Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44633
Рецензій: 87339

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Без їжі

© Tetiana, 28-03-2016
Усе ніби навмисне намірялося завадити їй: пачка горішків, що визирала з незастібнутої сумки пасажира поруч, бігборд із зображенням запеченої курки, запах лаваша, шматок брудного м’яса в зубах приблудного пса. Закохані парочки на лавках прикрашали свій будень теплими поцілунками і кавою з теплою випічкою, мале дівча облизувало льодяник і спостерігало, як голуби жадібно скльовують крихти. Аромати піци, борщу, булочок розтинали вулиці – місто жило, місто дихало, місто їло. Євгенія – майже ні.
Вона вже звикла їсти мало і рідко, їй це подобалося. Почувалася легко, і кожне відчуття переживала глибше – не зосереджуючись на їжі, вона зосередилася на собі. Припинивши сприймати їжу як атрибут свята, будні теж перетворила на свята. Це був дивовожний діалог із собою, новий рівень гри, який ще треба було здолати. І вона долала його успішно, проте іноді брудний шматок у зубах приблудного пса чи випадковий погляд на вітрину з тістечками трощили гармонійний стан і пригнічували аж до фізичного болю.
Євгенка гарнішала – ураз схудле обличчя відкривало в ній нову людину, а все несподівано нове з першого погляду видається гарним. Тепер, зазираючи у дзеркало, вона бачила іншу людину – вольову, загадкову. І ця людина пливла днями і ночами, і тільки запахи міських вулиць – нав’язливі,  всюдисущі, густі, ароматні, нахабні – переслідували її.
…Тоді був квітень, але квітів ніхто не купував, і хазяйці довелося закрити магазин, де  Євгенка продавала квіти. Шукати у пам’яті відлуння гуманітарної освіти, щоб кидатися у вир співбесід і боротися за своє місце під сонцем, Євгенці не хотілося, і вона вирішила взяти перерву. На перший час зарплати її чоловіка мало би вистачити, аби більш-менш безтурботно пожити якийсь час .
– Ти не турбуйся, протримаємося. Відпочинь, – сказав Тимофій, почувши звістку. – Побудеш удома, візьмешся за облаштування родинного побуту. А надумаєш, щось пошукаєш собі.
Тимофій і справді тішився з того, що дружина нарешті побуде вдома. Тепер вона матиме час тримати квартиру в порядку і зустрічати його з роботи теплою вечерею. А ще ж лишиться час на самовдосконалення, може, перестане сумувати, що нічого не бачить і нікуди не ходить: тепер матиме вдосталь часу.
Євгенка нудилася без роботи так само, як і тоді, коли вона працювала. Вона тепер мала багато часу, але, як на зло, нікуди не хотілося йти. Афіші виставок і концертів раптом перестали привертати її увагу, і вона навіть не дивилася, хто куди приїхав, хто що презентує. Євгенку хвилювала ця апатія, але вона все ще сподівалася, що на самоті вона зможе повернутися до творчості. Адже творчість завжди твориться тільки на самоті.
Найщасливішим моментом кожного дня стало повернення Тимофія з роботи. Часом роздратований, а часом задоволений, він щовечора рівно о сьомій повертався додому з передчуттям: а що його дружина приготує сьогодні?
І вона готувала – запікала м’ясо, рибу, тушкувала овочі, варила супи, вигадувала соуси, начинки для пирогів, салати, креми для тортів… Варила компоти, начиняла перець, крутила рулети, маринувала гриби, сама готувала коржі для лазаньї, домашній майонез. І непояснювана радість сповнювала її серце, коли Тимофій споживав усе те, а Євгенка із захватом і навіть деяким збудженням розглядала, як надтріскується ягідка на зубах чоловіка, як швидко зникають у порожнині його рота шматочки смаженого м’яса.
Потім він їй розповідав, як минув його день. Що сталося з нею, він не розпитував – що може статися з домогосподаркою, найбільша пригода дня якої – знижка в супермаркеті? Якби ж то вони ще були знайомі з сусідами, може, Євгенка могла б насолоджуватися сумнівною втіхою пліткування, але ж ні, в цю квартиру вона переселилися відносно нещодавно, а як зазнайомитися із сусідами і чи взагалі це потрібно, Євгенка не знала. Однак Тимофій помітив, що дружина немов порожніє всередині, а зовні – круглішає. І тоді він вирішив, що час подумати про дітей.
Він не знав, як про це говорять в інших родинах, як зважуються на такий крок. І що треба робити – які здати аналізи? Де записатися на курси? Чи на ці курси обов’язково треба ходити удвох?
Та спершу треба було поговорити з Євгенкою.
Євгенка й сама думала про дитину: спершу ненав’язливо припускала, що ось вони з Тимофієм уже два роки в шлюбі, невдовзі, може, й у них з’являться діти. Але якось ніхто з них не починав про це розмов, вони й далі кохалися захищено, і всіх усе влаштовувало. Та рано чи пізно розмова мусила відбутися, і першим про це заговорив Тимофій. Він обрав для цього дуже вдалий момент у дуже вдалий вечір – смачна вечеря, тепла розмова, непоспішливий секс. Коли Євгенка вже відвернулася до стіни, щоб заснути, Тимофій сказав їй на вухо:
- Ну що, кохана, коли вже збацаємо малого?
Кажуть, що деякі жінки, почувши такі слова від свого обранця, відчувають радісну тривогу і тремтіння усередині. Але таких жінок мало, бо зазвичай про дітей починають розмову саме вони і, отримавши дозвіл, радіють якоюсь своєю, недосяжною для чоловіків радістю. Євгенка не відчула нічого, а проте легко і без вагань відповіла, повернувшись обличчям до чоловіка:
- Я теж хочу цього. Я готова.
Коли вони дізналися, що Євгенка вагітна, Тимофій на радощах повів дружину в ресторан, де вони мало говорили і, природно, не вживали алкоголю, але пишно і різноманітно заїдали свою радість.

- Мамо, у нас новини, – почала Євгенка, коли усі домашні вмостилися за родинний стіл. Усі, крім мами: вона, як завжди, схилилася над плитою, де все парувало і шкварчало, вибухаючи феєрверками запахів.
- Так, ще хвилиночку, – відповіла Зінаїда Олегівна, – я тут ще трохи, а ти тим часом підклади щось Тимочкові: он же і салат, і котлети, і ніжка, а зараз я ще голубців підкладу.
- Тату! – скрикнула Євгенка, – тобі ж не можна смаженого! Ну нащо ти береш, ми ж усі тебе просимо: стеж за здоров’ям, рівень цукру ж недавно знову піднявся!
- Та я трохи, шматочок не завадить, – Матвій Іванович поклав на тарілку дві котлети і вже нахромив на виделку куряче стегно.
- Пані Зінаїдо, присядьте, не клопочіться,  – попросив Тимофій.  – Наші новини важливі.
- Так, звісно, – Зінаїда Олегівна відгукнулася на прохання улюбленого зятя й опустилася на стілець, дещо нервово позираючи на каструлю з голубцями. – Ой, а Жанну кликав хтось до столу? Жанно! Ходи їсти!
- Та вона все одно не їстиме, хоче схуднути, – байдуже сказав Матвій Іванович. – До сорока восьми кілограмів. Не розумію, чому саме до сорока восьми…
- І я ж уже говорила з нею, що то все від лукавого, що вона має нормальний вигляд, що це нездорово – нічого не їсти, але їй байдуже – увіткнеться в монітор і нікого не слухає. Добре хоч зять прихильно ставиться до моїх кулінарних старань, – усміхнулася пані Зінаїда.
- А я? Хіба я неприхильно ставлюся?  – спитав Матвій Іванович жуючи, аж всі розсміялися.
- Тобі не можна! Тобі з цього нічого не можна! Я ж тобі окремо все готую дієтичне, а ти все їси і їси, аж на нерви діє, чесне слово! – враз обурилася Зінаїда Олегівна.
- То, мамо, не треба було так все життя так багато готувати, щоб… – почала Євгенка і затнулася.
Ніхто не звернув увагу на те, що вона не закінчила – пані Зінаїда поставила на стіл голубці.
Врешті, на прохання Тимофія, сетра Євгенки Жанна теж приєдналася до столу, погодившись хіба чаю випити. Була вона худорлява і дуже гарна з лиця, але якась нервова, незговірлива. От і тепер вона мала роздратований вигляд через те, що її відірвали від якогось важливого заняття.
- Мамо, якщо все складеться добре, а ми на це сподіваємося, невдовзі ви станете бабусею і дідусем, – нарешті промовила Євгенка.
- Слава богу! Яка чудова новина!
- Та ти що! А який термін?
- Вітаю вас! Ми дуже раді! Тільки ж нікому не кажіть поки що!  – посипалося.
Щаслива звістка окрилила кожного. За вечерею обговорювали, як тепер зміниться їхнє життя, коли планують повідомити батькам Тимофія, друзям, згадували, хто зі знайомих де народжував. Зінаїда Олегівна майже нічого не їла – «доки готувала».
Після вечері Євгенка прилягла до матері.
- Мені страшно, – сказала вона. – Не знаю, як налаштуватися, а думала, що ніби готова.
- Не бійся, біль забудеться. Усі те проходять, і ти пройдеш з Божою поміччю.
- Та я не тільки болю боюся. Як все це буде? Чи впораюсь? Як ти на цілих двох наважилася? – Євгенка ще міцніш притулилася до матері, але вона нічого не відповіла: заснула, зморена цілоденним приготуванням.
Вагітність далась Євгенці нелегко: їй не судилося уникнути токсикозу, її нудило практично від усього, а особливо чомусь від маминих страв. Вона не могла навіть думати про рибу, м’ясо, запахи сиру зводили її з розуму. Відтак, стало важче перебувати на кухні, і Тимофієві вечері помітно втратили своє різноманіття. Менш різноманітним стало їхнє і без того не дуже веселе дозвілля, розмови. Зовні Євгенка трохи змарніла, живота ще не було видно, на цій стадії вагітності Тимофій не почував замилування від того, що скоро на світ з’явиться їхній нащадок.
Здається, минула вічність, коли Євгенка довідалася, що чекає доньку. Тимофієві не вдалося приховати розчарування, хоч він і намагався це зробити. «Яка різниця: головне, що дитя нормально розвивається», – підтримав дружину, але вона помітила, як опустилися кутики його губ після того, як він помилився на її питання: «вгадай, хто в нас?».
Малеча народилася передчасно, але все обійшлося без ускладнень. Через пекло самостійного виховання (через постійну зайнятість чоловіка Євгенка розуміла, що воно таки буде самостійним), подружжя вирішило, що мати з Елею поки поживуть в Елиних батьків. Переселившись в батьківську хату, Євгенка тривожилась, що між нею й чоловіком можуть охолонути стосунки, але ці побоювання швидко розвіялися, і вона намагалася не зосереджуватися на тому, що спокійний сон для неї виявився важливішим, ніж смуток за чоловіком.
Тимофій приїздив за найменшої нагоди – Євгенка виносила малечу до татка, коли той переступав поріг будинку. Він цілував обох, улюлюкав до дитини, а потім родинну ідилію порушувала Зінаїда Олегівна, припрошуючи до столу. Ніби за помахом чарівної палички Тимофій забував на якийсь час про мету свого візиту і припадав до страв. Іноді Євгенці здавалося, що візит, власне, має дві мети: побачити доцю і наїстися від пуза. Спостерігаючи за матір’ю і чоловіком, вона усвідомлювала, якою хотів би бачити її рідний чоловік – приязною, турботливою і гостинною кухаркою. Дивувалася: як так могло вийти, що я полюбила його?
Еля росла рухливою і допитливою дитиною, але одне пригнічувало батьків – вона майже нічого не їла. Кожне годування супроводжувалося протестом, випльовуванням, а коли врешті їжа потрапляла до ротика, мала починала ридати. Батьки вже намагалися відволікати її увагу як могли, та все ж, щойно Еля відчувала запах молока чи кашки, дитину було не впізнати – вона вся червоніла, тремтіла і голосила, здригаючись від своєї беззахисності перед ненависною процедурою. Вона не так боялася уколів, як ложки, що наближалася до її обличчя. Євгенка знесилилася, кожне годування перетворилося на жахіття. Добре що мама допомагала – іноді Євгенка в сльозах виходила на балкон і зачинялася зсередини, поки мала верещала над перевернутою тарілкою.
Зінаїда Олегівна не звикла підкорюватися – хай як мала лементувала, все ж кілька ложок їдла їй завжди доводилося проковтнути. Євгенка не могла дивитися на ці щоденні муки, але подумки почувалася вдячною, що їй самій не довелося цього робити. Мало-помалу справи налагодилися, але вже за традицією місяць за місяцем Зінаїда Олегівна годувала онуку.
- З’їж пюрешки, ну ж бо, давай, – прохала малечу.
- А що в нас тут? Та це ж смачненький сирок! Відкривай ротика, Елю, відкривай, ось так… Молодець!
- Уже два роки козачці, а вона так кепсько їсть! Ну що ти будеш робити! Елюню, спробуй рибки, вона корисна і смачна!
- Не хооочу! Ну баааа, ну будь ласка! – звично вередувала Еля, але вже звикла до того, що доведеться підкоритися, тому приречено відколупала шматочок.
І риба їй сподобалася! Здається, такого вона ще не куштувала! Шматочок за шматком, Еля на радість бабусі й мамі з’їла майже піврибинки. Але увечері їй стало зле.
А вранці вона опинилася при смерті.
«Харчове отруєння рибою у двох випадках зі ста має летальні наслідки», – читала Євгенка під дверима реанімації. У двох випадках зі ста.
Як ніколи досі, їй захотілося бути такою, як всі. Бути однією з тиз 98 випадків. Ніколи нічим не вирізнятися, тільки б пережити цей жах… «Як можна було дати дитині рибу?» – без упину лунали в голові звинувачення роздратованих лікарів. Слухаючи це, їй хотілося вкоротити собі віку від безсилля і жаху, що оселився у кожній думці. Втупившись бездумним поглядом у двері реанімації, вона стояла і чекала допомоги ніздвідки. Почула якийсь рух у кінці коридора і побачила чоловіка – втомлений Тимофій наближався до неї.
«А раптом усе ще буде добре?» – подумала Євгенка, але сльози випередили цю думку. Дивлячись, як чоловік іде до неї, Євгенка уперше за ці три дні горя відчула бодай якесь полегшення від того, що вона була не сама. Але коли Тимофій уже стояв близько, вона прочитала у погляді докір – той самий, що його виголосили лікарі. «Як можна було таке допустити?» – говорили очі чоловіка.
Ніколи досі не було між ними такої прірви, як того вечора.
І все ж життя зазвичай тільки натякає на винятковість своїх підопічних, а затим швидко знімає ілюзію «особливості». Як і Євгенка з Тимофієм, Еля належала до більшості. Вона вижила.

Усе ніби навмисне намірялося завадити Євгенці: пачка горішків, що визирала з незастібнутої сумки пасажира поруч, бігборд із зображенням запеченої курки, запах лаваша, шматок брудного м’яса в зубах приблудного пса. Закохані парочки на лавках прикрашали свій будень теплими поцілунками і кавою з теплою випічкою, мале дівча облизувало льодяник і спостерігало, як голуби жадібно скльовують крихти. Аромати піци, борщу, булочок розтинали вулиці – місто жило, місто дихало, місто їло. Євгенія – майже ні. Відірвавши врешті погляд від пачки горішків у чужій сумці, Євгенія подумки добирала слова, якими розповість чоловікові про свою успішну співбесіду на посаду редактора сайту «Дім. Сад. Город». Платять небагато, та все ж вона має трохи досвіду, а головне – їй цікаво.  Шкода тільки, що тихцем пішла на співбесіду, не попередивши чоловіка. Трамвай спинявся на кінцевій. Але навіть не це перервало Євгенчині роздуми: крізь запилене вікно вона помітила, як її Еля, що чекала на матусю біля татуся, відірвала величезний шматок від булки і силується запхати його до рота. «Таким величезним шматком можна подавитися», – мороз пройшовся всім тілом. Євгенка вискочила з трамваю, підбігла до Ельки, яка від несподіванки виплюнула кусень – і зграя голубів умить розтерзала його.
- Привіт, кохана! – усміхнувся Тимофій. Він не очікував такої нервової з’яви дружини, але вже знав, чим її потішить. Знайомі пообіцяли замовити за неї слівце – один телеканал саме шукав редактора кулінарної програми.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Щось Ви на новачка не тягнете. :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 29-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 28-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 28-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82514810562134 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …