Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43641
Рецензій: 85047

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 23-03-2016
Я подивилася як вкладається асфальт, так щоб через півроку ремонтувати ще раз. Довго витримувати запах асфальту не було сил і я відійшла від зупинки, від шуму і гамору. Видно все ж таки прийдеться ловити машину, бо жодна маршрутка не пройшла у потрібному мені напрямку. Я підняла руку і зажмурилась від сонця.  
Відкрила очі від скреготу шин. Цей звуковий спец ефект ніяк не відрізнявся від кінематографічних аналогів, правда подейкували, що в нас, за підтримки мого ж таки всесущого батька, тренувалась одна з найкращих команд каскадерів. Від зажмурених повік перед очима попливли  різноманітні плями. Мені так це подобалось, що я мимоволі посміхнулась.
- Куди везти, красуне?- по-своєму відреагував на мою посмішку водій.
- Карачуни, на вулицю Шекспіра Вільгельма, - пишномовно вимовила я.
- Доставим, хоч до Йоркширу, хоч до Воркширу.
- Скільки?
- На місці розберемось, може домовимся на поцілунку, - тоді мені це здалося дотепним і я впурхнула на заднє сидіння.
Вже тут роздивилася, що моя карета - це старенька, але тюнингована бєха, і в комплекті до кучера-водія додається лакей, який радісно посміхався мені, намагаючись придвинутись ближче, бо ми вдвох опинились на задньому сидінні.
- Куди подорожує чарівна леді? – манірно, дотримуючись реноме кучера, запитав водій.
- З візитом до графині Камберлендської, - відповіла я в тон.
- Шарман, шарман! – весело зареготав мій «лакей».
- Мадам надає перевагу класиці чи її слух можна  образити «савєцким» роком?
- Тільки класика!
- Поважаю! І по заявкам держтелерадіо – рок!
Ось так невимушено перекидаючись фразочками ми їхали по вузьких вуличках нашого міста. Ці вузькі вулички робочих  селищ, що утворювались навколо шахти чи рудника, а потім злились у єдине місто, з однією центральною магістраллю, найдовшою в цій частині світу, означали, що ми вже досить  віддалилися від центру.  Тут, на задвірках, не діставали асфальтоукладочні котки, прибиральні і мийні машини, тут панували червона пилюка, весела зелень і гашене вапно, яким господарі намагались витравити червону пилюку.
-   Мадемуазель не бажає завітати до нас в картину галерею? Виїзна композиція Лувру блідне поруч з нашими зразками сучасного мистецтва. До речі, мене звуть Семен, а хлопчика поруч звуть Андрій. Але він себе називає Ендрю. Якого дідька? Га, малий? Якісь дивні фантазії! А яке ім’я носить сонцесяйна  інфанта?
Пропозиція була несподіваною і привабливою. З хлопцями було так весело і невимушено. Я вже не мучилася сумнівами, що маю віддати конспект Тані. Це ж для тієї Тані видумуй пояснення, чому я його затримала, вибачайся казна за що. Чи й не велика цяця та Таня з її конспектом.
- Мовчання –знак на згоду? О загадкова леді, яка не має ім’я. Або ім’я її тайна, що не пристало  знати простим смертним , Семену і Андрію.
Назвати своє ім’я я не могла, я соромилась його, я боялась, що за цим ім’ям зрозуміють чия я донька, і тому ляпнула перше, яке мені прийшло на язик:
- Емма, до ваших послуг! –прозвучало це так, що хлопці виразно хмикнули, а я залилася фарбою, ніби і на мої щоки натрусили червоної пилюки та й розмазали по всьому виду.
- Ми радо скористаємось цими послугами, а тепер подивіться наліво – там видно живописний провулок, тут ще козак Мамай гуляв, а направо не дивіться, воно вам не пригодиться.
Ми заїхали у компактний дворик. Тут з білої силікатної цегли було вимуровано ніби дві башточки. У першій башті знизу був гараж, а на другому поверсі, судячи з великих вікон, кімната. А друга башта була власне будинком. Між ними мався перехід. У дворі було чисто, але видно було що тут немає господині, бо не видно було ані квіточки, ані якоїсь прикраси. Нічого що робило б цей двір схожим на  домашнє житло.
Машину прилаштували в гараж. А потім прямо з гаража піднялися на другий поверх башточки. Хто його знає, ким був  невідомий архітектор цього будинку, але він мав багату фантазію і не мізерні статки, бо друга кімната вражала. Це була майстерня художника. Три стіни мали величезні вікна, які були завішані легкою світлою тканиною зовсім не схожою на радянські тюлі або турецькі дешеві шторки, що зараз вішали скрізь. До того ж і карнизи на яких трималася тканина були незвичайні. Мідні, з чудернацькими загогулинами,  з якимись кільцями, що утримували тканину. Сонце зараз стояло високо і  світло падало рівномірно, на тканині проступали ледь видні золотаві візерунки. Стіна ж яка була без вікна була завішана картинами. Маленькими мініатюрами, що оточували одну велику картину. На тій великій було зображене –вікно. Точнісінько таке саме, як  три інші у цій кімнаті. Тільки у це вікно зазирала якась страхітлива примара. Спочатку здавалося, що то пляма, просто чорна пляма, але коли зробиш крок до цього вікна можна роздивитись і пащу, і ніс, і безумні очі чогось такого, що заглядає тобі в душу зі світлого вікна.
Вражала чистота і вишуканість. Підлога була пофарбована у білий колір. Так блищала, що страшно було ставати на неї. Біля одного з вікон стояв мольберт з фарбами і усіляке незрозуміле приладдя художника. Але складалося враження, що все воно нове, бо не було ні плям, ні брудних віхтів, що притаманні образу маляра, який розводе фарби, миє пензлі і ще там щось мазюкає на палітрі.
У проміжках  вікон стояли деякі меблі. Теж не з цього життя. Каркаси були білі, в обшивка золотава. Таких було два стільця і канапка. Навіть не канапка, а якась софа, з подушками-думками, що манірно звисали китицями.
Семен порухом руки запросив мене до стіни з картинами.
- Леді, зверніть увагу на мініатюри, вони допоможуть зрозуміти зміст картини, що є центром експозиції! Починайте дивитись з самої першої у верхньому ряду і звичайно вибирайте той кут зору, що буде вам зручніший. Можна за навісити вікна, ну якщо звичайно у вас чисті руки і думки, а я поки що покличу господаря.
- Дуже цікаво!- я не очікувала, що з отієї діяльної весни можу потрапити у таке зачароване місце, як Аліса у нірку до кролика, я ще щось хотіла запитати, але мій співрозмовник вже вийшов, тільки гаркнувши з-за дверей:
- Андріан, не бузи!
Я повернулася подивитися на Андрія і можливо запитати у нього про картини, але сам хлопець  теж являв собою цікаву картину.  Він дивився на мене якимсь засклянілим поглядом, мені аж лячно стало, а в нього ледь слина не капала, так здавалось йому звело всю лицеву мускулатуру. Я повернулась до картин. На перший погляд це були  пейзажі намальовані якоюсь дивною манерою, з дрібних і великих рисочок, складалися дерева , кущі, але якщо придивитись уважніше, то з якоїсь гілки виглядали очі або ікла отієї потвори, що дивилася у вікно. Я спробувала оглянути всі  мініатюри, але було дуже важке враження, повернулась до Андрія:
- А Вам подобається?
- Ага! – відповів він і підібрав слюни.
- Ви знайомі з автором? Хто він?
- Ага! Він – Кєп!  
Не зосередившись на одному малюнку, очима я бігала по всіх, і вже за хвилинку все замигтіло перед очима чорно-білою пеленою. Страшно було присісти на ці музейні стільці, не було об що опертись, не було в кого просити допомоги чи хоч склянку води.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 23-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4189338684082 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …
Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …