Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2650
Творів: 49218
Рецензій: 93889

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Аналітика

Реальний світ Розділ 6 Чого вони хочуть від нас

© Турчин Євгеній, 18-03-2016
Розділ 6

Чого вони хочуть від нас

Людський вид – не вінець природи. Таким вінцем вважають себе ті, хто людством керує: банкіри, олігархи, мафіозі. Вони ще називають себе елітою. Політичною чи ще якоюсь. О. Забужко сказала якось, що вони не є елітою ані за інтелектуальними, ані за етичними чи моральними критеріями, ані навіть за антропологічними.
І це так. Швидше всього можна вважати їх виродками. Покидьками, паразитами, які безсовісно експлуатують всіх інших, користуючись довірливістю, моральністю, законослухняністю. Раніше ці паразити просто користувалися нагодою, а тепер самі створюють цю нагоду, диктують мораль, пишуть закони. Вони керуються абсолютно неосяжною пересічній людині логікою. Мета їх життя – зрубати щонайбільше бабала за найкоротший строк. Наслідки їх не цікавлять. Для чого це бабло їм? Забезпечити безбідне життя собі? Забезпечили. Для цього не потрібний і мільярд гривень. Дітям? Внукам? Лише Порошенко має статок, якого, якщо його витрачати щодня по 600000 гривень по нинішньому курсу, вистачить на 70 років. А він не дуже то й крупна риба.
Думаю, що і нащадки їх не цікавлять. Мені здається, що метою світової олігархії є звеличення. Вивищитися над усіма, над народами, урядами, президентами. Як на мене – це психічний розлад.
Вони вивищують себе з-поміж всієї біосфери. Про це говорять назви фірм і корпорацій, їхні слогани і передвиборчі гасла: «Перша приватна броварня – Для людей, як для себе»; «Arterium – ближче до людей»; «Партія регіонів – Україна для людей» тощо (на злодійському жаргоні «фєні» людьми називають певну категорію громадян, а не всіх). При цьому «люди» ці звучать якось безособово, справді, мов про біомасу говорено. Ті, хто це пише і проголошує, вочевидь, себе ставить вище «людей». А люди – це маса. Навіть не народ. Народ для них небезпечний. Про це – далі.
Пам’ятаєте, ми говорили про Кембрійський вибух і про те, що нині прогрес фактично зупинився? Але це не так. Його штучно загальмовують. Якщо раніше люди, ще до середини 20 ст., гналися за відкриттями, а відстрочення проривів гальмувалося випадково чи з політичних мотивів, як це було з відкриттями Флемінга і Хавкіна, то тепер гальмування викликане виключно прибутковими інтересами корпорацій. Скажімо, 3D-принтери. Нині існують (існували ще 10 років тому) машини, здатні виробляти мікро і нанодеталі для того ж протезування, товари щоденного вжитку та будувати будинки. Причому надзвичайно швидко, надійно, дешево. Але область і широта застосування даних пристроїв залишається дуже вузькою. Подумайте самі – чому?
Давно існують прозорі гнучкі і надміцні матеріали для сенсорних екранів, але використовуються неякісні аналоги.
Голографічна технологія, вітряки, сонячні панелі, геотермальні станції, генератори енергії з рахунок припливів-відпливів, автомобілі, які працюють на воді, все це існує, але світ чомусь незмінний, як і до створення і оптимізації цих технологій.
Фармацевтичні компанії щорічно випускають все дорожчі аналоги неефективних лікарських засобів, підтримуючи цим рівень прибуту, абсолютно не турбуючись про здоров’я і життя споживачів; пічкають нас антибіотиками, свідомо створюючи цим супербактерій, резистентних до існуючих препаратів. Не варто дивуватися: чим більше хворих, тим більші прибутки, тому ситуація зі здоров’ям цілого людства тільки погіршується. Скінчилися часи Хавкіна, який на собі випробовував вакцину від холери і на одному ентузіазмі, всіма відкинутий, вакцинував мільйон індусів.
Комп’ютерна техніка (запрограмована від моменту створення на службу від 1 до 3 років) застаріває швидше, ніж встигає продаватись. Закладена при виробництві якість прискорює товарообіг, прибутки виробників і продавців ростуть по експоненті. Досягнення і прориви в будь-якій області технологій видаються споживачеві дозовано, а зиск із них витискається досуха, це дає змогу продати через рік замість iPhone 5 оновлений лиш операційною системою iPhone 6. А щоб нам хотілося змінити шило на мило, медіа обробляють нас потворною і безпринциповою рекламою, використовуючи будь-які стимули впливу, особливо низькі інстинкти і жлобізм, популярний у нас з кінця вісімдесятих. Нам втокмачують, що ми мусимо мати iPhone, їздити такою-то-і-ткою-то машиною, їсти і пити те-то, горішки – до пива, дєньгі на водку – йолку  - на здачю тощо, перетворюючи людину на безпринципну тупу тварину, яка б’ється в екстазі, втупившись у VK, FB, Twitter, перед ящиком і так далі. Весь наш життєвий шлях максимально спростили, обнесли чорно-білою огорожею з катафотами і – вперед. Ось – єдино вірна дорога, їдь, як всі і не звертай.
***
Мало знайдеться більш вражаючих видовищ (і які б викликали гордість і самоповагу), як зустріч президентів країн чи вищих керівників. Зазвичай першим етапом ритуалу є сам контакт чиновників і часто під звуки військового оркестру. Почесна варта. Ставні хлопці, соколи ясні, дуби могутні і те де і те пе, крокують, як один, земля тремтить під кованим чоботом, блищить сонце на сталі багнетів і шашок, гримлять приклади.
Звісно, завжди правителі оточували себе охороною із відбірних молодців своїх дружин, військ, орд тощо. Цим вони убезпечували себе від можливих підступів «гостя». Зараз, вважаєте ви, це лише красивий ритуал, шн традиціям чи умовність. Гвинтівки не заряджені, стволи їхні залиті свинцем, шашки затуплені а багнети підпиляні.
Чи не забагато пацифізму? Ні, не забагато. Адже поруч х президентом завжди є кілька міцних хлопців у дорогих костюмах і зі стволами під пахвами. У цих все справжнє, не бутафорське. І кулі справжні, і зарплатня теж.
Але чому так? От же рота солдат! Вона і є охорона! Аж ніяк.
Невже президент боїться своєї варти? Невже охоронці стережуть свого хазяїна і від цих красивих юнаків? Так.
А чому це так? Тому, що… ви вже знаєте відповідь. Президент (і влада взагалі) боїться свого народу (або не свого, просто того, над яким владарюють (не «керує» і не «править»)). Виходить, влада нелегітимна (і знає це), ненародна (а антинародна), вочевидь злочинна, раз набирає до себе в охорону (охороняти від народу) цивільних зарізяк, найманців, єдина релігія яких і бог – гроші. Це – свої люди для влади.
Десь у далекій Болівії місцевий барон має одну (не показушну) охорону із зарядженими «калашами» і пікапом з ПК. Звісно, те, що він не має бутафорської варти, не означає, що він легітимний і народний. Єдина різниця між доном Педро і президентом будь-якої країни – дон Педро не грає на публіку, не корчить з себе те, чим він не є. Він злочинець і вбивця і не приховує цього. Кому це подобається – добровільно йде в ту «державу». Але він також має наближену до нього і безпринципну охорону. Можливо, якби він став трохи більш публічною особою чи отримав надлишок людських ресурсів, то теж влаштував на свою честь парад і організував почесну варту. Але і стару, надійну, нечисленну, контрольовану – лишив би. І лишив із зарядженою зброєю.
Їм, звісно, начхати і на стан довкілля. Вони видобувають корисні копалини, необхідні для виробництва все нових неякісних товарів, не дбаючи про ростучу гору відходів. Уряди країн на позір стурбовані екологічною обстановкою, глобальним потеплінням та іншими нашими спільними проблемами, до яких вони ж і спричинилися. Вони навіть  витрачають мільярди доларів на різноманітні програми моніторингу стану довкілля, льодовиків, морських течій, реєструють чітко площі вирубуваних щодня лісів тощо. Для реалізації цих проектів вони так само використовують природні ресурси. Чого варта мережа супутників (CubeSat, GRACE, Landsat), яка досліджує танення полярних шапок? Для побудови їх потрібні рідкоземельні елементи, які видобуваються в шахтах і кар’єрах (зміна місцевості видобування) за допомогою величезних екскаваторів, самоскидів і вибухівки. Засоби ці потребують власного виробництва, яке теж не є чистим, а також виділяють в процесі роботи продукти, шкідливі для довкілля. Далі йде обробка і збагачення сировини, виробництво матеріалів для супутника, самого супутника, ракети-носія, запуск із забрудненням повітря вихлопами, утворення озонової дірки в місці запуску. Ступені ракет падають в море, а продукти горіння ракетного палива надзвичайно токсичні, як і продукти вибуху тротилу в кар’єрі, де видобувають який-небудь германій.
Перехід до альтернативної енергетики відбувається епізодично і місцями. Обладнання екологічно чистої електростанції необґрунтовано дороге і залишиться таким, поки є викопне вуглеводневе паливо і поки воно продається. Постачальники його не зацікавлені у енергозбереженні й заміні на відновлювані й безмежні (до того ж екологічно чисті) джерела енергії, адже чим більше ми, споживачі, спалимо нафти, вугілля, газу, тим більше паливні магнати на нас зароблять. (Найвищого рівня цього уміння рубати бабло досягли саме вітчизняні олігархи через вроджену нахабність, безсовісність і неозброєність затюканого століттями народу.) Уряди держав віддають енергетику у приватні руки і не поспішають модернізувати самі чи заохочувати це робити власників енергетичних систем. Це пов’язане з тим, що між урядами й олігархами існують певні домовленості (про що говорилося в розділі першому), а точніше – уряди є ставлениками і лобістами олігархів, так що тепер не народ наймає уряд, а якийсь бик колхозний щоб доїти народ. Тепер ще пішла мода олігархам самим лізти в державний апарат, перетворюючи країни на свої особисті феодальні володіння. О. Соскін називає такий державний устрій державою стаціонарного бандита, а Б. Червак називає наших благодєтєлєй елементарними баригами. Обидва вони, на мою думку, мають абсолютну рацію.
Спустимось до нашої грішної України. По трупах Майдану до влади прийшли страшні, яких вже десятки років не було, фашисти. Фашисти не в правильному розумінні слова, не соціалістична партія Італії,  жорстокі й безпринципні виродки. Йшли вони під гаслами свободи, євроінтеграції, проти беззаконня, коротше, прикрившись тим, за що, на їх думку, стояв Євромайдан і за що гинули й гинуть досі люди. Їм не зрозуміти, не доступно зрозуміти справжні причини, які спонукають людей до самопожертви. Їм це не знайомо.
Що ж таке наша євроінтеграція? Окозамилювання? Спосіб очистити країну від інтелектуальної еліти? Намагання всидіти на максимальній кількості грошових потоків?
Потоки у нас – найстабільніша річ. Ще з часів, коли СРСР почав розвалюватися, точніше, коли це вже не можна було приховати, комуністи, комсомольці, парторги, комсорги, дипломати та інша шваль прийнялася ділити труп імперії і налагоджувати (спочатку важко і з ризиком, а тоді все більш накатаною доріжкою) торговельні зв’язки між собою і наразі намагаються зберігати все в тому ж вигляді наскільки це дозволяють обставини (це причина появи Таможенного саюза і його активного просування). Причому упор ставиться якраз на купівлі-продажу, тобто елементарній спекуляції або барижництві (адже всі основи, перші оборудки молодого бізнесу були в тій чи іншій мірі незаконними), а не на виробництві, модернізації цього виробництва і реальному рості економіки за рахунок потенціалу країни. Їм глибоко начхати на країну, перспективи і народи, головне – зрубити побільше бабла, не витрачаючись ні на копійку.
А потенціал у нас колосальний. Враховуючи розміри країни та чисельність населення, ми чи не найбагатша ресурсами держава. І, згідно Конституції, все це належить нам. Але внаслідок відомої афери з ваучерами і паями, яким мало хто здатний дати раду самотужки (і робиться все, щоб і в подальшому не був здатним ніхто, крім обраних – комсомольців, старих і нових суддів і прокурорів тощо), ресурси опинилися в загребущих руках все тієї ж кучки номенклатури і нових бандитів, а ми мусимо задовольнятися крихтами і подачками (як раби,  не як орендодавці). Наприклад, чистий прибуток Arselor Mittal у 2012 році склав близько 340 млрд. доларів США. Працівник корпорації отримує в середньому 48 тис. грн. на рік.
Ну нехай, це все внутрішні проблеми, але для чого нам Європа? Чи вирішить інтеграція України з ЄС наші проблеми? Теоретично мала б вирішити, але виконавцем змін всередині країни має бути, звісно, влада, тобто, у нашому випадку – ті ж самі олігархи та їхні посіпаки.
Ну добре, ми знаємо свої проблеми, але не вчіть нас жити, краще допоможіть матеріально. Всі негаразди через брак коштів (ага, ага, Ахметову й Вілкулу, Порошенку та іншим не вистачає грошей від підприємств, які виросли на обмані, крадіжках, вимаганнях і вбивствах). МВФ та уряди різних країн безперервно здійснюють транші, без яких наші благодєтєлі й дихнути не можуть. Але їх треба буде повернути. І це не єдина проблема. Той же МВФ не може не знати, що ці кошти мають схильність до поганого освоєння чи тягу до нецільового використання. Насправді вони чудово ПРИСВОЮЮТЬСЯ, а віддавати їх будемо МИ. Але МВФ це мало хвилює. Головне, що кредити хоч потроху віддають і Україна ще дихає. Тут вимальовується така картина: Європа і США ніби й хочуть підтримати Україну, але, нам принаймні так здається, могли б зробити для нас більше, хоча б захистити надійніше від Росії. І проблема полягає навіть не в тому, що ми просимо санкцій і траншів, а самі тим часом до останніх місяців 2015 року навіть не думали запровадити ті санкції зі свго боку і лише під тиском громадськості відбулися певні зрушення (ми ще трусимося над транзитними перевезеннями через Росію, які дають річно до бюджету (ВДУМАЙТЕСЯ!) 500 тис. доларів). Проблема в тому, що Європі не потрібна сильна Україна. І не потрібна її загибель.
Все через ті ж грошово-товарні потоки, тільки вже не в масштабі однієї країни, а цілого світу. Стабільний і зростаючий рух капіталу, розширення чи бодай збереження ринків збуту – основні цінності владарів планети. Якщо Україні допомагати надто інтенсивно, то вона може (станеться диво) зміцнитися, стати конкурентоспроможною на світових ринках і внесе певну нестабільність у світову фінансову систему, доведеться перекроювати ринки, бюджети гігантських трансконтинентальних корпорацій, у всесвітньому покерному клубі з’явиться новий гравець. Та ще й який! Шулер.
Якщо ж віддати Україну на поталу її проблемам, то знову порушиться рівновага, тепер Росія почне безпосередній тиск на весь світ, не відволікаючись на свою ідею фікс – відновлення імперії зла і світове панування. Тоді світові доведеться мати справу з Росією напряму і подушки безпеки, буфера у вигляді України не буде.
Як висловився один військовий експерт: Україна – надто великий шматок, який Європа просто не зможе перетравити, тому не знає, що з ним робити. І намагається утримувати все у замороженому стані. Статика – це стабільність. Статика ринків, паритету, курсів валют і динаміка приросту прибутку -  ось на що моляться всі олігархи.
В наш час стабільності важко досягнути. Особливо коли в центрі Європи така зона нестабільності, як Україна, з боків – підігріті Росією страсті з ІДІЛ, яка використовується для завдання дезорієнтуючих і відволікаючих ударів по ЄС, а також щоб пом’якшити відношення світу до себе, примусити його просити у неї допомоги по боротьбі з цими псевдоісламістами. Відомо, що ХАМАС, Хезбола та ряд інших терористичних організацій фінансувалися СРСР для використання їх у боротьбі з Ізраїлем, а лідери цих організацій, як і багато членів, вчилися в університеті ім. Патріса Лумумби, тобто головного терористичного навчального закладу світу. Схоже, ІДІЛ – не виключення. Але на відміну від інших угруповань, ці, нібито найрадикальніші з радикальних ісламістів, не надто шанують Аллаха. Наприклад, при ліквідації очільника ІДІЛ Абу Мусаба аз-Зеркаві американським спецназом у червні 2006 року у приміщенні, де той переховувався не було знайдено жодного примірника Корану.
На причетність Росії до ІДІЛ вказує якраз відомий теракт в Парижі. У кожному злочині треба шукати того, кому вигідно. А чому Франція? По-перше, там одна з найбільших мусульманських общин, до того ж Франція завжди відчувала якусь незбагненну любов і прихильність до Росії. Чи то від поваги після розгрому Наполеона, чи то від того, що якби не Пушкін, в Росії досі б говорили і писали тільки французькою і німецькою мовами.
Загалом, все, роблене Росією, шито білими нитками, оскільки справжніх аналітиків, стратегів і навіть тактиків в тій країні не лишилося. Тому, якби не безпрецедентний режим в Україні, Європі довелося б переглянути без пекову карт світу: імперія б (нічна лякала, хоча експерти знають ціну російській військовій потузі, та й цивільні останнім часом все більше розуміють реальний стан справ – аварії Т-50, курйози з танками Т-90 і «Армата» тощо) просто розвалилася, оголивши сотні місцевих в тій чи іншій мірі національних конфліктів.
Варто також зазначити, що всі «найновіші» розробки Росії, це старі недороблені проекти СРСР, які з’їли його економіку, як свого часу танк Maus, гармата Dora, літак He-111Z та ще безліч нежиттєздатних проектів нацистську Німеччину. Літак Т-50 – розробка 80-х, Т-90 – 80-х, «Армата» - об’єкт 195 – 80-х, «Буратіно» - 70-х і так далі.
Але завдяки нашому нинішньому режимові, ми щодня втрачаємо людей, територію і достаток. В історії ще не було випадку, коли влада свідомо програвала ворогу. За останні тридцять років у нас не було ще режиму, який саджає на 15-20 років політично неугодних, відстрілює найактивніших з них… Про це ми говорили в розділі 2.
Отож, підсумуємо обмірковане. Основні гравці світової економіки (ЄС, США) бачать Україну як свій ринок збуту, сировинний придаток, джерело дешевої робочої сили, а головне – розмінною монетою у конфліктах і торгах з Росією. Приємно вам це чи ні, але світ обертається навколо нашої країни. Вона одна – запорука стабільності світової економіки у середньостроковій перспективі (20-30 років чи й більше.
А як щодо наших, вітчизняних політиків? Чи задоволені вони тим, що їхня країна є об’єктом, а не суб’єктом міжнародних відносин? Так. Бо вони сидять на своєму відрізку, своїй ділянці товарно-грошових потоків (труб, шляхів, міжнародних електронних систем розрахунку) і їх це влаштовує. Вони теж не бажають перекроювати ринків і перенаправлення потоків, необхідності владання коштів у розвиток галузей виробництва тощо. Ще вони бояться національного повстання.
Питання: чи тоді вони НАШІ політики? Чому їх так лякає націоналізм? Тому що нація, коли підніме голову, забере все те, що їй належить. Я не хочу сказати, що українці правили б українцями краще, ніж не українці. Специ і виродки є в будь-якій нації. Але все ж таки. Як може не українець, який взагалі не асоціює себе з Україною, ненавидить її чи зневажає, працювати на її благо? Покажіть мені хоч одного справді україномовного політика у вищому ешелоні влади. Всі облудно україномовні лише перед камерами. Покажіть, хто надає перевагу українським машинам, курортам, банкам і те де і те пе.
Згадаймо, яку міліцію виховали наші міністри МВС: «Кагда ми уже снімєм ету украінскую хуйню (про форму, сказано співробітником «Беркуту» - Є.Т.) і адєнєм нармальную расійскую форму?» Міліція рве національний прапор, топче й оскаженіло лупить кожного, хто заїкнеться про Україну. «Ми любім Україну, но бєз украінцев». Ще донедавна небезпечно було з’явитися на вулицях Наддніпрянщини з українським прапором: тебе або б убили, або б посадили. Паркани і пам’ятники Леніну охоронялися краще, ніж Форт-Нокс. Тож, вибачте, галичани, волиняни… Дніпропетровщина, Харківщина – самий бандерівський край. Ви там у себе розслабилися. Я вважаю, що УПА зробила вам погану послугу: через неї вас боялися сильно щемити. А нас тут щемили по повній ще з часів Миколи ІІ. Ну, та він не рахується, «кровавий» повісив п’ятьох декабристів, куди йому до людей з гарячими серцями й чистими руками…
Я якось написав на паркані «Українцям українську Україну». Поруч був матюк. Через добу мій напис було забілено. А матюк лишився.
Ці люди (уряд, ВР, Президент, СБУ, МВС, ГПУ, МОУ) – всі без виключення злочинці. І вороги людини як виду. Не треба казати, що є серед них чесні люди. Це те ж саме, як на початку 2014 року з ПР виходили її члени, кажучи, що вони й не здогадувались про незаконні оборудки й тоталітарні антиукраїнські замашки своєї партії. Все це – брехня. Просто вони боялися, що їх почнуть вішати. Якщо кожен громадянин, здатний хоча б читати-писати розумів це, то людина всередині партії (або, зрозуміліше – ОПГ) не могла не бачити того ж, що і цей громадянин. Кожен чиновник, так само, все знає, бачить, користується і, хоча б мовчанням і бездіяльністю покриває систему.
Приклад із життя: (не називаю імен і місцевості щоб не накликати біду на людей без їхньої згоди й готовності) вирубується лісосмуга, вантажиться на фуру для продажу. Наряд міліції (чи поліції, не зрозумію ніяк) затримує учасників вирубки і фуру. Ті телефонують у прокуратуру області і наряд отримує наказ (до речі, як може прокурор наказувати міліціонеру, для мене – таємниця, хоча ларчік легко відкривається: зв'язок мафіозний між прокуратурою і мєнтами давно відомий і міцний) відпустити фуру й інших. Хай ріжуть останні дерева й надалі!
Або ж накривається незаконний пункт прийому металобрухту. Схема та ж, але команду на нечіпання віддає місцева СБУ.
«Беркут» їде з операми накривати наркоманську «банку». Операція проходить в атмосфері цілковитої секретності. І тут взводний «Беркуту» телефонує іншому взводному і розповідає, що так і так, їдемо накривати наркоманів туди-то й туди-то. Відповідно, по приїзду групи на місце, «банка» порожня. І так цілий тиждень, поки опери не кидають цю марну затію. Кожен нарик в районі знає коли й куди їдуть менти.
Якщо ти чесна людина і турбуєшся про майбутнє своїх дітей, не вчи їх лягати під каток системи. Добре, якщо вони проживуть «тєрпілами» і будуть цим більш-менш задоволені, цією відведеною їм роллю. А що, як вони небажано стануть на шляху інтересів системи? Тож не будьте конформістами. Не здатні до дії? Несіть в маси інформацію. Це, звісно, те ж саме, що і спробувати зі зброєю в руках боротися з олігархатом – результат може бути сумним для борця. Але ніщо не дається легко, крім гімна. Його у нас повсюдно – хоч зарийся в нього. Відкиньте тему, що, мовляв, що я один зробити можу. Це – туфта. Міф. Світ завжди мінявся зусиллями невеличкої купки самовідданих людей-ентузіастів. Покажіть приклад, розбудіть ще кількох борців. Таким чином процес наростає лавиноподібно.
Ідея про недієвість протестів, боротьби з корупцією (як ви вважаєте, якщо прокурору платити 50 тис. на місяць, він перестане покривати незаконну вирубку лісу?), толерантність як засіб мирного співіснування, все це міфи, придумані самими корупціонерами, диктаторами, моральними виродками. Так само міфом є твердження, що велика кількість вогнепальної зброї на руках призведе до підвищення рівня злочинності (та нам не можна давати зброю! та ми одразу ж всі одне одного перестріляємо!).
«Та у нас тут м’ясорубка почнеться! Нашим людям не можна давати зброю!» Це кричать, переважно, політики. Власники зброї і поліція (розвинених країн, не наша поліція, ні, бо це – міліція, яка охороняє режим; саме в цьому (поліція охороняє громадян, ну, хай закон) і полягає різниця між поліцією і міліцією, зазирніть до тлумачного словника) вважають інакше. Статистика – наука не вперта, але неоспорима. А вона показує, що на територіях, де населення озброєне, реєструється менше насильницьких злочинів, ніж на територіях з обмеженнями стосовно зброї, тобто, де існує державна чи ще яка монополія на насильство. Найозброєніші країни – Швейцарія і Канада. Рівень злочинності – самі подивіться який у них.
А тепер звернімося до логіки. В Україні на руках більше мільйона легальної вогнепальної зброї. Щорічно фіксується 1-4 випадки поранень з цієї зброї в результаті випадкового влучання у мисливський сезон або з необережності. В той же час більшість збройних злочинів, якщо не всі, відбувається за участі нелегальної вогнепальної зброї. Логічно, хто стане вчиняти злочин, користуючись пістолетом, карабіном чи рушницею, відстріляною в МВС і зареєстрованою на твоє ім’я? Тут треба бути ідіотом. Справді, ідіотів у нас немає. Зате зброя є у бандитів і міліції (що часто одне й те ж, зважаючи на незаконні дії так званих правоохоронців). Я вважаю, що це нечесно. Необхідно дбати не лише за держапарат і за кримінальні елементи, а й за звичайного платника податків, виробника, за чий рахунок і озброюються різноманітні бандити і паразити. Зброя мусить бути нарізною, коротко ствольною, доступною (доступнішою, ніж на чорному ринку, тоді й проблем не буде, не буде спокуси. Бо зараз ПМ коштує за собівартістю 8 доларів, а травматичний пістолет на основі цього ПМ – 8-13 тис. гривень, стільки, скільки по нинішньому курсу у ЄС коштує брендів справжній пістолет CZ, Walther, Ruger тощо). Звісно, закони потрібно адаптувати так, щоб максимально спростити і розширити право громадянина застосовувати вогнепальну зброю для захисту свого життя і здоров’я, здоров’я інших громадян, для збереження майна, свого, чужого, державного. При такому розкладі зросте кількість громадянських арештів, що в свою чергу зменшить кількість нерозкритих злочинів; держава змушена скоротити поліцію (чи міліцію, а на це тоталітарна держава добровільно не піде), зменшивши таким чином податковий тиск на громадян. Крім того, загальна кількість злочинів зменшиться, оскільки вчиняти протиправні дії стане смертельно небезпечно. Зросте культура громадян, їхня дисциплінованість.
Отже, до свободи, правди, моралі, прогресу, як речей, яких бояться олігархи, додамо ще й закон і порядок, тобто знищення їхньої монополії на застосування сили. Щоб унеможливити відміну поліції (точніше – міліції) і підтримується рівень злочинності. Тобто, злочинність на руку олігарху, вона його опора і надія, вона для нього вигідна.
Для збереження поточного стану справ застосовуються такі впливи як релігія, свято, традиції на ці свята (далекі від первісних, тепер головне – напитися, подивитися «Огоньок», купити подарунки, зробити все, що приносить вигоду олігархам, а не нам самим), соціальні мережі (в яких люди проводять більшу частину свого вільного часу, а це заміняє процес мислення, оскільки соцмережі самі впихнуть нам в голову сурогат мудрості, рафіновані істини, крім того вони просто виривають нас з реального світу, захоплюють, не даючи можливості і часу дивитися на світ без посередництва, адекватно реагувати на зміни в ньому, вони формують нашу думку, наші канони, обмежують спілкування вживу і дозволяють стежити за тим, хто як успішно перетравлює впарену йому в Інтернеті інформацію, вирізняючи несприйнятливих – небезпечні елементи – і усуваючи їх), телешоу, повні абсурду, бруду, бурхливих емоцій, режисованого скандального сценарію. Ми живемо шоу, воно висотує нашу емоційність, забирає і витрачає на себе, примушуючи забути власні РЕАЛЬНІ проблеми, шоу вбиває наші вільні байти в мозку, по суті – забиває сміттям наші голови. Медіа розриває від сенсацій, суперечливої інформації (мета якої – створити вінегрет з наших суджень), бруду чужої білизни, роблячи наші мізки нечутливими посередництвом високої концентрації гучних заяв, перекручування фактів і свідомого необґрунтованого рівня драматичності подій, які насправді мали місце. В результаті нас уже стало важко вразити, розкачати і посіяно зерно безнадії (ми нічого не можемо змінити, гравці не ми, даймо їм грати далі, ми лише інструменти в чужих руках, краще не лізти, ризикуючи втратити все для блага когось іншого, може вони накрадуться і дадуть нам трошки пожити), яке дало буйні сходи.
Наш медіапростір забитий примітивним «мистецтвом» замість якісного і справжнього. Самі медіа мотивують це тим, що іншого немає, що це, несправжнє – хавають, а інше, добре, є воно, є, але його – не будуть хавати, бо воно – не форматне. Це неправда. Існують фільми, музика, книги, які несуть в собі зміст, ідеї, і ідеї ці корисні, несуть мораль, все тобі для обдумування. Щоб переконатися в наявності якісної української музики варто лише раз прослухати «Пору року» на радіо «Ера-FM». Той же «Фліт», якщо ого крутити в маршрутках замість «Бутирки» чи Брєжнєвої, вмить зменшить градус свинства серед принаймні частини населення, яка ще здатна мислити. Хто захоче бути «рагулем»?
Тому закликаю вас бути критичними, але не абсолютно цинічними. Менше сидіть в інтернеті, телевізор викиньте у вікно. Більше спілкуйтеся вживу, уникайте стереотипних поглядів, дій. Ігноруйте заклики на упаковках товарв, забудьте про рекламу. Ви – люди, а не просто робоча сила і споживачі.
Тоді ви робитимете те, чого вони від нас не хочуть,  і не робитимете – чого хочуть.
Цей опус – коротка спроба крикнути про накипіле. Писати можна дуже багато, та не знаю, чи варто. Думаю, що ви самі можете додати те, чого не вистачає цьому тексту. Я лише хочу вірити, що зайвий раз хитнувши вас, зміню цим щось на краще.
Наступний розділ називається: «Що ми можемо зробити». Ще планую Розділ 8 «Чому все знову так, або Перепони на шляху». У цих розділах я закликатиму до незаконних дій, тому, якщо ви боягузи і конформісти, аморфна біомаса – не читайте навіть їх.
З повагою, Євгеній Турчин, він же Євген Побігай.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Турчин Євгеній, 04-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 18-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74809718132019 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …