Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44629
Рецензій: 87326

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза соцреалізм

Тетянин день

© Сергій Вікторович, 11-03-2016
Колаж з уривків роману «Перший елемент»

- Тетяно, а тебе назвали по святцях чи на честь когось? – запитав Рудий коли стало зовсім нудно.
- А тобі навіщо?
- А так, просто цікаво.
- Тобі просто цікаво. Напевне щось задумав.
- А якщо й так. То все ж таки?
- По святцях, то й що з того?
- То виходить у тебе у суботу день народження.
- Таки виходить. Оце ж Сашко прислав мені подарунок. Та я не втрималась одягла трошки раніше.
- То нас запрошено?
- Кого запрошено, а кому присуд залишається в силі.
- Це ж що іще за присуд? – запитав я, бо Рудий образився і замовк.
- Якщо ще раз з’явиться на порозі, то отримає сковорідкою по лобі.
Мені стало незручно і я теж надовго замовк.

Коли  вийшли з клубу після суду, то виникла проблема – кому ж з нас двох проводжати Тетяну. В слух  цю проблему звичайно ж не обговорювали, а тільки мовчки зиркали один на одного. Мені з Тетяною було в одному напрямку. Рудий жив в протилежному кінці Селища, але по всьому було видно, що це його не зупинить. Тетяна елегантно вирішила  проблему. Коли ми стали на східцях один проти одного,  вона раптом, гукнула в натовп:
- Мам, зачекайте я з вами. –  Рвонулась бігти і наче ненароком зачепилась за моє плече. На якусь хвильку зупинилась і шепнула: " Я жду ".

Коли тебе запрошують на день народження то виникає дві проблеми: що вдягти і що подарувати. З першим питанням у мене все було в порядку, а от з подарунком нічого путнього в голову не приходило.
Вже був вечір в четвер, а я так нічого  не зміг придумати. Ліг спати, але сон не йшов. На вулиці і в домі все стихло. Стало так тихо, що я почув як про щось розмовляють мати з моєю сестричкою. Про що вони говорили розібрати було не можливо, а було чути тільки голоси. І тут я згадав недавню осінню історію з лялькою. Від спогадів мені стало трошки спокійніше. Я перестав прислухатися до звуків і вже засипаючи пригадав, що не бачив вдома у Тетяни жодної ляльки. Якщо мати каже правду, що дівчата бавляться ляльками доки не народять дитину, то ось воно вирішення проблеми. І я солодко заснув.
Вранці підійшов до матері і попросив:
- Мам, мені потрібні гроші.
Гроші які ми всі заробляли приносились додому і клалися в величезний сувенірний кухоль. Потім, якщо комусь щось було потрібно купити брали звідтіля і повідомляли про це матір. Вона в нас була міністром фінансів.
- Йдеш до Тетяни на день народження? – мати відкрила буфета і дістала з кухля двадцять п’ять карбованців однією купюрою. – На візьми. Я раджу подарувати ляльку. На розі вулиць Карла Маркса і Шевченко є магазин “ Казка ”. Я там бачила чарівну ляльку за дванадцять карбованців. На решту купи квітів та коробку конхвет.
- Мамо! Де ви взимку бачили квіти?
Перші квіти в місті з’являлися напередодні восьмого березня. Кожна компанія виряджала до міста посланця, щоб той здобув квіти. Посланець починав кружляти навколо центральної площі міста із сотнею таких же бажаючих. Все це тривало до тих пір, поки з-за рогу не з’являвся який не будь чоловік з квітами в руках. Всі зразу кидалися туди, звідкіля він з’явився. Бо знали, що там за імпровізованим прилавком створеним з двох величезних дерев’яних валіз, ( одна закрита “на попа ”, в якості ніжки стола, а друга відкрита створювала прилавок)  сидить неголений кавказець в пом’ятому одязі і продає квіти - мімози або тюльпани. Миттєво утворювалася черга і починалась жвава торгівля. Ніхто не торгувався і не перебирав товаром. Якби хто-небудь, упаси боже, почав би ремствувати, то його б тут же побили. Всі знали, ось-ось з’явиться міліціонер і припинить торгівлю. Тоді кавказець мовчки збере валізи і зникне в найближчому дворі. Ті хто не встиг придбати квіти поверталися на центральну площу і все починалося спочатку. Не знаю, чи то був один і той же кавказець, чи їх було декілька, але через деякий час знов з-за іншого рогу з’являвся чоловік з квітами. Ця гра тривала два - три дні, але до свята, всі хто хотів, були з квітами.
- Ну тобі з погреба видніше – відповіла мати своєю улюбленою приказкою і заходилася біля плити.
Поки Поліщук сидів на  черговій нараді, я змотався в “ Казку ” і замучив продавщиць, вибираючи ляльку. Нарешті таки вибрав таку як хотів і продавщиця запропонувала заплатить гроші в касу.
- Скоку? – запитав я.
- Дванадцять карбованців. Що, хіба за таку ляльку це дорого? – перелякалась продавщиця моєї реакції.
- Та ні. Просто якби послухав матір, то зекономив би уйму часу. І вам би голову не морочив. У вас вона одна в таку ціну?
- Одна.

Сестричка обгорнула коробку з лялькою  калькою, обв’язала стрічкою. Та ще й із стрічки зробила трояндочку. Я вдягнувся, сестричка наспівуючи:”... іди, братику, до дівчиноньки, що тебе чекає...” вручила мені подарунок, і вся сім’я урочисто проводила мене до порогу.
Вийшов на вулицю і на хвилинку зупинився. Вночі і вранці йшов сніг, а зараз небо було чисте, як умите. Сонце таке яскраве, а сніг такий білий, що я на хвильку осліп. Коли очі звикли до світла  рушив далі.
Біля колонки стояла купка жінок і щось жваво обговорювали. Деякі втирали сльози.  Спочатку подумав, що то вони досі обговорюють суд. Але з моєю появою всі раптом замовкли і напружилися. Я чемно поздоровкався. Мені відповіла тільки сусідка, решта дивились на мене як на інопланетянина. “ Невже їх так збентежило моє пальто ” - млосно подумав. Але тут мені в очі впала смуга з яскраво червоних плям, що тяглася білим снігом від Тетяниного порогу. “ Невже Рудий прийшов у гості і  отримав пательнею по лобі?” подумав, бо спочатку прийняв плями за кров. Навіть яскраво уявив як Рудий іде геть, а з під долонь, що закривають обличчя капає кров. Я стишив ходу і коли підійшов ближче побачив, що то були троянди. Живі троянди взимку! Я все зрозумів. Рудий таки приходив в гості і приніс букет троянд. Тетяна його прогнала і жбурнула квітами вслід. І ось тепер мені треба було переступити через ці вмираючі в снігу квіти. Краще б то була кров. Я зупинився і ніяк не міг зробити крок. За спиною стояла така тиша, що аж дзвеніло в вухах.  Зрозумів, що тітки біля колонки затихли, дивляться на мене і чекають, що ж я буду робити. Мені здалося, що на мене дивляться з вікон усього селища. Я не витримав, розвернувся і ні на кого не дивлячись, побіг додому.

Машину  подав до порогу як домовлялись, хвилина в хвилину. Із хати вийшли дівчата і почали прикрашати авто стрічками. Двох я знав, вони були місцеві, з Селища. А от третя була явно не тутешня.  Вирішив, що вона з технікуму і спокійно спостерігав за їхньою роботою. Раніше її не бачив, але очі, точніше погляд здавався до болю знайомий. Вона з якоюсь дивною цікавістю, весь час зиркала в мій бік. Це були не погляди дівчини, якій сподобався хлопчина. Її цікавило щось інше. Що  збагнути не міг, а тому почав прислухатися до дівочих розмов. І почув, що дівчата бідкаються з приводу того, що нема ляльки, щоб прив’язати її до капота спереду.  Попросив дівчат зачекати і кинувся додому. Дома зняв з шафи коробку з лялькою, яку так і не подарував Тетяні. Ну що ж, не вийшло подарувати на день народження, буде подарунком на одруження. На коробці осів товстий шар пилу. Я посміхнувся бо згадав улюблену примовку батька: “ за все життя  не зміг збагнути дві речі. Звідкіля береться пилюка і куди діваються гроші ”. Знайшов ганчірку, стер пилюку і побіг назад. Дівчатам лялька наскільки сподобалася, що вони засумнівалися, чи варто її прив’язувати до капота. Адже вона там може зіпсуватися. Я сказав, що для друзів нічого не шкода, так що хай сміливо прив’язують.
Нарешті всі приготування скінчилися і молодий з молодою стали на порозі. Якби я не сидів за кермом, то мабуть би упав. Наречений був рудим! Та не таким рудим як наш Рудий. У нашого волосся було руде з мідним відливом. А брови були чорні і обличчя смагляве. А у цього волосся  ближче до солом’яного кольору,  брови  майже білі, а обличчя ... Обличчя  кругле і пласке, червоне од ластовиння. На доповнення картинки одягнутий молодий був в майже білий, кремовий костюм. Все це контрастом виділялося на фоні дружки чорнявої та чорнобрової у блідо-фіолетовій сукні. Дружкою була та сама незнайома мені дівчина, погляд якої так збентежив мене.
Процесія рушила до машини і чорноока дружка, коли проходила повз віконце, знов дивно поглянула на мене. І тут я зрозумів, що саме так збентежило мене, де раніше бачив такий погляд. Так час від часу дивилась на мене лікарка, хірург, коли мені робили операцію, немов би питаючи: «Як твої справи, хлопче?» Ця здогадка ще більше збентежила мене, але треба було їхати і я на деякий час забув про це.
На церемонію  не пішов, залишився в машині. Коли  тільки починав возити весілля, мені було цікаво і я ходив дивитися. А потім набридло. Сидів в машині і думав, що ж мав значити цей погляд дружки. Врешті решт мені все набридло і я пішов до палацу з’ясувати, чого вони там так довго чухаються.
В кімнаті, що була за залом де відбувалася церемонія, була одна Тетяна. Решта кудись порозбігалися. Вона втупилася в мене і цим поглядом просила, щоб я щось сказав. Я не знав, що мені робити. А погляд молив: “ ну скажи, скажи хоч що небудь! ”
- А тобі йде шлюбна сукня – нарешті знайшов що сказати. – Знав би що будеш такою гарною нареченою сам би засватав. – Пожартував навздогін буряків.
- А де ж ти був – очі Тетяни бризнули льодом. – Від тебе ж, придурка, світ заочі тікаю!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.394642829895 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …