Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45774
Рецензій: 89563

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Не забуваймо хто ми

© Василь Шляхтич, 19-03-2016

Тато. Мої тато. Коли думаю про своє минуле, весь час налітають мене думки – слова висказані моїм татом з великою терпеливістю, з гідним пошани наголосом. Бувало, що наголос був накладений на цілі речення, не тільки слова. Це виглядало так. Коли тато хотіли підкреслити, що те, що вони у той момент говорять є дуже важне, їх голос набирав сили і звучав для всіх, яки його слухали гучністю того, що вони тоді переживали. Говорили вони не лиш про своє життя. Говорили про життя села, в якому родились вони, їх діди  і я , а також про життя та історію нашого великого народу. Хоч вони закінчили тільки початкову школу, про своє, про наше, могли говорити цілими днями, а ті, що їх слухали захоплювалися  їх мудрістю, вмінням їхнього оповідання.
Слова мого тата тепер, коли їх нема, коли їхнє тіло лежить у могилі біля тіла моєї мами і бабці на чужій піщаній землі,  набирають іншого змісту. Часто роздумую над нещасним, а все таки повним віри і надії їхнім життям. Щойно нині стаю спроможним зрозуміти де яки їх рішення. Мої  відносини до них стають ще більш позитивними тепер, коли їх вже нема.
Коли у 1958 році померли мої бабця, мама мого тата – Марселя Шляхтич, тато замовили і поставили на могилі пам’ятник . Хто не знає, скаже, що це нормальне, бо він  такий,  як всі інші на околишніх гробах. На всіх написи польськими буквами (бо тоді тут на чужині в тамті часи важко було відважитися на написи на пам’ятній дошці кирилицею), на всіх до хреста , який очолює пам’ятник є прибитий розп’ятий Ісус. Але тільки на пам’ятній дошці моєї бабці є написане  ur. w Uluczu, тобто народжена в Улючі.
Улюч. Село моїх дідів і прадідів. Село моїх батьків. Моє село. Наше село. Село, в якому стоїть по нинішній день найстарша деревна церква на нинішніх землях Польщі, а які є етнічними руськими , тобто українськими .Вона побудована у 1510 році. Через рік наші люди будуть відзначати 500 роковини її побудови.
В тому ж Улючі народився Михайло Вербицький – автор мелодії до нашого народного гімну „Ще не вмерла Україна...”  Хоч правду кажучи, коли я народився Улюча вже не було. Про все це знаю від батьків, яки говорили про своє , а з часом і моє минуле, а також з прочитаних книжок на цю тему.  Весною 1946 року, на наше свято Вознесіння Господнє прийшли поляки і спалили НАШ УЛЮЧ. Ні, не в один день. Приходили тричі поки майже дощату його не сплили. Село, в якому було, як то батьки говорили, біля 400 номерів (тобто родин) перестало існувати. Село, в якому мирно жили до 1946 року українці, поляки і євреї. Перестали існувати млини і тартаки, А було їх по кілька. Залишилось тільки кілька хат в яких залишились де яки мішані українсько-польські, або польські родини і дві церкви. Нову церкву у 50 роках поляки розібрали, тобто знищили.  Як розповідали батьки, у тамтой час тільки вітер танцював на попелищі села і розносив, мов  поштар листи, попіл і дим зі спалених хат. Боже, скільки то разів, коли говорили про своє горе, я бачив,  як їхніми лицями плили сльози. Бувало, що дитячими руками я витирав їх, а з часом плакав разом з ними. Коли я доростав,  став з більшою любов’ю і зацікавленням прислухуватися всьому, про що говорили. З кожним днем був спроможний краще їх розуміти і вписувати в пам’ять все те, що вчув. Нині, не тільки своєю, а і їхньою думкою і любов’ю, вертаю до свого Улюча, з якого мене з батьками та односельчанами  у час ганебної “Акції Вісла” насильно в жорстокий спосіб викинуто на західні землі Польщі біля міста Зелена Гора (Zielona Góra), щоб сполячити. НЕ СПОЛЯЧИЛИ! Наша любов до свого рідного була сильніша від їхніх задумів. Не були в силі вирвати з мого тіла душі, яка залишилася при своїй східній вірі. Ми є! В нас є сини і внуки! І тільки від нас буде залежати, чи ми БУДЕМО! Я впевнений, що так. Якщо завіримо своїм батькам, якщо з молитвою підемо до Всемогучого Бога у свої церкви, - МИ БУДЕМО! Нині маємо Вільну Україну, яка знає , що МИ Є! Вона є запорукою нашого буття.   З Богом добрі люди!    БУБЬМО!!!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 20-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.92648983001709 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …