Почали улади тримати раду після смерті Конхобара, щоб вирішити, кому передати королівську владу. І казали одні, що слід стати в них королем Фергусу мак Ройгу. Але немало терпіли улади зла від Фергуса, доки був він у вигнанні, і казали інші, що не бувати йому їх правителем. Інші ж казали, що по праву - король Кормак Довга Борода мак Конхобар. Окрім того жадав Конал Кернах влади для свого вихованця - Кускрайда Менд Маха. Почали тоді улади готуватися до битви, але не став влаштовувати Кускрайд битву, бо мав страх, що знищать один одного нащадки Рудрайге. Не було тоді при ньому Конала Кернаха, що потім соромив та докоряв за це свого вихованця.
І сказав так Генан Груадсол мак Катбат:
- Знаю тепер я, хто має стати королем в Ірландії - то Кормак Довга Борода мак Конхобар, найшляхетніший муж, не обділений нічим: обличчям дивовижним і хоробрістю, даром честі і справедливості. Йому перед смертю велів Конхобар передати владу, бо він старший з його синів і вихованець Фергуса мак Ройга, що жодного разу не плюндрував наші краї, якщо випадало йому бути з Кормаком.
Погодились улади з такими словами Генана.
Тоді надіслали вони від себе гінців до королівства Коннахт, щоб покликати Кормака правити уладами - Генана мак Катбада, філіда Амаргіна, Імбрінна мак Катбада, Ватахтаха мак Фердаха. Вирушили візничі в дорогу і прибули до Круахан Ай. Були там Айліль, Медб та Фергус, і вітали вони гінців. Почала потім розпитувати їх Медб. Тоді сказали вони що прийшли за Кормаком, щоб зробився він королем замість свого батька.
Надіслали людей до Кормака, що полював на той час за річкою біля Сід Нейту. Повернувся Кормак до Круахану, і вітала його Медб.
- Належить тепер тобі виконати нашу волю, - сказала вона. - До цього часу ти був нашим вихованцем і не знав відмови ні в їжі, ні в доброму вбранні. Добре прийняли тебе, коли прийшов ти сюди.
- Воістину віддячу я вам, - сказав Кормак, - і з радістю виконаю я вашу волю.
Тоді розповів Генан Кормаку, навіщо прийшли вони. І надіслав Кормак гінців до своїх людей, що жили по всьому Коннахту, і зібрались вони до нього з Ірус Домнайн та з інших країв - чоловіки, жінки та діти.
І були в Кормака такі гейси: гейс не слухати прорізну арфу Круйтіне, гейс не переслідувати птахів з Маг Да Кео, гейс не пускати своїх коней через ясеневе ярмо, гейс не плавати з птахами Лох Ло, гейс не зустрічати жінку на Сенат Мор, гейс не переходити суходолом Сінанд та гейс не заходити в Дім Да Хока.
Ось які були гейси Кормака, і наклав їх Катбат у ніч, коли той народився.
Наступного дня вирушив Кормак в дорогу з Круахана. Три сотні було з ним, не рахуючи слуг, дітей, жінок та собак.
На три загони розділив їх Кормак по дорозі з Круахана. Перший з них був у блакитних плащах з бахромою, що заколоті були срібними фібулами. Короткі накидки були у тих воїнів і сорочки до колін, а в руках тримали вони могутні списи. Несли вони різнокольорові зазубрені щити і мечі з загостреним на вершнем.
У другому загоні були на тілах воїнів розфарбовані сорочки і чудові різнокольорові плащі з фібулами з світлої бронзи. Накидки були в них на головах, і несли вони світлі щити, п’ятикінцеві списи та сяючі мечі з кістяними руків’ями.
Тонкотканні сорочки з капюшонами були на воїнах третього загону. Темні могутні щити несли вони в руках, а мечі з прикрашеними піхвами висіли на поясах воїнів. У руках тримав кожен з них вісьмикінцевий спис. Черлені плащі з п’ятьма складками були на них, скріплені фібулами з золота та срібла. Посередині загону йшов воїн зі світлим довгим волоссям, могутній і хоробрий муж, король блискавичний і тисячам рівний - сам Кормак.
Друїди тим часом пророчили біди і віщували нещастя Кормаку. Казали вони, що не буде його шлях швидким та легким. І були в той день порушені гейси Кормака: пси його полювали на Маг Сайнб, а сам він наздоганяв птахів Маг Да Кео, що називається нині Лох-на-Ен.
