Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43641
Рецензій: 85047

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 29-03-2016
Взялась за книгу та й читати не змогла. Навіщо читати людям приреченим на смерть? Навіщо накопичувати знання, вчити нові слова, оволодівати новими мовами, коли можливо, я навіть не довчу цієї іноземної мови до третьої дієвідміни, до синтаксису.
Жбурнула книгу об стіну. Ніхто навіть не з’явився і не обізвався, і це у ізоляторі виправної колонії. Мені хотілося зчинити ґвалт, шквал, тарарам, метушню, галас, але не було сил навіть встати з шконки. Навіть очі я заплющити не змогла. Вони були такі сухі. Я завмерла і мені здавалося , що я відчуваю як тіло моє розкладається, тліє. Випадає волосся, шкіра стає слизом і по мені повзають хробаки. Лиш кістяк – непереможний, неподріблений, любистівський. Що ж виходить? Не кров головна у людині, не вона збережеться, а лиш кістка. Біла кістка, блакитна кров. Не помічаю як засинаю, як прокидаюсь, не помічаю, що живу.
Якийсь день, якийсь час. Сиджу і слідкую за сонячним прямокутником, що рухається по брудній підлозі. Десь там сонячний день, а в мене лиш прямокутник і той погратований. Сонце потихеньку підкрадається до моїх ніг, як лагідний котик. Там, де  на мить завмирає прямокутник,  над ним кружляє в тріумфальному танку стовп пилюки. Я чекаю поки вони з єднаються зі мною, я боюсь  дихнути аби не злякати цей ансамбль. Я так давно не бачила сонця, я так давно не йшла за сонцем. В цьому лазареті я навіть не ходила, я як звір кинутий у клітину, який нікому не потрібний, кинутий помирати у своєму лайні. Ось-ось сонце до мене дійде, нагріє і поцілує, сиджу, мов загіпнотизована.
Ярило-батько…Згадується всіляка великосвітська дурня, якою ми страждали з Владеком. Був час, коли стало модно шукати дворянське походження, малювати генеалогічне дерево, записуватись у дворянські клуби і давати бали з віденськими вальсами.  У мене з деревом був повний гуд, така деревина була, що ого-ого!
За лаштунками імпровізованих балів, що зазвичай відбувалися у вчорашніх Будинках піонерів-офіцерів,  кавалєри ужиралися спиртним, яке коштувало несусвітні гроші, або, на манір усіляких жовтих оповідань позаминулого сторіччя, ґвалтували дебютанток.
Навіть сюди дістало сонце. Напевне весна. І ось уже я у призмі-паралелепіпеді сонячного світла і пилу. Пил -  це рештки людської шкіри. Ви знали? Чим більше людей на землі народилось і померло - тим більше пилу. Я – Рада Любисток у  сонячному сяйві, а навколо мене кружляють частинки померлих і можливо ще живих людей, я не одна. Кружляємо в танку.

Початок кінця

- Потанцюємо?Дозвольте Вас запросити? Поки палає вогнище і гріє пісок, на якому я приготую каву. Пориньмо, у вир пристрасного танку.
- Але ж , Ви обіцяли каву, до того ж я незграбно танцюю та не дуже добре себе почуваю.
- О, не відмовляйте мені, пресвітла, ясновельможна пані! Я мав честь бачити Вас на віденському балу, який давав мер міста? Мені здається знайомим Ваш стан і лик.
Він рвонув мене за руку і я просто, як іграшка, опинилася в його обіймах. І відразу відчула  неймовірну магнетичну і фізичну силу цього чоловіка. Я дійсно була лиш безвільним тілом у його руках.
Так продовжувалось все наше знайомство. Він ніби прив’язав мене до цього будинку. Того ж дня  я спробувала танці, каву на піску, кокаїн і груповий секс. Я цілий тиждень продвижнячила на цій хаті.  
Додому повернулася не шикарна дівчинка у білій курточці, а брудна шльондра з трусами в кармані. Брудна, зла шльондра. Зла  на світ, що обдурив,на світ, який без наркоти здавався не світом, а лиш сірою оболонкою, через яку можна вирватись, якщо штрикнути голкою в вену. Я завжди знала, що справа в крові, а у крові присмак заліза.
Вдома мене чекало повне ігнорування. Холодна , чужа квартира. Холодна , чужа людина.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 30-03-2016

Тепер відчуваю,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 29-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.39330291748047 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …
Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …