Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46543
Рецензій: 90821

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Кшталт (ч. ІІІ)

© Роман К, 01-03-2016
Чи довго він їхав, чи коротко, а приїхав до відділку. Поставив машину на місце, зайшов до відділку, потім в кабінет, привітавшись дорогою зі всіма, потім сів у крісло, включив комп’ютер, відкрив браузер і я хотів тут поприколюватись на тему, що спочатку поліз до «Вконтакту», але це багато писати, а мені ліньки, тому Павло відразу почав шукати про скарб. Як він то робив, не скажу, все ж, не гоже розкривати всі деталі роботи поліцейського, а знайшов він інформацію про те, що «у вересні 1941 року, коли кільце німецького оточення навколо Києва стало звужуватися, і ворог почав наступати з усіх боків, був наказ Ставки Верховного Головнокомандування про евакуацію військ і київських цінностей. Разом з відступаючими військами рушили на схід і кілька вантажівок з активами Київського відділення Держбанку СРСР - кілька тонн золота і дорогоцінні камені, які зберігалися в підвалах Держбанку ще з царських часів. Навіть німці в 1918 році не вивезли золото, адже формально воно належало Україні - гетьманській державі Скоропадського. Потужні сховища в підвалах на Інститутській вулиці гарантували збереження золота і для УНР, і для більшовиків, адже всі розраховували повернутися. Так чи інакше, але у вересні 1941 року вантажівки застрягли десь в районі Малої Березанки - між Згурівкою і Яготином. Попереду і ззаду були німці, тому золото вирішили закопати. Операцію виконали кілька бійців штрафбату, яких потім розстріляли. Решта намагалися пробитися до своїх, але загинули... Архіви Південно-Західного фронту теж пропали. Ось уже кілька років шукає скарби якась фірма «Оазис». Пошуки ускладнені тим, що гранітну позначку, яку поставили співробітники НКВС, хтось поцупив на будівництво фундаменту будинку, і зараз шукачі скарбів прочісують ліс і роблять шурфи в різних місцях, намагаючись знайти хоч якісь сліди зниклого золота» (це він знайшов у «Дзеркалі тижня» за 2002 рік російською мовою, а я переклав вам гулом-перекладачем, не ставши редагувати, бо вже пів-на дванадцяту ночі, я втомився й хочу спати, але з мене пре, тому читайте далі, вам сподобається, бо всім подобаються тексти, де автор дає отакий розумний і пізнавальний шматок). І єдиним, про що подумав Павло одразу після цього було те, що вже чомусь стало дуже пізно, а отже, сьогодні він нічого вже не зробить.
Тому він якось доїхав додому, де випадково згадав, що протягом дня жодного разу не сходив до вітру.
«Геть, як у молодих літераторів, що бажаючи показати героя «в житті», забувають про його не найприємніші для читача фізіологічні потреби».
Тому Павло пішов до душу. Ну, бо це теж діло важливе. Там він скинув із себе штани, сорочку, труси, почесав своє добро, позіхнув, прикрив рота долонею, якою щойно чесав своє добро, заліз у ванну, пустив вітру, при чому, голосно так, аж загордився, зрозумівши, чому Петрович любив робити це публічно, посміхнувся, розтягнув завісу, включив холодну воду, а вона не полилась. Покрутив інший кран ― те ж саме. Зрозумів, що вода йде до трубки умивальника, перемкнув на розсіювач, обпікся, лайнувся, додав холодної, задоволено кивнув головою. Посміхнувся, пустив вітру, здивувався, забув про все, розніжився. Постояв отак хвилин десять, підставляючи воді то одну, то іншу частину тіла. Почухав підборіддя, щоки, голову, добро, висякався, взяв шампунь, наніс на волосся, спінив, потер шию, обличчя, змив. Потім узяв гель для душу. Помив груди, руки, ноги, все добро. Потім почав чистити зуби. Взяв щітку, ополоснув, набрав повен рот води, ополоснув і його, тонким струмочком випустив воду, відкрутив тюбик з зубною пастою, видавив трохи її на щітку, закрутив тюбик і почав чистити зуби. Потім щоки. І язик. Знову ополоснув щітку й рота. Постояв трохи. Вимкнув воду, відсунув завісу, виліз з ванни, витерся, розчесав волосся, вийшов в коридор і пішов по чисті труси. Одягнув, повернувся за одягом. Одягнув і його, а брудні труси поклав у кошик для брудного одягу. Пішов до туалету. Став. Розстібнув штани. Подумав і вирішив просто справити нужду. А потім скинув штани і сів на унітаз. Все виявилось не так просто, як здавалось, та все ж. Вийшов, пішов помив руки.
«От і добренько, ― подумав, ще раз розчісуючись, ― можна продовжувати жити в нормальному ритмі».
І тут ― на тобі! ― знову раптом згадав, що за цілий день він тільки чай-каву та коржики з пампушками з бутербродами і їв, але ж це несерйозно.
А відтак заходився готувати собі їсти. Взяв картоплю і почав чистити. Робити цього загалом не вмів, а тому не дуже вдало намагався просто зрізати з неї якомога тонші шматки шкірки. Коли закінчив, почав її нарізати шматочками-соломинкою. Це робити він умів. Коли покінчив і з цим, поставив на плиту пательню, підпалив під нею конфорку, не шкодуючи, налив у її саму олію і висипав туди картоплю. Поки вона смажилась, він взяв три яйця і розбив їх у миску, додав солі, меленого перцю і розмішав. Потім дрібно нарізав сала, взяв іншу пательню і її теж поставив на плиту. Так само підпалив конфорку. Поклав на неї сала, а сам заходився різати кубиками варену ковбасу. Дав кілька коту. Перевернув картоплю, перевернув сало, до останнього кинув ковбасу і залив яйцями. Нахилився і погладив кота. Перевернув яєчню, що вже почала надиматися, перевернув картоплю, вимкнув під пательнею з яєчнею вогонь і зняв її з плити. Накрив кришкою і злив у раковину невикористану олію. Виклав яєчню на тарілку і ще раз перевернув картоплю. Посолив, поперчив і почав час від часу перевертати, доки вона не приготувалась. Потім висипав на тарілку, видавив кетчуп, відрізав чотири шматки хліба й сів до столу. Взяв у праву руку виделку, в ліву ― хліб, вмочив хліб у кетчуп, відкусив, настромив на виделку кілька шматків картоплі, вмочив у кетчуп, поклав до рота і почав жувати. Доки жував, відламав виделкою шмат яєчні, вмочив його у кетчуп і теж поклав до рота. Так і їв: хліб ― кетчуп ― картопля ― кетчуп ― яєчня ― кетчуп, хліб ― кетчуп ― картопля ― кетчуп ― яєчня ― кетчуп, хліб ― кетчуп ― картопля ― кетчуп ― яєчня ― кетчуп, хліб ― кетчуп ― картопля ― кетчуп ― яєчня ― кетчуп… Коли ж закінчив, встав з-за столу, зібрав посуд і підійшов до раковини. Взяв губку, налив на неї засобу для миття посуду, пустив воду: спочатку холодну, потім трішки гарячої, потім знову холодної, потім підкрутив холодну і додав гарячої, задовольнився і почав мити посуд. Взяв тарілку з-під картоплі і ретельно вимив її зсередини, потім протер ззовні. Потім взяв тарілку з-під яєчні, і з нею зробив те ж саме. Потім з обома пательнями і виделкою. Розставив усе по місцям, помив руки і з уже чистим серцем пішов спати.
Спитаєте, нащо воно вам? А нінащо! І мені для розвитку сюжету теж не треба, але чесне слово, я не знав, що робити з Павлом – тому що, з одного боку, час в тексті треба розтягнути, аби не розкрити скажено заплутане вбивство за пів-доби, а з іншого, теж не добре, коли 4 години займають, скажімо, 5 сторінок, а решта 20 – 5 рядків, бо що робити з героєм в неактивну фазу сюжету – біс його зна. А так, наче, все більш-менш урівноважилось. Та й без туалетного несмішного гумору теж же ж нікуди, хоча про фігурне пердіння декому може й сподобатись.
Отже.
Коли Павло прокинувся вперше, то була ще ніч, але йому припекло, тож він сходив до туалету, від чого стало приємно, а потім стрибнув назад під ковдру, від чого стало тепло. Тому він вирішив поспати ще.
Коли Павло прокинувся вдруге, то мама сказала, що або він приїжджає на вихідних сапати картоплю, або буде всю зиму її купувати в магазині. Купувати не дуже хотілось, але сапати не хотілось ще дужче. Тому він пообіцяв, що як тільки розкриє злочин, так відразу й приїде, після чого подумав, що незле було б ще трохи поспати.
Коли Павло прокинувся втретє, то вирішив поспати трохи ще, але сонце світило так яскраво, що він зрозумів: засне ще раз – і йому випишуть штраф за прогул. Тому він вийшов на кухню, де побачив голодного кота, дав йому поїсти, сходив до туалету, сам поїв, словом, я це все пропущу – воно не має стосунку до слідства.
А от що має, то це ніж, яким була зарізана Іллівна, який був дивним чином знайдений біля відділку. Те, що це був саме той ніж, підтвердила експертиза, порівнявши кров Іллівни з молекулами, чи що там, крові на ножі.
Якщо хто тупий, то просвіщу: кров, а також слина, молоко, сеча та сперма з-поміж іншого містять в собі птіалін, креатинін та аглютиногени – речовини, які мають властивість флюоресцирувати (світитись) під дією ультрафіолетових променів. Найбільшу здатність до світіння має слина, позаяк до її складу входить ще й травневий фермент амілаза, що підсилює флюоресцентність. Найменшу ж – сеча.
«А, може, - подумав Павло, коли було офіційно підтверджено, що кров на зовні чистому ножі належала Іллівні Микитенко, - той, хто підкинув нам клинка лишив якесь послання?»
- А, може, - сказав Павло своїм підлеглим, - той, хто підкинув нам клинка лишив якесь послання?
- А можна, - спитав Павло судмедекспертів, зайшовши до них, - взяти лампу ультрафіолетову та вийти з нею надвір?
Самий найголовніший судмедексперт не дозволив. Натомість він узяв портативну флюоресцентну лампу, підключив її за допомогою трьох десятків подовжувачів до електромережі, вийшов разом зі всіма, кому було цікаво на вже перекриту вулицю та посвітив на асфальт.
Побачене шокувало. Ділянка дороги біля відділку була запльована, засцяна та, що головне, обкінчана. Але не просто так – той, хто підкинув ножа, виплював, висцяв та викінчав Павлу таємне послання: «У МЕНЕ Є ВЕЛЬМИ ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ СТОСОВНО ВБИВСТВА МИКИТЕНКІВ – ПЕТРОВИЧА ТА ІЛЛІВНИ. ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ ЗОЛОТА ДЕРЖБАНКУ, ЯКЕ ПЕТРОВИЧ ЗНАЙШОВ ПІД ЗГУРОВОМ. ПРИХОДЬ СЬОГОДНІ О ВОСЬМІЙ ДО КАФЕ, «ЛЄ КАВА». Я БУДУ В ЗЕЛЕНОМУ СВЕТРІ, ЧОРНИХ ДЖИНСАХ ТА ЧОРНИХ КРОСІВКАХ. ПАРОЛЬ: ЗОЛОТО ДЕРЖБАНКУ».
- Отже, о восьмій, - задумано проговорив Павло.
Щоб не гаяти часу, він зробив собі кави (вже в кабінеті) та сів думати.
Отже, хтось убив Микитенків. Без сумніву. І хтось знає, що він, Павло, це розслідує. І хтось знає, що Павло знає про золото Держбанку. Або не знає, але хоче про це сказати. Втім, це не головне. Важливо те, що цей хтось підкинув ножа. О! От воно! Навіщо він це зробив? Відбитків пальців на ньому не було. Можливо, щоб довести, що дійсно має інформацію, адже це дійсно був саме той ніж, а він є не в кожного. В будь-якому разі, о восьмій багато що стане зрозумілим.
Звісно, що до восьмої ніхто вже нічого не розслідував, бо ж навіщо? Тим більше, о як ще день накинувсь!
Тому о восьмій Павло стояв біля «Лє Кави», намагаючись зрозуміти: той, хто йому треба вже там, чи ще ні?
Так і не здогадавшись, він зайшов. В зеленому светрі нікого не було.
«Дивно», - подумав Павло і сів за столик, який, звісно ж, у п’ятницю ввечері був вільним.
Не повірите, але за кілька хвилин біля нього сів хлопець у зеленому светрі.
- Золото Держбанку, - сказав Павло.
- Золото Держбанку, - сказав хлопець.
Вони замовили собі кави.
Поки її несли, ніхто не промовив ані слова. І тільки випивши половину чашки, хлопець сказав:
- Микитенко знайшов золото. За це його й пришили.
Павло кивнув.
- Хочете знати, звідки в мене ніж?
Павло кивнув.
- Про це я скажу пізніше. Є речі, яких краще не знати.
Хлопець взяв паузу, під час якої допив каву, похвалив її, залишив гроші та запросив Павла прогулятись.
- Коли Петрович знайшов золото, - почав він, - славнозвісне золото Держбанку - то, звісно ж, не став нести його додому. Відразу скажу: він знайшов не весь скарб, а тільки ту його невелику частину, яку конвоїри змогли вкрасти під час вантаження та закопати вночі неподалік табору, аби потім відкопати. Сума невелика, але лише порівняно з основним массивом.
Павло з розумінням кивнув.
- І коли Петрович знайшов ці гроші, то переховав, а з собою взяв кілька монет, аби Іллівна повірила. І вона повірила. Потім він часто їздив на Згурівщину – брав гроші, збував на чорному ринку, але рівно стільки, щоб не викликати підозр. От за це золото його і вбили.
- Я знаю, - сказав Павло.
- Що, правда? – здивувався хлопець.
- Так,  - зізнався Павло.
- Тоді мені більше нічого сказати.
- А ніж?
- Ви маєте справу з силами, над якими не маєте сил!
- Тобто?
- Ми ще зустрінемось, - прохрипів хлопець і сів у проїжджаючий автомобіль.
«Дивно», - подумав Павло і пішов додому.
А вдома сталось несподіване.
Перевдягаючись, він зняв з себе штани. А з них випав старий зім’ятий аркуш, якого Павло точно туди не клав.
«Що це?» - подумав Павло і підняв аркуш з підлоги.
І не важливо, що було на ньому, важливо, що було на звороті.
А на звороті, цього разу вже ручкою, було написано: «Шлях до золота Держбанку».
Це була мапа до скарбу.
Значить так.
Мені вже відверто обридло писати цей текст. Він мав бути не більше, ніж на три-чотири сторінки, а он вже який став і кінця не видно.
Словом, Петровича з Іллівною вбив сусід знизу, про якого ще не згадувалось. Він узяв бензопилу, прорізав у себе в стелі і, відповідно, у Микитенків у підлозі, дірку, заліз таким чином до їхньої квартири, повісив Петровича, зарізав Іллівну, ножа не викинув, але забрав кілька монет все з того ж скарбу. Потім застрибнув до себе у квартиру, взяв шмат стелі і підлоги, прикріпив назад, а за допомогою однієї секретної штуки, якою користуються іноземні спецслужби, зробив так, що швів стало не видно і все виглядало, як і було.
Але Павло, знайшовши скарб, про все здогадався і заарештував цю падлюку.
Скарбом виявилась все та ж частина всього золота Держбанку, про яку говорив чувак в зеленому светрі.

P.S.: Вбивцю посадили, а Павлу дали підвищення – за те, що розкрив таку заплутану і небезпечну справу. Словом, молодець.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

А що ж то було?

© Сергій Вікторович, 01-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.40795803070068 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …