Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43515
Рецензій: 84788

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза соцреалізм

про раків

© Сергій Вікторович, 09-03-2016
                              Уривок з роману «перший елемент»

Ставочок, до якого ми під’їхали був не штучний, а природний. По дну неглибокої, але широченької балки, обмеженої з обох боків лісосмугами, по між камінням, що виростало з землі то тут то там, текла на пів річка – на пів струмок. Вона то зникала під землю, то знов з’являлася у вигляді джерел, то розливалася невеличким плесом. Нарешті впиралася в величезний камінь, що повністю перетинав балку, і зупинялась, утворивши затишний ставок. А далі не текла. За каменюкою теж була балочка. На її схилах дзюркотіли джерельця, веселі струмочки збігали в середину, утворювали невеличку річечку, що зникала за якихось сто метрів. Отак тече, тече по дну балки, а потім гоп і далі сухо. Я коли перший раз її побачив, то зразу пригадав слова пісні: “ Там де Ятрань круто в’ється, з під каміння б’є вода...”
- Та тут повинні бути раки – радісно скрикнув Буровик коли окинув оком цю красу. -  Я перевірю. – І не чекаючи чи то дозволу, чи то моральної підтримки роздягнувся і поліз у воду.
Я пішов слідом за ним. Скільки ми прожили в цих краях, а  ні від кого не чув, щоб тут водилися раки. Буровик заліз у воду і став шарить руками під камінням.
- Є ! – здоровезний темно зелений рак ляпнув біля моїх ніг. Я спочатку подумав, що то пляшка із під пива, такий він був здоровенний.
Мій старший брат теж був азартний ловець раків. І він завжди таскав мене з собою. Завдяки цьому я бачив чимало раків і знав чимало методів їх ловлі.
Коли  був ще зовсім малий, брат пожартував і сказав, що ловить раків на власний палець. Знаходить під водою норку де сидить рак і суне туди пальця лівої руки. Рак захищає своє житло і тому хапає нападника клешнею і не відпускає. Повільно витягує руку назад, поки рак не висунеться з нірки, а потім  хапає правою рукою. Насправді ж рука обережно всовується в нірку по самісінькій стелі і накриває рака зверху. Тоді він вас не може вкусити. Я свято вірив в такий метод, про який пожартував брат, аж поки не став дорослим. І тому сам раків ніколи не ловив. Бо страшенно боявся, що рак мене вкусить.  Ловив  мій брат і викидав здобич на берег. А там я з відерцем їх підбирав. При цьому  завжди крім відерця мав при собі ще й паличку. Якщо рак падав на спину, то  виставляв проти мене клешні. Тож  я його паличкою перевертав на живіт, а вже потім хватав за спинку і  кидав у відро.
Сам  раків ловив тільки на річці Береці. Там раків ловили цікавим методом. На очеретину прив’язували метр, півтора волосіні. На іншому кінці за серединку прив’язувався сірник. Це була ракова вудочка. Десь на піщаному плесі збиралися мушлі. М’ясо мушлі улюблена їжа рака. Ножем розкривалися створи і добувалося м’ясо. Одрізався невеличкий шматочок і нанизувався на сірник вудочки. Наживка опускалася в воду, але так щоб не лягала на дно. І так сидиш, тримаєш вудочку в руці і плавно поводиш нею то вверх то вниз. Коли відчуваєш що вудка поважчала, обережно і повільно витягаєш її із води. Рак вчепився всіма лапами в м’ясо трапезує і ні нащо не звертає уваги. Повільно і плавненько підносиш рака до відра і струшуєш його вниз.
Ще я бачив як ловили раків на дохлу тварину. В ятір вкидають дохлу, бажано вже вонючу тварину, найчастіше мишу, і опускають у воду. А вранці виймають повний ятір раків. Але таких раків я ніколи не міг їсти.
Тож я , як  вже було сказано, бачив чимало раків. Але такого здоровенного вперше. Рак упав на ноги, і не звертаючи на мене уваги почимчикував назад до води. Я нагнувся і хотів уже був ухопити його за спину коли мене зупинив Байдужий:
- Хай лізе. Все одно зварити нема в чому.
- Правильно. І їсти раків без пива – це злочин проти природи. – із води вибігав бадьорий і щасливий Буровик.
Я з жалем проводив рака очима до води. Ось він заліз у воду, розвернувся і змахнувши хвостом стрімко рвонув під камінь.
Ми ще трохи відпочили в лісосмузі, скупалися в ставку і поїхали далі. Коли ввечері приїхали в селище Геолог запитав, чи не можна виїжджати раніше,  зі сходом сонця. Щоб не мотатися в саме пекло по степу.
- А чому ж не можна. Водовозки, вахти їздять цілодобово. Тож  в гаражі завжди хтось є і машину можна взять в любий час.
Ми домовилися о котрій годині будемо виїжджати, де зустрінемося і розійшлися.
- Тату, а ви знаєте, в кам’яному ставку раки є – поділився  відкриттям за вечерею.
- А чому б їм там не бути. Вода чиста, то ж раки повинні бути. А до чого це ти?
Я розповів батьку про те, як Буровик вловив рака.
- А Йонович не казав, що їх їсти не вміють – запитав батько зі своєю таємничою посмішкою. Я зрозумів, що зараз підуть спомини. І хоча  трошки пам’ятав цю історію та все ж підіграв батьку:
- Ні. А до чого це?
- Було це в п’ятдесятих. Стояли ми біля Орєхова на Запоріжжі. Бурілка наша стояла в цікавому місці. За високим насипом, по якому йшла залізниця, протікала річка Конка. В насипу був розрив, невеличкий місток. А за містком чималенькі луки і посередині кругле чи то озерце, чи то болітце. Місцеві називали його   Кругляк.  Саме на березі цього Кругляка і стояла наша бурілка. І приїхали до нас на переддипломну практику два студенти. Один  геолог, а другий буровик. Це зараз вони Володимир Йонович та  Анатолій Миколайович, а тоді Вовчик та Тока. Тока виявився завзятим рибалкою і його зразу ж зацікавило чи є в кругляку риба. Риба то була, але як її взять. Волока не затягнеш. По всьому кругляку стирчали сваї і якісь покручені рейки. Тоді цей Тока і питає: ” А раки є?”. Кажем: ” Полізь провір.” Він роздягнувся поліз і доволі швидко піймав пару раків. Поліщук каже, що їсти раків без пива це злочин перед природою, і пішов на станцію в буфет добувати пива. Я з Токою став ловити раків. Пробував і Вовчик. Роздягнувся, заліз у воду і питає, як же їх ловити. Ми роз’яснюємо:” Знаходиш місце де може бути рак і сунеш туди пальця. Якщо рак там є, то він вхопить тебе за пальця. Тоді ти тихенько тягнеш пальця назад. Рак пальця не відпускає і висовується із схованки. Ось тут ти його рукою і хапаєш ”. “ А це не боляче?” “ Трошки є”. “ Е ні ” - каже Вовчик і вилазить із води – “ я боюся ”. “ Ладно “- кажемо – “ залишайся на березі та збирай раків, що ми наловимо ". Коли Поліщук під вечір повернувся з пивом то ми наловили майже відро раків. Зварили їх на багатті тут же біля води і поділили по щоту всім порівну. А Вовчик і питає, а як же їх їсти. “А ось так “ – каже Поліщук, бере рака з кучки Вовчика і спритно з’їдає. “ Поняв? “        “ Ні ”. “ Дивись уважно ” – Поліщук бере другого рака, знову ж таки з кучки Вовчика і з’їдає вже повільніше. “ Так що в рака  можна їсти тільки хвоста та клешні? “- питає Вовчик. “ Ага ”. – відповідаємо хором. “ А як же їх чистити?” “ Ось дивись ” – Поліщук знову тягнеться до купки Вовчика. “Е,е,е “ – заволав той – “що ви робите?!” “ Показую як їсти раків ”. – незворушно відповідає Поліщук. “ На своїх показуйте!” – Вовчик двома руками згріб раків під себе і прикрив їх своїм тілом.
Я посміхнувся у відповідь на батькову оповідку. Чув її до цього вже з десяток разів. Єдина новина, то це те, що  побачив реальних учасників подій. Хоча ці поважні люди, що звалися наукою і  збирали матеріали для дисертації  міністра, аж ніяк не пасували до наївних студентів.
Вранці, коли  нашвидкуруч поснідав і збирався вже виходити з хати, виявив на порозі чималенький брезентовий мішок. Мішок стояв так, щоб я не зміг відкрити двері не відсунувши його.  Взяв мішок за гузир і потяг вбік. Всередині щось глухо дзенькнуло. Я вже взявся за шворку, щоб подивитися що ж воно за одне, коли в коридорі з’явився батько:
- Там казанок з триногою – відповів на мою цікавість, хоча я до цього не проронив ні слова, – а в торбинці укроп та інші спеції, щоб зварити раків.
