Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43902
Рецензій: 85514

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Сова

© Сергій Вікторович, 15-03-2016

В буремні дні помаранчевої революції доля закинула мене в Харків.
Це місто завжди викликало у мене спомини дитинства. Мої російські дідусь та бабуся жили в сусідній білгородській області. І майже кожне літо, коли їхали до бабусі, то робили пересадку в Харкові. Так що харківський вокзал був для нас майже рідний. І лише одного разу я з братом та батьками попав в саме місто. Приїхали  до Харкова, як завжди поїздом. Але чомусь не стали купувати квиток на електричку чи на московський  поїзд до Білгорода. Спочатку сходили пообідати в ресторан. Це було перше в моєму житті відвідування ресторану. Досі пам’ятаю запах пропилених оксамитових портьєр і малюнок в алькові на стіні - частина парку і пам’ятник Шевченку. Після ресторану найняли таксі “ЗІМ” і поїхали на автовокзал. В салоні машини мене малого найбільше вразили бокові сидіння, що відкидалися при потребі.
На автовокзалі мати з батьком залишили нас стерегти валізи, а самі десь зникли. Ми сиділи на площі і спостерігали гамірне місто. По вулиці бігали досі не бачені трамваї, через дорогу і далеко на горі сяяли золотими банями церкви. Ні  там де ми жили з батьками, ні в українському чи в російському селах де жили бабусі церков не було.
Через деякий час до нас під’їхала новинка того часу блакитна “Волга”. З машини вийшов батько, завантажив в багажник валізи. Невдовзі  прибігла мати з пакунками, ми всі сіли в машину і рушили. Машина прошкрябалася якоюсь вуличкою, об’їхала зозулясто-кольрову церкву, переїхала місток і рвонулася вгору. Вуличку, якою ми рвалися нагору перегороджувала масивна, багатоповерхова будівля. Мені здалося, що ми або перелетимо через неї, або розіб’ємося об її масивні стіни. Та машина вискочила нагору, об’їхала будинок і пологою красивою вулицею стала підніматися все вище і вище. Зліва був здоровенний парк, а в ньому величний пам’ятник. Той самий, що був намальований на стіні в ресторані...
Досить швидко впорався із справами за якими приїздив до Харкова. Поїхав на вокзал купив квиток. До відходу поїзда залишалося багато часу. Вокзал перебудували. Із того грандіозного вокзалу мого дитинства залишився лише малюнок на стіні закладу швидкого харчування на місті ресторану. Саме цей малюнок збудив мої спомини. Я вийшов на вулицю відшукав старого таксиста і розповів йому про дитячу поїздку.
- Ну в мене, як бачиш не “ЗІМ”, але на старий автовокзал я таки відвезу.
І відвіз. Якби не церкви, я б подумав, що надурив. Тоді це була величезна площа, а зараз брудний, перекопаний майданчик забитий приміськими автобусами.
- А зозулясто – кольорова, як ви кажете,  церква он там – показав таксист на баню що проглядалася в щілині поміж будівель.
Я подякував таксисту і вщерть перекопаною вуличкою пішов в бік бані. Ця церква була перше за сьогоднішній день, що відповідало моїм дитячим враженням. Велична і дійсно зозулясто-кольорова. Обійшов храм, перейшов через місточок, форсував широку вулицю. І ось він той узвіз, з якого я збирався злітати, щоб перелетіти будинок. І будинок на місці.
По бокам узвозу, в скверику велика кількість людей. Мене це зацікавило і я рушив туди. Митці продають свої твори. Такий собі Андріївський узвіз на харківський копил. Але на відміну від київського видно, що люди продають своє. Немає матрьошок, які так полюбляють іноземці, і іншого інтуристського ширвжитку. Цікаві, як на мене, вироби з кераміки. А от картини всі на один копил. Солодкі, придумані пейзажі, обов’язково ліс та вода, намальовані яскравими фарбами, старанно і бездушно.
Походив по вернісажу, аж ноги заболіли, і вирішив повертатися на вокзал. Біля самого виходу немолодий дядько складає в величезну валізу свої картини. Міські пейзажі, намальовані пастельними, май же акварельними фарбами, недбалими плямами.
- А це не Харків – кажу я не сіло не впало, коли дядько взяв в руки чергову картину.
- Точно, Львів. Що, впізнали рідне місто. – приязно посміхнувся мені дядько.
- А чому ви думаєте, що я зі Львова.
- А хто ж іще в Харкові буде українською розмовляти.
- Та ні я якраз східняк, і у Львові бував всього пару разів. Якби не сказали то не впізнав. Просто ця картина і оці дві відрізняються по духу.
- Ви що, митець – дядько уважно придивився до мого обличчя.
- Ні, інженер. До того ж частково дальтонік та ще й короткозорий. Просто відчув різницю. А в чому сам не розумію.
- А ви одягніть окуляри.
Я дослухався поради, одягнув окуляри і  оторопів. На самому верху імпровізованого стелажу була картина, яку я теж вважав якимось пейзажем. Чи того що вже вечоріло, чи того що картина висіла високо і я її не  розгледів. Із, як мені здалося, випадково розкиданих плям, від недбалих широких мазків, на мене дивилася сова. Та мене вразила не так сама сова як її погляд. Такий гидливо – іронічний. Він як би запитував: “Хлопці! А вам усе це не набридло.”
- Подобається? – перехопив мій погляд дядько.
- Не те слово.
- То купіть.
- А скільки вона коштує?
Дядько назвав ціну. У мене в кишені втричі більше. Я вже потягнувся до кишені, та мене зупинив погляд сови.
- Е ні – я рішуче зняв і заховав окуляри. – І так усе набридло. Та ще й вона буде нагадувати, якщо куплю і почеплю у себе вдома: “ І вам усе це не набридло.”
Так і не купив я тієї сови, про що і досі жалкую. Я ще кілька разів після того бував у Харкові. І кожного разу бігав у той скверик, але того дядька так і не зустрів. А та клята сова сниться мені ночами. Особливо коли на роботі до хрипоти сперечаємося про політику. Сниться мені та клята сова, дивиться гидливо-іронічно і як би запитує: “ Хлопці! А вам усе це не набридло?”.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Щось у тому є...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 24-03-2016

[ Без назви ]

© Юрій Кирик, 20-03-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 17-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 16-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4640839099884 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Тибет» Марка Гендрікса: У пошуках нірвани
Що уявляє собі пересічна людина при слові «Тибет»? Більшість хіба що згадає Еверест та величні простори …
«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …