобілці, й стрибав у новий день, наче в останній вагон потяга, котрий неухильно набирає швидкість.

Сьогодні Максим навідався до госпіталю, тримаючи в папці квиток на завтрашній літак:
- Сєрий, ти тільки стюардес не спокушай, бо тут Юлечка за тобою засохне, - промовив, спостерігаючи за медсестрою, що зайшла до палати і роздавала чотирьом пацієнтам ліки.

Дружний регіт Максима та Сергія анітрохи не вплинув на ділову Юлечку, котра уже з дверей кинула незлобиві посмішку і слова:
- От коні! Їй Богу, жеребці!


Знаю, зараз тут, в палаті , повинна з’явитися Ліля, щоб все склалося… якнайкраще. Аби склалася пара: Ліля і Максим. Типу, вони зустрілися, вона побачила його шляхетність, кохання спалахнуло знову і жили вони довго та щасливо. Ну, якщо потрібен зручний фінал, то далі не читайте, вважайте, що так все і сталося.

Вони зустрінуться. Майже через десять років, на наступній зустрічі випускників – у них був дружний хороший клас, тож вони неодмінно зустрінуться. І Ліля здивується, щиро та радісно здивується, адже так гірко бачити пшик замість першого кохання, зате як гріє думка, що воно було не грою гормонів, а розмовою душ.

Максим це збагне раніше, майже на десять років раніше. Він і на мить не засумнівається в тому, що перше кохання було безцінним, проте звіддаля побачивши якось Лілю в товаристві чоловіка, явно близького їй чоловіка, не потривоживши й словом, обмине цих двох. Просто відчує, що не варто бігти у минуле і за минулим. Майбутнє й образитися може, бо у нього для кожного є подарунки. А для того, хто живе тільки минулим, зачинені двері до майбуття.



«…всіх випробовують. На біль, на страх, на совість, І, знаєш, там, у небесах крилатих, для всіх є крила, але небагато путь до польоту здатні подолати», - голос Марти уві сні диктує вірші. Максим уже давно звик до цього. Зрештою, то значно краще, ніж сни. Тільки доводиться після прокидання записувати вірші, інакше Марта диктуватиме кожної ночі одне і те ж. Іноді – не зі зла, просто стільки справ у фонді, що сил не залишається на те, аби ще пізно увечері повзти до компа і вистукувати на клавіатурі кілька десятків рядків, - Максим не встигає, тоді посеред ночі доводиться зриватися з ліжка, щоб записати знову надиктоване.

- А мене на що випробовують?  
- На вошивість, - несподівано лунають її відповідь і капосне хіхікання.

Марта майже ніколи не відповідає, це лишень вдруге за багато років вона зволила озватися! А вперше це було так давно… Тоді на його здивований вигук: «Чому вірші?..» Марта зронила: «Бо я не встигла за жит…» Потім вона затнулася і більше не відповідала. Диктувала вірші, але вперто мовчала, ігноруючи безліч запитань Максима. Аж сьогодні знову відповіла...

Пауза після її хіхікання тягнулася дуже довго, тож Максим вирішив, що продовження не буде. Та він помилився.
- На ситість, на бездумне легке життя… Труднощі, навіть влада і слава – було, відгуло. А тепер останній іспит. Найважчий, щоб ти знав.

Чоловік перевів погляд із екрана компа на стіну. Павич із його обличчям зверхньо дивився на нього. Підморгнувши до незворушного зображення, Максим дописав вірша Марти.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 06-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 15 відгуків
© Viktoria Jichova, 03-04-2016

Навіть не знаю....

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Грабар, 03-04-2016

Життя - це театр...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 03-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 01-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 31-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 31-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 30-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32836484909058 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …