Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43979
Рецензій: 85710

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (44 - г). Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню.

© Viktoria Jichova, 12-03-2016
                                                     (продовження останнього сну)

      Втікає засніжена земля під дрібними кроками жінки, втікає, як вода, що палахкотить полум´яними відлисками.. І ось уже нагорі, серед яскраво-шарлахового світла і оглушливого гулу дикого ритму та людського гaмору, прямо перед нею - просторий, урочисто освітлений вогнями зі всіх сторін, дім тингів. Початкову важкість її кроків замінила якась надприродна легкість - наче ноги її тягнули до будинку самі - жінка не зчулася, як опинилася перед широкими, масивними, з різьбленими зміїними та тваринними візерунками, дубовими воротами. Будинок наче і справді володів якоюсь дивною притягальною силою - манив, кликав її - ось лише ще пройти між рядами смолоскипів, що вишикувалися, наче воїни, обабіч дороги, розчахнути двокрилі двері і.. Вона зупинилася, ледве стримавши свої легкі, летючі кроки - хотіла перевести подих, аби не ввірватися туди, всередину, отак відразу, аби додати триманню свого тіла хоча би якоїсь поважності та урочистості - добре ж бо розуміла, що не може тепер поводитися так, як була звикла до сих пір. Треба було в очах всіх присутніх - місцевих і надто прибульців - стати справжньою, достойною дочкою і дружиною ярла. Тож стримувала свою нетерплячість i кортіння і заодно переборювала боязнь, зводила бурхливі, хаотичні думки докупи, гасила їхнє шумовиння, що кипіло і нуртувало аж у серці.. Боїться, як же вона ще боїться! Чого? Кого? Свого коханого? Того, як він тепер поведеться? І її пересмикнуло від образливої згадки - і це був останній поштовх, який примусив її обережно взятися за клямку і пхнути широкі, важкі двері..

      А двері ніби чекали на її появу - піддалися відразу i самі, наче чарівні, поволі розверзлися.. Спочатку у вуха вдарив несамовитий галас і весела музика, затим її очі застував дим, що від протягу раптово вихопився з вогнищ у залі і кублами втікав на волю у прочинений простір. Музика раптом припинилася, голоси і сміх стишилися. Всі очі тепер встромилися у двері - а там, щойно дим розвіявся, біліла тендітна постать, загорнена у вишукане біле песцеве хутро. Людям здалося, що то на порозі у зал з´явилася не людська істота, а дух, чарівна мешканка лісу та озер - фея - сяйлива і напівпрозора, як імла над озером. А вона ж, ступивши на поріг, зніяковіло озирнулася довкіл - через дим встигла лише розрізнити сяйво від головного вогнища, контури великого стола посеред зали та безліч людськиx тіней, що сновигали. Люди, що веселилися, враз розступилися, даючи їй дорогу - і тепер вона добре бачила, хто сидить на чолі широкого стола. Он у самому центрі її брати – старший - ярл та середущий - справжній вже вікінг, а поруч з ним - її чоловік – i до біса ж гарний який! - oн і бороду свою збрив і знову наче помолодшав.. По правиці старшого брата вона вгледіла святого отця і декількох монахів - їхня зграйка дещо неприродньо корчилася у самому куті. Решта ж гостей була вояки і односельчани, i особливо жінки - односельчанки, що нині вперше після всіх злиденностей, що піткали їхнє село, хизувалися своїми звабами, вилискуючи нарядним вбранням та прикрасами. Вона знову блискавично глянула на свого чоловіка. Їй на мить здалося, що він пильно задивився в її бік i наче блимнули його очі, але враз погасли – i його спокійно-незрушне обличчя, наче й нічого не сталося, повернулося до вояка, що сидів ліворуч від нього, і обидвоє продовжили розмову, яку розпочали раніше. Швидко перебігши очима присутніх, жінка намагалася заспокоїтися - аж такої байдужості i неуваги з боку хоч і зрадливого, та все ж коханого чоловіка ніяк не очікувала.. Старший брат підвівся з-за стола і махнув рукою, аби музи´ки продовжили грати, а люди веселитися. Потому вийшов на середину зали назустріч сестрі. Подав їй руку:
      - Щиро вітаю тебе, сестро моя! Я і ми всі дуже задоволені, що ти прийшла. Ходімо за стіл! - і пропустив жінку вперед.
      - Брате.. - зніяковіла вона. - Я невпевнена, що це була добра думка іти сюди.. - прошепотіла через край плеча так, аби ніхто не чув, про що вони розмовляють.
      - Розумію твій стан, сестро.. Але і це може бути твоїм пожертвуванням заради нашого спасіння. - теж впівголоса відповів їй. - Кріпися, сестро! - і схопив її за руку у знак підтримки. Насправді ж вона не знала, де тепер її місце за столом. До того часу лише брат і вона сиділи на чолі, тепер же мусила знайти свою щілину, своє власне місце між всіма чоловіками її роду i разом з тим - своє власне значення і його підтвердження у житті села та у житті власному. Проте біля свого чоловіка сидіти остерігалася - її сором, страх і гнів не допускали навіть думки, що знову опиниться поруч з ним. Попри те все ж усвідомлювала, що не має права подати i натяку на те, наскільки вона зараз розгублена і як болить її душа.. Ніхто цього не сміє зауважити! Тож мусила напнути всю силу волі, аби відважилася пройти за стіл.

      Коли вже підійшла до чола столу, раптом підхопився, відірвавшися від своєї безперечно цікавої бесіди, її чоловік і простягнув руку, запрошуючи її сісти біля нього та середущого брата. Тим жестом він сказав багато: привселюдно підтверджує її стан його законної дружини i, можливо, змирився з тим, що вона прийняла християнство. Якщо це справді так, то це добрий знак і півбіди вже впало з пліч. I їй наче відлягло від серця: вже не треба було важко вибирати, до кого примкнути, a він, її чоловік, здається, теж добре свідомий її присутності. І ще вона зауважила, як радісно сяйнули його ясні очі, як легка усмішка ковзнула по його гладко вибритому, молодому ще обличчі, пом´якшуючи його зазвичай кам´яні риси, i як ледь-ледь проступили ямочки..

      А час і веселощі все набирали обертів. Люди їли-пили, гомоніли, танцювали. Тільки вона сиділа на своєму місці і здебільшого мовчала. Знову почувалася розгублено - першу полегкість від привітної зустрічі з чоловіком наче вітром здуло. Тому загорнутися у мовчанку було найзручнішим способом, як замість пустопорожніх балачок зануритися у власні думки чи просто спостерігати. Он старший брат про щось весь час перемовляється зі святим отцем та монахами, що скоріше нагадували різьблених дерев´яних божків, ніж живих людей; a oнде середущий брат - той проходжався по залі, почергово підходячи до своїх друзів, щоби випити з ними. А її чоловік хоч зрідка і звертався до неї, та все лише, аби ввічливо усміхнутися і стукнутися з нею наповненим келихом вина або рогом з елем. Весь час розмовляв зі своїми дружинниками і теж, як і середущий брат, то вставав і йшов на другий кінець столу до інших вояків, то знову повертався, промовляв щось незначне, доливав їй напої і знову зникав у натовпі. Тяжкі думки не відпускали жінку - підозра про чоловікову зраду все не вщухала, чаїлася на дні душі і труїла думкою, що зараз вона тут, на цім бенкеті, є зайвою i нікому не потрібною. I чим більше спостерігала за людьми, що від душі веселилися, тим важче їй ставало на серці.. І вона пила і пила все, що їй подавали чи наливали - вже й з ліку збилася, скільки вина чи елю випила.. І майже нічого не їла - не могла і шматкa м´яса проковтнути через нервовi спазми, що стискали її горло. Все ще чогось з нетерпінням очікувала, все ще на щось надіялася - може, на якесь диво, що звільнить її від того сердечного тягару? Та, на жаль, нічого такого не відбувалося - люди, вже добре напідпитку, веселилися, не звертаючи на неї жодної уваги.  

      Та ось двері в зал розчахнулися і всередину вбігла зграйка дівчат, закутаних у важкі хутра. І цього разу музика стишилася. Дівчата підбігли до столу і стали в ряд, очікуючи чогось. Присутні, особливо чоловіки, не зводили очей з цього видива. З-за столу встав її чоловік і голосно, аби всі чули, промовив:
      - А зараз, шановне товариство, дозвольте вам показати щось ще досі невидане. Прошу уваги! - і хлопнув у долоні.

      І відразу грянула музика, та не така, яку знали всі, а зовсім інша - ритмічна і заодно дивна, з ніби фальшивими тонами, котрі то протягувалися до набридливої нескінченності, то враз раптово обривалися на півтоні. А дівчата, що стояли перед столом, спочатку легенько почали похитуватися з боку в бік, потім відбігли і вишикувалися посеред зали і - гоп! Всі хутра і накидки миттю позлітали на підлогу і.. - їй це здалося, чи насправді її засліпило? Примружилася, аби краще бачити крізь весь цей блиск. З-під накидок розлилося довге, чорне, наче вороняче крило, волосся дівчат по їхніх майже нагих тілах, що сяяли, наче само сонце у вогненному світлі під важкістю блискучих прикрас, схожих на золоті монети. Самі ж тіла були прикриті якимись дивними шматками брокатової золотої тканини так, аби лише трохи затуляла дівочі перса та стегна. Решта ж усе було або наге тіло, або воно просвічувалося крізь дуже легку і прозору, мов водяна пара, тканину. Ця тканина мала створювати враження, що дівчата одягнені у якісь підперезані блискучим поясом широкі штани, що трималися дуже низько, майже на самих стегнах, і через які просвічувалися їхні стрункі смагляві ноги. Завдяки такому "одягу" увиразнювалися оголені звабливі форми вузької талії та пишних стегон. Бубни вдарили знову. І почалося! Дівчата почали звиватися, мов змії, крутити стегнами з такою граціозністю, що їхні обнажені животи скоріше скидалися нa морські хвилі.. Вона бачила, як дико заіскрилися очі всіх чоловіків – i її чоловіка теж! - як вояки прудко повставали зі своїх місць і, тримаючи, в руках роги з елем, почали щось весело викрикувати і свистіти. Вона потайки позирала на свого чоловіка і слідкувала за його поглядом. Явно бачила, куди спрямовані його захоплені очі - он на цю молоденьку і гнучку чорнявку з найбагатшими прикрасами!

     А ритми бубoнів пришвидшувалися, вже набирали небезпечнoго темпy - і дівчата-рабині крутилися, звивалися, трясли персами так швидко i хтиво, що прикраси-монети на них задзвеніли, зарясніли, замиготіли в ошелешуючому блиску, наче яскраве листя осики восени.. І вертілися, i вигиналися, і робили якісь стрибки, потім перекидалися, підскакували і знову трясли стегнами, сідницями та персами, роблячи хвилеподібні порухи животів, потім лягали на підлогу і прогиналися спинами, наче лук, створювали зі своїх тіл дивні фігури і скручувалися хребтом всередину у кільця, мов гадюки.. Це був танець справжніх гадюк, переплетений з вогненними язиками, що вистрибували у вогнищах.. Жінці аж потемніло в очах - вже не бачила нічого, у вухах стояв лише несамовитий шум, свист і удари нещадних бубонів.. Її рука, що тримала келих вина, затряслася, у вино скотилася пекуча сльоза..
      - Сестро! - почула над самим своїм вухом. Озирнулася. Старший брат нахилився до неї і відібрав з її руки келих з вином, що вихлюпнулося з її тремтячої руки на світлі шати і вже розповзалося ненажерливою багряною плямою. - Кріпися! Витримай! - ще раз повторив брат. - Скоро всьому цьому біснуванню буде кінець, повір мені! Я не дозволю, аби така розпуста воцарилася у нашому володінні. І не дозволю, аби ображали мою любу сестру! - майже кричав їй на вухо в той самий час, коли чоловік жінки підвiвся з-поза столу і пoпрямував на середину зали поміж танцюючих рабинь. Слідом за чоловіком повиходили й інші вояки, голосно хлопаючи у свої дужі лабища і сміючися на всю горлянку.
      - А тепер дівчатам покажемо нашої! - скомандував чоловік і дав знак музи´кам. Відразу залунали тутешні, рідні мелодії, і хлопаки пустилися у чоловічий танець з тупотінням і присіданням, після чого повставали, схопили чужинок за стан і закрутили їх у швидкому вихорі.
      - Брате.. - важко видихнула жінка і її очі мимоволі стрілися з пильними очима монаха, що зирили на неї з-поза братового рамена. - У мене вже немає сил! - і вона піднялася.
      - Ти куди? - насторожився брат і хотів її затримати, та жінка вже віддалялася від столу.
      - Геть! - кинула через плече, розчиняючися у натовпі.

     A танцюючий сп´янілий натовп наче здичів - скакав і несамовито махав руками. Bона ледве продиралася крізь нього, весь час її хтось штовхав то в плечі, то у ребра, від болю на очах у жінки проступили сльози. І отак, зі сльозами на очах, рахувала останні кроки, що ще залишaлися їй до дверей - до її волі.. Якщо, звісно, вирветься звідси жива і неушкоджена. А потому - хай всьому грець! І коханню, і розбитому серцю..

      Вже бралася рукою за клямку, коли щось її міцно вхопило за стан і потягнуло назад у людський вир. Вона запручалася, та цю силу неможливо було перебороти. У напівтемрявi бачила лише миготливі тіні та безперестанне мерехтіння оскалених облич - все злилося в одну суцільну, страшну масу, все гуло, гупало, сотрясалося в небувалому енергійному ритмі. Жінка відчула неймовірну силу, яка її тягла назад крізь натовп, їй бракло повітря, вона не взмозі була пручатися і не розуміла, що це таке з нею коїться. Нарешті, збагнула, що опинилася у самій середині всієї тієї круговерті.
      - Куди ж ти, жона моя люба? - відчула гарячий подих на шиї. - Невже хотіла втекти?! - і одним різким рухом чоловік обернув її до себе і притиснув до свого розпашілого тіла.
      - Пусти мене, чуєш?! - задивилася гнівно в його палаючі очі. О, ті очі - з несамовитим, диким блиском, палахкотіли з-під чорних брів, як сам пекельний вогонь.
      - Мені тут нíчого робити! - витиснула зі себе жінка.
      - А чого ж це так відразу? - його уста розпливлися в широкій білозубій усмішці, - Хіба тобі тут нудно?
      - Так, нудно! Бо y тебе є тут інша забава! - і примружила свої зелені очі, що тепер нагадували зміїні - ось-ось і засичить.
      - Ах он воно що! - видихнув чоловік, теж примружуючися лукаво. І, зиркнувши в бік рабинь, розсміявся ще дужче. - Тож ми ревнуємо, чи не так? - на його щоках знову виднілися майже юначі ямочки.
      - Кажу тобі, залиш мене!!! - крикнула прямо в його обличчя - мусила крикнути, бо раптом відчула, що весь її гнів і рішучість покидають її - не годна була витримати цього пихатого, самовдоволеного, хитрого і заодно такого звабливого, чаруючого його погляду. А ще – п´янкого, різкого запаху його мужнього, гарячого тіла.. І, наче отруєна його чарами, марно намагається відібрати його сильні руки зi своєї талії, та він не зважає на її мляві намагання - притискає до себе, наче обхопив її кліщами, все дужче і дужче і заодно починає торгати, розкручувати її в різні боки у такт з музикою. І вона раптом чує ритм, вібрацію, чує, що удари бубонів і музика наче проступають крізь її шкіру, вростають у тіло, вібрyючий ритм вливається у самі жили і біжить нестримним струменем аж до серця..
      - Гаразд! - нарешті, здається, почув її бажання. - Підеш, але тільки після цього танцю! - вже не усміхався, а дивився на неї, зловісно мружачися.

     А темп все прибував, бубни загамселили сильніше і чіткіше - і ось уже не музика, а наче самe шаленe, голосне, якесь надприродне биття гігантичниx сердець велетнів*  запульсувалo у залі - через мить уже жінка не чула нічого, окрім  божевільного ритмy, що змушував її крутитися у дедалі швидшому вихорі - начебто в її душу вселилася сама буря, сам морський ураган.. Чоловік і жінка крутилися у дикому вирі, схопившися у міцних, майже спазматичних обіймах, i дивилися одне одному y широко відкриті очі, наче застиглі у передсмертній агонії, і не помічали, що вже давно кружляють під спалахи вcюдисущого вогню посеред залу одні - решта людей, завбачивши танець двійці, шанобливо розступилася і, плескаючи в долоні, гула їм до ритму. А в неї голова вже обертом - все довкруж мигає, мерехтить - лише його незрушнi очі, незбагненної ясності і глибини темно-сині очі ллють своє світло їй у душу і заодно випивають її. Вона відчуває прибуття небувалої енергії і слабкості заодно - їй стає гаряче, дуже гаряче, і їй дуже хочеться пити..

      Сильна спрага змушує двійцю вийти з танцювального кола, i вони, хилитаючися, підходять до столу, зачерпують у кухоль води, а потому у роги ель і гасять свою внутрішню спеку. Напившися та віддихавшися, жінка трохи очуняла, a оскільки хміль вже з повною силою ударив по мізках, тож і язик її дещо розплутався.
      - Маю до тебе важливу розмову, чоловіче мій. - відважилася дати йому виклик.
      - Та невже? - удавано насторожився. - Я до тебе теж! І то негайну! - і знову хитрувато усміхнувся. - Але не тут.
      - А де? - зацікавилася.
      - Давай втiчемо? - і кивком голови вказав на двері.
      - Що ж, на повітрі краще розмовлятиметься. - роззирнулася, чи бува, не дивиться на неї брат чи святий отець, всунула свою руку у наставлену чоловічу і вони, намагаючися непомітно продертися крізь натовп, вийшли y зоряну ніч..

      - І що ти мені хотіла сказати? - запитав чоловік, коли двійця опинилися на освітленому подвір´ї. Вона бачила, як від цікавості заблищали його очі, проте не хотіла починати їхню розмову з наболілого.
      - Не зараз. Давай першим ти. Гадаю, що тобі є що висвітлювати. - і глянула на нього з високо піднятою головою.
      - А що я тобі маю висвітлювати? Якщо ти розумна жінка, то сама повинна все зрозуміти, - ледь усміхнувся.
Їй здалося, чи це він знову розігрує її?
      - І легко ж ти обходишся зі мною! Мовляв, розумна, сама здогадайся! А якщо я нерозумна? А якщо я не бажаю здогадуватися? А якщо я просто все хочу почути прямо від тебе? Га? Невже я не заслуговую твоєї довіри і шани?! Вважаєш, що я не маю права цікавитися?! - вже знову скипіла жінка.
Чоловік роззирнувся навсебіч і приклав свого вказівного пальця їй на вуста.
      - Т-сс! Тихо, жона моя, не треба кричати на весь фйорд! Тут, як видно, дуже багато цікавих вух і очей, що ладні би знати наші з тобою подробиці. Ходімо звідси, бо тут і справді не місце для вияснення стосунків. - і він обійняв її і повів легенько з подвір´я.
      - І куди ми йдемо? - трохи спантеличила її його поведінка.
      - Тут неподалік, не бійся. Там зможемо спокійно поговорити. - вів її далі від вогнів у темінь, де лише зорі і сніг їм світили на дорогу.

      - Ось ми вже і тут! - зупинив жінку біля якоїсь дерев´яної стодоли. - Усередині буде тепліше. - і він підштовхув її в чорний отвір дверей, з якого відразу війнуло пахощами сіна. Та щойно вони опинилися на самоті, сховані від всього світу, чоловік пригорнув жінку до себе.
      - Аби не так холодно було. - промовив, торкаючися її лиця. Від його ніжних доторків вся затремтіла. У стодолі хоч і темно було, проте через великі отвори під стріхою долинало місячне сяйво і бліде відсвічування снігу, що лежав на навколишніх пагорбах.
     - Мені не холодно з тобою.. Але я хочу дещо знати.. - і запнулася, прислухаючися до свого тіла, яке вже почало жити своїм незалежним від її волі життям - відчувала, як її знову починала нуртувати кров, відчувала жагу, що прокидалася.
      - Я не хочу з тобою зараз сваритися, люба моя.. - шепотів їй на вухо. - Давай усе з´ясуємо потім.. - його голос уже теж тремтів.
      - Але я хочу знати.. Я вас сьогодні бачила.. я бачила вашу лазню.. - намагалася відвернути своє обличчя від його гарячих гyб, що уже шукали її.
      - Ну, і що саме ти бачила? - терся обличчям об її.
      - Хочеш знати? - все ще відпиралася від його дужих рук, що притискали її до нього.
      - Я знаю, що тим там була.. - відповідав, переривчасто дихаючи, і вона відчула, як його рука скидає з неї її хутро. - Я добре знаю, що ти собі думаєш.. - його руки не вгамовувалися - вже блукали по її шатах, намацуючи перса.
      - І ти нічого не скажеш у своє виправдання? - і вона сіпнулася від нього, та намарне, бо він знову притягнув її до себе і однією рукою почав швидко розстібувати ґудзики нa сукні, а другою притримував її за стан.
      - А що я маю казати? Хіба ти ще маленька? Здогадайся сама.
Її очі вже звикли до темряви і тепер у місячному сяєві вона бачила гострі риси його обличчя та блиск його очей.
      - Не можу собі навіть уявити, що ви витворяли з тими бідолашними рабинями! - вже не пручалася, але й не допомагала йому з її одягом.
      - А ти уяви! Я хочу, щоб ти собі це уявила! - нарешті розстібнув її шати і його руки заходилися гладити її тугі перса. Затим схилився і поцілував її в одне.
      - Я.. я.. - аж залапала повітря. - Я це все собі маю уявити?! - вжахнулася, та ще більше вжахнулася того, що їй це починає проти її власної волі подобатися - і її жага від того наростала дужче і дужче.. - Я не розумію, що зі мною.. - схлипнула напів від гіркості усвідомлення свого приниження, напів від мимовільного тілесного задоволення. І щойно подумала про це, як відчула його гарячу руку під сукнею на своїх вже розпалених стегнах. Задрижала, забриніла від гарячої зливи, що прокотилася її тілом. - Тобі до вподоби оця чорненька.. та, що найбільше з усіх вигиналася під час танцю? - голос її хвилювався від страху і заодно від наростаючої хіті.
      - Ну, нехай i вона.. - і підштовхнув легенько жінку углиб стодоли. - І що далі? Що я мав робити далі? - наступав на неї, доки її плечі не вперлися в приємну м´якість духмяної стіни зі сіна, що височіла аж під саму стріху.
      - А то вже ти, мій любий, розказуй.. - захлиналася під вагою його тіла, що напирало на неї.
      - Невпевнений, що коли почну розказувати я, чи тобі це подобатиметься. - його голос враз змінився з грайливого у різкий. Він послабив свій тиск, навіть відступився на крок. Дивився на неї, вже майже нагу, як важко здіймаються її розпашілі і схвильовані груди, на її насторожене обличчя і очі з дикими іскорками.
      - Гаразд, дівчинко! Як собі бажаєш! - і знову підійшов до неї впритул, одним різким помахом зняв з неї рештки одягу. - Зараз я покажу тобі, що я робив з нею! - його рухи були чіткі і суворі - однією рукою обкружив її стан, а другою різко розвів її стегна. - Ось що я з нею витворяв! - і вона відчула, як його гарячі пальці гладять її вже розімліле лоно, навіть відчула, як вони проникають у неї.. Застогнала.
      - Таке.. таке ти.. робив? - вже не могла говорити, захлиналася і важко дихала від гострої насолоди. Його губи зловили її і вони вперше відколи побачилися гаряче поцілувалися. І вже не було стриму жадібним, голодним цілункам. Їй здавалося, що вона вся зараз же розтане під його руками, його тілом, мов сніг від жаркого сонця. Раптом чоловік її обернув спиною до себе, і вона відчула, що в її лоно встискається його гаряча сила – i вона бере її жорстко, брутально, не знаючи жодних перешкод. Його руки ковзали по її спині, тиснули і пестили її перса, язик і губи блукали по шиї і шепотіли дивні, нечувані ще слова на вушко.. І їй здалося, що вже ось-ось величезна хвиля шалу накриє її.. як раптом він зупинився, відійняв її від себе, знову обернув її обличчям до свого і, задивившися їй у вічі, промовив.
      - Бачу, що тобі ця гра сподобалася. Значить, як чоловік і жінка вживемося, моя люба. Моя ніжна і гаряча, пристрасна, як вогонь, кохана жінко! - і він ніжно поцілував її в чоло. Вона ж лише часто закліпала очима, почуваючися, наче якась ліра, якій зненацька обірвали струни..
      - То ж усе це - якась твоя безглузда гра? То ти лише отак граєшся зі мною?! - їй ставало дедалі більше прикро i соромно.
      - Що, злякалася? Хочеш її продовжити? - уcміхнувся лукаво i підморгнув. - Ходімo тоді туди! - і він вказав на драбину, що стояла неподалік. Позбиравши зі землі порозкидувані речі, двійця вилізла по драбині нагору і вже там, підклавши під себе хутра, зручно вмостилися на сіні і вже донесхочу, до повного вичерпання сил продовжила свої п´янкі пестощі..

      Hедовго їм довелося відпочивати в обіймах одне одного від взаємного вичерпання і приємної втоми - хоч спочатку їм було дуже тепло, проте холод починав пробиратися і під їхні хутра. Тож вирішили повернутися на бенкет.
      - Мабуть, вже зауважили, що нас там немає. - промовила жінка, одягаючися.
      - Ну, і що? Хіба без нас не вміють гуляти? - здвигнув плечима чоловік, застібуючи штани.
      - Ти не розумієш.. Не в тім справа.. - обережно почала жінка.
      - А в чім? У твоїм старшім братові? Чи у тім монахові? - обернувся різко до неї і встромив свій насторожений погляд. - Гадаєш, я не знаю, в чім уся річ? - його обличчя похмурніло.
      - Любий, мені справді треба з тобою говорити. - додала тихо, відчуваючи, що нічого приємного ця розмова не пeредвіщає. Чоловік приступив до неї.
      - Жона, хочеш зіпсути всі ті гарнi, щасливі миті, що ми щойно вдвох пережили? - вхопив її за плечі, його очі знову набули гострості. - Розмова буде, але не зараз! Тим більше на хмільну голову це не зовсім добра думка. Нам треба знову чимось підкріпитися.
      - Чоловіче, у мене таке враження, що ти інколи забуваєш, з ким ти зараз розмовляєш. Я - не якийсь твій вояк, якому ти наказуєш, і не рабиня! - зняла його руки зі своїх плечей. - Бачу, ти дуже змінився за час cвоєї відсутності.
Чоловік наче отямився - легенько пригорнув її до себе.
      - Вибач, люба. Мене і справді інколи заносить, ніби я знову на чужині. Потерпи ще трішки - ці мої вояцькі замашки пройдуть з часом. Всім нам зараз нелегко.
      - Аби геть не здичів.. - промовила вона заспокоюючися, бо в душі зажевріла надія, що ота осоружна розмова, яка їх ще чекає попереду, може бути i не настільки важкою. І вона, як її чоловік, боялася необережно зачепитися об надто гострі кути. Нікому з них не хотілося розбивати ще поки щo надто крихку рівновагу і подружній мир, якi вони щойно так гаряче і шалено скріпили своїми тілами.
      - Добре, тоді завтра. - погодилася наpешті. Tак у неї хоча буде більше часу все обдумати і підготуватися до розмови..

                                                       (продовження сну буде далі)

---------------------------------
Коментарі:
Велетні* - у скандинавській міфології надприродні істоти, інколи вважаються як одні із найдревніших богів, зачасту вважалися богами злими.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Я до тебе зі своїми сумнівами.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 17-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Михайло Нечитайло, 15-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 13-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6295120716095 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …
Огляд нового роману авторки «Дівчини у потягу»
Затишне містечко, поруч із ним — Затон Утоплениць. Затока, яка протягом століть забирає життя жінок. …
Жити заради життя: «Фієста» Гемінґвея
«Фієста» — перший знаковий роман Нобелівського лауреата Ернеста Гемінґвея. Це історія про групу американських …