Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43528
Рецензій: 84814

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Республіка (ч.3)

© Ліс Буковий, 04-03-2016
5
Тигр зібрав свою розвідницьку групу і, взявши вантажівку, вирішив об’їхати місто з західного боку. Ворд був мертвим. Він опустів ще кілька днів тому, коли почалася війна. Альянс швидко вивозив всіх жителів і проводив сяку-таку мобілізацію, щоб залишити в них хоч якийсь гарнізон. З одним з них варги і мали зустрітися тут. Хоч ніяких відомостей не мали, та розраховували на, всього-на-всього, двадцять-тридцять солдатів. По суті пустка, охорони нема, адже два десятки це мало, мізерно навіть для такого порівняно крихітного пункту, як цей. 14-й відділ сам не впорався б з ними, адже сили були рівні, проте, якщо їм усміхнеться доля, то варги прийдуть на підмогу швидше, ніж нові сили Альянсу. Та після смерті Кита й в ситуації, коли командування за місяці до нападу розписало дати, коли і яке місто має перейти під їхній контроль, вихід був лише один – робити все, що можна. І навіть якщо не вдасться, то треба захопити Ворд. Будь-якою ціною.
Вони їхали по краю лісу, зліва звивався струмок, а справа від машини вже колосилася пшениця. Потім золотисте почало змінюватися в зелене і скоро все поле заполонила велика, в людський зріст, кукурудза. Ліс порідшав, і вантажівка вийшла на дорогу. Тигр наказав зупинити автомобіль біля перехрестя, залишив двох бійців, щоб охороняли транспорт та, в разі відступу, приготували відхід. Підстаршина разом із ще двома солдатами, Дредом та Фіксом, вирішили пробратися на околиці міста через поле. Кукурудза добре їх прикривала, та щоб добре заховатися треба було йти не в повний зріст.
Його супутники вже не раз показали себе в боях, ще з часу війни в Канді. Тоді вони прибули в 14-й стрілецький якраз на останніх кораблях, коли кандійці та варги стали поволі відступати в глиб острова, в результаті вимушено лишивши ворогам половину своєї землі.
Поволі прокладаючи собі шлях вони наблизитися до перших будинків міста. Червоні цегляні вілли чергувалися з невеликими господарськими будинками та складами для зерна. Десь далі, на кінці дороги, що ледь звивалася звідси і аж до центру, височіла вежа ратуші та білі обриси храму.
Тигр радісно усміхнувся, коли вони нарешті прочесали і видивились цей напрямок. Ворогів видно не було, та й вони не очікували, що хтось прийде з цього боку. Загін розвідників звернув ліворуч, проте вони натрапили на дорогу, на якій з’являтися не слід. Тому підстаршина скерував крихітний загін назад, до лісу. Повернувшись до вантажівки, бійці, які залишилися біля машини розказали, що трохи дальше по дорозі можуть стояти панцерники ворога. Або ж і союзні, вони не розгледіли. Тигр зразу ж, не покидаючи Дреда та Фікса, вирушив, щоб пересвідчитися у сказаному. Зв’язок тут було важко налагодити та й план дій мінявся доволі швидко й несподівано, тому це могли бути й свої, і непрошена підмога для ворога. Решті він наказав приготуватися до відходу.
Підійшовши ближче, підстаршина розгледів, що це стояли імперські Т-15 та один масивний Т-20. Здалеку панцерники нагадували звичайні бронемобілі, лише трохи масивніші. Проте насправді це не був той жалюгідний сантиметр металу, який захищав бронемашини. За оболонкою ховався могутній захист і досить простора кабіна для екіпажу, переважно з трьох осіб: водія, що розташовувався спереду, перед вузьким вирізом–віконцем, або трохи більшим, яке прикривалося люком, командира та стрільця, який стояв на підвищенні позаду і керував головною вогневою силою – кулеметом, вогнеметом або ж, в разі моделі Т-20, гарматою. Зброя прилаштовувалася до куполоподібної башти, що встановлювалася ззаду на даху машини і під час бою могла крутитися на всі боки, поливаючи ворога вогнем, часом і в прямому сенсі. Звичайно, втримати цю конструкцію могли лише широкі, порівняно з іншими автомобілями, колеса з доброю підвіскою. Крім того, на тому самому Т-20 було шість коліс – два спереду і чотири позаду, щоб витримувати башту. Певно, єдиною проблемою цих машин була не повна прохідність. Проте, щоб безперешкодно рухатися крізь болота і окопи на нових машинах стали пробувати встановлювати гусениці від тракторів, так, як це вже зробили з деякими вантажівками. Стрілець Дред впізнав цей відділ:
– Тигре, це панцерний відділ, вийшов на два дні раніше від нас.
Підстаршина ствердно кивнув головою, підвівся та вийшов з кущів, і побачивши вартового, викрикнув: «Свої!».
– Підстаршина Тигр, відділ командира Кита, – представився він.
– Старший стрілець Земляк, ІІІ панцерний відділ, я проведу вас до командира.
Тигр разом зі своїми бійцями рушив за Земляком до великого намету, з якого долинали гучні голоси солдатів. При світлі лампи командир, розклавши карту на столі, про щось сперечався зі старшинами. Побачивши Тигра, він усміхнувся і сказав:
– Відділ Кита, що мав взяти Ворд?
– Так, друже командир, – ствердно і сухо відповів Тигр, відчуваючи скептичні нотки у словах варга.
– Наш відділ разом з артилерійським вийшов на два дні за вас раніше, трохи західніше Ворда. Ми захопили Павір та увійшли на околиці Ворда з півдня, вчора нам довелось відступити. Місто не має сильних укріплень, але вони мають трохи техніки. Людей було близько ста, зараз там лишилося не більше сорока, може з п’ятдесят. Командування надіслало нас сюди допомогти вам, проте зв’язку з вашим відділом не було. Тож почали самі. Артилерія підійде завтра до вечора, трохи північніше.
– Це чудова новина, командире. Наш загін щойно з міста. Ми планували завтра наступати.
Командир покликав його ближче і показав на карту. Проте раптово спинився. Він підвів голову і спитав:
– Скільки у вас людей?
– Тридцять чотири, друже командир. А також три вантажівки М–22, бомбомет і скоростріли.
– Командир Вінд (а саме так було написано в нього на формі) знову схилився над мапою і почав водити по ній олівцем.
– Пропоную, щоб ваші люди зранку увійшли в передмістя і укріпилися там із скорострілами. Далі піти не зможете, у них стоять гармати. Під вашим прикриттям зможемо підвести бомбомет і з відстані знищити гармати. А потім у місто зможемо зайти під прикриттям панцерників. Маєте поправки?
– Ні, друже командир. О котрій годині ми повинні бути в місті?
– О третій. Тоді, якщо вдасться, встигнемо зачистити. Подасте сигнал ракетою.
– Вас зрозумів. До завтра! – Тигр потиснув руку Вінду, розвернувся і бігом попрямував до свого транспорту. Його бійці вже зачекалися.

6
Вантажівки стояли з включеними моторами, а солдати завантажували останній скоростріл. Блакитний виглянув з вікна машини і крикнув до бійців, що стояли за нею та щойно завершили завантажувати зброю:
– Закінчуйте та рушаймо! – гукнув він та сів за кермо.
Вантажівки загурчали та рушили, стрімко набираючи швидкість і підстрибуючи на камінні та вибоїнах. Тигр сидів у кузові та дивився як за машинами здіймалася курява. На узліссі виднілися панцерники та силуети бійців, що готувалися виїхати після них до міста. Їхня невелика колона швидко влетіла до містечка і здійняла гул на невеликих вуличках передмістя.
Раптом біля першої машини влучив снаряд, по капоті зрекошетили кулі. Блакитний різко звернув наліво, і наступна машина зробила то саме. Тигр швидко зіскочив з кузова й дав наказ розвантажувати скоростріли.
– Тигре, я візьму людей і облаштуюсь з того боку вулиці, – повідомив Блакитний, виглядаючи з машини. Тигр кивнув головою в знак згоди і крикнув своєму загону:
– Швидше, піднімаємося на верх!
Солдати зайшли в невеликий двоповерховий цегляний будинок і піднялися наверх. Бійці встановили два скоростріли – один в напрямку центру міста, а інший трохи правіше, щоб можна було обстрілювати вулицю біля будинку.
– Он вони! – крикнув один з бійців, показуючи на вікна будинку за кількадесят метрів від них.
Раптом звідти затріскотів скоростріл, і по вікнах будівлі, в якій ховався загін Тигра, пройшлася черга. Посипалася штукатурка, а декілька вікон пробили кулі, і скло густо посипалося на солдатів, котрі попритискалися до стін та біля вікон.
– В укриття! Скоростріли, шмальніть по них, – скомандував Тигр, і бійці зразу ж дали вогонь у відповідь. З будинку навпроти, де сидів Блакитний, теж лунали постріли.
– Чисто! – повідомив боєць і Тигр відповів:
– Повідомте Темного.
Один з солдатів швидко піднявся на дах і запустив сигнальну ракету.
– Скоростріли лишаються, решта зачищають вулицю, – повідомив підстаршина і підігнав своїх солдатів: – Нумо, швидше!
Загін Тигра рухався по вулиці під прикриттям щільного вогню скорострілів обох загонів, а ззаду підходили люди Блакитного. По бруківці відбивалися чоботи і побрязкували гвинтівки. Проте далеко пройти не вийшло, бо вулицю перегородили добротною барикадою, де солдати Альянсу непогано укріпилися. Бійці швидко розсіялися, шукаючи укриття, та відкрили вогонь у відповідь. До Тигра підбіг захеканий старшина і скоромовкою прошепотів:
– Швидше, зачисти вулицю і знайди їхні гармати. Нам потрібні координати.
Той кивнув і перебіг в напрямку барикад, повідомляючи бійців, що треба наступати.
– Думаю, декілька гранат їх заспокоять! – крикнув Тигр Дредові та Фіксу.
Його слова глушило торохкотіння скорострілів, проте Фікс показав рукою, що все буде зроблено. Він вийняв гранату з сумки на поясі та швидко вибіг з укриття, шпурнувши гранату в бік укріплення ворогів, проте його руку прошила куля. Стрілець зігнувся, схопившись за руку.
– Та щоб вас, поможіть йому, – прошипів Тигр крізь зуби та повторив дії Фікса, тільки обережніше.
Граната розірвалася якраз там, де треба і ворожий скоростріл затих. Дред допоміг Фіксу зайти в безпечне місце та перев’язував руку. Підстаршина підбіг до пораненого.
– Як ти? Жити будеш?
Фікс скривився від болю.
– Буде, буде, – відповів Дред і кивнув Тигрові: – Нічого страшного.
Ще декілька влучних пострілів з боку варгів та точний вогонь з будівель зробили свою справу, і Тигр заволодів невеликим укріпленням Альянсу. Коли бійці підійшли до повороту вулиці, Тигр їх зупинив:
– Стійте! Он вони, на пагорбі розташувалися, – показав він на невеликий горб за повортом, де стояла артилерійська батарея республіканців. Можливо там колись був затишний сквер, проте зараз виднілися лише обвуглені дерева та чорна земля, всіяна пустими гільзами.
Місцина піднімалася на центральними кварталами, бувши, мабуть, одним з найбільших зелених «островів» міста, проте віднедавна це було не так. Доріжка спіраллю піднімалася по пологому схилі і навіть здалеку було видно на ній вузькі колії від коліс візків, на яких туди тягнули гармати. Хто зна, чому ворги не зметикували швидше і лишили таку цінну батарею на розтерзання ворога, та навіть хоробра боротьба до останнього не змогла б врятувати їх.
– Повідомте Темного, нехай стріляє – додав підстаршина.
Дред із ще одним бійцем зразу ж побіг до Темного, що вже під’їхав і разом зі своїми солдатами встановлював бомбомет. Ворог перегруповувався, щось підвозив. Не минуло й декількох хвилин, як з передмістя пролунали постріли, і в повітря злетіла перша гармата. Тигр задоволено посміхнувся та спостерігав далі, як вороги метушилися біля своїх гармат, пробуючи вести вогонь у відповідь. Ще трохи залпів від варгів, і з ворожої артилерії нічого не уціліло.
Проте республіканці не дрімали. З центру міста наближався загін солдатів разом з бронеходом. Якщо вони надіялися врятувати свою артилерію, то ці сподівання були марними, але, як-не-як, варгам на них лізти не варто було. Принаймні тут і зараз.
– Відходимо! – скомандував Тигр, – До будинків!
Солдати поспіхом відбігли до своїх попередніх укріплень, де на них чекали ті, хто лишився за скорострілами. Республіканці з’явилися в полі зору і вони відкрили вогонь. Чисельність ворожої піхоти потрохи зменшувалася, проте піхота вдало прикривалася бронею панцерника. Залізна машина дала потужний залп по будинку, де розташувався загін Блакитного. Снаряд попав у стіну будинку та добрячий її кусок з гуркотом посипався на дорогу. На щастя, бійці вчасно покинули ту частину будівлі та продовжили бій. Темний не барився, і з декількох пострілів бомбомета підбив бронехід Альянсу ще до підходу відділу командира Вінда. Далі справа була за загонами Тигра та Блакитного. Коли підійшли панцерники варгів, справа пішла легше. До вечора вони вибили рештки Альянсу з міста.