А ще прийшов до нього арфіст Крайптіне зі своєю прорізною арфою, щоб занапастити його життя та владу. І тому зробив він це, що покохала Кормака дружина його - Сенб інген Скетерн, дочка друїда з королівства Коннахт. Тричі приходила вона на побачення до Кормака біля Ат Луайн і сама посадила дерева Ат Луайн: Брон, Дуб, Дурдібеойл. Олур, Мейт та Міскайс були їх імена, тому і казала жінка:
Назви дерев - шляхи оповідок,
Брон, Дуб, Дурдібеойл,
Навколо великої рівнини ведуть вони втечу,
Олур, Мейт та Міскайс.
Потім пішли вони шляхом через ліс, і зламалося там ярмо колісниці Кормака, від чого і зветься він Ліс Ярма. І тоді поклали йому під колісницю ярмо з ясена. Рушили вони далі через Кріх Майне і підійшли до Лох-Ло. Там увійшов Кормак в озеро і плавав з водяними птахами.
Тоді відкрилося Крайптіне, що плаває Кормак в Лох-Ло з водяними птахами, і перетворив він тричі п’ятдесят юнаків на птахів з отрутою в крилах, і полетіли вони до Лох-Ло і пролили отруту на воїнів. Тоді занурились воїни в сон, чекаючи на своїх людей, і не прокидалися до того часу, доки не прилетіла до них Скенб, втілившись в яструба і не вбила всіх птахів, окрім однієї.
Потім пішли воїни до Друїм Айртір, що зветься нині Гарман, на березі Ат Луайн. Там розпрягли вони колісниці і побачили біля броду прекрасну жінку, яка мила свою колісницю, підстилки та збрую. Занурила вона руку, і вода біля броду забарвилась на кров, а потім підняла руку догори, і ні краплі води не лишилося біля броду, так що перейшли вони річку суходолом.
- Жахливо те, що робить ця жінка, - сказав Кормак, - нехай же піде один з вас і розпитає її.
Наблизився до неї один з воїнів Кормака, і тоді проспівала їм жінка, стоячи на одній нозі і прикривши одне око:
- Я мию збрую короля, рокованого на смерть.
Повернувся до Кормака посланець і передав йому зле пророцтво Бадб.
- Воістину, прихід твій причина великої біди, - сказав Кориак і пішов до броду поговорити з жінкою. Жадав він спитати, чию збрую вони миє. І проспівав він:
- О, жінко, яку збрую ти миєш?
- Це твоя збруя, о Кормак, і збруя вірних тобі людей.
- Не добрі пророцтва, що приготувала ти для нас, - відповів на те Кормак, - і нещадна твоя пісня.
І побачили тоді воїни прекрасну і шляхетну дівчину, що наближалась до них. Зелений плащ зі складками був на дівчині, а на грудях був скріплений цей плащ дорогоцінною фібулою. Сорочка з білою накидкою, розшита золотою ниткою, була на тілі дівчини. Сандалі з світлої бронзи були між землею і ногами дівчини. На голові в неї була розфарбована хустка. Сіла вона біля Кормака, а той вітав її.
- Чи підеш ти з нами, о дівчино? - спитав Кормак.
- Воістину, ні, - відповіла вона, - та й хотіла би я, що і ти сам не рухався далі, бо загрожує тобі загибель. Жахлива та людина, що була зранку в тебе на гостині і грала на своїй прорізній арфі - Крайптіне арфіст. І тому здійснив він це, що бажав порушити твій гейс, щоб вкоротити тобі віку і ніколи не змогли б ми зустрітися. Тому і прийшла я зараз, бо більше вже не бувати сьому.
Потім говорила вона так:
- Це ти, о Кормак!
Тоді пішла від них дівчина і, прощаючись, співала:
- Гейси з’являться мені.
Тоді ліг Кормак спати біля броду, і було йому жахливе видіння. І прокинувся він від того. А в той час зупинився табором загін воїнів з Коннахту біля Маг Дерг, опісля того як грабував той загін і плюндрував землі уладів. І були там Санб мак Кет мак Маг, і Байрен мак Кет, і Дуб, і Кайбден Куйндсклех, і два сини Ламфота, і брати Лонфіаха, і Мане Атремайл - син Айліля та Медб, і Герман Габлек мак Даман, і Буйдех інген Форгемен - жінка-воїн, і Еохайд Бек мак Еохайд Ронн - король Фіркрайбе, правитель третини Коннахту, а з ним чимале військо.
Казали в той час улади Кормаку:
- Не личить нам дивитися на те, що чужоземці володіють уладськими жінками та худобою, і не битися з ними!
- Не личить нам нападати на людей Медб, - відповідав їм Кормак, - бо не йшли на нас війною люди з її країв.
- Горе тому, - промовив тоді Дубтах, - хто йде попереду уладів, щоб стати їх королем, і дозволяє нищити свій народ ворогам, бо воістину недруги нам люди Коннахту.
- Так і буде зроблено, - сказали ті, хто бажав злодійства та руйнування, - ми йдемо, стане Кормак з нами або супроти нас!
Піднялись тоді улади і підняли свої бойові знаки, і рушили супроти розбійників до Маг Дерг, а інакше Дерг Долайр фоморів, яких розбили колись Племена Богині Дану, збираючись на битву на Маг Туїред, тому і зветься долина Маг Дерг. Ось імена вождів у тій битві, які були з Кормаком: Ілланн Фінн та Фіахра Каех, два сини Фергуса, філід Амаргін, Ватехтах мак Ферадах, три сини Трайглетана - Сідуат, Куйррех та Карман, дев’ять синів Скела - три на ім’я Фланн, три на ім’я Фінд, три на ім’я Конн, три Фоеланна, три Сини Ніалла, три на ймення Коллас, три сина Сітгола, Луан, Іліах та Еохайд, дви сини Суамаха мак Самгуба, два молочних брати Кормака. Були там дев’ять друзів Кормака - три на ймення Дунгус, три на ймення Доелгус, три на ймення Доннгус. Дубдах Доел Улад з двома синами на ймення Он. І були там дев’ять синів Лера мак Етерскела. Були там Фінн, Еохайд та Іллан - три волинщики. Були двоє на ймення Фергне, двоє на ймення Аед - чотири сурмача в ріг. Були Дрек, Дробел та Атайрне - три друїди. Були Фінд, Еруат та Файтемайн - три кравці. Були Вайт, Муйт та Айслінге. Були Еед та Еохайд - два сини Брікріу. Були там Іллгаблах та Кайдлех інген Гаймгелт - дочка матері-приймачки Кормака. Була там Кайндлех інген Сарба - дочка дружини Дубтаха. Був там Кахт мак Іллгуйне.
Знову по сухому перейшли вони брід Ат Луайн, рухаючись супроти ворогів, і зійшлись вони, і почалася жорстока грізна битва. І почав кожен з воїнів рубати, колоти і вражати іншого. І був це бій простого народу та битва ворога супроти ворога. Нарешті після великого бою і січі переможені були воїни Коннахту.
І вразили Дібтах та Ілланн мак Фергус Дуба та Койбдена, двох синів Ламфота, двох братів Лонфіаха та Круах Дуйб, від чого і зветься те місце Дубтір та Тір Койбден. Байрен Брек мак Кет поліг від руки Фіаха мак Фер Фебе на Маг Байрен, тому й називається нині так ця рівнина. Гарман Гайблех мак Даман - управитель Айліля та Медб поліг від руки Кормака на землі з іншого боку броду, тому й зветься він Енг Гармайн Гайблех, а раніше звався він Друїм Айртір. Еркайл мак Кондайр поліг від руки Фланна Старшого, тому дорога, де він загинув зветься Сліве Еркайл. Фланн помер на Тулах Фланн. Ватехтах мак Ферадах поліг від подвійного удару Санба мак Кета мак Мага та Мане Атремайла - сина Айліля та Медб. Того і називають цю долину Маг Вата. Маг Дерг звалась вона з часів битви на Маг Туїред Племен Богині Дану до цієї битви. Маг Вата звалась вона з тих часів до часів Колумкілле. Маг Ура почала називатись вона, коли Колумкілле розвіяв над нею прах Кіарана, щоб вигнати звідти демонів. Кайндлех інген Гаймгелт - жінка воїн, мати-приймачка Кормака полягла біля Муйне Кайдліге від руки Мане - сина Айліля та Медб. Луан мак Суанах поліг біля Ат Луайн, тому так і називається цей брід. Буйдех інген Форгемен вразила Луана. Полягли там Ілланн Фінн та Ілланн Донн - близнюки та сини Камал - дочки Маг та Еохайда Ронна. Тому і називають річку Емайн, бо всі називали їх Близнюками.
Незабаром зібрались всі улади разом.
- Недобру справу здійснили ми супроти Айліля та Медб, повбивавши їх людей, - сказав тоді Лонфіах мак Ламфот. - Супроти нас самих повернеться те, що приготували ми іншим.
- Чим погрожуєш ти нам, невільнику! - закричав Дубтах і вдарив його списом.
Тоді в гніві і ненависті пішов від них Лонфіах до Айліля та Медб.
Після тої великої перемоги вирушили улади у свої краї. Почали вони сперечатися, де провести ніч, бо втомились вони і були поранені.
- Лишимося тут, - казали вони, - в Домі коваля Да Хока і дружини його Луат інген Лумм Лонд, у Домі, що стоїть біля Сліаб Малонн.
- Не годиться нам лишатися там, де вчинили ми зло, - відповів філід Амаргін, бо Айлілю та Медб належать землі, де стоїть Дім Да Хока - краї Фір Малонн. Вирушемо далі у свої краї. Що нам до того, що зараз ніч, бо велика могутність Медб і не повинні вороги її забувати про це.
- Чого нам боятися її нападу, - відповів на це Дубтах, - коли за спиною у нас на заході Фергус!
- Легко обійти того, кого назвав ти, - відповів Іллайн мак Фергус, - бо притупилося його передчуття.
Тоді вирішили вони зупинитися в Домі Да Хока. І в той час був цей Дім одним з шести королівських домів в Ірландії - Дім Да Хока на Сліаб Малонн. На перехресті чотирьох доріг стояв кожен з цих домів. Лише один раз дозволялося там брати їжу з казана, але кожному діставалося те, що йому було більше до смаку. Кожен Дім був притулком для людей закривавленої руки.
Поза тим зайшов у Дім Да Хока зі своїми п’ятьма десятками учнів і дружиною Луат інген Лум Лонд. Вітали вони Кормака і його воїнів, а потім кожен сів на своє місце.
Так сиділи вони і раптом побачили жінку, що наближувалась до Дому - з величезним ротом, темну, швидку, вкриту сажею, кульгаву і сліпу на одне око. Темний дірявий плащ був на ній. Чорний, наче спина жука, був кожний суглоб її від голови до землі. Сіре волосся спадало їй на плечі. Притулилась вона плечем до входу в Дім і почала пророчити воїнам біди і передбачати нещастя. Так казала вона:
- Сумні будуть воїни в домі, тіла вмиються кров’ю, будуть тіла їх без голів на землі Дому Да Хока.
Потім покинула їх Бадб.
А тим часом отримали вони вістку від уладів з півночі. Вирішили улади, що забарились їх гінці з Кормаком, і тоді надіслали вони великі загони на південь, щоб зустріти Кормака і вмовити його прийняти королівську владу. І сказали їм, що пішов Кормак зі своїми людьми до Сен ат Мар. Тоді пішли за ним улади до Сен ат Мар та до Маг Дерг. Там побачили вони поле битви.
- Воістину, - сказали вони, - це слід вістря меча Кормака!
Потім вирушили вони прямо до Дому.
Недовго були там воїни після пророцтва Бадб, і були вони в очікуванні, в нудьзі та в тривозі. І тоді почули вони, як сказав Генанн, що стояв на порозі Дому:
- Бачу я воїнів, що йдуть прямо через Маг Дерг з заходу, і думаю я, що всі вони улади.
Зраділи вони тоді і наповнився гордості Кормак та його люди, коли побачили вони своїх героїв та воїнів, що поспішали до Дому.
Потім зайшли улади в Дім, і кожен сів на своє місце, як велить їм звичай, так, що не випало бути нижчому на місці вищого. Сів Амаргін на місце героя справа від Кормака, а навпроти нього біля входу сів Кахт. На місце героя зліва від прекрасної руки короля сів Фіаха мак Фір Аба. Біля іншого входу сів Фіаха Каех мак Фергус. Сів Ілланн Фінд мак Фергус справа від короля Кормака, а Дубтах зліва від нього. Так і розсілись всі, як кому належиться по праву їх батьків і дідів.
Тепер про Лонфіаха. Далі мова про нього. Відправився він туди, де були Айліль та Медб, і все розповів їм. Стали вони вершити раду з коннахтцями і сказала Медб:
- Влаштую я так, що лишиться з нами Фергус, а воїни Коннахту вирушать за Кормаком і силою захоплять його Дім, де б не марнував він сьогодні ніч.
Почала потім Медб наговорювати на Кормака Фергусу:
- Напевно, задоволений ти, що стане королем син того, хто прогнав тебе з твоїх же земель і зачав його від твоєї ж дружини!
І тоді погодився Фергус напасти на Кормака. Вирушили з ним сини Мага - Кет, Айле Ард Агах, Еохайд Бек мак Еохайд Ронн, Мане Інмогайд мак Мане Моргор, Мане мак Кет, Мог Корб мак Конхобар Абратруайд мак Фінд мак Рос. І було з ними десять сотень людей. Вирушив Лонфіах попереду воїнів. Не було тіла, не прикритого щитом, руки без списа, поясу без меча.
І тоді заспівав Суамах мак Самгуб - співак і батько-приймак Кормака, таку пісню, що пророчила їм все, чому судилося бути, бо славився він як провидець і муж великої мудрості!
Горе тим, хто йде
За Лонфіахом мак Ламфотом!
Незабаром підійшли воїни до Дому і розташувалися поблизу. Відправили вони до Дому пластунів - Мог Корба та Кайлле, і незабаром повернулися вони і розповіли все про людей і про те, що робилося в Домі.
- Підійшли ми, - сказав Мог Корб, - до величезного королівського Дому, де були суворі й страшні люди, одягнені в прекрасний небачений одяг, з чудовими чужоземними щитами і гострими списами. Одні мали довге волосся, інші - коротке, а треті - стрижене навколо голови.
- Впізнаю я їх, - сказав Лонфіах, - це шляхта короля та його воїни. Горе тому, хто здійснить напад на них! Горе тому, хто повинен битися з ними! Багатьох героїв омиють вони кров’ю, захищаючи свого повелителя.
- Потім пішли ми до іншого Дому на вершині пагорба, - сказав Мог Корб, - де сиділи білошкірі жінки з блакитними очима, одягнені в строкатий одяг - червоний, синій, зелений. Шляхетні, широколобі юнаки були біля них, музики, співаки, паяци і собаки. З усіх навколишніх доріг чимало людей прямує до цього Дому. Не бачили ми поблизу від нього ні героїв, ні воїнів.
- Впізнаю я їх, - сказав Лонфіах, - це жінки короля й королеви Нем інген Келтхайр мак Утехайр. Запекло будуть захищати їхню кров у цьому Домі!
- Потім пішли ми до іншого Дому, - сказав Мог Корб, - що стояв нижче того на схилі пагорба. І були там вожді, шляхетні воїни, королівські сини, великі і шляхетні люди. Хоч і немає в тому домі ясного світла і королівських смолоскипів, яскраво сяє небачений одяг, дивовижні прикрашені фібули, позолочені щити, оброблені золотом мечі, загони вождів і шляхетних воїнів. Не впізнав я тільки самого Кормака, якщо тільки це не він був посеред Дому, високий і з прекрасним обличчям муж. Сяючі очі в нього і прекрасні зуби. Лице його широке зверху і вузьке знизу. У нього довге золотисте волосся, довга роздвоєна борода. На ньому червоний плащ зі срібною фібулою. Меч з вершнем у нього в руці. Воістину, королівський лик у нього і голос верховного правителя.
- Так, це Кормак, якщо вірно його описав ти, - сказав Лонфіах.
Потім сіли воїни і почали чекати кінця ночі, щоб тоді напасти на Дім і зруйнувати його.
Тим часом люди в Домі сиділи в роздумах, Амаргін трохи поспав. І ось, що з’явилося йому в сні: видіння воїнів Кроннахту, що завалюють на них Дім, і людей, що вбивають одне одного. З жахом отямився він від сну.
- Мовчіть, - сказав тоді Кормак, - що сталося?
І тоді промовив Амаргін:
- Гуркіт героїв.
- Піднімайтесь, о воїни, - сказав Амаргін, - і нехай не лишить ніхто своєї зброї, бо йдуть вороги напасти на вас!
Недовго довелось їм про це думати, бо вже наблизилось військо і зробило три кола навколо Дому. І тоді крикнули воїни бойовий клич.
- Прийшло те, чого ми боялися, - сказав Амаргін.
- Незабаром почують вони і наше слово, - промовив Кормак, - бо знайдуться і тут воїни!
А тим часом Суамнах мак Самгуб вирушив на схід за військом, щоб подати вість своєму сину-приймаку і підійшов до Тулах Дер - Пагорбу Сліз, що зветься так від кривавих сліз, що проливав тут Дагда, дізнавшись про смерть сина свого Кермайта. Побачив Суамнах заграву руйнування, що випала на долю його сину-приймаку і не зміг терпіти цього, бо розірвалося в грудях його серце. Тому і називається з того часу і донині цей пагорб Друїм Суамайг.
Тим часом напали воїни на Дім Кормака і підпалили його. Побачив це Лонфіах і засоромився того, що привів ворогів до свого молочного брата. І зайшов він тоді в королівський Дім, щоб стати в битві поруч біля нього, але вдарив його своїм мечем Дубтах і зітнув йому голову. І це був перший смертельний удар в Домі.
І тоді підпалили Дім з усіх боків. Кинувся тут назовні Фергна мак Фіннконн, вразив п’ятдесят воїнів, озброєних для сутички, згасив вогонь, прогнав військо за пустки і неушкодженим повернувся в Дім.
Знову тоді підійшло військо до Дому і розпалило вогні. Піднявся тут Фіаха мак Фір Аба, загасив вогні, вразив сотню воїнів і відігнав геть військо.
Але незабаром знову повернулись воїни і розпалили чотири великих вогні в Домі, по одному з кожного боку. Тоді кинувся назовні Дубтах, згасив вогонь, а потім жорстоко і запекло прогнав військо, вразив сотню воїнів і повернувся в Дім.
Тоді запалили воїни вогні в п’яти місцях в Домі. Тут кинувся назовні Ілліан Фінн мак Фергус, згасив вогні і вбив сотню воїнів, прогнав інших за пустки.
А тим часом наблимизився до Дому Лугайд Ламдерг, підняв на плече величезний камінь і кинув його в Іллана мак Фергуса, так що впав той неживим. Тут підняв на плече камінь Фіаха мак Фер Фейбе.
- Воістину, це тягар героя, - сказав Амаргін, - і впаде на них ганьба разом з ним.
Кинув тоді Фіаха камінь в Лугайда Ламдерга, і впав той неживим. Підняв той камінь Кет і кинув його в Дім, і вбив там одного воїна. Але Фіахра Каех мак Фергус знову підняв його і вразив ним одного воїна зовні.
Так вбили вони цим каменем сім воїнів зовні і сім в середині. Потім здійснив Дубтах кидок героя через весь Дім, і це той самий камінь, що лежить нині в джерелі Келл Ласра, як називається нині і королівський Дім, бо в старі часи не бувало королівського Дому без води, що текла всередині нього або поблизу.
Про це співав Амаргін:
- Тягар Фіахна, ганьба героя.
І ще потім співалося:
Той камінь, що біля Дому життя героїв позбавляв,
Лугайд Ламберг кинув його в Іллана мак Фергуса,
Фіахна кинув в Лугайда його, і кров’ю умився герой,
Двічі по сім мужів впало від цього каменя.
Тоді зійшлись воїни одне з одним біля Дому.
- Краще вже нам вийти назовні, о воїни, - сказав Кормак, - щоб битися в полі.
І потім сказав він, поринувши в битву:
- Жахливий крик, крик Дому.
Тоді кинулись воїни з Дому назовні, зруйнувавши поперед себе його стіни і входи героїв, і стали міцними бойовими рядами, тоді зійшлися з усіх боків люди. І почалась тоді між ними жорстока, спекотна битва, так що ложа смерті приготовлені були багатьом і в гущі битви кров дійшла до поясів героїв.
Тут знайшов Кормак камінь під ногами і кинув його в Мог Корба, так, що роздробив камінь щит і загнав воїна в землю. І це той самий камінь, що лежить нині в джерелі посеред Дому. Не встиг той піднятися, як наблизився до нього Кормак та Кахт мак Ілгуйне і вразили його на смерть. І кожен герой, що був тоді в середині Дому, прорубав собі прохід в гущині жорстокої, небаченої битви, так що незабаром вразили вони і розкидали однин одного. Кожен з них слідував за своїм супротивником в битву обопільну.
І пішли геть від битви Еохайд Бекк мак Еохайд Ронн та Мане Антакайд мак Мане Моргор, і впали вони на Кнік ін Коскар від ударів Кахта мак Ілгуйне та Кормака після важкого бою. Донині є чимало могил на цьому пагорбі, що зветься Сліаб Бік на часть Еоху Бекка мак Еохайда Ронна.
З перемогою повернулися в Дім воїни. Небагато їх лишилося на луках Дому після його руйнування. Були двоє на ймення Он, два сини Дубтаха біля броду. Кожен з них поклав у сутичці по дев’ять мужів, тому і називається цей брід на схід від Дому Ат на н-Она. Кларта Клоен поліг від руки Кета мак Мага. На Кларта - по його імені зветься тепер цей пагорб. Боккан поліг від руки Амаргіна, і тому назва Ард Боккайн біля Кріх Малонн. Лен поліг біля Лох-Лейн біля Бодамар. Крех Сойндім та Крех Дойндім були вбиті на Ард на Крех. Кліабах Кетроах поліг від руки Дубтаха, тому і назва Друїм Кліабайг. Ен мак Маг поліг біля Ат Еойн від руки Фіаху мак Фер Фебе. Фідах мак Ен поліг біля Ат Куйле Феда. Кайндлех інген Варба - дочка дружини Дубтаха полягла біля Кайндлех. Буйдех інген Форгемен полягла біля Клуайн Буйдіге.
Знову потім зав’язалась битва, і були з одного боку Кормак Довга Борода, Дубтах, Амаргін, та Кахт мак Іллгуйне, та Айліль Ардгах. Поринув Корб Гайллне до Кормака і поліг від його руки та руки Кета. Як мовить Книга Друїм Снехта: обезголовив він Кормака, а Анлон мак Дохе поніс з собою його голову до Ат Луайн. Тому і кажуть: «Коли впали два Она в Домі руки ворогів...»
Інші ж кажуть, що не дав Амаргін відтяти голову Кормаку і прогнав від його тіла Кета, і тричі поранив його. Але в книгах пишуть інакше.
Потім поліг Да Хока в Домі. Дружина його, Луат інген Лум Лонда пішла до Ло-Луата і там згусток крові з серця впав на груди її, тому і зветься це озеро Лох-Луата.
Лише п’ять чоловік врятувались з прибулих десяти сотень коннахтців. А з трьох сотень уладів врятувалось тільки троє: філід Амаргін, Дубтах та Фіаху мак Фер Фебе. Імгрід мак Катбат пішов ще ввечері, до руйнування.
Потім вирив Амаргін могилу і насипав пагорб для короля, тому й зветься це місце Клуайн Дума. Почав Амаргін тужити і плакати за королем і сказав так:
- Велика журба уладів після загибелі їх короля в кривавм бою.
Так співалось про загибель героїв в Домі:
- Поліг Кормак в Домі, в крові Ілланн Фінн.
Тепер про Фергуса.
Лишився він в Круахані після виходу воїнів, і тоді прийшов до нього його слуга Ергаб, що розповів про похід братів Мане і синів Мага проти Кормака та його людей, щоб завалити на них Дім, де б не зупинився король на ніч. Взяв тоді Фергус своїх коней, запряг у колісницю і поїхав по сліду війська, щоб не допустити руйнування.
Але не було з того нічого, бо нікого не зустрів він живого біля Дому, крім Амаргіна, Дубтаха та Фіаху, та й ті були червоні від чисельних ран своїх і крові.
Гірко горював Фергус і плакав за своїй приймаком-сином і бив однією рукою в другу руку, і кривавими були його сльози. А потім об’їхав він поле битви і розшукав тіла людей своїх, побратимів та синів-приймаків. Важко було дивитися на нього, коли йшов він від одного тіла до іншого. Не веселіше було йому дивитися на Кормака в крові, аніж на смерть синів своїх. І сказав він:
Горе червленій крові моїй...
Об’їхав він все поле, повернувся Фергус туди, де були Амаргін, Дубтах та Фіаху, і почав прославляти їх, бо жах і страх охопив його перед ними. Так казав Фергус, і воістину сповнений горя, скорботи, нещастя був він і слова такі мовив:
Крові темниця - серце моє,
Сила і полум’я згасли...
Сам я і звитяжний Кехт
Велику справу здійснили
У битві кривавій...
Ось дещо про їх похід та подвиги. Дім Да Хока - назва цієї скели.
З давньоірландської переклав Шон МакЛех (Sean MacLaoch)
Від перекладача
Давні ірландські історичні перекази називаються скели. Вони є аналогом скандинавських саг. Але звісно, як це і має бути у кельтів, більш поетизовані і більш прикрашені гіперболами, метафорами та казковими елементами. Скели століттями складалися і передавалися з уст в уста, з одного покоління до іншого професійними поетами - філідами. І тільки в VI - VII століттях почали записуватись в ірландських монастирях - таких як Клонмакнойс та Йона. Дія скели «Руйнування Дому Да Хока» відбувається, згідно традиційної ірландської хронології, в середині І століття до нової ери. Більш точне датування визначити важко. Згідно праць Джефрі Кітінга королева Коннахту Медб правила зі своєї столиці Круахан Ай і була дочкою верховного короля Ірландії Еоху Фейдлеха (роки правління 94 - 82 рр. до н. е.). Події відбуваються десь наприкінці її довгого і звитяжного правління, після смерті її кривдника короля Уладу Конхобара. Інші дослідники відносили події описані в цій скелі до ІІ століття до н.е.
Так чи інакше, перед нами Ірландії пізнього залізного віку, в часи розквіту кельтської цивілізації. У ті часи Ірландія була поділена на п’ять королівств - Улад, Коннахт, Міде, Муму (Мунстер) та Лагін (Лейнстер). Теоретично, ці королівства були васальними і влада в Ірландії належала верховному королю Ірландії, резиденція якого була в королівстві Міде, в священному місті Тара (Темра). Але на практиці влада верховного короля Ірландії була номінальною і часто ефемерною. Між королівствами постійно точились кровопролитні війни. Верховний король Ірландії, щоб хоч якось утримати владу мусив постійно йти на компроміси, укладаючи військові спілки з тим чи іншим королівством і воюючи проти іншого непокірного йому королівства. Крім того кожне з п’яти королівств ділилося на ще менші васальні королівства, між якими теж точилась ворожнеча, а менші королівства теж ділилися на володіння вождів кланів, які теж вважали себе королями. Між кланами постійно виникали конфлікти і війни - за землю, худобу, пасовиська чи просто внаслідок давньої ворожнечі і кровної помсти.
Це могло б перетворитися у суцільний хаос і війну всіх проти всіх, яки не система заручників і певні традиції, яких намагались суворо дотримуватись. Клани, королівства, верховний король Ірландії обмінювались заручниками, яких страчували, якщо певний клан чи королівство порушував мир. Крім цього, періодично влаштовувалось Свято Тари, на який приїжджали вожді кланів і присягали на вірність верховному королю Ірландії. Також регулярно відбувалися з’їзди вождів кланів, де суперечки кланів намагалися розв’язати мирно. У середині кланів теж було неспокійно - рідко коли посада вождя клану успадковувалась від батька до сина. Переважно, вождя клану обирали, і за цю посаду і владу в клані спалахували криваві конфлікти. Крім того, в давній Ірландії панував такий світогляд: якщо відбувались якісь негаразди - неврожай, голод, моровиця, стихійне лихо, то це означало, що править людьми поганий король, що порушив закони світобудови своїми нехорошими вчинками. А значить його необхідно вбити і поставити нового - хорошого короля. Іноді короля обирали під час так званого Свята Бика, коли приносили в жертву богам бика, потім один з воїнів їв м'ясо бика досхочу, пив юшку з м’яса бика, потім над його ложем говорили слова правди, і той, кого він бачив у сні і ставав новим королем.
Тогочасне ірландське суспільство, крім того, що мало кланову структуру, ділилося на стани: королі і вожді кланів - рі, жерці - друїди, поети - філіди, музики і співаки - барди, простолюдини і раби. Рабство носило патріархальний характер. Приватної власності на землю не було. Земля належала клану, вождь клану тільки розподіляв - кому якою ділянкою тимчасово користуватися. Духовним життям ірландців керували друїди - носії таємних знань та релігії кельтів, замкнена каста, до таємниць якої допускали тільки посвячених. На кожного ірландця при народжені накладалися гейс - система індивідуальних заборон, які носили іноді парадоксальний характер. Але порушувати гейс категорично заборонялось - згідно тодішніх уявлень це приносило смерть порушнику. Давні ірландці в часи язичництва шанували чимало свят, але було серед них чотири основних: Самайн - свято нового року і повернення стад з літніх пасовиськ на зимові стійбища, Імболк - свято зустрічі весни і передбачення майбутнього, Белтайн - свято світла, початку літа і відправлення стад на літні пасовиська, Лугназад - свято урожаю.
У цій скелі описується руйнування одного з шести сакральних Домів, що стояли на роздоріжжях давньої Ірландії. Ці доми на отримування яких король жертвував чимало, були притулком для подорожніх і крім того, були притулком «для людей з кривавою рукою», тобто для людей, які вбили когось під час чергового конфлікту кланів і могли в одному з цих Домів розраховувати на захист і недоторканість, як в античних храмах. Але як бачимо, цей звичай порушувався і про це співали філіди в піснях і скелах. Скела «Руйнування Дому Да Хока» була записана у VIII столітті після довгих віків її існування в усній формі в одному з монастирів Ірландії невідомим скрипторієм. Потім неодноразово переписувалась. Первісний рукопис до нас не дійшов. До нас дійшли дві копії XVI та XVII століть, що нині зберігаються в бібліотеці Триніті коледжу. Вищенаведений переклад скорочений - опущені чисельні повтори та частини, де текст ушкоджений і важко піддається прочитанню.
