Знову вертаюся додому. Двері відкриті, все одно ніхто на наш поверх не заходить. Всередині трохи сиро, стіни пусті – сусідка-художниця позабирала все своє і виїхала вже от як два тижні. В інших кімнатах також непривітно, шафи порожні, крісла акуратно позасовувані до столів.
В моєму холодильнику заморожений щур. Так-так, прямо в морозилці. От хотів Влодко взяти свій йогурт три тижні тому, відкрив дверцята і розбив тарілку, яку тримав до того в руках. Власне, мабуть через те він і з’їхав. Чесно, я не розумію, чого так. Ну знаю, що це не надто приємно, але така вже доля, таке випробування. Варто змиритися, з часом звикнемо. Тільки мої сусіди не надто в це вірили.
Щур, а себто Вася, жив у нас давно. Чесно? Навіть не згадаю, мабуть як тільки я приїхав в цей гуртожиток. Ми його намагалися оминати, хоча вже з перших днів він нагадував про себе. Візьме, засмердить кімнату, полазить між одягом і вже чути нечистим. Ну але ми собі жили, що нам до Васі. Тільки от під час кожного негаразду він вилазив знову і з часом це вже набридло. Ось тоді вже, в певний момент мій терпець увірвався. З моїми друзями це сталося дещо раніше, можливо через тиждень чи два після знайомства зі щуром.
Я не міг вбити Васю. Не міг і все, він же ж майже як мій брат. Жив з нами, їв з нами. І Влад теж так думає. Влад єдиний тут залишився, він живе за дверима навпроти. Щур Вася постійно до нього бігає, там щось хапає їстівне і вертається додому. Влад любить Васю, Вася любить Влада. Проте ні щур, ні мій сусід не надто в захваті від мене.
Отож, мої друзі сказали вбити Васю. Нам же ж не треба щура в хаті. Влад прийшов, приніс оселедця, хліба і сказав, що щур нам друг. Я пропонував йому взяти Васю до себе, все ж, там йому краще буде. Я ж бо таку втрату якось переживу. А потім наполягав. Згодом здався, бо Владу щур не був потрібний а мені він як рідний. Крім того, десь я чув, що Ізя з сусіднього будинку теж так тримає щура, тільки меншого. Та я ж Ізю бачив кілька разів, ходить такий вгодований, всім задоволений. Як йому не зле то й я переживу.
Тож довелося з Васею покінчити. Чесно признаюся – я пробував. Але потім подумав і вирішив заморозити. Тепер в моєму холодильнику ніхто вже не тримає їжі. Я просив сусідів покласти туди хоча б який-небудь йогурт чи сир але ніхто не хоче. Кажуть, смердить. Мої продукти теж перестали нормально зберігатися, але то таке, тимчасове . Якби я щура вбив, то було б гірше, бо з хати я його би не виніс. І то взагалі ніхто б навіть не потикався сюди. Тож тепер я сам, думаю, що робити. Як розморожу Васю, то треба буде вбити. А я не хочу так, посиджу тут краще. Але то є трохи холодно і голодно, коли друзі продуктів не дають.
Та й взагалі гидко, коли в тебе заморожений щур в холодильнику.
P.S. Доволі важко говорити про війну, політику чи просто про життя в країні напряму, викладаючи все, як думаєш. Але така картина, яку показав я, висвітлює моє ставлення в простому й натуральному вигляді.
