Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44109
Рецензій: 86046

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Республіка (ч.2)

© Ліс Буковий, 27-02-2016
"Пообіцявши повернутися сюди знову й поховати своїх побратимів належно..."

4
Зранку до табору підійшов підстаршина Темний зі своїми людьми, транспортом у складі двох вантажівок та з бомбометом. Від командування прийшов наказ переходити кордон та йти на північ, трохи західніше, до узбережжя. Якщо відділ Кита проб'ється через містечко Ворд до дороги, то зможе з`єднатися із загонами Старшої Гвардії, які вели за собою ще одну ударну групу, в бік Ламандрії.
Колись в Канді Тигр і познайомився з Темним. Відтоді вони були добрими друзями та служили під керівництвом Кита, котрий був тоді ще старшиною. Темний аж ніяк не відповідав своєму прізвиську. На відміну від чорноволосого Тигра він був блондином з недбало розчесаним волоссям, худорлявої статури. Народився десь на заході Землі Варгів, у якомусь невеликому містечку. Батьки в нього були не бідні, виховали його як справжнього аристократа і дали добру освіту. Та коли настав час проходити військову підготовку, виявилося, що юнак більше військовий, аніж поважний шляхтич. І, хоч він міг зразу піти у військову академію, отримати високе звання і титул, чомусь порвався на фронт, в Канду. Там і здружився з Тигром.
А Блакитний навіть в гарячих дискусіях чи просто дружніх розмовах зберігав холодний спокій і не розкидався словами. Він пройшов вже не один конфлікт і воював пліч-о-пліч з Китом всюди, де тільки міг. Між його друзями та знайомими ходила цікава історія про те, як він врятував Кита а з ним ще й якогось командира, та він на те нічого не казав. Хоч Блакитний і був добрим другом Тигра й Темного, та все ж вважав їх своїми учнями і малодосвідченими вояками, порівняно з собою. Так завелося ще з старшинської академії, в яку його друзі пішли після війни. Там Блакитний отримав посаду інструктора зі стрільби і часто повчав своїх друзів, як треба поводитися в тих, чи інших ситуаціях та любив позмагатися з ними у влучності. Тільки ця забава йому надоїла досить скоро, від тоді, коли Тигр став кращим стрільцем, ніж він, хоч це Блакитний ніколи не визнавав. Старшина сидів на борті вантажівки та задумливо дивився в поле, в якому вже розвіявся ранковий туман, проте висока трава ще блистіла краплями роси. Легкий серпневий вітер куйовдив його темні кучері, а біля ніг лежав вірний пес. Вівчарку подарував йому брат багато років тому. З того часу він завжди був з ним і рятував старшину в найкритичніших ситуаціях. В руці ледь диміла сигарета, яку він машинально прикладав до губ, пускаючи в холодне повітря клубки диму.
– Мерзотна погода, – він кивнув Темному, який сидів поруч.
– До обіду буде гаряче.
– Як не змерзнеш, то зваришся. Тому й погана.
Блакитний загасив сигарету об метал вантажівки і викинув її кудись на дорогу.
– Киту наче дах зірвало. Цього року він душу продасть за нове звання.
– Тому він на Ворд зголосився?
– Ні, брати Ворд то дурниці, там нічого такого нема, – старшина вишкірився. – Думаю, він полізе в якесь пекло.
– Ти хочеш?
– А хтось когось питає? Куди дадуть, туди поїдемо. Хоча, якщо нічого не зміниться, то ми рано чи пізно опинемося десь в Ламандрії. Або хоч хтось з нас.
– Ніби Киту так треба того становища. Йому досить і відділу, куди більше.
– Е, він з таких, що армії мало. Але навіть будучи генералом, він лишиться всього лиш пішаком в якихось-там задумках Імператора і буде несвідомого виконувати різні дурнуваті доручення. Спершу його зловлять на гачок і водитимуть. Довго. А потім його викинуть. Або вб’ють, або на пенсію, або, на радість таким як він, тільки молодшим, він сам помре. Байдуже, чи ти міністр, чи генерал. Ти нічого не означаєш. Виявиться, що ти вже нікому не потрібен, а друзі твої вже давно не друзі. Жаль, що ніхто того не розуміє. Вони ж бо як метелики летять на світло, на сяво влади, яка їх в вбиває.
Блакитний виліз на кузов і сів до солдатів. Темний зіскочив вниз. Поплескав по машині, гукнувши:
– Гарної дороги!
І пішов кудись наперед, до іншої вантажівки. Трава поволі перекочувалася під ранковими вітрами і мотори холонули, чекаючи на рух.
– Рушаймо! – гукнув Тигр, вертаючись з поля по болотистій дорозі.
Мотори вантажівок загурчали – і машини рушили. Дорога швидко летіла через поле, постійно завертала на безпечні шляхи і зникала в пагорбах. Солдатів підкидало, коли вантажівки ліниво перелазили через вибоїни та горбки. Колеса прокручувало на ямах, з кабіни водія ледь чулася лайка а між керівниками ходила по руках карта. Буковий ліс зустрів солдатів тишею, яку порушував час-від-часу спів птахів. Гул моторів розсік її і неначе пробудив праліс, який згодом вилисів і перейшов у поле, проте за ним чорніли випалені дерева.
Поле по-літньому пашіло теплом і життям, але якась загальна пригніченість, принесена пусткою й поривчастим, тонким холодним вітром, гасила це. Навіювала літню спеку та лякала тварин, страшила людей.
Обабіч дороги, в болоті, вимішеному колесами машин та ногами людей, стояли два розбиті імперські панцерники, а трохи далі вантажівка. На башті панцерника було ледь видно намальоване, та вже добряче пошарпане на дорогах і здерте в боях число 14 – номер відділу Кита.
Серце у Тигра на мить завмерло. Блакитний, переляканий не менше, наказав зупинити машини та обшукати уламки. Військові обережно ходили, ховаючи свої зблідлі лиця від холоду за високими комірами кітелів. Страшно було того, що будь-хто з їхніх побратимів міг виявитися мертвим, якщо вони підійдуть ближче. Та ні тіл, ні зброї не було, проте залишилися сліди від них. Неначе хтось тут старанно все вичистив. Сховав, забрав. Трохи далі від панцерників було видно сліди коліс ще одної машини, яка їхала далі, у ліс. Блакитний вирушив вперед по дорозі, проте Темний і Тигр залишилися ще на деякий час. Впевнившись, що навколо панцерників нічого не залишилося, вони попрямували далі.
Ліс здавався нескінченним, а стовбури дерев стояли як темна, похмура стіна. Та як тільки вона розступилася та порідшала і на просвітках стало видно траву й невеликі лісові кущі, десь обабіч дороги завиднілася вантажівка. Наблизившись до неї, військові впізнали машину Блакитного, яка випередила їх на декілька хвилин, а трохи далі ще одну вантажівку. За числом 14 на її борту можна було здогадатися, що вона з їхнього відділу. Навколо транспорту окопалися та розбили табір декілька солдатів із загону Кита, а старшина Блакитний вже командував процесом. Солдати Кита не мали з собою нічого, бо все втратилося під час обстрілу і вони ледве довезли сюди рештки свого загону та тіла вояків. Трохи далі ліс вже закінчувався, і було видно долину, засіяну пшеницею. Це була долина міста Ворд, котре вже стояло частково зруйнованим та похмурим.
Блакитний мав для Тигра та Темного погані новини. Їхній командир Кит загинув під час обстрілу, а війська Альянсу все ще утримують Ворд. Кит, давній друг і майже батько для них. Мабуть, завтра стане першим днем без нього, завтра вони вперше вийдуть проти ворога сам-на-сам, без спокійних порад під обстрілами від командира й похвальних вигуків від нього ж на уламках ворожої техніки, під переможний гук солдатів.
Зрештою, без зайвих слів обговоривши ситуацію бойову й залишивши переживання несказаними, вони вирішили укріпитися, провести розвідку та наступного дня увірватися в місто з незахищеного боку. Там, у Ворді, вони зможуть поповнити припаси і зв'язатися з командуванням.
Тіла лежали трохи далі в лісі, накриті невеликими тентами. Зверху їх вже присипало голками хвої і кількома листками загублених у цьому лісі буків і дубів. Прийшли всі разом, щоб всім відділом віддати шану друзям. Та сьогодні не розводили поховального вогнища і не насипали кургани. Ледь чутно, схиливши голови, вони проспівали те, що знали на такий випадок, встромили позаду тіл у землю гвинтівки та гілки й начепили на них каски, пообіцявши повернутися сюди знову й поховати своїх побратимів належно.

Далі буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 01-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 28-02-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26592302322388 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …
Огляд фантастичного роману «Валеріан та місто тисячі планет»
Вже з самого початку стає зрозуміло, що книга ця не є стандартним твором. Адже написана вона на основі …
Людина і Зло: «Концерт пам’яті янгола» Шмітта
Нещодавно у «Видавництві Анетти Антоненко» побачила світ нова книжка малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта — …
«Україна 2030»: Пан або пропав
Очевидно, будь-яка нація, яка здобуває незалежність і власну країну, має ухвалити принаймні приблизний …