7
– Підстаршино Тигр? – гукав Вінд, проходячи поміж бійцями, що розташувалися на центральній площі міста.
Тигр, побачивши командира, зразу ж відлучився від ремонту скоростріла, над яким він порався разом із Дредом, та підбіг до Вінда.
– Де тут є телефон або телеграф? Де будівля пошти?
– Не знаю, командире, – відповів Тигр. – На карті нічого нема, треба пошукати. Якщо, звісно, вони тут дійсно є.
– Справи кепські... – зітхнув Вінд.
– Друже командире, я бачив будинок пошти на захід від цієї площі, – Дред підвівся і підбіг до них, почувши про що йде мова.
– Чудово, тоді ти цим займешся. Тигре, цей стрілець вільний?
– Так, командире, Дред зможе взяти з собою когось і відповідати за зв’язок. Він має досвід роботи з телеграфом та телефоном.
Дред засяяв усмішкою та виструнчився:
– Буде виконано, друже командир!
– Які у вас втрати? – запитав Вінд, провівши поглядом стрільця, котрий попрямував до будинку пошти.
– Двоє загиблих, троє поранених у відділі, Тільц у важкому стані, – відповів Тигр. І додав:
– Могло бути й гірше, тому тримаємося.
– Надіюся, що з полоненими?
– Восьмеро, сидять зараз в ось тому, – Тигр потягнув руку на будинок за спиною Вінда.
Командир кивнув, оглянувся та рушив до панцерників, що стояли колоною з протилежного боку площі. Тигр зразу спохмурнів і, змучений, сів біля Темного. Неподалік гасала вівчарка Блакитного, весело гавкаючи та оглядаючись на свого господаря.

8
Вулицю заповнив тупіт ніг та шум машин. Через місто рухався артилерійський відділ, а командир Вінд готував своїх людей до від’їзду. Тигр не спішив, вони залишалися у Ворді ще на день. Його загін розмістився у невеличкому двоповерховому будинку на головній площі. Через вікна, з вибитим дощенту склом на вкриту цеглою та уламками підлогу проливалося ранкове сонячне світло. Разом з Тигром сидів Темний та крутив в руках пошарпаний червоний олівець, яким вони щойно позначали позиції на карті. Старенькі, побиті, проте вишукані стільці раз–по–раз порипували, коли Тигр совався, шукаючи щось пальцем на карті. Неподалік почулись чиїсь швидкі кроки і до будинку зайшов Дред і на ходу сказав:
– Ми вертаємося.
– Що? – Темний звів брови і здивовано подивився на бійця.
– Поясни, – перепитав Тигр.
– Друже старшино, я зробив те, що просили. Ми зв’язалися по телефону з командуванням та повідомили про ситуацію.
– І що далі? – Тигр насторожився.
– Ти повідомив про втрати загону Кита? – стурбовано запитав Темний.
– Так, нас переформовують. Генерал Вольрен сказав, що з нас сформують новий відділ, з п’яти загонів. І ще повідомив, що нас замінить 21-й стрілецький відділ. Сказав, що їхній командир привезе наказ про підвищення Тигра до командира ІІІ рангу і Темного до старшини. І щоб ви вибрали гідні кандидатури для старшин колишнього загону Кита і одного нового...
Тигр сидів, втупившись в покриту порохом та сміттям підлогу і за цей час не видав ні звуку. Темний здивовано дивився на Дреда і теж мовчав.
– Ось так, – додав Дред, закінчивши, і сів на один зі стільців, які стояли пустими.
– Ну що ж, раз так, то будемо робити, що скажуть, – сказав Тигр, підвівши голову і додав:
– Куди нас відводять?
– До столиці, Тигре.

*   *   *

Це кінець першого розділу роману "Республіка". Згодом викладу ще кілька частин, проте вже вирваних з різних сюжетних ліній та часових рамок. Крім того хочу додати, що ця історія зовсім не закінчується війною та описом бронемашин, адже доля заведе Тигра у нетрі політики, в чужі краї та пов'яже з цілком різними між собою людьми, змінивши не тільки його життя, а й історію цілого світу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 07-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.58939695358276 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …