Вона померла для мене того дня.
Марк завжди казав так до себе, коли залишався наодинці з думками (а таке траплялось дуже часто останні два місяці). Так само і зараз, коли він вийшов з власного будинку, який ніяк не зважувався добудувати, тому той самотньо стояв у приміській лісовій зоні, нагадуючи скоріше якусь забуту господарями ферму, ніж житлове двоповерхове приміщення.
Думки про Марію ніяк не давали йому спокою. Вони підступно підкрадалися до нього у моменти, коли він був наодинці. Намагаєшся заснути – перед очима бліде лице його покійної дівчини, дивишся телевізор – перед очима її сумні блакитні очі, вечеряєш на кухні – перед очима її лагідна тонка посмішка, їдеш у машині…Марк струсонув головою, відганяючи думки якнайдалі.
Але вони нікуди не зникали. Тільки ховалися на певний час. Марк чудово розумів цей принцип.
Дорога на роботу не займала багато часу. Його «Тойота», яку він придбав практично за безцінь (по мірках людини середнього класу) у товариша, довезла чоловіка до роботи за 15 хвилин. Маркові пощастило – всі їхали в одну сторону і тільки він самотньо взяв курс в сторону міста. На годиннику була 20-20, коли він припаркувався біля бізнес-центру, в якому розташовувався офіс, в якому він працював. Незважаючи на те, що Марк мав іншу постійну роботу, яка приносила йому набагато грошей, ніж ця, вечорами він не міг спокійно сидіти вдома, як усі нормальні люди.
***
- Ти дуже ревнивий, Марк, - грайливо сказала Марія, по зручніше вмощуючи голову на його грудях.
- Так, за мною є такий грішок, - посміхнувся чоловік і поцілував дівчину у обидві щоки, - а ти маєш щось проти?
- Ні, не маю. Просто…іноді ти занадто зациклюєшся на цьому. В такі моменти мені хочеться сваритись на тебе!
Її голос лунав по-дитячому жартівливо. Марк обожнював цей голос – мелодійний, тихий і спокійний. Він відчував владу над нею. Розвернувшись у ліжку, він виліз на неї і затиснув її руки у своїх.
- Боляче, - тихо мовила вона, а на її обличчі зникла посмішка.
***
Він піднявся у ліфті та ввійшов до офісу на 23-му поверсі. Оскільки до початку зміни залишалось ще більше години, Марк вирішив зробити собі кави та переглянути за робочим ноутбуком новини.
Одягати навушники і записувати свій «номер агенту» в робочу програму ще рано, тому Марк, після того як з кавою в руках вмостився перед екраном, відкинувся в доволі незручному кріслі і байдуже подивився на колег, які ще сиділи в офісі. Їх залишалося двоє. Зміна у них закінчується о 22:00. Саме тоді вони натиснуть на червоні кнопки, знімуть набридливі робочі навушники і розійдуться по домівках, залишивши на чергуванні лише одну людину – Марка.
Жінка, яка сиділа по ліву руку від нього, вдавано веселим голосом щебетала в мікрофон, який поєднувався з навушниками. На її блідому від офісного світла обличчі проступали краплини поту.
-… Дякуємо за ваш дзвінок, пані Оксано! Для оцінки якості обслуговування залишайтесь, будь-ласка, на лінії! Всього найкращого вам!
Вона перевела абонента на додаткову лінію, де той зможе оцінити розмову з оператором та залишити коментар стосовного того, чи вирішено його проблему. Як правило, абоненти ігнорували подібні моменти. Лінія технічної підтримки інтернет-провайдера була платною.
Колега покосилась на Марка, який поглядав у її бік. Тривожний погляд жінки відразу кинувся йому в очі.
- Наталі, - звів він брови, - з тобою все гаразд?
Вона тяжко зітхнула і дістала з сумочки вологі серветки.
Марк здивувався, відмітивши про себе, що її голос якийсь понурений. Чого не скажеш, підслухавши її майстерну акторську розмову з абонентом.
Жінка обережно провела вологою серветкою по тих місцях на обличчі, де проступав піт. Їй не завадило б скинути декілька кілограмів. Марк постійно зауважував про це у своїх думках. Тоді б вона стала набагато симпатичнішою круглолицьою кирпатою жіночкою і, можливо, нарешті б знайшла собі достойного кавалера. Натомість, нині вона більше нагадувала Мерлін Монро, яка років п’ять харчується виключно пиріжками з м’ясом.
Не встиг Марк запитати про те, що ж вона мала на увазі, як на весь офіс пролунав вигук ще одного їхнього колеги.
- Щоб ти всралась, стара карга!
Наталка зойкнула і впустила серветку на брудну підлогу.
На кабінкою Марка вигулькнуло розпашіле від нервів обличчя Тараса – дебелого рудого хлопця, якому тільки нещодавно виповнилось 18 років, проте виглядав він набагато старше.
- Вибач, - миттю пролепотів він, спіймавши докірливий погляд Наталки, і поспішив виправдатись, - але ця абонентка вже втретє телефонує за сьогодні. І постійно потрапляє на мене! В неї, бачте, сьогодні дуже повільно працює скайп! Ніби провайдер має якесь відношення до її чортових програм! На встановлюють собі…
Він гнівно похитав головою, немовби невербально промовляючи до невидимої телефонної лінії «Чому її дзвінки потрапляють на мене, а не на когось з інших операторів, чорт забирай?».
- Звикай, Макс - стенув плечима Марк, - така вже робота в нас.
Але сказав він це з внутрішньою насолодою – його основна робота приносила йому не тільки задоволення, але і великі гроші. В цьому ж офісі він бував тільки вночі. Та і тільки тому, що сам захотів це зробити. Боротись з надокучливими думками, які стосувались смерті Марії, допомагали тільки нерви, які він з радістю витрачав на «нічних гостів» - саме так оператори називали тих абонентів, які телефонували до кол-центру ночами. За одну ніч в тиждень, яку він тут проводив, бухгалтерія платила йому 500 гривень. В інші дні Марк міг спокійно займатись тим, що приносить йому задоволення - малюванням. Але чи можна було це заняття називати спокійним останні три місяці? З моменту смерті Марії жодна секунда не здавалась йому такою.
Максим та Наталка покинули офіс за декілька хвилин після закінчення роботи – о 22:05. Як тільки за ними причинились двері (здається, Максим не до кінця захлопнув їх), в офісі відразу постала мертва тиша.
Компанія, в якій працював Марк, більше десяти років займалась тим, що надавала людям послуги користування інтернетом. Це один з найбільших провайдерів у місті, який починав роботу в цій сфері ще тоді, коли звичайні люди слабо уявляли, що це за штука така – Інтернет. Вони орендували два офіси на 23 поверсі у величезному багатоповерховому бізнес-центрі. Один офіс призначався для операторів вхідної та вихідної лінії, а другий – для менеджерів, бухгалтерії та іншого керівництва.
Натягнувши на вуха навушники та налаштувавши мікрофон, Марк ввійшов у систему. На моніторі ноутбука замиготіла зелена лінія – агент онлайн. Тепер дзвінки знову можуть надходити на цілодобову лінію підтримки. Зазвичай, на початку зміни, після входу в систему, до оператора надходить дзвінок, який «висів» на очікуванні – проте цього разу у навушниках не пролунав характерний сигнал, після якого Марк казав вступну фразу:
«Доброго вечора, мене звати Марк! Ви зателефонували до технічної підтримки інтернет-провайдера. Чим я можу бути корисним для вас?»
Жодних сигналів. Зазвичай, перед тим як прийняти дзвінок, він уявляв Марію, хоча й сам того не бажав.
…Так пройшло двадцять три хвилини. Без дзвінків. Без жодних побічних звуків, на кшталт антивірусу чи скайпа. Марк і не помітив, як поступово схилив свою голову на груди і засопів.
Зрештою, пролунав дзвінкий сигнал, а за мить у навушниках заграла шаблонна мелодія.
Марк розплющив очі і витріщився на монітор, відганяючи сон. В системі «білінг» висвітився номер мобільного телефону, з якого телефонують, та ім’я цієї людини.
- Доброго вечора, мене звати Марк! Ви зателефонували в техпідтримку інтернет-провайдера. Чим я можу бути к…
Не встиг він закінчити вступне слово, яке вже просто відбивалось від зубів, настільки було завчене, як дзвінок обірвався. Марк стенув плечима і натиснув на «паузу», заблокувавши вхідні дзвінки, які можуть надійти, щоб перетелефонувати на номер, дзвінок з якого зірвався. Цього вимагали викладачі, які тренували операторів, і цього вимагала методичка, яку вони ж всім і вручали.
«У випадку, якщо абонент просить вас перетелефонувати йому – ви це робите.
У випадку, якщо дзвінок зірвався – ви маєте перетелефонувати на номер абонента.
Якщо абонент не відповідає – повторіть свої дії ще двічі.»
Скопіювавши з буфера обміну мобільний номер, Марк вставив його у відповідну програму і натиснув курсором мишки на кнопку виклику. Пішли гудки.
- Алло, - відповів гугнявий чоловічий голос.
- Доброго вечора, вас турбує інтернет-провайдер, який надає вам послуги користування мережею Інтернет. Ви щойно телефонували до нас, але дзвінок, нажаль, обірвався. Мене звати оператор Марк, чим я можу бути корисним?
- А, да, - жування і сьорбання. За секунд десять чоловік продовжив, - дивись, у мене тут коробочка на тумбочці стоїть…от…ну і вона не світиться. В однокласники я зайти не можу. Шо робити?
Марк посміхнувся, почувши типову проблему 90% користувачів.
- Я зрозумів вашу проблему. Скажіть, будь ласка, як я можу звертатись до вас?
- Шо? Звертатись?
- Як вас звати?
- А, Олег, Олег я. То що робити? Може то у вас щось на «станції»?
- Наше обладнання у вашому будинку працює, я це перевірив.
- Як ти це перевірив?, - здивувався Олег і на мить перестав жувати.
Марк зітхнув.
- Я зробив це у віддаленому режимі, пане Олег, - з посмішкою в голосі, як його і навчали, відповів він, - наразі вам потрібно відключити кабель живлення від вашого вай-фай роутера і…
Зв’язок знову обірвався. Довгий протяжний гудок пролунав у навушниках. Але зник він так само раптово, як і з’явився. Тепло, яке тягнулось липкою завісою від обігрівача, повільно заповзало Марку під джемпер, змушуючи його постійно чухатись.
Чашка з кавою, за якою потягнувся Марк, так і залишилась неторкнутою. Повільно, поскрипуючи кріслом, він повернув свій тулуб назад, уважно розглядаючи темряву, ніби в ній щось причаїлось.
Його скроні почали повільно наливатись свинцем. Марк, не знімаючись з паузи, скинув навушники і підвівся.
Офіс, в якому він сидів, був невеличким. Загалом тут поміщалось 12 операторів вхідної лінії, та 10 вихідної. Всі вони сиділи у кабінках, розмежованих фанерою, у три ряди. Окремо розташовувались вбиральня та кухня.
Марк підійшов до вікна та притиснувся до нього своїм довгим гачкуватим носом. Енергія, яка вирувала в ньому весь день, раптово кудись зникала, немов провалювалась у якесь підземелля, звідки вже немає вороття назад. Він провів рукою по джинсах, шукаючи пачку з цигарками.
Незважаючи на те, що курити в офісі суворо заборонено, Марк порушив це правило, як вже часто робив і раніше. Загалом, всі хто палить, змушені виходити на коридор та спускатись на один поверх вниз – саме там, між поверхами, стояла попільничка у вигляді літрової брудної пляшки, в якій колись, напевно, були замариновані огірки.
Марк прочинив вікно і відразу мерзлякувато схрестив руки на грудях. Морозна свіжість легкою парою заповнювала офіс, борючись з сигаретним димом, який вперто відмовлявся вилітати геть на вулицю. Внизу миготіли вогні автомобілів та чулися голоси людей, які блукали вулицями міста.
***
- Слухаю.
- А Марія вдома?
- Хто її питає?
- Мене звати Дмитро. Я її колега по роботі.
- І що вам потрібно від моєї дівчини, Дмитро-колега-по-роботі?
- Вибачте, давайте я краще потім передзвоню…
- Ні-ні, давай зараз. Кажи, що ти хочеш від моєї дівчини?
Гудки.
***
У животі чоловіка роздалися приглушені звуки голодного шлунку, який таким чином намагався сказати: «Агов, чувак, кинь в мене щось, що я зміг би переварити!». І хоча Марк намагався згадати, що і коли востаннє їв, йому це не вдалося. Незважаючи на мороз, його щоки палали.
Докуривши, він прицільно викинув недопалок у вікно і повернувся на робоче місце.
Дзвінків у черзі не було. Останньому абонентові передзвонювати не хотілось.
- Плювати я хотів на ваші довбані правила ведення розмов, - просичав Марк, сам дивуючись своєму гніву. Але тут пролунав дзвінок – і чомусь без вступної мелодії.
- Привіт, коханий, - Марія розмовляла тихо, немов боялась, що її хтось почує.
Спочатку йому здалось, що це сон. Можливо, він проспав свою зміну і зараз лежить в своєму ліжку?
- Привіт, - відповів Марк.
- Любий…Чому ти мене ігноруєш?
- Кохана, я не ігнорую тебе. Але я більше не хочу, щоб ти мені снилась. Зрозумій мене правильно…
- Але ти не даєш мені піти…Чому?
- Скажи мені, той твій колега…Як його звати?, - Марк вирішив скористатись тим, що це сон, який він може контролювати. Він колись читав про це. Здається, подібні речі у наці називають «усвідомлені сни» - в них ти розумієш, що спиш і все, що ти бачив та чуєш є несправжнім.
- Дмитро?
- Так-так, він. Ти спала з ним? Кажи правду. Це ж сон – ти можеш нарешті сказати мені правду?...
- Ох, Марк…Ти знову за своє…
Марк прокинувся. Перша година ночі. Він відвів погляд він монітора та солодко позіхнув. Саме час перекусити. Голод сильніший за дивні сни, тому зумів легко відвести їх на другий план.
Він пішов на кухню та відкрив холодильник. Сир та решти ковбаси. Невибагливий вибір для невибагливого бутерброду.
Як тільки він підійшов до столу, поклавши на серветку їжу, задзвонив мобільний.
«Невідомий номер»
Марк нахмурився та відповів. Решти неприємного сну, в якому він розмовляв з Марією, ще відлунювали у просторі.
- Слухаю.
- Ви Марк Шеремет?
Льодяний голос. Саме такий, який уявляв Марк, читаючи «Гаррі Поттера», був у головного антагониста книги – темного чаклуна лорда Волдеморта.
- Так, це я.
- Нарешті. Вас турбує міліція. Майор Дереш.
Марк присів у крісло.
- Чим я можу бути корисним для вас?, - автоматично запитав Марк і скривився.
- У мене до вас є декілька питань. Ми заходили до вас додому, але вас там не було. Де ви?
- Я на роботі.
- Скажіть адресу. Це терміново.
- Навіщо вам? Я зараз не можу вам допомогти. Я навіть не знаю, чому ви мені телефонуєте, пане Дереш. Ви взагалі на годинник дивились?
Майор прокашлявся. Він намагався розмовляти ввічливо, але це йому тяжко вдавалось.
- З’явились нові подробиці стосовно вбивства вашої дівчини…
На екрані ноутбука висвітився номер телефону. Марк усвідомив, що з паузи знявся, але навушники не одягнув, тому поспішив швидко перервати розмову по мобільному, не попередивши про це співрозмовника.
За декілька секунд він вже розмовляв з новим абонентом. Мобільний вимкнув.
***
В той момент, коли Марк розмовляв по телефону з міліцією, у бізнес центр зайшли двоє людей. Перший – високий чоловік з надмірно широкими плечима та копною чорного волосся – роззирнувся та шморгнув носом. На посту охорони сидів молодий хлопець і сонними очима дивився на монітор свого ноутбука.
- Доброї ночі!, - махнув рукою широкоплечий до нього, - ох уже ці нічні зміни…
Охоронець ліниво глянув на них краєм ока та з порозумінням кивнув.
Незнайомці впевнено, немов робили це щодня, пройшли повз турнікет, який не потребував магнітних карток. Чоловік, що йшов позаду, був набагато нижчим та худішим. Кинувши останній погляд на охоронця, який вже втратив до них інтерес, він поспішив заховати в кишеню пальто короткий пістолет.
Чоловіки переглянулись та натиснули на кнопку виклику ліфта.
***
Марк закінчив розмову з черговим абонентом саме в той момент, коли екран його ноутбука перетворився на чорне тло, а індикатор, який давав зрозуміти, ввімкнений чи вимкнений цей пристрій, згас. Через декілька секунд все знову запрацювало – але в режимі «без світла». Серце Марка почало неприємно поколювати. Обігрівач перестав працювати. Чоловік перевів погляд на кухню – він ніколи не вимикав там світла – проте зараз там було темно.
Як мінімум у цьому офісі зникло світло.
Марк вийшов на коридор. Там світло також було відсутнє. Перше, що спало йому на думку – чому не спрацював генератор запасного живлення? Колись подібне вже траплялось, але додаткове живлення не дало змоги перервати роботу оператора.
Чоловік ввімкнув мобільний – шість пропущених дзвінків. Усі з «невідомого номера». Поліція. Останній дзвінок від неї надходив хвилину тому. Марк облизнув сухі губи і поклав телефон до кишені, цього разу просто вимкнувши звук.
Він так і не зрозумів, що сталося. Спочатку відчув різку біль в голові, а потім його тіло повалилося на холодну підлогу. Він відразу ж спробував підвестися, але черговий удар – цього разу в спину – не дозволив йому це зробити. За пазуху потекло щось гаряче та липке. В роті відчувався присмак міді. Потім щось вхопило його за обидві ноги і поволокло назад в офіс. Марк спробував закричати, але як тільки відкрив рот, то побачив перед собою чорний кросівок. Черговий удар ногою між очей відправив його в остаточний нокаут.
***
Знову вдома. Знайомий котячий запах, тепло та аромат свіжозвареної кави, який тягнувся з кухні.
Не роззуваючись, він швиденько зайшов до кімнати і побачив Марію. Вона протирала пилюку з телевізора і наспівувала якусь веселу пісеньку. Марк сперся на одвірок та милувався нею – худенькою, невисокою, з закладеним у гулю волоссям, яке час-від-час вибивалось з неї і обтікало її голову сонячними променями. Він жадібно подивився на її сідниці, обтягнуті домашніми сірими бриджами.
- Кохана, я вдома.
Не встигла вона розвернутись на звук, як у туалеті почулося вовтузіння, а згодом злиття води з бачка.
- Марі, у вас тут з клапаном проблеми, невже твій чоловік не може полагодити…
Чоловік, який вийшов з туалету, закляк на місці, коли побачив перед собою обличчя Марка.
- Марк, це не те, що ти подумав…
Але той вже нічого не чув. В голову проникла стіна з туману, яка не давала йому змоги співіснувати разом з реальністю. Всі звуки стали такими далекими…Але Марк взяв себе в руки. І навіть посміхнувся.
- Я, мабуть, невчасно, - намагався пожартувати він.
- Це Дмитро, мій колега по роботі, - Марія почервоніла, - він зайшов, щоб подивитись на наш будинок. Він також хоче побудувати собі…
- Он як!
Марк уважно спостерігав за Дмитром, який так і не наважувався зробити крок вперед. Проте стояти на одному місці йому також було не до вподоби, і він почав повільно рухатись до дверей.
- Я, мабуть, буду вже йти, - сказав він, взуваючись, - Марія, дякую, що показала тут все!
«Що вона тобі тут блядь показувала, сучий ти син?»
…- Марк, приємно було познайомитись! Я побіг – всім щасливо!
Марк потиснув руку, яку той протягнув йому на прощання. Як тільки двері зачинились, в коридорі залишились тільки він і Марія.
***
- Відійшов вже?
Широкоплечий схилився над Марком і дав йому ляпас. Його густа руда борода розтягнулась, вивільнивши на світ жовтуваті зуби. Марк застогнав і спробував підвестися, проте незнайомець його зупинив.
- Спокійно, лежи, не потрібно цього робити.
В офісі знову з’явилось світло. Але не від генератора. В обличчя Марка світив ліхтарик.
Другий чоловік у сірому пальто ходив між рядами та перерізав захисні дроти, прикручені до ноутбуків.
- Двадцять дві машини, Рудий, - зрештою сказав він хрипким голосом, помітивши запитальний погляд свого «колеги». Голос здався Маркові знайомим, що тільки підсилило його впевненість у тому, що все це – жахливий сон. Або ж – сон уві сні – як у тому фільмі з Ді Капріо, який вони з Марією дивилися на тому тижні. Від згадки про свою дівчину, тілом чоловіка пробіглися мурашки.
Марк різко заплющив очі і знову відкрив їх, мріючи про те, щоб обличчя Рудого зникло. Але воно не зникло – той досі сидів біля нього і неприємно посміхався. З його рота тхнуло перегаром.
- Хто ви такі?, - нарешті запитав Марк.
- Хто ви такі, - перекривив його Рудий, - хіба це тебе має зараз хвилювати? Не бійся, ми тебе не чіпатимемо. «Мокруха» нам не потрібна.
Його напарник матюкнувся і випалив:
- Давай його сюди, Рудий. Тут сейф ще є. Хай відкриє.
Не зволікаючи, широкоплечий вхопив Марка за руку та потягнув на себе. З горем пополам, йому вдалося підвестися – і його відразу знудило. Блювотіння виривалось ривками, немов від смертельної хвороби, і розтікалось на підлозі. Рудий похитав головою і відійшов. Коли Маркові стало краще і він нарешті віддихався, незнайомець наказав йому йти до сейфа, біля якого стояв другий чоловік. В руках він затиснув пістолет, дуло якого було наведено на Марка. Обличчя, на відміну від голосу, в нього було незнайоме. Що дивно – на його обличчі також була густа руда борода. Марк припустив, що таким чином вони замаскували свої справжні обличчя, наклеївши на них штучні бороди.
Чоловік, якого називали Рудий, штовхнув Марка у спину.
- Відкривай сейф, - наказав він.
В цю секунду в двері хтось постукав.
***
До кінця зміни залишалось трохи менше чотирьох годин, тому охоронець Василь, якому випало чергувати цієї доби, не надто зрадів тому, що у всьому бізнес-центрі зникло світло. Він відразу зачинив головні вхідні двері і став чекати, доки запасний генератор запрацює. Паралельно з цим рукою набирав номер «Київенерго». Оператор відразу відповів і сказав, що все під контролем – вибило фазу на вищестоячому обладнанні і за десять хвилин світло знову з’явиться. Полегшено зітхнувши, Василь поклав слухавку і поглянув на список тих офісів, в яких працівники є цілодобово. Всього три офіси. Охоронець дістав з шухляди ліхтарик і вирішив пройтись по кабінетах, перевіривши ситуацію на місцях. Оскільки ліфт підключений через автоматичну схему резервації – проблеми в цьому не було. Василь зайшов до кабіни і подивився на список. Найближчий офіс знаходився на 23 поверсі («а, інтернетчики»), наступний на 25 («малюють щось сидять щоночі») і останнім числився 26 поверх («там взагалі незрозуміло що відбувається»).
Двері ліфта розкрились і охоронець вийшов на 23 поверсі. Двері до кабінету виявились зачиненими. Він тричі постукав але відповіді не було. Перше, що спало на думку молодому охоронцю – мабуть, черговий курить і зачинив за собою двері на ключ.
На всякий випадок він ще посмикав за дверну ручку і пішов далі.
***
Зморщене чоло Рудого вигравіювалось десятками кривих ліній, нагадуючи зміїне кубло. Він забрав руку з рота Марка тільки тоді, коли почув, як кроки охоронця віддалились, а двері ліфта знову відчинились.
- Борода, твій інформатор впевнений, що тут вночі тільки одна людина?, - з нотками прихованої тривоги запитав Рудий в напарника.
- Так. Він постійно надзвонював сюди протягом довгого часу, прикидаючись алкашем. Розпитував, що тут і як. Та і я сам перевіряв це через власні канали. Все ок – це, мабуть, охоронець. Він ще зелений, його я також перевіряв, - відповів Борода, а потім перевів погляд на заляканого Марка. Той не ризикував кричати, оскільки Рудий навів на нього дуло пістолета з глушником.
Але потрібно було якось діяти в цій ситуації, якою критичною вона б не була. Марк спробував напрягти мозок, але в голову чомусь лізли тільки думки про Марію.
- У сейфі пусто, - сказав він, облизуючи розбиту губу, - максимум, що ви там знайдете – це додаткові комплекти навушників…
Чоловіки одночасно глянули на нього. Рудий мовчки підійшов до дверей і почав прислухатись, чи спокійно в коридорі. Борода присів біля Марка і деякий час дивився на нього.
- Я тобі вірю, - зрештою сказав він і підвівся, - Рудий, закругляємось. Скоро ввімкнуть світло.
Вони почали швидко складати ноутбуки на купу, а потім перекладати до чотирьох великих чорних сумок, які принесли з собою.
Марк розумів, що кричати сенсу немає. Вони його не чіпатимуть, поки він їм не заважає. Їхні обличчя покриті маскуванням – все продумано. Весь побитий, він сидів біля сейфа, обхопивши ноги руками і тихо спостерігав за злочинцями. Його серце стало гупати частіше. Здавалось, ніби навіть светр здригається від цих ударів.
***
І Марк, і Марія стояли біля власного будинку. На дворі глибока ніч. Марк підійшов до дівчини і хотів було обійняти її – але вона відвернулась і пішла до дверей, копирснячись у сумці. Марія плакала. Діставши з сумки ключ, вона засунула його в щілину у дверях і потягалась до ручки, щоб відчинити їх. Але в цей момент Марк підбіг до неї ззаду і вхопив за волосся. Він різко притягнув її голову до своїх грудей і прошепотів на вухо «Зрадлива сука», а потім з усієї сили вдарив її об металеві двері. Потім ще раз. Дівчина, немов лялька, театрально впала на асфальт і розкинула руки навсібіч.
Марк підійшов до тіла і присів біля нього. Лагідно провів рукою по русому волоссю.
Праве око вибите і частково викочене в бік, ніс зламаний, а з рота тече цівка крові. Марк поцілив саме туди, куди і хотів, щоб причинити дівчині максимальну біль – у місце, яке розмежувало двері та стіну.
Він затамував подих. На його очах блистіли сльози, готові покотитися по обличчю в будь-який момент. Але він не плаче. Натомість, бере тіло дівчини на руки і заносить у будинок. Перед тим, як зачинити їх, він ще уважно вдивляється у темряву, роздумуючи над тим, чи могли бачити це сусіди.
Не могли. Цього ніхто не бачив. І ніхто не шукав Марію – окрім, звичайно, Дмитра. Дівчина була сиротою, а працювала у невеличкій компанії, яка всього нараховувала чотирьох осіб. Марк потім скаже усім, що вона поїхала за кордон, надішле офіційний лист з її емейла колегам, а також особисті повідомлення в соціальних мережах, в яких буде вибачатись за те, що вона не могла зайти і попрощатись. І всі повірили. Якщо у когось і залишились питання, то вони не давали про це знати. Окрім, звичайно, Дмитра.
***
- Вас привів сюди той підар?
Рудий та Борода, які вже укомплектувались, застигли на місці. Марк став на ноги та посунув на них. Борода тільки зараз зрозумів, що залишив пістолет біля сейфа і той тепер лежав у долоні Марка.
- Руки вгору, - засичав Марк, - швидко!
Горе-грабіжники стояли на місці, як вкопані. Марк навів на них дуло пістолета.
- Вас привів сюди той підар?, - повторив він.
- Заспокойся, друже, - Рудий зробив крок вперед, автоматично підійнявши руки вгору, - про кого ти балакаєш?
Борода вилаявся і зробив те саме. Його цікавило, чи чує їх охоронець. Якщо той досі знаходився на одному з сусідніх поверхів, то це було цілком ймовірним. І як він тільки міг так лоханутись з пістолетом? Схоже, про це саме подумав і його напарник, тому що якби поглядом можна було утворити отвір – то голова Бороди давно вже перетворилася б на друшляк.
Марк повільно йшов на них, міцно тримаючи зброю напоготові. Поліція, скоріше за все, вже зрозуміла, хто вбив Марію. Чоловік міг стільки завгодно думати, що водить правоохоронців за носа, але насправді все виявилось навпаки. Тільки зараз це почало доходити до Марка. Як тільки він підійшов до горе-грабіжників, почувся спочатку гул холодильника, а за секунду – на весь офіс розповсюдилось яскраве світло, яке змусило усіх трьох прищуритись.
Рудий зреагував першим. Він налетів на Марка та повалив його на підлогу. Пістолет вилетів з рук чоловіка. Борода першим добрався до зброї і жадібно охопив її обома руками. За вікном почулися звуки поліцейських сирен.
***
Труп Марії лежав у сусідній кімнаті вже другий тиждень. Спочатку Марк хотів його десь закопати, але не зміг нічого вигадати. Через страх. Йому неймовірно пощастило, що сусіди не побачили момент вбивства, що Марія була сиротою, яка навіть не мала друзів, і що на роботі усі так легко повірили в її раптову зміну місця проживання. Але далі не варто грати з долею і йти на необдумані ризики.
Марк інколи заходив до тієї кімнати і дивився на Марію, пригадуючи день їхнього знайомства. Півроку тому вони зустрілись вперше. Він - молодий та успішний художник, який до цього змінював дівчат так часто, як радіоведучі пісні, вже давно зневірився у тому, що колись таки знайде ту саму, єдину, яка змінить його життя. Вона – молода дівчина, яка працювала агентом з нерухомості, а у вільний від роботи час полюбляла ходити по виставках картин. Так вони і познайомились, на одній з таких презентацій. Марк відразу закохався в Марію, незважаючи на те, що дівчина не була якоюсь особливою (в його рамках). До цього у його ліжко потрапляли тільки дівчини з модельною зовнішністю, які готові були йому відсмоктувати тричі на день тільки заради того, щоб він їх намалював. Марія була інша. Марк відразу відчув її страх перед цим світом та безсилість. Йому одночасно захотілось оберігати її від усього і робити їй боляче. Він подібних думок у нього була така ерекція, яка буває у 14-річних підлітків, які вперше бачать перед собою голу дівчину…
Але час йшов, а Марк не забирав тіло з кімнати. Зрештою, коли зима почала йти на спад, а сніг з реактивною швидкістю зникав з доріг, у будинку стало чути запах мертвяка. Ледве вловимий, але дуже неприємний. І саме тоді Марк вирішив піти на якусь авантюру заради того, щоб не ночувати вдома. Щодня запах ставав все сильнішим та відчутнішим.
Весна близько.
***
Дмитро, той сучий син, все знав. Він трахав Марію, він засовував до її рота свої брудні пальці, а потім кусав її плечі. Марк бачив це - просто зараз перед ним постала ця картина, немов відеофрагмент, який зациклився на повторі. Марія тихо стогне і все сильніше стискає свої кулачки. На її блідому обличчі проступає ніжний рожевий рум’янець.
- Мусора, - констатував факт Рудий, поглядаючи у вікно, - звалюємо. Швидко.
Він вхопив дві сумки і побіг до виходу. Борода стояв біля Марка і тривожно поглядав на нього.
- Про кого він казав? Що за Дмитро?
- Тобі більше усіх потрібно?, - просичав Рудий, стоячи біля дверей, - ходімо!
Марк розплющив очі. З його лоба стікала тепла кров. Він висунув язик і облизався, відчуваючи її мідний смак. Борода стояв перед ним і якось дивно на нього дивився. Марк бачив турботливість у його погляді.
- Суки, - видихнув він, - ви ще жартувати наді мною надумали?
В очах раптово потемніло. Звуки стали тихішими. Сирена, яка завивала за вікном, змовкла.
- Так, а що нам ще робити?, - посміхнувся Дмитро. Він був у елегантному смокінгу, та з бокалом шампанського в руці. Його рот був скривлений у іронічній посмішці, - люблю, знаєш, після сексу пожартувати над кимось.
Марк, тяжко дихаючи, спробував підвестися. Якби можна було якось описати ту біль, яку він відчував, то хіба так «мій мозок чухається». І якщо його почухати – він вибухне, розбризкавши білі тільця на стіну. Від збільшеного тиску з носа Марка пішла кров.
- Ви спали разом?...
Дмитро зітхнув.
- Марі, може ти йому поясниш нарешті?
- З радістю.
Марк чув її голос. Вона жива? Як таке можливо?
Він відчув, як її холодна рука торкається до його закривавленого обличчя.
- Любий…звичайно…звичайно, що ми спали з Дмитром. Невже ти думав, що твоя ревнивість – безпідставна? Я з ним трахалась ще тоді, коли не зустрічалась з тобою. Та що там – якщо казати правду, то наші стосунки з тобою почалися тільки тому, що я тимчасово посварилась з Дімою. Але потім ми знайшли вихід з ситуації. Ти трахав мене, а я кохала його. Ти давав мені гроші, а я проводила час з ним. Нас це влаштовувало. Але тебе…
- Сука. Ти сука.
- Називає мене як хочеш, але таке життя. Ти творча особистість…Тобі тяжко зрозуміти це.
Дмитро підійшов до Марії та пригорнув її до себе. Він насторожено поглянув на Марка, який плакав, розлігшись на підлозі, змішуючи сльози та кров.
- Ходімо, Марі.
- Нікуди…ви…блядь…не підете…
***
- Ми підемо, - сказав переляканий Борода, - але ти залишайся краще тут.
Марк заревів і звівся на ноги. Це було не так легко, як йому хотілось, але лють надавала йому сил. Перший його крок видався недолугим, але другий став чіткішим. Від горе-грабіжників його відділяли якісь десять метрів.
Рудий відкрив двері та склав у коридорі награбоване. Його страх як налякало те, що відбувалось з цим чоловіком. Можливо, вони відбили йому мізки? Подібного він ще ніколи не бачив. Все скидалось на те, що цей нічний оператор – психічно хворий. До того ж, у нього шизофренія. З ким, чорт забирай, він розмовляв щойно?
- Борода, зачиняй двері!
Запрацював ліфт. Серце Рудого стиснулось. Поліція вже тут. Вони піднімаються.
***
Марк, немов ганчір’яна лялька, біг до Рудого з Бородою, викинувши вперед руки. Він був схожий на гравця футбольної команди, який відбігав усі 90 хвилин, а тепер у ньому прокинулось друге дихання. Він знав, що йому потрібно. Вони прийшли по насміхатись над ним, але не на того натрапили. За усе потрібно платити. Зараз вони заплатять за свою брехню і зраду. Потрібно лише добігти до них…
Але у нього не вийшло. За мить до того, як Борода зачинить двері до офісу, а з ліфту вийде три поліцейських та охоронець, ліва нога Марка стане на блювотіння, яке він же і залишив по собі. Його тіло похитнеться, немов на льоду, спробує зберегти рівновагу, але марно. Ноги підкошуються у лівий бік, а тулуб повертається направо і натикається на один з робочих столів, кутик якого приймає на себе скроню Марка. Той бачив, що його голова несеться на гострий край, але нічого не міг з цим вдіяти. На мить йому захотілось вибачити Марії її зраду та продовжити їхні стосунки. З ким не буває, зрештою! Невже сила кохання програє силі зради?
Але ж вона не кохала мене, подумав Марк в ту секунду, коли відбулась зустріч його скроні та кутику стола. Його очі закотились, а з роту виплеснувся якийсь звук, схожий на «гик». Зрештою, його тіло повалилось і він більше не рухався. Борода, який бачив це у отвір між дверима, скривився. Їхня з напарником авантюра закінчилась.
- У нас гості, - змучено кинув Рудий.
До них повільно прямували копи, виставивши вперед пістолети.
