Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43885
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Республіка (ч.1)

© Ліс Буковий, 25-02-2016
Туман покривав Сірі Пагорби, і сонце ледь просочувалось крізь білу густу пелену. Однойменне село лежало поміж двох пасем гір і от-от мало ожити.
Старенький велосипед дзеленчав, підскакуючи по кам'янистій сільській дорозі. Поштареві залишалося розвести ще лиш декілька листів і він зможе повернутися додому після ранкової роботи. Один з листів був адресований чоловіку, що проживав на краю цього селища. Його невеличкий будиночок, оточений квітником і рівно-рівно підстриженими кущами, напевно, був найчепурнішим у всій окрузі. Що й не дивно, адже весь вільний від служби час молодий військовий присвячував догляду за своїм невеличким маєтком, подарованим йому у Сірих Пагорбах за віддану службу. Вкинувши листа у скриньку, поштар помчав до наступного адресата, а в селі вже заспівали півні.
Підстаршина Тигр знову не добув своєї короткотривалої відпустки. Хоча що тут дивного? Адже Імперія не могла і року прожити без конфліктів, а капітан Кит не раз гордо й радісно споглядав, як його підданому вруччають чергову нагороду. Своє псевдо Тигр отримав ще у своїй першій військовій кампанії, під час війни в Канді. Справжнє його ім`я знали лише друзі та рідні. Підстаршина вже звик до військової клички і сприймав її як ім`я.
Відійшовши від села, він почув гул автомобіля, що рухався до нього. Обернувшись, Тигр побачив свого друга Тибора за кермом його новенької машини. Не надто впевнено й слухняно, рохкаючи і пускаючи хмари диму, вона сунулася поміж скелястих пагорбів. Водій посигналив, привітавшись з другом і загальмував. На собі він мав пошарпану шкіряну куртку, яку невідомо чого носив, адже надворі було ще й як гаряче, а на шиї висіли старенькі масивні авіаційні окуляри.
– Куди це ти поспішаєш? – з усмішкою запитав Тибор.
Тигр же ж розказав про чергове дострокове закінчення відпустки. Друг співчутливо посміхнувся і запропонував довести підстаршину до вокзалу. Дорога від Сірих Пагорбів до Пентею вела через кілька сіл і невеликих містечок, через які поволі їхала машина Тибора. Тигр сів поруч з ним а свій рукзак поклав на коліна, бо відчував, що так надійніше. Там він тримав все необхідне, щоб дістатися до столиці: і трохи харчів, і гроші. В дорогу Тигр збирався швидко, тому просто вдягнувся у військову форму: чоботи, темно-зелений кітель з відзнаками, такого ж кольору штани та кашкет.
Тибор їхав до Пентею провідати свою сестру і зміг довезти свого друга аж до самого вокзалу. Місто вже давно переживало занепад і на його стареньких вуличках все частіше з’являлися пусті будинки та зникали гамірливі торговці. Старенька будівля залізничної станції, певно, була єдиним рушієм життя у цьому застиглому кам’яному мурашнику, особливо зараз, коли навколо неї стали згромаджуватися солдати. Тигру потрібно було добратися потягом до столиці, щоб зустрітися з командиром Китом та приєднатися до війська.
Нова війна була вже давно передбачена та очікувана. Тож Тигр впевнено відгукнувся на заклик і зараз спокійно прямував до місця збору. Імперія Варгів готувала черговий напад на південне узбережжя Великої Землі, за Мисовим морем. Там була єдина колонія Варгів на Великій Землі, яку різними способами намагався придушити Альянс: і зупиняючи торгівлю, і влаштовуючи провокації, і блокуючи порти.
Вже у столиці варг довідався від свого командира основну мету їхнього походу: Імперії потрібно підсилити свої позиції на південному узбережжі Великої Землі, тому стратегічним стане південно-західний мис, через котрий війська вийдуть до Білої затоки, а там можна обійти лінію оборони і вийти до столиці Альянсу. Наступ мав початися несподівано, щоб ворог не зміг вчасно зупинити варгів. Тож 14-й стрілецький відділ, відділ командира Кита, буде у складі Західної армії направлений саме туди.
