Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2442
Творів: 43750
Рецензій: 85265

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 18-03-2016
Я приходила і йшла знову, з квартири, де мене зневажала навіть нянька, якась сільська грубезна дівуля. А хлопчики посміхались мені, але теж безтурботно. І вони зовсім не потребували моєї уваги.
Перші ночі після виписки з пологового будинку я не могла заснути, сиділа як сова, з витріщеними очима. Поки Владек не викликав лікаря і мені щось не вкололи. Після уколу пропало молоко, але з’явився сон. Спати хотілось навіть вдень. Тоді в нас з’явилася нянька. Яка ганяла мене, як шкідливу кішку віником. Щось таке їй сказали, що вона наодинці  зі мною взагалі не зважала, що я мати, дружина, власниця цієї квартири. І я воліла іти геть. Бо бачити як Владек у неї, а не у мене розпитує про хлопчаків, не було сили. І я знову влипла. Влипла по-дорослому, бо тепер мені ніхто не давав грошей, а за всю насолоду в житті треба платити. За наркотики не особливо дорого, всього лиш грошима. Ні честю, ні совістю, ні кров’ю.  Але якщо грошей нема, то на кін лягає все. Все, що в тебе є святого і чим ти ладна пожертвувати заради годин неописаного ніким щастя, коли твій мозок сприймає середовище. І це середовище чудове, бо ти частинка його. Воно не вороже, кожна квіточка на обдертій шпалері любить тебе, готова стати для тебе прихистком і ти розчиняєшся у цій гармонії і любові. А якщо тобі дуже треба, то тобі знайдуть, наколядують, дадуть. Принаймні, коли в твоїй компанії ще більшість живих. І люди: брутальні і злі, раптом набувають людських рис, навіть дитячих. Бо діти - то окрема раса людей.
А тут теж є раси і лиш я одна представляю так звану етнічну меншість. Мною гидують всі. І тільки лікар з цікавістю за мною спостерігає. Як за білим лабораторним щуром. Скільки втратила ваги, як їла, чи втрачала свідомість декілька разів поспіль, чи нудило чи блювотиння було з кров’ю, чи немає харкотиння.
Він розпитує мене з цікавістю, як якусь новомодну штучку, адже я одна у колонії з таким статусом. Уявляю, як він розповідає про мене друзякам лікарям за бокалом хабарного коньяку чи склянкою розбавленого шпирту. А може він готує про мене доповідь чи виступ на якомусь своєму лікарняному збіговищі. Врешті-решт спілкування з ним майже приємне. Все ж таки лікар інтелігентна людина, має гарний словниковий запас, ще й трошки припускає латини. Він чекає, яку ко-інфекцію я причеплю собі  в довісок до ВІЧа. Туберкульоз чи гепатит? Може херпес головного мозку? Ми розмовляємо про мене і тільки, і це також цікаво. Тільки про мене. Я не задаю йому запитань, які мене не стосуються. Інколи внаслідок цієї штучної ізоляції мені здається, що ніхто й ніколи не приділяв мені стільки уваги як цей пан тюремний лікар.
Але минув якийсь час і лікар зник. Може пішов у відпустку, може на підвишення. Його обов’язки тепер виконувала пані фельдшерова, якій не подобались білі щури, наркомани і зовсім не цікавив чийсь там  ВІЛ.  Я деякий час чекала його повернення, рахувала дні, що могли б відповідати терміну відпустки, але потім збилась з ліку, і лиш подумки смакувала почуте тут слівце:
- Ле-пі-ла! – я примовляла це слово з різними акцентами і наголосами, іноді співаючи і придумуючи до нього якісь  простакуваті віршики. Врешті решт він давав клятву якомусь там Гіпократу, а не мені.
Так і минуло декілька місяців. Декілька монотонних холодних місяців. Дні як стовпи понад дорогою: однакові, облущені, нікчемні, але на них висить дріт, який несе струм, енергію, інформацію в інше місце. Так і мої дні, зв’язані між собою надією, вели мене кудись. Напевно до цього особливого дня, коли в колонії з’явилися волонтери, що займалася проектом по допомозі людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Їх було троє. Три дівчини: руденька, чорненька і білявка. Як три пір’їнки з казки. Вони всі були дуже різні, дуже яскраві, адже вони залетіли сюди з вольної волі. Руденьку звали Таня, вона була головною в цій групі і більше за інших  говорила слів схожих на слова лікаря. Розповідала про якусь терапію, про те що треба зробити забір крові, що можна жити довго і щасливо, варто лиш бути уважною до себе, приймати пігулки.
- О,Таню, рудий архангел у виварених джинсах!
Білявку звали Інна. У неї була витончена статура і велична осанка. Великі блакитні  очі і осяйна усмішка  довершували образ серафима з голкою. Інна вправно взяла в мене кров на пробу. Кров правда відмовлялася покидати мене у такий спосіб. Вона воліла текти в мене з носа, з вуха, але лише тоді коли їй заманеться. Руки в мене були холодними, тому їх терли, трясли і щипали. Інна витягла з кишені пару нових яскравих полосатих шкарпеток. Я не встигала щось говорити, я тільки кивала головою, поставила парочку підписів і отримала від чорненької Марусі два пакунки. Один з усілякими класними штучками, яких я вже давно не бачила: крем для рук, нова і дуже яскрава зубна щіточка, зубна паста, серветки якісь. Другий пакет містив ще більші приємності: шоколадні цукерки, каву, печиво. Цукерки я з’їла на місці, бо могли відібрати. Печиво не одужала.  Дівчата пообіцяли повернутись за місяць, привезти мені ліки, книги і ще чогось солодкого.
Вони поїхали, а я цілих 14 днів ходила і обдумувала цю подію. Хто вони ці волонтери? Яке в них життя? Видно було, що за плечима кожної з них стоїть своя сумна і темна історія. Як дізналися вони про мене, Раду Любисток? Що вони про мене подумали, що розкажуть іншим? Питання притаманні забитій, закомплексованій істоті, коли вона не під наркотиками.
А потім ще два тижні чекала на новий візит. Але десь під кінець другого тижня злягла з температурою в лазарет. Так і не побачивши моїх фей.  Якогось дня мені принесли стосик брошур і книжок, і напівпорожній пакетик з ліками і запискою, написаною похапцем, зі схемою як приймати ліки. Хтось турботливо наклеїв на казенні пляшечки з пігулками сонечко і місяць, щоб я не плутала, що приймати вранці, а що ввечері. Ніяких солодощів до мене не дійшло, хтось поласував тим, чого я чекала місяць, знехтувавши на те, що подібної безкорисливої турботи я чекала можливо  все життя.
Втративши орієнтацію в часі, коли лежала в лазареті, тепер я чекала наступного візиту кожного дня. Вранці старанно закручуючи ковпачок колбочки з ліками, де було наклеєне сонечко – я чекала;  розмазуючи клейку сіру кашу по тарілці  - я чекала; дивлячись у облуплену зелену стіну з досить дивно вибитою діркою – я чекала. Ця дірка  на штукатурці була моєї самою найбільшою розрадою. Я в ній бачила чудернацькі орнаменти, як у калейдоскопі. До того ж кожного ранку мене міг чекати сюрприз. Обтрушувалась якась частина і дірка набирала нової форми. То тендітні обриси дамочки з буклями, то гордий профіль революціонера з бакенбардами, а то і дракон якийсь. Сидячи у туалеті, я продовжувала чекати; граючись зі млявим струменем води з мідного давно забитого крану – я чекала. Думалось ось-ось мене покличуть і знов і знов занурювала руки під воду. Минали хвилини нічого не відбувалось і я знову повзла до ліжка, вкутувалась у ковдру і втуплювалась в пляму. Так бувало і засинала. Прокидалася лиш для того щоб відкрити пігулки з гостровидим молодим місяцем, що хитро мені моргав, ніби казав: «От завтра, ось побачиш!»,- а я йому: «А вчора ти що казав?»
Стан мій не змінювався. Мені не кращало, але й не ставало гірше. Тривала зима і я б хотіла заснути на цілу зиму, а прокинутись вже навесні. Навесні всі фарби яскравіші.
Весна.* продовження пристрастей.
Як яскраво весною. Ще тиждень тому все було сірим і благеньким. Несміливо і сором’язливо качали дерева своїми гілочками, ніби питались: «Чи ж буде весна? Бо ми тут вже набубнявіли листочками!» А сьогодні всі сміливі. Я теж набралася їхньої рішучості. Пішла на зупинку. Біля зупинки працювали ремонтники. До речі ця фірмочка була зареєстрована на мене. Батько видумав дієву схему. Щоб гроші, які містом виділялись на ремонт доріг не присвоювались чужими людьми, ремонт доріг робився підприємством, що належало мені. І гроші залишалися в батьковій кишені.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Цікавість змусила мене

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 24-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52888989448547 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …
Огляд щоденника литовського повстанця: Приклад для наслідування
Боротьба з совєцьким режимом в середині ХХ століття набула широкого розмаху на окупованих територіях. …