Приволік торбу в гараж і закинув її в багажник свого „бобика ”. Наука з’явилася вчасно, як і домовлялися. Коротка нарада куди їхати і машина рвонула на свободу. Сонце недавно зійшло і ще не встигло розігнати легенький серпанок туману. Повітря було чисте і прозоре і туман на просторі  не помічався. Але на дорозі, обсадженій тополями, промінці сонця, що пробивалися крізь стовбури та гілки дерев, вимальовували казкові золотаві візерунки на сивому тлі серпанку. Мотор не гарчав, а співав і самому хотілось співати.
Гарний настрій був не тільки в мене. І ми по холодку, під настрій до обіду виконали все, що запланували на день. Але все одно вирішили обідати в сільській їдальні де обідали вчора. Коли  добряче попоїли і вже збиралися виходити мене несподівано покликала в підсобку огрядна повариха.
- Ти Петро? – запитала вона таємниче.
- Ага – здивувався я.
- А тебе досить точно описали. Ладно тут тобі передачка. Он бачиш шаньку в кутку. Бери і тягни її сам. Я вже застара тягати такі тяжесті.
Я пішов в куток, куди показала повариха і взяв сумку, таку собі кайстру з мотузяними ручками. Сумка була не така вже й важка, але й легкою її не назвеш.  Приніс її до машини і поставив в багажник. Коли  ставив її на підлогу авто, глухо дзенькнуло скло.
- Що це в тебе сьогодні весь час щось дзеленчить? – напівжартома запитав Буровик.
- До обіду казанок з триногою, а що зараз подивимось. – Я розкрив сумку і оторопів.
- Ну і що ж там таке? – всі троє припинили жваве обговорення і повернулися в мою сторону.
- Пиво!
- Та ти шо! – мало не хором скрикнула комісія. В ті часи літом купити пива, майже безнадійна справа. В місті ще можна було випити пива з бочки, якщо вистачить терпцю вистояти довжелезну чергу. Варто пригадати , що саме з-за черги за пивом покалічили Циганка. А з пляшки можна було випити - коли дуже пощастить. А в селі, то взагалі неможливо.
- Ну от і вирішилася суперечка – сказав Буровик – їдемо на слюдяне озеро.
- Це ж куди – не зрозумів я.
- Ну там де вчора були. Там у воді кришталики слюди плавають. Так гарно виграють на сонці. Тож я і назвав його слюдяним.
- Ну що ж, слюдяне то хай буде слюдяне. Хоча ми звем його кам’яним ставком. Так що по кобилам і на Берлін.
Коли  приїхали до ставка, сонце стояло так високо, що навіть тіні від людей не було видно. Пекло неймовірно. Покупалися і всіх звалило в сон. Вирішили трошки поспати, а вже потім заходитися біля раків. Полягали в лісосмузі під деревами, хто де знайшов і незабаром всі дружно захропли.
Коли я прокинувся поруч нікого не було. Всі були біля ставка. Я піднявся, потягнувся аж захрустіли кістки і пішов до компанії. Буровик та Байдужий по шию в воді повзали по під берегом. На березі ворушилася купка раків, які намагалися розповзтися хто куди. Геолог паличкою згортав їх до купи. Я швиденько повернувся до машини і дістав із багажника невеличке пластмасове відерце. Розміром так із дійничку. Приніс до ставка, сполоснув, набрав трішечки води і пішов до Геолога. Поставив відро в траву і поперекидав туди раків. Геолог подякував мені посмішкою і як хлопчисько рвонув вбік де ляпнув у траву наступний рак. Я хвильку постояв, замислився, що ж мені робити. Лізти в воду ловити раків. Так я ніколи в житті їх не ловив. Не знав чи боляче вони кусають. А як що чогось не знаєш, то саме того найбільше боїшся. Збирати раків є кому. Складати конкуренцію і лишати задоволення старшу людину також не хотілося.  Повернувся до машини, дістав невеличку сокирку і пішов у посадку збирати хмиз. Коли назбирав, як мені здалося, вдосталь, заходився біля триноги з казанком. Коли біля майбутнього багаття вже не було чого робити, пішов до ставка.
Буровик і Байдужий, сині як пупки, сиділи на березі біля відра і вирішували, ловити далі, чи досить.
- Мабуть досить – сказав я коли заглянув у відро – дай боже щоб ці влізли в казанок.
- Досить той досить – зрадів Байдужий і розмахуючи руками, щоб швидше зігрітися побрів до машини.
- Що ж такий маленький казанок взяв – буркнув Буровик, підхопив відро і теж побрів до машини. – Тут же нема чого їсти. Хіба що пива не вистачить.
- Ти не звертай на його уваги – підбадьорив мене Геолог – він завжди бурчить коли його виганяють з води. Азартна людина. Ніколи не може вчасно зупинитися.
Коли  піднялися на гору, Буровик уже порпався біля багаття.  Переставив триногу на інше місце і по своєму перекладав хмиз.
- Хто тебе вчив так розкладати багаття – буркнув  на мене коли ми підійшли.
- Ніхто – знизав я плечима.
- Тож вчись поки я живий. А поки що збігай набери води – Буровик тицьнув пальцем в бік казанка – не повний. На три чверті.
Коли я повернувся, багаття весело палахкотіло. Тринога стояла збоку.
- На такому полум’ї тільки дурні готують. – пояснив Буровик. Готувати треба на жару, коли дрова прогорять. Навіть раків. Наступного разу, коли будеш збирати хмиз, набирай побільше товстих гілляк, щоб було більше жару.
- Слава богу, що це тільки раки. – Геолог поклав мені руку на плече. – Як би це, не дай бог, була юшка, то нам би всім досталося.
Поки варилися раки, ми крутилися навколо багаття ковтаючи слину, а буровик одганяв нас як набридливих мух.
- Все, зараз раки будуть готові. Доставай пиво – скомандував Буровик.
Я кинувся до машини, але пива в багажнику не було.
- А де ж пиво? – запитав  сам себе спантеличено.
- Як де? – здивувався буровик – там де йому належить бути. В ставку. Точніше в джерельці, що метрів за п’ять від того місця де ставок почина розливатися. Знайдеш?
- Звичайно ж знайду
Я підійшов до того місця де ставок починав розливатися і по струмочку став повільно підніматися вверх. Струмок перегородив чималенький камінь. З тріщини пробивалося джерельце і весело гралося в блюдечку води що утворилося  в   цьому ж таки каменю.  Далі крихітним водоспадом вода збігала вниз. В місці, де вода падала з каменю утворилася ямка. В цій ямці рядочком лежали зелені пляшки з пивом. А біля них плавала золотаво зелена жабка. Від вигляду  жабки мені зразу потепліло на душі. Я згадав бабусю. Вона мене малого вчила, якщо в степу знайдеш криницю і в ній плаває така жабка, то воду можна спокійно пити. Якщо ж жабок немає, то краще утриматися. Бо живуть ці жабки тільки в криницях із чистою водою. І звуться вони кринички. Дехто вважає, що саме кринички очищають воду. Люди кажуть, що якщо таку жабку пустити в молоко, то воно ніколи не скисне. Я ще тоді запитав, чи живе в нашому молоці криничка. На що бабуся загадково посміхнулася і сказала, що якщо  буду багато знати то швидко зістаріюсь.
- Ну шо, не знайшов? – долинуло згори.
- Знайшов! – чари дитинства вмить зникли.  Вхопив пляшки, притиснув їх до грудей і попер нагору. Пляшки були такі холодні, що аж в грудях заболіло.
- А ми думали шо не зайшов. – всі вже сиділи на розстеленому на землі покривалі, спасибі батьку про все подумав. На шматку клейонки парували чотири рівних кучки червоних раків. – Давай сідай. А то ми тут скоро слиною захлинемось.
Всі розібрали пиво і заходилися біля раків.
- А ти чого пиво не береш – одірвавшись од раків раптом запитав Байдужий.
- Так я ж за кермом.
- Ну то й шо?
- А як шо інспектор на трасі перестріне.
- А шо бур’янами не можна.
- Можна. Тільки ж я вас там розтрясу.
- Налякав. Ми ж геологи. – на ці слова Буровик з Геологом мало не поперхнулися пивом. –Бери пий. Їсти раків без пива, як каже Миколайович, це злочин перед природою.
- Угу – задоволено промугикав Буровик, терзаючи ракову клешню.
Я відкоркував пляшку і зробив ковток. Після ніжного гарячого м’яса рака, пиво видалося особливо гірким і холодним. Рідина прокотилася по грудях приємно охолоджуючи і збуджуючи.  Взяв шматочок м’яса з ракової шийки. Боже ж ти мій! Яка смакота! Дійсно їсти раків без пива - це злочин перед природою.
Пива та раків виявилося саме враз. Коли трапеза скінчилася, дядьки полягали навколо “столу ” і стали згадувати про риболовлю в Забайкаллі та на Далекому Сході. Про полювання в Сибіру. Я все чекав, коли ж вони згадають як вчились їсти раків. Дуже хотілося почути цю історію такою якою її бачили вони. Та про це, в той день ніхто не згадав.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 10-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 10-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.31578397750854 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …