По своїй суті всі держави є антагоністами поміж собою і це означає, що вони перебувають в повсякчасному конфлікті заради свого виживання та захисту своїх національних інтересів. Цей процес є природнім і нескінченним. Глобальні (великі) конфлікти, як правило, виникають в політичних відносинах між домінуючими і малими державами. А так як політика є невід’ємною частиною економіки, то боротьба за сфери впливу, чи так звані інтереси, що пов’язані з цим, та конфлікти, які при цьому виникають, ніколи не закінчуються, вони лише перетікають з однієї фази в іншу, так, ніби пульсуючи, від локальних конфліктів до колективної втрати здорового глузду і навпаки. А втрата здорового глузду, це, не що інше, як продовження політики, але зі зброєю в руках.
Отже захист своїх національних інтересів однієї держави по відношенню до іншої і є тією критичною масою, що в політиці зветься антагонізм.
В сучасному суспільстві, держави, заради все тих же своїх національних інтересів, як по ідеології розвитку соціуму (побудови соціально-політичних відносин) так і економічних стосунків, утворюють глобалізовані об’єднання і не лише по територіальному признаку. В наш час особливо чітко проглядаються такі об’єднання по енергетичному признаку, розділяючи світ на поставщиків енергоресурсів і їх споживачів, це і є вочевидь штучно сформована двуполярність людської цивілізації. Добре це чи ні, має бути досліджено майбутніми поколіннями, але зараз, при такому розкладі міжнародних відносин кожна держава, заради свого виживання, має твердо визначитися: З ким вона в цьому глобалізованому суспільстві?
При нейтральному статусі (неприєднання) така держава буде рано, чи пізно затиснута між сферами впливу двуполярного світу, що приведе до нестабільності, як політичної так і економічної, та локальних військових конфліктів, що яскраво проявилося зараз на півдні та сході України. Вживаний термін «федералізація» це теж ще одна спроба розірвати країну на частини з метою подальшого її поглинання більш мілітаризованою країною, або об’єднанням таких країн. Свій остаточний вибір має зробити домінуюча нація держави опираючись на засоби і методи побудови демократичного суспільства.
Виходячи з об’єктивних обставин які склалися в Україні на 01. 01. 2016 р. необхідно констатувати, що Мінські домовленості виконали свою функцію: широкомасштабні військові дії на сході припинено, а війська з обох сторін конфлікту перейшли в стан оборонного характеру. Став очевидним факт тупикової ситуації. Сторони норманської четвірки не можуть вийти на якесь подальше рішення для остаточного припинення конфлікту дипломатичним шляхом без твердої державницької позиції України, яка має визнати на офіційному рівні, що країни гаранти Будапештського Меморандуму її зрадили, а тому вони зараз не мають права диктувати Україні свої умови встановлення миру. Став очевидним той факт, що однією з сторін цього Меморандуму (Росією) порушені основні принципи мирного існування нації яка добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу, в результаті чого зламана вся світова система безпеки. Військовими методами встановити статус-кво неможливо. Україні слід визнати поразку в гібридній війні з Росією і змиритися з втратою окупованих територій, як це зробила свого часу Фінляндія, Молдова і Грузія, заради збереження своєї державності.
Подальшим дипломатичним ходом України має бути не декларативні бажання щодо вступу у Євросоюз, а конкретні дії приєднання до НАТО у найкоротший термін. Вразі відмови Україні в членстві колективної безпеки, слід визнати, що Західна цивілізація капітулювала перед Російською експансією, а Україна вичерпала всі засоби захисту своєї незалежності без створення, як стримуючого засобу, свого ядерного потенціалу, про що треба чітко заявити так званим «країнам гарантам», а народу треба чесно сказати, що справа виживання залежить лише від нас самих і навести приклад Ізраїлю, Індії, Пакистану. Це, звісно, не легкий шлях, але Україна має виправляти помилки своєї недолугої політики в часи самоствердження як суб’єкта міжнародного права.
По великому рахунку Росія, без України, ніколи не стане повноцінною імперією, а Європа, без України, ніколи не буде розмовляти з Росією на рівних умовах.