2
День був вітряний, хвилі билися об залізні борти кораблів. Море було всіяне десятками суден, що синхронно йшли, неначе одна велика зграя, впевнено нападаючи на здобич. Десь зверху нависали невеликі дирижаблі-розвідники, слідкуючи за металевими цятками на морі й не підпускаючи до них нікого чужого.
Кораблі підійшли до берега, і з них потоками стали виїзджати панцерники та спускатися на воду десантні човни з людьми. Для Тигра ця картина вже була знайома. Війна між Альянсом та Імперією Варгів точилася щороку, щомісяця, а може вона тривала вічно. Та підстаршина не задумувався над сенсом цієї війни. Це ж бо його професія – воювати за свою державу. Чи він боявся? Хто зна. Якщо Тигр досі живий – значить йому дуже щастить. А тим більше, коли за плечима десятеро досвідчених і вірних солдатів.
3
Сонце запалило обрій своїми останніми променями і табір закутувала пітьма. Біля старшинського шатра, на коробках від боєприпасів сиділо декілька постатей. Єдиним джерелом світла був пошарпаний ліхтар, навколо якого роїлися комарі. Вояки бесідували, а трохи збоку сидів підстаршина і крутив у руках олівець. Біля ніг в нього лежала пожовкла карта, на якій деякі позначки розпливлися від крапель води.
Сьогодні був важкий перехід. Загони Тигра та старшини Блакитного вийшли на оборонні позиції на узліссі. За кількасот метрів – земля Альянсу. Тигр нервував. Кит зміг дати їм три скоростріли і згодом вантажівку. А без транспорту їм сутужно. Добре хоч сюди їх нормально переправили. Єдина надія, що підстаршина Темний отримав транспорт і завтра прибуде сюди.
– Друже підстаршино, хочете чаю? – Тигру помахав молодий солдат, певно одноліток, з густою бородою та в кашкеті, в той час, як інші вояки сиділи в касках.
– Давай, Дреде.
Тигр пересів ближче до них. За мить з іншого боку намету до них вийшов ще один варг з невеликим казанком.
– Вже трохи вистиг, можете набирати.
– Вогонь загасили?
– Все добре. Ми на своїй території, друже Тигр, чого нам боятися?
– Нехай.
Дред набрав  чаю в металеве горня і подав підстаршині.
– Прошу, пий. Де в нас ще горнятка?
– В наметі весь посуд, я після вечері заніс, – мовив вояк, що приніс казан. Можливо, він був кухарем. Принаймні сьогодні.
– То принеси ще чотири.
– В нас у відділі всі старі? – Дред запитався в Тигра.
Той кивнув головою, надпив трохи і відповів, ковтаючи ще ледь гарячий чай.
– Є хтось новий. В Темного, здається. І Кит трьох має. А решта вже були.
– Але не всі бойові, – додав хтось.
– Ну так це ясно. Чотири роки з Канди минуло. Лишилися я, Дред, Фікс, Темний, Блакитний, Кит і ще п’ятеро... шестеро.
– А до Канди був тільки Кит і Блакитний.
– Та, так воно і є.
Тигр передав горня далі по колу. Тим часом з намету виглянув «кухар» і поставив біля казана ще два горня.
– Більше не знайшов.
– А де решта наших?
– В наметі. Грають.
Їхню розмову перервав оглушливий вибух з боку лісу, і за мить снаряд розірвався перед табором, в полі. Тигр зразу ж скомандував сховатися в укриття солдатам та почав вдивлятися в пітьму. Он воно. З пагорба за кількасот метрів від них, практично навпроти, злетіло в повітря ще два снаряди.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 01-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 27-02-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36625480651855 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …