Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43641
Рецензій: 85047

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Приступка

© Сергій Вікторович, 19-03-2016

Квитків до Запоріжжя не було, то ж довелося їхати потягом до Дніпропетровська, а далі автобусом до місця призначення. Швидко впорався зі справами і вирішив пішки пройтися  містом до вокзалу.
Коли чув назву Запоріжжя то на пам'ять приходило не саме місто, а незаймані степи запорізького краю. Згадувалося як я малим бреду ковилом, який сягає мені трохи вище плеч. Вітер колише траву і котить полем сиві хвилі, а я малий пливу ними до могили, на якій бовваніє кам’яна баба, мов матрос до безлюдного острова в океані. Може тому, що саме місто  з дитинства не пам’ятав.
Для мене Запоріжжя завжди було символом козацької волі. Та в місті нічого не нагадує про козаків. Хоча ні. Вздовж Дніпра, від Дніпрогесу до вокзалу тягнеться проспект Леніна. Всі вулиці окрім двох, які перетинають центральний проспект, названі на честь чекістів, що боролися з Махном. Про це нагадують меморіальні дошки на кожному розі. Хоч одного нащадка козаків та все ж згадують. І як довершення абсурду площа свободи, яку вінчає символ цієї свободи – пам’ятник Дзержинському.
Не в найкращому гуморі прийшов на вокзал. Колись давним давно у популярній пісні співалося: « Города где я бывал / по которым тосковал / мне знакомы от стен и до крыш …».  Я більшість міст, в яких бував, пам’ятав лише по вокзалах. При слові вокзал завжди відчував запах та страх. Майже всі вокзали пахли однаково – креозотом, яким були просочені дерев’яні шпали, якоюсь дивною сумішшю диму та вугільного пилу,  приміщенням, що не провітрюється та хлоркою, з якою мили зали очікування. І чим меншим був зал очікування, тим сильніше пахла хлорка. Першим страхом був паровоз. Мені й досі іноді сниться це страхіття. Паровоз гарячий, від нього вверх піднімається повітря і тому він не має чітких обрисів. Він неначе примара запливає на перон. Та ще й батьки страхають: « Не підходь близько, бо затягне». Та  саме страшне гудок. Тоді не було радіозв’язку між локомотивом та диспетчерами, тому машиністи сповіщали про прибуття гудком. Щоб оце величезне примарне страхіття, що рявкає так, що кров холоне, не затягло, я щосили охоплюю батькову ногу, втикаюсь в неї обличчям і  закриваю очі.
А другим страхом, був страх загубити батьків. Щоб ми не пустували, нам розповідали страшні історії, про неслухняних дітей, які загубилися на вокзалі. І коли я малим опинявся на вокзалах мене завжди охоплював тваринний страх загубитися. А особливо запам’ятався один випадок. Не знаю на якому це було вокзалі, але нам треба  дуже швидко пересісти із швидкого потягу на місцевий, як тоді казали, на робочий. Тато з мамою та я з братом біжимо підземним переходом. Закінчується старий перехід і починається новий. З якогось дива підлога нового переходу на приступку нижча. Я не помічаю цю приступку, спотикаюсь і падаю на підлогу. В душі холоне кров: «Ну все! Тепер точно відстану та загублюсь». Із стану заціпеніння мене виводить батько. Хапає за шкірки, ставить на ноги, дає повчального запотиличника: « Дивись під ноги»!  Мене душать сльози образи та болю, але сильніше за все страх. Я вскакую підхоплюю торбинки і чимдуж біжу за мамою та братом.
Зараз вокзали пахнуть по іншому. Дерев’яні шпали змінили на бетонні, які нічим не пахнуть. Паровози змінили електровози. Тепер немає того специфічного запаху вугілля та диму. А зали очікувань миють сучасними порошками, які пахнуть зовсім по іншому. Все це я відзначив коли прийшов на вокзал в Запоріжжі. Найсильніше пахло пережареною олією з численних генделиків, що обсіли привокзальну площу. Хотілося їсти. В одному з таких генделиків купив перепічок та пляшку пива. Потяг, на який я придбав квиток, мав прибути десь за годину на останню колію.  Йду собі підземним переходом, жую доволі смачний кулінарний виріб, засьорбую з горла пивом, та й розмірковую про міста та вокзали. Раптом нога провалюється кудись у безодню. Щоб втримати рівновагу замахав руками тай упустив перепічку. Обертаюся – приступка. Та сама! Так це було тут в Запоріжжі!
З боку, зі східців що ведуть з перону, вийшла жінка з відром та шваброю. Її увагу привернув пристойно одягнений імпозантний чолов’яга, з ледь посивілими скронями,  що стояв з пляшкою пива і з невимовною тугою дивиться на недоїдену перепічку. Ця картина так заворожила жінку, що вона забула про приступку і її відро загуркотіло на весь перехід. Цей звук повернув мене до реальності, я підняв рештки перепічки, щоб вкинути її в смітник і вже в доброму гуморі пішов чекати потягу.

Запоріжжя 2005 рік.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Viktoria Jichova, 20-03-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 20-03-2016

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 20-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50116014480591 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …
Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …